ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул.Шевченка 16, м.Івано-Франківськ, 76000, тел. 77-96-83
01 квітня 2010 р. Справа № 22/12
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Малєєвої О.В.,
при секретарі судового засідання:Стефанів М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_1, 76000,
до відповідача: підприємця ОСОБА_3, АДРЕСА_2 76000,
про визнання недійсною додаткової угоди №1 від 06.05.2009р. до договору простого товариства (спільної діяльності) від 05.09.2008р.,
за участю представників сторін:
від позивача: підприємець ОСОБА_2 (паспорт серія - НОМЕР_1 від 29.10.96р.), представник ОСОБА_4 (довіреність №331 від 01.04.10р., паспорт серія - НОМЕР_2 від 24.04.99р.) ;
від відповідача: представник ОСОБА_5, (довіреність №2871 від 09.09.09р., паспорт серія - НОМЕР_3 від 11.07.01р.);
Підприємцем ОСОБА_2 заявлено позов до підприємця ОСОБА_3 про визнання недійсним додаткової угоди №1 від 06.05.2009р. до договору простого товариства (спільної діяльності) від 05.09.2008р. Заявлені позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржуваною додатковою угодою передбачено обов'язок позивача повернути відповідачці внесок в сумі 64300 доларів США внаслідок припинення спільної діяльності шляхом виходу з простого товариства. Вважає, що вираження грошового зобов'язання в іноземній валюті обумовлює недійсність договору внаслідок його невідповідності вимогам чинного законодавства ( ч.1 ст.203, ст.215 ЦК України). Посилається на ст.524, ст. 533 ЦК України, згідно яких зобов'язання має бути виражене і виконане у грошовій одиниці України -гривні, а використання іноземної валюти при здійснені розрахунків на території України допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Вказує на аналогічні положення ст.189, ст.198 ГК України. Зазначає, що визначення гривні як єдиного законного засобу платежу на території України міститься в ст. 35 Закону України “Про Національний банк України”, ст.3 Декрету КМУ “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”. Відмічає, що у вказаному Декреті під валютними операціями розуміються операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України. Застосовуючи ст. 5 вказаного Декрету, вказує на можливість використання іноземної валюти як засобу платежу при дотриманні вимог законодавства щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії, яка на моменту укладення додаткової угоди ні позивачем, ні відповідачем у встановленому законодавством порядку отримана не була.
Відповідачка заявлений позов не визнала і вказала, що Декрет КМУ “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” не містить приписів щодо заборони на вираження грошового зобов'язання в іноземній валюті (п.4 інформаційного листа ВГСУ “Про деякі питання приктики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів” №01-8/935 від 29.08.2001р.). Вважає, що отримання індивідуальної ліцензії не було потрібно, оскільки іноземна валюта використовувалась не як засіб платежу, а як вклад у спільну діяльність. Вказує, що згідно ст.1133 ЦК України вкладом учасника є все те, що він вносить у спільну діяльність, в тому числі грошові кошти, під якими розуміються гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент (ст.2 закону України “Про банки і банківську діяльність”). Зазначену в оскаржуваному договорі суму розцінює як грошовий вираз внеску засновника, який не можна вважати ціною договору, так як згідно ст.189 ГК України ціна є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Посилається на те, що внаслідок невиконання позивачем зобов'язання по поверненню вкладу, нею була заявлена вимога про стягнення заборгованості в гривнях, в сумі еквівалентній 63300 доларів США, і рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 10.02.2010р. у справі №9/113 позов задоволено -стягнуто в її користь 507033грн. Заперечує посилання позивача на незаконність оскаржуваної додаткової угоди внаслідок відсутності індивідуальної валютної ліцензії НБУ, оскільки право на звернення до суду у разі недотримання вказаних вимог належить саме цьому органу, а не позивачеві (інформаційний лист ВГСУ №01-08/12 від 15.01.2010р.).
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши інші зібрані у справі докази, оцінивши їх відповідно до приписів ст.43 ГПК України, суд встановив наступне.
Між підприємцем ОСОБА_3, учасником-1, та підприємцем ОСОБА_2, учасником-2, був укладений договір простого товариства (спільної діяльності) від 05.09.2008р. Згідно п.1.1., п.1.2. цього договору учасники приймають на себе зобов'язання об'єднати свої внески і спільно діяти з метою реалізації проекту будівництва та здачі в експлуатацію багатоквартирного житлового будинку по вул. Каменярів,8 в м.Івано-Франківську, відчуження в повному обсязі третім особам приміщень (квартир) цього об'єкту будівництва і розподілу прибутку згідно умов договору. За умовами п.3- п.5 вказаного договору учасники зобов'язувались здійснити внески у спільну діяльність, розмір яких був визначений в доларах США. Зокрема, внесок учасника-1 був встановлений в розмірі 33,3% , що складає 64300 доларів США., внесок учасника-2 -66,6%, що складає 128 700 доларів США.
06.05.2009р. між сторонами була укладена додаткова угода №1 до договору простого товариства (спільної діяльності) від 05.09.2008р., якою було передбачено, що учасник-1 виявив бажання припинити спільну діяльність шляхом виходу з простого товариства з поверненням внеску в сумі 64300 доларів США учасником-2 в термін 6 місяців до 10.11.2009р. з щомісячним внеском не менше 1000 доларів США до 15 числа кожного місяця.
Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 10.02.2010р. у справі №9/113 було задоволено позов підприємця ОСОБА_3 до підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості на виконання умов додаткової угоди №1 від 06.05.2009р. до договору від 05.09.2008р. в сумі 507033грн.
Наведене свідчить про те, що сторони як в договорі простого товариства (спільної діяльності) від 05.09.2008р., так і в додатковій угоді до даного договору №1 від 06.05.2009р. виразили грошове зобов'язання в іноземній валюті.
В ч.2 ст.524 ЦК України передбачено, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Дана норма закону дає можливість учасникам цивільних правовідношень уникнути впливу інфляційних процесів на суму їх грошових зобов'язань.
Як зазначено в п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України N 01-8/935 від 29.08.2001 “Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів” законодавчі акти України, у тому числі Декрет Кабінету Міністрів України від 19.03.93 N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", не містять приписів щодо заборони на вираження грошових зобов'язань у іноземній валюті.
При цьому слід розрізняти вираження в договорі грошового зобов'язання в іноземній валюті і виконання грошового зобов'язання.
За приписами ст. 533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Вказане рішення господарського суду Івано-Франківської області від 10.02.2010р. у справі №9/113 підтверджує те, що грошове зобов'язання згідно додаткової угоди №1 від 06.05.2009р. підлягає виконанню у гривнях, в сумі еквівалентній до іноземної валюти.
Порушення порядку виконання грошового зобов'язання за договором не може бути підставою визнання його недійсним.
Відповідно до ст.16 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.03.93 N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" незаконне використання валютних цінностей як засобу платежу, тобто вчинення цих дій без відповідного дозволу (ліцензії), якщо відповідно до цього Декрету та інших актів валютного законодавства наявність такого дозволу (ліцензії) є обов'язковою, тягнуть за собою адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством України. Даною нормою передбачено також застосування до резидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання і валютного контролю, таких заходів відповідальності як фінансові санкції.
Враховуючи викладене, в задоволенні позову слід відмовити.
Згідно ст.49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.
в задоволенні позову підприємця ОСОБА_2 до підприємця ОСОБА_3 про визнання недійсним додаткової угоди №1 від 06.05.2009р. до договору простого товариства (спільної діяльності) від 05.09.2008р. - відмовити.
Судові витрати покласти на позивача.
Суддя Малєєва О.В.
Повне рішення, яке оформлене відповідно до вимог ст. 84 ГПК України, підписане 06.04.2010р.
Виготовлено в АС "Діловодство суду"
________________ помічник судді Бандура Володимир Степанович
06.04.2010р.