ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/1748/20
провадження № 2/753/4355/20
"02" березня 2020 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Комаревцевої Л.В.
при секретарі Гаврилюк О.В.
без участі сторін
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості,
У січні 2020 року АТ «КБ «Приват Банк звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, посилаючись на те, що 25.04.2014 між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №б/н, згідно з яким відповідач отримав кредит в сумі 500,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
У зв'язку з неналежним виконанням позичальником кредитних зобов'язань станом на 02.12.2019 утворилася заборгованість у розмірі 35 128,80 грн., яка складається із: 1 046,84 грн. - заборгованості за тілом кредиту, 151,83 грн. - відсотків нарахованих на прострочений кредит, 31 781,14 грн. - нарахована пеня, штрафу (фіксована частина) - 500,00 грн., штрафу (процентна складова) - 1 648,99 грн., яку банк просив стягнути з відповідача.
До суду 28.02.2020 відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому зокрема зазначено, що позивач не надав до суду документів, що між позивачем та відповідачем виникли кредитні відносини і що позивач надавав кредитні грошові кошти відповідачу. Також, відповідач зазначив, що жодного доказу, на підтвердження того, що банківська картка видавалась відповідачу і що на цю картку зараховувались банком грошові кошти позивачем надано не було. Що стосується заяви анкети, то варто зазначити, що вказаний документ не підтверджує факт видачі картки, її номер, надання грошових коштів на цю картку, відкриття рахунку і зарахування кредиту на цей рахунок.
З розрахунку заборгованості наданого позивачем слідує, що остання оплата по кредитному договору мала місце 25.03.2016, а з позовом позивач звернувся вже у січні 2020 року, тобто з пропуском загального строку позовної давності. Враховуючи це, відповідач просить суд застосувати строки позовної давності.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 05.02.2020 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Представник позивача у позовній заяві зазначив, що у разі його неявки в судове засідання, розглянути справу без участі представника ПАТ КБ "Приватбанк", проти винесення заочного рішення також не заперечив.
Відповідач в судове засідання не з'явився, повідомлявся належним чином, до суду надійшов відзив на позовну заяву.
Суд ухвалив провести розгляд справи за відсутності сторін, на підставі наданих до суду доказів враховуючи їх достатність.
Вивчивши матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини.
Судом встановлено, що 25.04.2014 між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №б/н, згідно з яким відповідач отримав кредит в сумі 500,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Вказаний кредитний договір складається із анкети-заяви позичальника, Тарифів та Умов.
Згідно з умовами кредитного договору його складовою є Умови та правила надання банківських послуг.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг" та "Тарифами Банку", які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг (далі - Договір), що підтверджується підписом у заяві.
Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керувався п.п. 2.1.1.2.5, 2.1.1.2.7 Договору, на підставі яких Відповідач при укладанні Договору дав свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку.
Власник картрахунку зобов'язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення Овердрафту, згідно п. 2.1.1.3.4 Договору.
Овердрафт (п. 1.1.1.44 Договору) - короткостроковий кредит, який надається Банком Клієнту у разі перевищення суми операції за платіжною карткою над сумою залишку коштів на його Рахунку в розмірі ліміту кредитування.
Відносини між банком та клієнтом, які регулюються Договором про надання банківських послуг можуть вирішуватися як шляхом підписання окремих договорів або додаткових угод до цього Договору, так і шляхом обміну інформацією/узгодження по питанням банківського обслуговування з клієнтом через web- сайт банку (www.privatbank.ua) або інший інтернет/SМS-ресурс, зазначений банком.
Відповідно до положень Умов та Правил надання банківських послуг, які розміщені на офіційному сайті Позивача (www.privatbank.ua) ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", що діяв на підставі Ліцензії НБУ № 22 від 29.07.2009, а зараз діє на підставі Ліцензії НБУ № 22 від 05.10.2011 керуючись законодавством України, публічно пропонує невизначеному колу осіб можливість отримання банківських послуг, для чого публікує «Умови та правила надання банківських послуг», які є публічною офертою, що містять умови та правила надання послуг банком його клієнтам. Таким чином, клієнт отримує доступ до всіх без виключення послуг Банку.
При укладанні Договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Формулярами та стандартними формами є саме "Умовами та правилами надання банківських послуг" та "Тарифи Банку", які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, згідно яких обслуговується Відповідач.
Заявою Відповідача підтверджується той факт, що він була повністю проінформований про умови кредитування в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі.
У відповідності з ч. 2. ст. 639 ЦК України - якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Згідно ст. 207 ЦК України Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Статтею 207 ЦК України не передбачено вичерпного переліку таких документів, тому окрім листів та телеграм можуть використовуватися і інші засоби зв'язку, наприклад електронний або інший інтернет/SMS-pecypc.
Частиною 2 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір укладається шляхом пропозиції (оферти) однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною, тому акцептуючи пропозицію Банку Відповідач підписом у Заяві про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг визнає та погоджується на запропоновані Банком умови користування послугами Банку.
Також, одночасно із вищезазначеним свідченням приєднання до угоди Відповідача, дія Договору підтверджується фактом користування Відповідачем картковим рахунком та використання кредитних коштів, що повністю узгоджується з ч. 2. ст. 642 ЦК України, згідно якої особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції.
Відповідно до п.п. 1.1.1.67, 1.1.5.1., 1.1.5.2. Договору передбачена можливість зміни тарифів та інших невід'ємних частин Договору.
Згідно п. 2.1.1.2.9. Договору в разі непогашення клієнтом боргових зобов'язань за кредитом до 25 числа місяця, наступного за місяцем, у якому було здійснено трати за рахунок кредиту, за користування кредитом клієнт сплачує банку відсотки в розмірі, зазначеному в тарифах, що діють на дату здійснення трат за рахунок кредиту.
Позивач свої зобов'язання за Договором про надання банківських послуг виконав в повному обсязі, а саме надав Відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту.
Пунктом 1.1.1.6.4. строк кредиту - 20 років. При цьому сторони узгодили, що строком повернення кредиту є останній день відповідного календарного місяця останнього року дії строку Договору.
Пунктом 1.1.6.4 Умов та правил надання банківських послуг передбачено, що строк позовної давності за кредитним договором, щодо вимог про повернення кредитку, відсотків, винагороди, неустойки (пені та штрафів) був збільшений до 15 років.
Однак, з наданих позивачем Умов та правил надання банківських послуг по договору від 25.04.2014 вбачається, що у них відсутній підпис клієнта, тобто ОСОБА_1 .
Як вбачається з відзиву наданого відповідачем, у розрахунку заборгованості доданого до позовної заяви слідує, що остання оплата по кредитному договору мала місце 25.03.2016, а з позовом позивач звернувся вже у січні 2020 року, тобто з пропуском загального строку позовної давності. Враховуючи це, відповідач просить суд застосувати строки позовної давності.
В тому числі, як вбачається з матеріалів справи позивач звернувся до суду з позовом у січні 2020 року, вказавши період заборгованості з 25.04.2014 по 02.12.2019, що виходить за межі строку позовної давності.
Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки. Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом установлена спеціальна позовна давність.
Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Докази, які б свідчили про переривання перебігу або про зупинення позовної давності, позивачем не надані.
Таким чином, має місце пропуск позивачем позовної давності.
Враховуючи наведені норми права, факт пропущення позивачем позовної давності та заяву сторони відповідача про її застування, вважаю що у задоволенні позовних вимог про стягнення кредиту належить відмовити у повному обсязі з підстав пропускустроку позивачем позовної давності.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім заборгованості за простроченим тілом кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема, пеню за прострочене зобов'язання, пеню за несвоєчасність сплати боргу, штраф (фіксована частина) штраф ( процентна складова).
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги, в тому числі розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 25.04.2014, посилався на «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банку», які розміщені на сайті: https://privatbank.ua як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банку» розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (14.11.2016) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (15.04.2019), тобто кредитор міг додати до позовної заяви «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банку» у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банку» не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).
Щодо стягнення з відповідача на користь АТ КБ «Приватбанк» 151,83 грн. - відсотків нарахованих на прострочений кредит, 31 781,14 грн. - нарахована пеня, штрафу (фіксована частина) - 500,00 грн., штрафу (процентна складова) - 1 648,99 грн., суд не вбачає наявності правових підстав для стягнення та вважає вимоги безпідставними через відсутність передбаченого обов'язку відповідача по їх сплаті позивачу у анкеті-заяві від 25.04.2014 та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг розміщений на сайті https://privatbank.ua не може вважатися складовою частиною спірного кредитного договору.
Суд вважає, що «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банку» ПриватБанку розміщені на сайті: https://privatbank.ua, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 25.04.2014 шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно - правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Суд зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 14.11.2016 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).
Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд погоджується із тим, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Аналогічна позиція міститься в Постанові Верховного суду від 03 липня 2019 року (справа № 342/180/17, провадження № 14-131цс19).
Таким чином, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову про стягнення з позивача 151,83 грн. - відсотків нарахованих на прострочений кредит, 31 781,14 грн. - нарахована пеня, штрафу (фіксована частина) - 500,00 грн., штрафу (процентна складова) - 1 648,99 грн., яку банк просив стягнути з відповідача з підстав необгрунтованості та недоведеності.
Розподіл судових витрат здійснити відповідно до ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 509, 525, 526, 530, 536, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 10, 12, 81, 141, 265, 268, ЦПК України:
У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості - відмовити у повному обсязі.
Судові витрати позивачу поверненню не підлягають і покладаються на позивача.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Дарницький районний суд м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.
Повний текст рішення виготовлено 02.03.2020.
Суддя Комаревцева Л.В.