05 березня 2020 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
у складі: головуючого судді - ОСОБА_1
з секретарем - ОСОБА_2
за участю: прокурора - ОСОБА_3
обвинуваченого - ОСОБА_4
захисника - адвоката ОСОБА_5
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська в м. Дніпрі клопотання прокурора ОСОБА_3 про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, заявленого у об'єднаному кримінальному провадженні № 201/6847/19 (провадження № 1-кп/201/931/2020), відомості про які внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019040650000990 і № 12019040650000590, стосовно:
- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця і мешканця АДРЕСА_1 , громадянина України, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України;
- ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Дніпра, громадянина України, який мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , громадянина України, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, -
Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська здійснюється розгляд кримінального провадження стосовно ОСОБА_4 і ОСОБА_6 , обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.
У підготовчому судовому засіданні прокурором було подано письмове клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з яким сторона захисту була ознайомлена не пізніше ніж за три години до початку його розгляду. Обґрунтовуючи подане клопотання, прокурор зазначив, що на даний час не зменшилися ризики, які враховувалися при застосуванні обвинуваченому такого виду запобіжного заходу, оскільки останній має можливість переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілих, свідків та інших учасників кримінального провадження, вчинити інше кримінальне правопорушення, у зв'язку із чим, просив у своєму клопотанні продовжити обвинуваченому строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою терміном на 60 діб.
Захисник - адвокат ОСОБА_7 у підготовчому судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, посилаючись на відсутність достатніх доказів наявності заявлених прокурором ризиків, у зв'язку з чим, просив змінити обвинуваченому запобіжний захід з тримання під вартою на більш м'який запобіжний захід.
Обвинувачений ОСОБА_4 підтримав доводи свого захисника та просив змінити йому запобіжний захід.
Вислухавши думки учасників судового провадження щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_4 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд приходить до таких висновків.
Згідно з ч. 3 ст. 315 КПК України, під час підготовчого судового засідання, суд за клопотанням учасників судового провадження має право обирати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань, суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.
У рішенні Конституційного Суду України від 23 листопада 2017 року № 1-р/2017, зазначено, що під час судового провадження у суді першої інстанції (проведення підготовчого судового засідання та судового розгляду) прокурор як сторона обвинувачення має обов'язок підтримувати публічне обвинувачення у суді, доводити винуватість особи та необхідність продовження запобіжного заходу шляхом подання відповідних клопотань щодо цього продовження. Конституційний Суд України виходить з того, що запобіжні заходи (домашній арешт та тримання під вартою), які обмежують гарантоване частиною першою статті 29 Конституції України право людини на свободу та особисту недоторканність, можуть бути застосовані судом на новій процесуальній стадії - стадії судового провадження у суді першої інстанції, зокрема під час підготовчого судового засідання, за наявності клопотання прокурора (частина четверта статті 176 КПК України). Згідно з конституційними принципами рівності та змагальності інші учасники кримінального провадження, разом із прокурором, наділені повноваженням заявляти клопотання, зокрема, щодо застосування інших, у тому числі і більш м'яких, запобіжних заходів, їх зміни чи скасування.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 січня 2020 року, з урахуванням продовження існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, було продовжено ОСОБА_4 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 12 березня 2020 року.
Відповідно до Закону України від 30 червня 1993 року № 3352-XII «Про попереднє ув'язнення» таке ув'язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених КПК України, застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.
Метою попереднього ув'язнення згідно з цим законом є запобігання можливому ухиленню особи, взятої під варту, від органів досудового розслідування та суду, перешкоджанню кримінальному провадженню або зайняттю злочинною діяльністю, а також забезпечення виконання вироку та видачі (екстрадиції) або транзитного перевезення особи.
Згідно з ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, в якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою для застосування запобіжного заходу (в тому числі у вигляді тримання під вартою) відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Запобіжні заходи, у тому числі тримання під вартою, як і затримання особи, є видами заходів забезпечення кримінального провадження (ст. 131 КПК України). Ці заходи, як і направлення особи до медичного закладу для проведення стаціонарної судово-медичної або судово-психіатричної експертизи та переміщення особи, яка відбуває покарання, в установу попереднього ув'язнення для проведення слідчих дій або участі в судовому розгляді кримінального провадження не можуть переслідувати мету покарання особи за вчинений злочин, оскільки це суперечить презумпції невинуватості.
Затримання, тримання особи під вартою, направлення її до медичного закладу для проведення стаціонарної судово-медичної або судово-психіатричної експертизи, переміщення особи, яка відбуває покарання, в установу попереднього ув'язнення для проведення слідчих дій або участі в судовому розгляді кримінального провадження є заходами не кримінально-правового, а кримінально-процесуального характеру, що мають на меті виключно забезпечення належного здійснення кримінального провадження. Застосування цих заходів не може розглядатись як безпосередній наслідок вчиненого злочину, оскільки вони обумовлені не визнанням судом особи винуватою, а застосовуються до моменту постановлення вироку та/або до набрання ним законної сили за наявності відповідних підстав, передбачених кримінальним процесуальним законодавством.
В силу ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є винятковим, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Так, згідно з п. 9 ч. 2 ст. 131 КПК України застосування запобіжного заходу є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження.
Відповідно до ч. 3 ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для вжиття заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи, про який йдеться у клопотанні слідчого або прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається з клопотанням.
Відповідно до ч. 4 ст. 194 КПК України, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, які свідчать про обґрунтованість підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення та про наявність достатніх підстав, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, але не доведе обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику, зазначеному у клопотанні, що має місце по даному кримінальному провадженню, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого, обов'язки, передбачені частиною п'ятою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
При вирішенні питання щодо запобіжного заходу обвинуваченим, суд також враховує, що при застосуванні та продовженні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою необхідно дотримуватися вимог ст. 29 Конституції України, ст. 9 Загальної Декларації прав людини, ст. 5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод, ст. 12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом, при цьому, ризик переховування обвинувачених від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення.
При розгляді такого клопотання суд, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, розуміє, що питання про те, чи є тривалість тримання під вартою обґрунтованою, не можна вирішувати «in abstracto». Це питання має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин, підстав, якими суд мотивує своє рішення, та належно задокументованих фактів. Тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагають істинні потреби публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують вимогу поваги до особистої свободи (рішення в справі «Лабіта проти Італії» (Labita v. Italy) [ВП], заява № 26772/95, п. 153, ECHR 2000-IV).
Суд зауважує, що тяжкість висунутого обвинувачення, ризик ухилення від слідства та суду, незаконний вплив на потерпілого, свідків були підставами для винесення ухвали про обрання щодо обвинуваченого запобіжного заходу. Надалі, продовжуючи строк тримання під вартою, суд наводив підстави у своїх рішеннях, посилався на належність раніше обраного запобіжного заходу. Проте згідно з пунктом 3 статті 5 Конвенції після спливу певного часу саме тільки існування обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи і судові органи зобов'язані навести інші підстави для подальшого тримання під вартою (див. рішення у справах «Яблонський проти Польщі» (Jablonski v. Poland), заява № 33492/96, п. 80, від 21 грудня 2000 року, та «І.А. проти Франції» (I.A. v. France), заява № 28213/95, п. 102, Reports of Judgments and Decisions 1998-VII). До того ж, такі підстави мають бути чітко сформульовані у відповідних рішеннях національних судів (рішення від 4 жовтня 2001 року у справі «Іловецький проти Польщі» (Ilowiecki v. Poland), заява № 27504/95, п. 61).
Вирішуючи питання щодо заявленого прокурором клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, який за загальним принципом є найбільш суворим видом запобіжних заходів і може бути застосований виключно, якщо застосування інших менш суворих запобіжних заходів не зможе забезпечити належне виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків і запобігти ризикам, передбачених ст. 177 КПК України, суд враховує, що судове провадження у цьому кримінальному провадженні триває більше восьми місяців і перебуває на стадії підготовчого судового засідання з огляду на тривалу неявку іншого обвинуваченого ОСОБА_6 , а також потерпілих ОСОБА_8 і ОСОБА_9 , при цьому, після попереднього продовження судом обвинуваченому ОСОБА_4 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, прокурором до нового поданого клопотання не долучено жодних належних доказів наявності достатньої кількісті передбачених ст. 177 КПК України ризиків, які б свідчили про неможливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_4 менш суворого запобіжного заходу, зокрема, протягом судового провадження жоден учасник кримінального провадження, в тому числі потерпілі або будь-які свідки, не заявляли даних щодо неправомірного впливу на них або такої спроби зі сторони обвинуваченого ОСОБА_4 , всі зібрані під час досудового розслідування матеріали кримінального провадження і речові докази перебувають на даний час у сторони обвинувачення, що виключає можливість обвинуваченого ОСОБА_4 будь-яким чином знищити, сховати або спотворити ці речі чи документи, не наведено прокурором також підстав стверджувати про можливе продовження вчинення обвинуваченим ОСОБА_4 нових кримінальних правопорушень, в той же час, лише тяжкість можливого покарання не може бути підставою для продовження обвинуваченому ОСОБА_4 найсуворішого виду запобіжного заходу, а отже, в цій частині наявність вказаних ризиків не знайшло свого підтвердження.
Таким чином, суд вважає, що з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження, наразі може існувати ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, щодо можливого переховування обвинуваченого ОСОБА_4 від суду, однак, наявність лише цього ризику, за відсутності інших ризиків, передбачених у ст. 177 КПК України, не може свідчити про те, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, не зможе запобігти цьому ризику, відповідно до вимог ст. 194 КПК України, а отже, оцінивши в сукупності всі обставини, в тому числі, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема, характеристику обвинуваченого, наявність у нього постійного місця проживання, віку і стану здоров'я, міцність соціальних зав'язків, суд доходить до висновку, що до обвинуваченого ОСОБА_4 необхідно застосувати більш м'який запобіжний захід, а саме у вигляді цілодобового домашнього арешту, що передбачено ст. 181 КПК України та полягає в забороні останньому цілодобово залишати житло до 05 травня 2020 року, з покладенням на нього обов'язків, передбачених частиною п'ятою ст. 194 КПК України, оскільки, на думку суду, застосування такого, менш суворого запобіжного заходу, зможе запобігти вищевказаному ризику, передбаченому ст. 177 КПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 177, 178, 181, 183, 184, 194, 197, 199, 315, 369-372 КПК України, практикою Європейського суду з прав людини, суд -
У задоволенні клопотання прокурора ОСОБА_3 про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - відмовити.
Змінити обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, строком до 05 травня 2020 року, звільнивши його з-під варти в залі суду.
Відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України покласти на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , обов'язки, строком до 05 травня 2020 року, а саме:
- прибувати за кожною вимогою у визначені дату, час і місце до суду;
- цілодобово не відлучатися з місця свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , без дозволу суду;
- повідомляти суд про зміну свого місця проживання;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свої паспорти для виїзду за кордон та інші документи, що дають право на виїзд з України та в'їзд в Україну;
- утримуватися від спілкування з учасниками кримінального провадження.
Ухвала суду оскарженню не підлягає.
Головуючий - суддя: ОСОБА_1