Постанова
Іменем України
26 лютого 2020 року
м. Харків
справа № 639/4337/19
провадження № 22-ц/818/965/20
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів - Кругової С.С., Бурлака І.В.,
за участю секретаря судових засідань - Плахотнікової І.О.,
учасники справи:
позивач : ОСОБА_1
відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» про захист прав споживачів, визнання недійсним договору фінансового лізингу та повернення коштів,
за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс», в особі представника Добринь Ярослава Олексійовича, на рішення Жовтневого районного суду м.Харкова від 05 листопада 2019 року, ухвалене суддею Труханович В.В.. в залі суду в м. Харкові,
ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що 09.08.2016 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Автокредит Плюс» було укладено «Публічний договір №НАООА!00000081 про надання фінансового лізингу» шляхом підписання «Заяви про приєднання до Публічного договору №НА00А!00000081». Згідно вказаного Договору та додатків до нього відповідач зобов'язався передати на умовах фінансового лізингу у платне володіння та користування позивача автомобіль марки Renault Kangoo, 2006 року випуску, номер кузова (шасі) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , вартістю 139000 грн., а останній зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати щомісячні лізингові платежі та платежі по відшкодуванню витрат лізингодавцю пов'язаних з виконанням Договору, на умовах Договору. По закінченню строку лізингу до лізингоодержувача переходить право власності на предмет лізингу, згідно умов Договору.
Після прийняття лізингодавцем позитивного рішення про надання фінансового лізингу, 07.10.2016 року позивач, з метою виконання умов договору сплатив суму авансового внеску у розмірі 35 000, 00 грн.
Відповідно до умов договору та графіку платежів позивач повинен був сплачувати щомісячні платежі у розмірі 3 939, 17 грн. Загальний лізинговий платіж за період з 07.10.2016 року до 06.10.2021 року складає 265 327, 77 грн.
Фактично позивачем на рахунок відповідача було сплачено грошові кошти у розмірі 215 122, 55 грн. Тобто, ОСОБА_1 було достроково виконано умови договору лізингу у зв'язку з чим позивачем та представником відповідача було підписано «Акт звірки взаєморозрахунків та переходу права власності по фінансовому лізингу №НА00А!00000081» та «Акт приймання - передачі транспортного засобу № НОМЕР_3 !00000081».
Отримавши предмет лізингу у власність позивач 07.06.2019 року звернувся до Територіального сервісного центру № 6350 Регіонального сервісного центра у Харківській області МВС України з метою переоформлення автомобілю, однак ОСОБА_1 було відмовлено у перереєстрації вказаного транспортного засобу, оскільки заявником було надано нотаріально не посвідчений договір.
У зв'язку з викладеним, на думку позивача, договір лізингу, укладений з відповідачем є нікчемним, оскільки не була дотримана нотаріальна форма посвідчення договору.
Окрім того, позивач посилається на те, що договір лізингу містить у собі умови що суперечать нормам діючого законодавства, а саме щодо поліпшення предмету лізингу лізингоодержувачем, щодо обмеження претензій лізингоодержувача, щодо штрафних санкцій та щодо порядку розірвання договору в односторонньому порядку.
Також, позивач вважає, що йому вказаними діями відповідача було завдано моральної шкоди у розмірі 3 000, 00 грн.
У зв'язку із чим просив суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» на користь позивача суму грошових коштів у розмірі 215 112, 55 грн.; застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину шляхом повернення позивачем автомобілю марки Renault Kangoo, 2006 року випуску, номер кузова (шасі) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , Товариству з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс»; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» на користь позивача моральну шкоду у розмірі 3 000, 00 грн.
Рішенням Жовтневого районного суду м.Харкова від 05 листопада 2019 року стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» на користь ОСОБА_1 суму грошових коштів у розмірі 215 112, 55 грн. (двісті п'ятнадцять тисяч сто дванадцять гривень 55 копійок).
Застосувано наслідки недійсності нікчемного правочину шляхом повернення ОСОБА_1 автомобілю марки Renault Kangoo, 2006 року випуску, номер кузова (шасі) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , Товариству з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс».
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі представник ТОВ «Автокредит Плюс» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку щодо встановлення нікчемності правочину оскільки правило ч. 2 ст. 806 ЦК України відсилає до загальних положень про найм ( оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом, тоді як ч.2 ст. 799 ЦК України передбачає нотаріальне посвідчення договору найму транспортного засобу за участю фізичної особи. Однак положення ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг», яка є спеціальною нормою порівняно з ч. 2 ст. 799 ЦК України дає перелік істотних умов договору лізингу, де відсутня така вимога щодо форми правочину як обов'язкове нотаріальне посвідчення договору фінансового лізингу, а містить лише вказівка про його письмову форму. Тобто достатнім є укладення такого договору у простій письмовій формі, що і було зроблено сторонами. Також вказує, що висновок суду щодо застосування наслідків нікчемності правочину не ґрунтується на законі. Судом першої інстанції не було враховано, що складовою лізингового платежу за договором є плата за користування предметом лізингу, яка є платою за користування наймачем (позивачем) майном, переданим в лізинг. Отже, враховуючи те, що лізинговий платіж включає в себе плату за користування лізингом, тому суд, у разі застосування реституції, має стягнути з відповідача грошові кошти сплачені за недійним договором лізингу, але за виключенням 60 115,26 грн. які є платою за користування наймачем майном.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просила суд залишити рішення суду без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Відзив мотивований тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що договір лізингу, укладений між сторонами обов'язково має бути нотаріально посвідчений. Вважає доводи апелянта про те, що висновки суду першої інстанції щодо застосування наслідків нікчемності правочину не ґрунтується на законі, такими що не підлягають задоволенню, оскільки у разі визнання вказаного договору лізингу нікчемним мають бути застосовані наслідки недійсності правочину, а саме: позивачу мають бути повернуті сплачені ним грошові кошти, а позивач має повернути відповідачу автомобіль марки Renault Kangoo, 2006 року випуску, номер кузова (шасі) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Рішення Жовтневого районного суду м.Харкова від 05 листопада 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди апелянтом не оскаржувалося, у зв'язку із чим не переглядалося судом апеляційної інстанції.
Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що укладений 09 серпня 2016 року договір фінансового лізингу, об'єктом якого є автомобіль Renault Kangoo, 2006 року випуску, всупереч статті 799 ЦК України не було нотаріально посвідчено, а тому він відповідно до положень статті 220 ЦК України є нікчемним.
Судова колегія погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції.
Судом першої інстанції встановлено, що 09.08.2016 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Автокредит Плюс» було укладено «Публічний договір №НАООА!00000081 про надання фінансового лізингу» шляхом підписання «Заяви про приєднання до Публічного договору №НА00А!00000081». (а.с. 16-17, 18, 19, 20)
Згідно вказаного Договору та додатків до нього Відповідач зобов'язався передати на умовах фінансового лізингу у платне володіння та користування позивача автомобіль марки Renault Kangoo, 2006 року випуску, номер кузова (шасі) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , вартістю 139000 грн., а останній зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати щомісячні лізингові платежі та платежі по відшкодуванню витрат лізингодавцю пов'язаних з виконанням Договору, на умовах Договору. По закінченню строку лізингу до лізингоодержувача переходить право власності на предмет лізингу, згідно умов Договору.
Після прийняття лізингодавцем позитивного рішення про надання фінансового лізингу, 07.10.2016 року позивач здійснив оплату авансового внеску у розмірі 35 000, 00 грн.
Також, 07.10.2016 року сторонами Договору було складено і підписано «Специфікацію та акт приймання-передачі» та графік лізингових платежів, що є відповідно Додатками № 1 та № 2 до Договору фінансового лізингу №НА00А!00000081 від 09.08.2016 року та його невід'ємними частинами. (а.с. 18, 19)
Згідно п. 1.1 Договору, щомісячний платіж - це лізинговий платіж, а саме сума коштів у розмірі, визначеному п. 14.3 Заяви про приєднання до Договору, яку лізингоодержувач сплачує лізингодавцю щомісяця з метою погашення заборгованості.
У п. 14.3 Заяви про приєднання вказано, що щомісяця в період сплати лізингоодержувач сплачує щомісячний платіж в розмірі 3 939, 17 грн. та відшкодовує лізингодавцю його витрати, що пов'язані з виконанням Договору, та які виникли у лізингодавця протягом місяця, який передує поточному місяцю.
Відповідно до п. 14.1.3 Заяви про приєднання, щомісячні платежі включають в себе:
-Платіж по відшкодуванню частин вартості предмету лізингу в розмірі згідно Додатку № 2, якщо інше не передбачено у Публічному договору;
-Відсотки за користування предметом лізингу;
-Комісія за проведення щомісячного моніторингу предмету лізингу.
У п. 6.6.5 Договору вказано, що Лізингоодержувач має право на дострокове погашення заборгованості шляхом перерахування суми, достатньої для погашення усієї простроченої та поточної заборгованості (черговість погашення якої визначена п. 4.7), а також вартості предмета лізингу, яка залишилась невиплаченою на дату дострокового погашення. При цьому термін користування Лізингоодержувачем предметом лізингу на дату дострокового погашення заборгованості не може бути менше, ніж один рік, починаючи з дати підписання сторонами Акту прийому-передачі.
Відповідно до Додатку № 2 до Договору до Договору фінансового лізингу №НА00А!00000081 від 09.08.2016 року протягом трьох років позивач мав би сплатити повну вартість автомобілю Renault Kangoo, 2006 року випуску, номер кузова (шасі) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 (відшкодування частин вартості предмета лізингу), а також за періоди користування - відсотки за користування, комісію за проведення щомісячного моніторингу предмету лізингу та відшкодування частин вартості (страхування предмету лізингу). Вказані чотири платежі, згідно Додатку, є загальним лізинговим платежем, і його вартість за період з 07.10.2016 до 06.10.2021 року складає 265 327,77 грн.
Фактично позивачем на транзитний рахунок відповідача № НОМЕР_4 , що зазначений у п. 14.1.5 Заяви про приєднання, у період з 07.10.2016 року до 30.05.2019 року було сплачено 215 112,55 грн., серед яких 139 000 грн. за повну вартість автомобіля, а все інше - відсотки за користування ним у вказаний вище період, комісія за проведення щомісячного моніторингу, відшкодування частин вартості (страхування предмету лізингу). (а.с. 21-36)
Так як ОСОБА_1 було достроково виконано умови «Публічного договору №НА00А!00000081 про надання фінансового лізингу», який був укладений 09.08.2016 року, тому між сторонами Договору 04.06.2019 року було здійснено звірку взаєморозрахунків та передання Лізингоодержувачу права власності на автомобіль Renault Kangoo, номер кузова (шасі) НОМЕР_1 , разом з відповідними документами. В результаті цього 04.06.2019 року позивачем та представником відповідача було підписано «Акт звірки взаєморозрахунків та переходу права власності по фінансовому лізингу № НА00А!00000081» та «Акт приймання-передачі транспортного засобу № НОМЕР_3 !00000081». (а.с. 37, 38)
Отримавши предмет лізингу у власність Позивач 07.06.2019 року звернувся до Територіального сервісного центру № 6350 Регіонального сервісного центра в Харківській області МВС України із заявою № 237186248, у якій просив здійснити перереєстрацію транспортного засобу - автомобілю Renault Kangoo, номер кузова (шасі) НОМЕР_1 за договором фінансового лізингу, і надати платні послуги, згідно Постанови КМУ від 04.06.2007 року № 795 та Наказу МВС України від 10.02.2012 р. № 103. (а.с. 39)
Однак, ОСОБА_1 начальником ТСЦ № 6350 РСЦ в Харківській області МВС України ОСОБА_3 було відмовлено у перереєстрації вищевказаного транспортного засобу, так як заявником було надано нотаріально не посвідчений «Публічний договір №НА00А!00000081 про надання фінансового лізингу» від 09.08.2016 року, копію «Заяви про приєднання до публічного договору № НА00А!0000081 від 09.08.2016 року», копію Додатку № 1 до Договору «Специфікація та акт приймання-передачі» та копію Додатку № 2 до Договору, що є невід'ємною частиною Договору. (а.с. 40-41)
Вирішуючи справу суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права.
Так, відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».
Згідно з частиною другою статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Аналіз норм чинного законодавства України дає підстави для висновку, що за своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.
Відповідно до статті 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.
Згідно зі статтею 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
Доводи відповідача про достатність письмової форми договору лізингу не ґрунтуються на законі, спростовуються наведеними нормами.
Правовий висновок щодо необхідності укладення договору лізингу (найму транспортного засобу) у нотаріальній формі викладено у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 464/7192/15-ц (провадження № 61-3302св18), від 5 березня 2018 року у справі № 731/45/16-ц (провадження № 61-9325св18), від 26 червня 2018 року у справі № 613/433/16-ц (провадження № 61-2252св18), від 27 червня 2018 року у справі № 641/1721/16-ц (провадження № 61-21929св18) тощо.
Судом встановлено, що укладений між сторонами договір фінансового лізингу нотаріально не посвідчений, а тому суд першої інстанції відповідно до положень статті 220 ЦК України правильно прийшов до висновку, що спірний договір є нікчемним та наявні підстави для застосування наслідків недійсного правочину.
Відповідно до статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у випадку неможливості такого повернення (зокрема, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі) необхідно відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Отже, у разі застосування реституції за недійсним договором лізингу, лізингодавець зобов'язаний повернути лізингоодержувачу сплачені ним платежі на виконання умов договору, а лізингоодержувач, у свою чергу, зобов'язаний повернути лізингодавцю передане за договором майно, а саме об'єкт лізингу, яким він користувався.
Особливі умови застосування правових наслідків недійсності договору фінансового лізингу або особливі наслідки недійсності договору фінансового лізингу закон не встановлює.
Враховуючи зазначенні положення закону, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого про зобов'язання лізингодавця повернути лізингоодержувачу сплачені ним платежі на виконання умов договору у сумі 215 112,55 грн, а лізингоодержувача - повернути лізингодавцю передане за договором майно, а саме автомобіль «Renault Kangoo, 2006 року випуску, номер кузова (шасі) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2
Доводи касаційної скарги про необхідність відрахування від вказаної суми плати за користування предметом лізингу, прямо суперечать визначеним законом правовим наслідкам недійсності правочину (частина друга статті 216 ЦК України).
Інші правові наслідки є винятком, що застосовуються виключно у разі неможливості такого повернення, проте суд попередніх інстанцій відповідних обставин не встановлено.
Апеляційна скарга не містить доводів на спростування висновків суду першої інстанції, які є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні обставин справи судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс», в особі представника Добринь Ярослава Олексійовича - залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м.Харкова від 05 листопада 2019 року - залишити без змін.
Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий - Н.П. Пилипчук
Судді - С.С. Кругова
І.В. Бурлака