П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
05 березня 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/4746/19
Головуючий в 1 інстанції: Цховребова М.Г.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
доповідача - судді Стас Л.В.
суддів - Турецької І.О., Шеметенко Л.П.
за участю секретаря - Худика С.А.,
за участю апелянта - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту податкових та митних експертиз ДФС про стягнення середнього заробітку та моральної шкоди, -
ОСОБА_1 ( надалі - позивач) звернулася з позовом до Департаменту податкових та митних експертиз ДФС ( надалі - відповідач) про стягнення середнього заробітку за час з 19 листопада 2018 року по 1 листопада 2019 року, в сумі 110307,69 грн., а також моральну шкоду у розмірі 50000,00 грн., посилаючись на неправомірні дії відповідача на виконання рішення суду у справі 815/2333/18 про поновлення її на посаді, а саме: не допуск до роботи та невиплату заробітної плати.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2019 року - в задоволенні позову - відмовлено.
В апеляційній скарзі, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду від 13 грудня 2019 року - скасувати, прийняти нову постанову про задоволення позову. В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що суд не вірно надав оцінку обставинам справи, що призвело до ухвалення незаконного рішення. Апелянт вказала, що роботодавець з власної ініціативи створив умови, щоб не допускати позивача до роботи - не визначив її робоче місце, не окреслив коло обов'язків, заборонив пускати в приміщення Одеського Управління ДПМЕ ДФС, тобто вчиняв протиправні дії на виконання рішення суду від 12 листопада 2018 року у справі № 815/2333/18 про поновлення її на посаді.
У відзиві на апеляційну скаргу, відповідач послався на доводи, ідентичні тим, що викладені в рішенні суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін та їх представників, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12.11.2018 року по справі № 815/2333/18 (т.1 а.с.61зв.-67), яке постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 27.06.2019 року залишено без змін (т.1 а.с.20-23), зокрема:
- визнано протиправним та скасовано наказ Департаменту податкових та митних експертиз ДФС №90-к від 20 квітня 2018 року про звільнення ОСОБА_1 з Департаменту податкових та митних експертиз ДФС згідно п.2 ст.40 Кодексу законів про працю України;
- поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Одеського відділу з питань експертизи та досліджень Департаменту податкових та митних експертиз ДФС з 20 квітня 2018 року;
- стягнуто з Департаменту податкових та митних експертиз ДФС на користь ОСОБА_1 заробітну плату за вимушений прогул, починаючи з 21 квітня 2018 року по 12 листопада 2018 року в розмірі 40975,20 грн. (сорок тисяч дев'ятсот сімдесят п'ять гривень двадцять копійок) з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів;
- допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Одеського відділу з питань експертизи та досліджень Департаменту податкових та митних експертиз ДФС та в частині стягнення з Департаменту податкових та митних експертиз ДФС середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць - 6000,00 (шість тисяч гривень 00 коп.) з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів;
- в іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Наказом Департаменту податкових та митних експертиз ДФС від 19.11.2018 року № 228-к «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 » (т.1 а.с.60) на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.11.2018 у справі № 815/2333/18 наказано:
- скасувати наказ Департаменту податкових та митних експертиз ДФС № 90-к від 20 квітня 2018 року про звільнення ОСОБА_1 з Департаменту податкових та митних експертиз ДФС згідно п. 2 ст. 40 Кодексу законів про працю України;
- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Одеського відділу з питань експертизи та досліджень Департаменту податкових та митних експертиз ДФС з 20 квітня 2018 року;
- заступнику начальника відділу фінансування, бухгалтерського обліку та звітності - заступнику головного бухгалтера Пантєлєєвій С.В. виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за один місяць в межах суми 6000,00 грн., з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів.
Відповідно до актів, складених працівниками Департаменту податкових та митних експертиз ДФС (т.1 а.с.143-144):
- від 07.08.2019 року: в період з 19.11.2018 по теперішній час, тобто до 07.08.2019 включно, ОСОБА_1 не виконала рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.11.2018 у справі № 815/2333/18 не приступила до виконання обов'язків начальника Одеського відділу з питань експертизи до досліджень ДПМЕ ДФС;
- від 30.08.2019 року: в період з 08.08.2018 по теперішній час, тобто до 30.08.2019 включно, ОСОБА_1 не виконала рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.11.2018 у справі № 815/2333/18 не приступила до виконання обов'язків начальника Одеського відділу з питань експертизи до досліджень ДПМЕ ДФС.
Згідно з актами, складеними комісією Одеського управління з питань експертиз та досліджень ДПМЕ ДФС (т.1 а.с.145, т.2 а.с.43):
- від 29.07.2019 року: начальник Одеського відділу з питань експертизи та досліджень ОСОБА_1 відсутня на роботі в період з 19.11.2018 року по 29.07.2019 року включно;
- від 12.11.2019 року: начальник Одеського відділу з питань експертизи та досліджень ОСОБА_1 відсутня на роботі в період з 19.11.2018 року по 12.11.2019 року включно.
Відповідно до Табелю обліку використання робочого часу Одеського управління з питань експертиз та досліджень, за формою № П-5 затверджено наказом Держкомстату України 05.12.08 № 489, у період з 19.11.2018 року по 30.08.2019 року ОСОБА_1 значиться як «НЗ» - неявка з невизначених причин. (т.1 а.с.146-155).
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо невиконання рішення суду та не допуск її до роботи, посилаючись на ст.ст. 115, 117 КЗпП України, позивач просить стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час з 19 листопада 2018 року по 1 листопада 2019 року, в сумі 110307,69 грн., та моральну шкоду у розмірі 50000,00 грн.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час з 19 листопада 2018 року по 1 листопада 2019 року, в сумі 110307,69 грн., та відповідно для задоволення позовних вимог позивача, в тому числі похідної вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 50000,00 грн., - немає.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з таких мотивів.
Спірні правовідносини врегульовано законодавством (чинним та у редакції станом на момент виникнення відповідних правовідносин): Конституцією України від 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (далі - Конституція України); Кодексом законів про працю України від 10.12.1971 року № 322-VIII (далі - КЗпП України); Законом України «Про оплату праці» від 24.03.1995 року № 108/95-ВР (далі - Закон № 108/95-ВР).
Приписами статті 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до статті 1 Закону № 108/95-ВР заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Як було зазначено вище, в судовому засіданні позивачем визнано, що у заявлений у позові період: з 19 листопада 2018 року (дата поновлення на роботі ОСОБА_1 наказом Департаменту податкових та митних експертиз ДФС від 19.11.2018 року № 228-к) по 1 листопада 2019 року, позивач фактично не працював (роботу не виконував).
Отже, предметом спору є правова природа грошових стягнень, які заявлені позивачем, та законодавче врегулювання цих правовідносин.
Відповідно до ст. 115 КЗпП України «Строки виплати заробітної плати», заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.
Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.
Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.
Отже, статтею 115 КЗпП України передбачені строки виплати заробітної плати, а не підстави для нарахування та виплати середнього заробітку при затримці виконання рішення про поновлення працівника на роботі.
Згідно зі ст. 117 КЗпП України, відповідальність за затримку розрахунку при звільненні в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, статтею 117 КЗпП України передбачена відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, та виплата працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку - за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця за невиплату з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
У разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки ( ст. 236 КЗпП України).
З наведеного також вбачається, що поняття середнього заробітку та заробітної плати не є тотожними.
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з думкою суду, що правова позиція позивача зі спірних питань - є помилковою, такою, що не відповідає положенням законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, та/або фактичним обставинам справи.
Крім того, колегія суддів також зазначає, що відповідно до ст. 383 КАС України, особа - позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Водночас, як вбачається з матеріалів справи, жодне рішення, дії чи бездіяльність відповідача, як суб'єкта владних повноважень, в даній справі позивачем у спірних правовідносинах не оскаржується. Отже, підстав для їх перевірки в порядку ч. 2 ст. 2 КАС України у суду не було.
Відповідно, суд обґрунтовано не входив в обговорення та оцінку наведених сторонами доводів та наданих на їх підтвердження доказів щодо причин невиходу позивача на роботу; допуску/не допуску позивача відповідачем до роботи тощо, як таких, що не стосуються предмету спору (дослідження/доказування) у цій справі.
Враховуючи викладене в сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судовому рішенні повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують.
Суд апеляційної інстанції також застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Згідно зі ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до ст.ст. 315, 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту податкових та митних експертиз ДФС про стягнення середнього заробітку та моральної шкоди - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 05 березня 2020 р.
Головуючий суддя Стас Л.В.
Судді Турецька І.О. Шеметенко Л.П.