Постанова
Іменем України
26 лютого 2020 року
м. Харків
справа № 643/16050/19
провадження № 22-ц/818/592/20
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів - Кругової С.С., Бурлака І.В.,
за участю секретарів судових засідань - Плахотніковій І.О.,
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання права користування житлом,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Московського районного суду м.Харкова від 18 жовтня 2019 року, постановлену суддею Букреєвої І.А., в залі суду в м. Харкові,
Ухвалою Московського районного суду м.Харкова від 18 жовтня 2019 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу суду, та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що предметом спору у даній справі є визнання права позивача на проживання в квартирі АДРЕСА_1 . В разі задоволення позову виконати судове рішення про визнання за позивачем права користування квартирою буде неможливо без попереднього забезпечення позову. Також вказує, що в разі її виселення із спірної квартири, квартира буде зайнята сторонніми особами та вона буде вимушена додатково звертатися до суду із іншими позовами для захисту своїх прав. Однак судом не були враховані вказані обставини. Також вказує, що її перебування у спірній квартирі ніяк не порушує права відповідача, натомість вона не має іншого житла, як і її неповнолітній син. Зазначає, що відповідач є юридичною особою та не має права здавати вказану квартиру в оренду, заборона вселення осіб не спричинить позивачу ніякої шкоди.
Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що заборона відповідачу вчиняти дії, спрямовані на виселення з квартири теперішніх мешканців, фактично передбачатиме і заборону звернення до суду з позовом про їх виселення, що суперечитиме чинному законодавству України і ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якими гарантоване право кожного на звернення до суду. Щодо вимог про заборону вселення інших осіб до квартири та заборону відповідачу реєструвати інших осіб в квартирі, то позивачем не обґрунтовано, яким чином відповідні дії відповідача можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Судова колегія погоджується із висновками суду першої інстанції.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання права користування житлом.
17 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернулася з заявою про забезпечення позову в якій просить заборонити ПАТ «Укрсоцбанк» вчиняти будь-які дії по перешкоджанню користуватися або з виселення з квартири за адресою АДРЕСА_2 , заборонити вселення у зазначену квартиру будь-яких осіб та реєструватися за зазначеною адресою.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №133338048 від 06 серпня 2018 року власником спірної квартири є відповідач -ПАТ «Укрсоцбанк» (а.с.9-12).
В обґрунтування заяви зазначено, що виходячи із змісту позовних вимог, очевидним є необхідність заборонити відповідачу вчиняти будь-які дії, що порушують право користування позивача квартирою на час розгляду спору в суді.
Інститут забезпечення позову - це фактично гарантія захисту прав позивача, що гарантує в майбутньому належне виконання судового рішення, оскільки забезпеченню підлягає матеріально-правова вимога до відповідача, реалізація якої без вжиття заходів із забезпечення позову може бути неможливою. Предмет забезпечення позову - виключно матеріально-правова вимога (майнового чи немайнового характеру), що утворює предмет позову, який надалі підлягає виконанню.
У частині другій статті 149 ЦПК України передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
При розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.
Дані положення судом першої інстанції під час вирішення питання про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову були враховані у повному обсязі.
Під час звернення до суду з заявою про забезпечення позову заявник зобов'язаний надати суду докази на підтвердження реально існуючої загрози невиконання та/або утруднення виконання майбутнього рішення суду, в разі задоволення позову.
Судом надана оцінка відповідності виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам, та їх співмірності, з якою колегія суддів погоджується.
ОСОБА_1 зазначає, що відповідач постійно вчиняє спроби, без отримання відповідного рішення суду, виселити із спірної квартири ОСОБА_1 та її неповнолітнього сина, без надання іншого житла. Вказує, що спірна квартира - це їх постійне та єдине місце проживання.
Такі доводи позивача будуть перевірені судом під час розгляду справи по суті.
Примусове виселення можливе лише за наявності відповідного судового рішення в силу вимог закону, тому застосування таких заходів забезпечення позову шляхом заборони вчинення дії з виселення є необґрунтованими.
Позивачем не обґрунтовано необхідність застосування саме такого виду забезпечення позову, не зазначено, яким чином вказаний захід забезпечення позову може сприяти виконанню рішення суду, із урахуванням принципу диспозитивності, позивач не довів обставин, які б свідчили про те, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього можливого рішення суду.
Вищенаведені обставини та норми діючого законодавства спростовують доводи апеляційної скарги про порушення судом норм процесуального права.
У зв'язку з чим, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, а тому підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга залишенню без задоволення.
Апеляційна скарга не містить доводів на спростування висновків суду першої інстанції, які є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні обставин справи судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Московського районного суду м.Харкова від 18 жовтня 2019 року - залишити без змін.
Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий - Н.П. Пилипчук
Судді - С.С. Кругова
І.В. Бурлака