Справа №645/6427/19 Головуючий у 1 інстанції: Мартинова
Провадження № 11 кп/818/942/20 Суддя-доповідач: ОСОБА_1
Категорія: запобіжний захід
25 лютого 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
Головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
при секретарі ОСОБА_4 ,
за участю прокурора ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Фрунзенського районного суду міста Харкова від 4 грудня 2019 року стосовно ОСОБА_6 , щодо продовження строків тримання під вартою, -
Цією ухвалою суд продовжив строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 до 31 січня 2020 року.
Судове рішення мотивоване тим, що існують ризики передбачені ч.1 ст. 177 КПК України, зокрема ризик переховування від суду та вчинити інше кримінальне правопорушення.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_6 , не погоджується з рішенням суду першої інстанції та просить застосувати до нього домашній арешт.
Вказує, що він єдиний син в сім'ї, мати віком 78 років потребує допомоги і є інвалідом 3-ї групи.
Крім того повідомляє, що потерпілий у його справі знаходиться в слідчому ізоляторі.
Також стверджує що має проблеми зі здоров'ям, а тому потребує лікування.
Заслухавши доповідь судді, доводи обвинуваченого та його захисника, які підтримали свою апеляційну скаргу, а також думку прокурора щодо законності та обґрунтованості оскаржуваного судового рішення, колегія суддів, дослідивши матеріали провадження та перевіривши ухвалу, дійшла висновку про те, що апеляційну скаргу обвинуваченого належить залишити без задоволення, з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Прокурор обґрунтовує підозру ОСОБА_7 , у вчиненні злочину, а саме за ст. 348 КК України, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 15 років або у виді довічного позбавлення волі, зібраними під час досудового розслідування доказами.
Колегія суддів враховує, що ОСОБА_7 інкримінується замах на вбивство працівника правоохоронного органу у зв'язку із його діяльністю. Під час вчинення злочину використовувався ніж, яким було нанесено удар в область серця.
Належить також врахувати, що ніж був принесений із собою, що додатково свідчить про підвищену суспільну небезпечність інкримінованого злочину.
При цьому колегія суддів ґрунтується на принципі презумпції невинуватості і не вирішує наперед процесуальну перспективу пред'явленого обвинувачення, а лише аналізує обґрунтованість та тяжкість пред'явленого обвинувачення, суспільної небезпеки злочинних дій, в яких обвинувачується ОСОБА_6 .
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»)
Крім того ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Надаючи оцінку можливості обвинуваченим переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.
Суд першої інстанції вірно врахував дані про особу ОСОБА_6 , який не працює, законних джерел заробітку не має, неодружений, раніше не судимий в силу 89 КК України.
Вказане, на думку колегії суддів свідчить про відсутність міцних соціальних зв'язків у обвинувачених.
Таким чином ризик втечі обвинуваченого та вчинення іншого кримінального правопорушення існує поза розумним сумнівом.
Відомостей про незадовільний стан здоров'я, що перешкоджає подальшому знаходженню ОСОБА_6 в умовах слідчого ізолятора, суду апеляційної інстанції не надано.
Доводи обвинуваченого про наявність у ОСОБА_6 міцних соціальних зв'язків, постійного місця проживання, відсутності судимості, матері похилого віку, яка потребує сторонньої допомоги, на думку колегії суддів не зменшують вагомість підстав для тримання обвинуваченого під вартою.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких альтернативних запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченим його процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 , та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги обвинуваченого.
Керуючись ст.ст.177, 178, 404, 405, п.1 ч.1 ст.407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Фрунзенського районного суду міста Харкова від 4 грудня 2019 року стосовно ОСОБА_6 , щодо продовження строків тримання під вартою - залишити без змін.
Ухвала є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий -
Судді -