Справа № 320/5346/19 Суддя (судді) першої інстанції: Колеснікова І.С.
04 березня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Кузьмишиної О.М.,
суддів: Костюк Л.О., Пилипенко О.Є.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ірпінської міської ради Київської області про визнання незаконним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Ірпінської міської ради Київської області про визнання незаконним та скасування рішення Ірпінської міської ради Київської області від 23.05.2019 №5291-68-VII в частині відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; зобов'язання Ірпінської міської ради Київської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,10 га, розташованої у межах м. Ірпінь Київської області (відповідно до графічних матеріалів).
Позов обґрунтовано безпідставністю відмови відповідача в наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з підстав невідповідності місця розташування земельної ділянки містобудівній документації, оскільки, відповідно до діючого на момент подачі клопотання генерального плану міста Ірпеня, земельна ділянка відносилась до земель садибної та котеджної забудови і її подальше вилучення із вказаної категорії відбулось після спливу встановленого законодавством місячного строку розгляду клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення йому земельної ділянки.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 09.12.2019 р. позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано рішення Ірпінської міської ради Київської області від 23.05.2019 №5291-68-VII в частині відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням в частині відмови в задоволенні позовних вимог, позивач звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду в оскаржуваній частині та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що задоволення позовних вимог шляхом лише скасування рішення Ірпінської міської ради від 23.05.2019 р. № 5291-68-VII у частині відмови у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд не забезпечить повноцінного виконання судом завдання адміністративного судочинства, яке полягає у ефективному захисті прав позивача.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення. Обґрунтовуючи свої заперечення на апеляційну скаргу зазначає, що у разі задоволення позовних вимог позивача в частині зобов'язання видати дозвіл на розробку проекту землеустрою, суд фактично підмінить собою орган місцевого самоврядування, до виключної компетенції якого належить розпорядження земельними ділянками комунальної власності відповідних територіальних громад і співставлення відповідності їх місця розташування з вимогами законів, прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, генеральними планами населених пунктів та іншої містобудівної документації.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.02.2020 р. відкрито апеляційне провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відповідності до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Ірпінського міського голови із клопотаннями від 19.01.2015 (вх. №С-154.2 від 19.01.2015), від 26.04.2016 (вх. №С-6521.2 від 26.04.2016) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд загальною площею 1000 кв.м., до якої додано графічний матеріал з бажаним місцем розташування земельної ділянки.
Рішенням 68 сесії сьомого скликання Ірпінської міської ради Київської області від 23.05.2019 №5291-68-VII «Про розгляд заяв громадян про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність в м. Ірпінь, згідно додатку №1» відмовлено ОСОБА_1 в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність в м. Ірпінь згідно його заяви №С-6521.2 від 26.04.2016 р., що підтверджується витягом з додатку №1 до рішення.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем порушено строк розгляду клопотань позивача у зв'язку із чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню. Разом з тим, суд першої інстанції відмовив в задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання Ірпінської міської ради надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою про відведення йому земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,10 га, розташованої у межах м. Ірпінь Київської області відповідно до доданих позивачем до позовної заяви графічних матеріалів, оскільки передачі громадянину земельної ділянки передує процедура звернення із відповідним клопотанням. Подані позивачем клопотання вичерпали свою дію. Суд не є тим органом, якому Земельний кодекс надає повноваження щодо передачі земельних ділянок державної чи комунальної власності у власність та не повинен своїм рішенням втручатись в дискреційні повноваження суб'єктів владних повноважень.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Основним нормативним актом, який регулює земельні відносини, є Земельний кодекс України від 25.10.2001 №2768-ІІІ (з наступними змінами і доповненнями, в чинній на момент виникнення спірних відносин редакції, далі по тексту - ЗК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (абзац перший частини першої). Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга). Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (частина третя). Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання (частина четверта).
Статтею 118 ЗК України встановлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею (частина шоста). Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (абзац перший частини сьомої).
Судом першої інстанції встановлено, що позивач звертався до Ірпінського міського голови із клопотаннями про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 19.01.2015 р. та від 26.04.2016 р., стосовно яких у матеріалах справи відсутня інформація щодо їх розгляду відповідачем у встановлений Земельним кодексом місячний строк з дня їх реєстрації.
З урахуванням вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що в силу положень ст. 118 ЗК України, позивач у місячний строк із моменту закінчення строку розгляду відповідачем клопотань позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, тобто з 20.02.2015 та 27.05.2016, відповідно, мав право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що повинен був письмово повідомити відповідача та подати йому договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
У матеріалах справи відсутні докази укладення позивачем договору на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки АДРЕСА_2 , виготовлення ним проекту землеустрою, його погодження у встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу порядку, та подання погодженого проекту землеустрою на затвердження відповідачу. У позовній заяві позивачем не зазначено про існування таких доказів, не заявлено з цього приводу будь-яких клопотань.
У справі № 509/4156/15-а (постанова від 17.12.2018) Верховний Суд у складі суддів Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду відступив від висновку, викладеного в постанові від 31.01.2018 (справа № 814/741/16) та від 14.03.2018 (справа № 804/3703/16), згідно з яким ненадання дозволу на розроблення проекту землеустрою за відсутності мотивованої відмови у його наданні не є для особи перешкодою для виготовлення такого проекту.
У справі № 509/4156/15-а Верховний Суд дійшов висновку, що згідно з абзацом 3 частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України особа має право замовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки без згоди уповноваженого органу, якщо уповноважений орган у місячний строк не надав ні дозволу на його розроблення, ні мотивованої відмови у наданні такого дозволу.
Проте, цією нормою закріплено виключно право, а не обов'язок громадянина замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу та жодним чином не позбавляє його права на отримання від уповноваженого органу після спливу місячного строку дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні, а також права на судовий захист у випадку неможливості реалізації права на отримання відповідного дозволу (бездіяльності суб'єкта владних повноважень) або відмови у його надані після спливу місячного строку (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10 липня 2018 року в справі № 806/3095/17).
Використання особою права замовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки без згоди уповноваженого органу не позбавляє обов'язку відповідача розглянути заяву згідно із чинним законодавством та прийняти відповідне рішення.
Відтак, якщо зацікавлена особа замовила проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки без згоди уповноваженого органу у встановлений строк, вона не позбавляється права на оскарження бездіяльності відповідного органу.
Наведена позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.01.2019 р. у справі № 803/667/18.
Відтак, наявні підстави вважати, що позивач не скористався у встановлений Земельним кодексом строк наданим йому правом на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання дозволу органом місцевого самоврядування.
В той же час, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки клопотання позивача від 19.01.2015 (вх. №С-154.2 від 19.01.2015) та від 26.04.2016 (вх. №С-6521.2 від 26.04.2016) не були розглянуті у місячний строк, відповідно рішення Ірпінської міської ради від 23.05.2019 №5291-68-VII в частині відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на підставі клопотання позивача від 26.04.2016 (вх. №С-6521.2 від 26.04.2016) є неправомірним. З наведеним висновком погоджується колегія суддів.
В частині позовних вимог про зобов'язання Ірпінської міської ради надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою про відведення йому земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,10 га, розташованої у межах м. Ірпінь Київської області відповідно до доданих позивачем до позовної заяви графічних матеріалів, суд першої інстанції відмовив, оскільки реалізація клопотань позивача від 19.01.2015 та від 26.04.2016, в силу положень статті 118 Земельного кодексу вичерпана. На думку суду першої інстанції позивач повинен звернутись із долученими до позовної заяви графічними матеріалами та клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки, безпосередньо до Ірпінської міської ради, як органу, до компетенції якого належить передача земельних ділянок у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу. Суд не є тим органом, якому Земельний кодекс надає повноваження щодо передачі земельних ділянок державної чи комунальної власності у власність та не повинен своїм рішенням втручатись в дискреційні повноваження суб'єктів владних повноважень.
Колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції помилковими, з огляду на наступне.
Як зазначалось вище, для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою можуть мають бути дві умови, передбачені ч. 7 ст. 118 ЗК України.
Позивач при зверненні до відповідача із заявою про надання дозволу подав усі документи необхідні для прийняття рішення.
Разом з тим, на час прийняття оскаржуваного рішення, діяв оновлений Генеральний план міста Ірпінь Київської області, затверджений 19.12.2018 р., відповідно до якого, земельна ділянка, яку планується отримати у власність позивачем була вилучена із зони садибної та котеджної забудови, що і стало підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Колегія суддів звертає увагу на те, що позивач протягом чотирьох років жодним чином не оскаржував бездіяльність відповідача щодо нерозгляду його клопотань, а тому не можуть бути прийняті до уваги його твердження стосовно того, що, оскільки він звернувся із заявами до відповідача ще у 2015 та 2016 роках, відповідно вони мають бути розглянуті в рамках Генерального плану м.Ірпеня, який був затверджений у 2012 році.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів не приймає до уваги посилання позивача на лист Відділу містобудування та архітектури Ірпінської міської ради № 86 від 25.03.2016 р. про те, що згідно Генерального плану м.Ірпеня, а також плану зонування території зазначена земельна ділянка віднесена до зони садибної та котеджної житлової забудови.
Статтею 122 ЗК України визначені повноваження, в т.ч., органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування.
Так, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва.
Частиною четвертою наведеної статті визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Умови, за яких орган відмовляє у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - затвердити проект землеустрою або відмовити в його затвердженні, якщо для цього є законні підстави. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Застосовуючи ці підходи до справи, що розглядається, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зобов'язання відповідача прийняти рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є втручанням у дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування.
Разом з тим, надаючи оцінку доводам апелянта, слід акцентувати увагу на тому, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.
Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
У справі, що переглядається, повноваження щодо затвердження або відмови у затвердженні проекту землеустрою, регламентовано ст. 118 ЗК України.
Умови, за яких орган відмовляє у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - затвердити проект землеустрою або відмовити в його затвердженні, якщо для цього є законні підстави.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність стало те, що місце розташування земельної ділянки не відповідає містобудівній документації, що в силу ст. 118 ЗК України є прямою підставою для прийняття рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.
Отже, з'ясувавши характер спірних правовідносин сторін, характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб, колегія суддів приходить до висновку про їх необґрунтованість, оскільки станом на 19.12.2018 р. Ірпінською міською радою затверджений новий Генеральний план міста Ірпінь Київської області, за яким земельна ділянка по АДРЕСА_2 вилучена із зони садибної та котеджної забудови, а, отже, рішення про задоволення позовних вимог у спосіб, визначений позивачем, буде прийнято поза межами закону, оскільки не буде відповідати наявним обставинам та вимогам містобудівної документації.
Слід також зауважити, що Генеральний план не є нормативно-правовим актом, а тому в даному випадку спірні правовідносини не можуть розглядатися як такі, що мають бути вирішені на час дії чинного Генерального плану м.Ірпеня, затвердженого у 2012 році.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Так, згідно ч. 1 ст. 260 Кодексу адміністративного судочинства України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.
Керуючись ст.ст. 229, 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: О.М. Кузьмишина
Судді: Л.О.Костюк
О.Є. Пилипенко