Справа №644/3337/19 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11кп/818/874/20 Суддя-доповідач: ОСОБА_2
Категорія: запобіжний захід
25 лютого 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
Головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участю прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 на ухвалу Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 4 грудня 2019 року стосовно ОСОБА_8 , щодо продовження строків тримання під вартою, -
Цією ухвалою суд продовжив строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 , строком на 60 днів до 31 січня 2020 року включно.
Судове рішення мотивоване тим, що існують ризики, передбачені ч. 1 ст.177 КПК України - ризик переховування від суду та ризик впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить скасувати оскаржувану ухвалу та змінити запобіжний захід на більш м'який, не позбавлений з позбавленням волі.
Вважає оскаржувану ухвалу незаконною та необґрунтованою.
Наголошує, що суд за власною ініціативою продовжив тримання під вартою, без відповідного клопотання прокурора, чим суд перебрав на себе функції обвинувачення.
Зазначає, що суд не обґрунтував наявність ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, а обмежився лише загальними фразами.
Вказує, що суд порушив принцип презумпції невинуватості, оскільки обґрунтував наявність ризиків покаранням, яке в майбутньому може бути призначене.
Наголошує, що ризики відсутні.
Також , на думку апелянта, суд не взяв до уваги той факт, що обвинувачений у добровільному порядку у повному обсязі відшкодував потерпілому матеріальну та моральну шкоду. Також потерпілий звернувся до прокурора та виявив бажання укласти з обвинуваченим угоду про визнання винуватості.
Крім того потерпілий просить суд обрати інший запобіжний захід щодо обвинуваченого, від цивільного позову відмовляється.
Повідомляє, що суд не врахував практику ЄСПЛ з приводу тримання осіб під вартою, внаслідок чого ухвалив незаконне рішення.
Заслухавши доповідь судді, доводи обвинуваченого та його захисника, які підтримали свою апеляційну скаргу, а також думку прокурора щодо законності та обґрунтованості оскаржуваного судового рішення, колегія суддів, дослідивши матеріали провадження, перевіривши ухвалу, у відповідності з нормами ст. 404 КПК України, дійшла висновку про те, що апеляційні скарги захисника належить задовольнити частково, з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Прокурор обґрунтовує підозру ОСОБА_8 , у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до восьми років зібраним під час досудового розслідування доказами.
Також належить врахувати, що ОСОБА_8 інкримінується вчинення умисного тяжкого тілесного ушкодження - нанесення численних ударів потерпілому в область обличчя та тулуба.
При цьому, колегія суддів ґрунтується на принципі презумпції невинуватості і не вирішує наперед процесуальну перспективу пред'явленого обвинувачення, а лише аналізує обґрунтованість та тяжкість пред'явленого обвинувачення, суспільної небезпеки злочинних дій, в яких обвинувачується ОСОБА_8 .
Таку ж процесуальну позицію займав і суд першої інстанції.
Таким чином доводи захисника про порушення судом першої інстанції презумпції невинуватості не приймаються колегією суддів.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів», а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»)
Крім того ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Надаючи оцінку можливості обвинуваченим переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.
Суд першої інстанції вірно врахував дані про особу ОСОБА_8 , який раніше в силу 89 КК України не судимий, не працював, а отже законних джерел заробітку не мав, неодружений.
Таким чином міцні соціальні зв'язки у обвинуваченого відсутні.
За таких обставин ризик втечі обвинуваченого існує поза розумним сумнівом.
Також колегія суддів вбачає існування ризику впливу на свідків з боку обвинуваченого, оскільки як зазначав прокурор під час судового розгляду в суді апеляційної інстанції, справа перебуває в суді першої інстанції на стадії судового розгляду, всі свідки по справі не допитані, а тому з метою отримати покази свідків на свою користь, обвинувачений може вдатися до дій пов'язаних з тиском на них
Що стосується доводів захисника про неврахування судом першої інстанції позиції потерпілого, колегія суддів зазначає наступне.
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених процесуальних обов'язків та запобігання ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України.
Таким чином в разі, якщо судом встановлено існування ризиків, суд продовжує запобіжний захід, а позиція потерпілого в цьому випадку є другорядною, оскільки на суд покладено обов'язок забезпечити права інших осіб та суспільства в цілому.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
Колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких альтернативних запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченим його процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в частині продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_8 , та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги захисника.
Керуючись ст.ст.177, 178, 404, 405, п.1 ч.1 ст.407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 4 грудня 2019 року стосовно ОСОБА_8 , щодо продовження строків тримання під вартою - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий -
Судді -