П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
04 березня 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/3979/19
Головуючий в 1 інстанції: Свида Л.І.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Запорожана Д.В.,
суддів - Джабурія О.В., Кравченка К.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ГУ ДМС України в Одеській області про скасування наказу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області №118 від 24.06.2019 року про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 06.06.2019 року.
Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтував незаконністю спірних дій та наказу.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18.11.2019 року позов задоволено. Скасовано спірний наказ, зобов'язано відповідача повторно розглянути заяву позивача.
В апеляційній скарзі ГУ ДМС України в Одеській області просить скасувати вищенаведене рішення, як таке, що прийняте з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з обґрунтованості даного позову та наявності підстав для його задоволення.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач є громадянином Російської Федерації, уродженцем м. Рязань, на момент останнього виїзду за межі країни громадянської належності проживав у м. Мурманськ, за національністю - росіянин. Починаючи з 2016 року почав дотримуватися на території України канонів релігійної течії «Свідки Ієгови». Рідна мова російська, позивач також володіє українською мовою на початковому рівні. За сімейним станом офіційно неодружений. Має повну середню спеціальну освіту, навчався в ПТУ №16 в м. Мурманськ у період з 1987-1988 років. Військовозобов'язаний, проходив військову службу у повітряних силах в м. Гайджунай (Литва) та м. Генджа (Азербайджан) протягом 1988-1990 років. Протягом останніх десяти років працював заступником начальника складу в акціонерному товаристві закритого типу «АЯКС Пітерський» в м. Мурманськ. Позивач не був членом жодних політичних, релігійних, військових або громадських організацій на Батьківщині.
31 липня 2015 року ОСОБА_1 вибув з країни громадянської належності рейсовим автобусом сполученням Сочі (Російська Федерація) - Одеса (Україна). Державний кордон перетнув легально 01.08.2015 року на підставі закордонного паспорту, який втратив разом із військовим квитком в серпні 2015 року.
28.12.2015 року ОСОБА_1 звернувся до Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №363 (Том І, аркуші справи 331-333).
За результатами розгляду заяви позивача Головним управлінням ДМС України в Одеській області складено висновок щодо відмови в оформленні документів для вирішення питання про надання статусу біженця 12.01.2016 року (Том І, аркуші справи 311-316).
Наказом Головного управління ДМС України в Одеській області від 12.01.2016 року № 5 позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (Том І, аркуш справи 318).
Позивач, не погоджуючись з Наказом ГУ ДМС України в Одеській області від 12.01.2016 року №5 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом про його скасування.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 14.03.2016 року по справі № 815/290/16 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено, скасовано наказ Головного управління ДМС України в Одеській області від 12.01.2016 року №5 про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язано Головне управління ДМС України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (Том І, аркуші справи 213-216).
На виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 14.03.2016 року по справі № 815/290/16, 14.07.2016 року ГУ ДМС України в Одеській області прийнято наказ №133 про повторний розгляд заяви ОСОБА_1 для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (аркуш справи 229).
За результатами розгляду особової справи № 2015OD0393 громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , 26 липня 2016 року Управлінням у справах біженців ГУДМС України в Одеській області на підставі п. 6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» складений висновок про відмову громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (Том І, аркуші справи 245-253).
Наказом Головного управління ДМС України в Одеській області №141 від 26.07.2016 року громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (Том І, аркуш справи 135).
Позивач, не погоджуючись з Наказом ГУ ДМС України в Одеській області від 26.07.2016 року №141 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом про його скасування.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 17.10.2016 року по справі № 815/3915/16 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено, скасовано наказ Головного управління ДМС України в Одеській області від 26.07.2016 року №141 про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язано Головне управління ДМС України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (Том І, аркуші справи 175-179).
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2017 року по справі №815/3915/16 апеляційну скаргу ГУ ДМС України в Одеській області задоволено, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2016 року скасовано, прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 до ГУ ДМС України в Одеській області про скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії відмовлено у повному обсязі (Том І, аркуші справи 156-162).
Постановою Верховного суду від 10.04.2019 року касаційну скаргу позивача залишено без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2017 року по справі №815/3915/16 без змін (Том І, аркуші справи 136-137).
ОСОБА_1 06.06.2019 року повторно звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою №120 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (Том ІІ, аркуші справи 19-21), в якій зазначив нові обставини, про те, що він є проповідником релігійної організації Свідки Ієгови та участь в такій організації на територіє Російської Федерації є злочином.
За результатами розгляду особової справи №2019ОD0113 громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , 24 червня 2019 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області, відповідно до ч. 6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», складений висновок про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (Том ІІ, аркуші справи 166-180).
Наказом № 118 від 24.06.2019 року Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області відмовлено позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (Том ІІ, аркуш справи 162).
ОСОБА_1 , 26.06.2019 року отримав повідомлення №5/1-187 від 24.06.2019 року про відмову в оформленні йому документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (Том І, аркуші справи 9-11), не погодився із прийнятим рішенням та оскаржив його до суду.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до положень п. 6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Необхідність доказування наявності умов для надання статусу біженця знаходить своє підтвердження у міжнародно-правових документах. Згідно з п. 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Виходячи із змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», поняття «біженець» включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме: расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.
При цьому «побоювання стати жертвою переслідувань» складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи «побоювання». «Побоювання» є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.
Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальна інформація по країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.
Крім того, Директива Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту» від 27.04.2004 № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.
Таким чином, особа, яка звертається із заявою про надання, їй статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту має довести, що її побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань є обґрунтованими, або її життю, безпеці чи свободі в країні походження загрожує небезпека і вона не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
При зверненні 06.06.2019 року за міжнародним захистом, позивач зазначив, що він не може повернутись до країни свого громадянського походження у зв'язку із побоюваннями переслідувань через свої релігійні погляди, він є проповідником організації Свідки ОСОБА_2 , він за мир і не бажає брати в руки зброю, однак на території Російської Федерації участь в організації Свідки Ієгови є злочином та ця організація заборонена на території громадянської належності позивача.
Однак, відповідачем відмовлено позивачу в оформленні документів для вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з тих підстав, що ним не доведена участь в організації ОСОБА_3 , позивач ймовірно став прихильником релігійної течії Свідки Ієгови під час перебування на території України, а тому йому нічого не загрожувало на території Російської Федерації та на території громадянської належності він не був членом цієї організації. Крім того, відповідачем зазначено в висновку про те, що члени релігійної течії Свідки Ієгови звільняються з під арештів, заборонена діяльність організації, а не самої релігії, тощо.
Разом з цим, суд звертає увагу, що у відповідності до п. 6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, однак, в даному випадку не можна стверджувати, що заява позивача є очевидно не обґрунтованою.
Позивач в заяві зазначає про обставини, які не дають йому можливість повернутися до Російської Федерації, про те, що він є членом релігійної організації Свідки Ієгови та такі особи переслідуються в країні його громадянської належності, така організація визнана на території Російської Федерації екстремістською, тобто, в даному випадку, позивач обґрунтовує свої побоювання стати жертвою переслідувань та ці обставини в попередній заяві позивача не зазначалися і виникли вже після прибуття позивача на територію України.
Позивач надав докази, які підтверджують, що він з 2016 року і до тепер є членом релігійної організації Свідків Єгови, зокрема, характеристику «Одеської місцевої релігійної громади Свідків Єгови» (Том ІІ, аркуш справи 70), надав докази, зокрема, рішення Верховного Суду Російської Федерації від 20.04.2017 року, яким релігійна організація «Свідки Ієгови» є офіційно забороненою на території РФ та визнана екстремістською (Том І, аркуші справи 13-52), зазначив, що за участь в цій релігійній організації на території Російської Федерації осіб притягають до кримінальної відповідальності за ст. 282 Кримінального кодексу.
Тобто, заява позивача є обґрунтованою, в ній викладені обставини та надані докази, а тому відповідач не міг відмовляти в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у відповідності до п. 6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Той факт, що на території Російської Федерації, ОСОБА_1 не переслідувався за ознаками віросповідання та активної участі у релігійній організації «Свідки Ієгови», жодним чином не спростовує наявність в позивача обґрунтованих побоювань стати жертвою таких переслідувань.
При цьому, колегія суддів вважає, що відповідач неналежним чином дослідив інформацію по країні походження позивача, не надав оцінку тим даним, які стосуються переслідування та тиску на членів релігійної організації Свідки Єгови на території Російської Федерації, проведення у них обшуків, на які звертає увагу позивач, а тому проведений аналіз фактів щодо позивача, можливості його переслідування, інформації щодо країни походження та можливості повернення позивача до Російської Федерації є неповним та необ'єктивним.
Таким чином, оскаржуваний позивачем наказ, яким йому відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту підлягає скасуванню та у зв'язку із цим підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання відповідача повторно розглянути його заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з врахуванням висновків суду.
Отже, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість даного позову та наявність підстав для його задоволення. Частиною 1 ст. 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги, колегія суддів, вважає не суттєвими та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування наказу №118 від 24.06.2019 року та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 06.06.2019 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Д.В. Запорожан
Судді: О.В. Джабурія
К.В. Кравченко