03 березня 2020 року справа №200/12496/19-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сіваченка І.В., суддів: Гаврищук Т.Г., Геращенка І.В., секретар судового засідання Антонюк А.С., за участі представника позивача Проніної А.І., представника відповідача Помалюк І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року (повне судове рішення складено 25 листопада 2019 року у м. Слов'янську) у справі № 200/12496/19-а (суддя в І інстанції Льговська Ю.М.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),
Позивач 21 жовтня 2019р.звернулась до суду з позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги № Ф-786-25 від 13 серпня 2019 року про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 4140,49 грн.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2019 року позовну заяву залишено без руху у зв'язку з її невідповідністю вимогам статті 161 КАС України та зобов'язано надати заяву про поновлення строку звернення до суду з викладенням причин поважності його пропуску та наданням доказів на підтвердження цих причин.
20 листопада 2019 року позивачем надано заяву про усунення недоліків, зокрема заяву про поновлення строків для звернення до суду з додатками.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року позовну заяву ФОП ОСОБА_1 повернуто з мотивів пропуску строку звернення до адміністративного суду, визначеного абзацом дев'ятим частини четвертої статті 25 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI).
Не погодившись з таким судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу місцевого суду та прийняти нове рішення, яким направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що місцевий суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви, оскільки не застосував до спірних правовідносин положення ч.2 ст.122 КАС України. Крім того, судом першої інстанції було порушено основне право, передбачене Конституцією України та практикою Європейського суду з прав людини.
Відповідач проти доводів апеляційної скарги заперечував, вважає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, ухвалено судом відповідно до норм матеріального та процесуального права на підставі повного і всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі.
Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 03.03.2020, постановленою на місці в судовому засіданні, замінено відповідача Головне управління ДФС у Донецькій області на його правонаступника - Головне управління ДПС у Донецькій області.
Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що відповідачем прийнято вимогу № Ф-786-25 від 13 серпня 2019 року про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 4140,49 грн.
Зазначена вимога отримана позивачем 21 вересня 2019 року, що підтверджується позивачем та заперечується відповідачем.
Залишаючи позовні вимоги без розгляду, суд першої інстанції дійшов до висновку, що позовну заяву подано з пропущенням встановленого статтею 122 КАС України та Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» строку звернення до адміністративного суду і суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Частиною 1 статті 122 КАС України передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
За приписами частини 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Предметом оскарження в цій справі є вимога про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
За положеннями пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Дія Закону № 2464-VI поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (частина перша статті 2 цього Закону).
За положеннями частини 2 статті 2 Закону № 2464-VI, виключно цим Законом визначаються зокрема, принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Завдання та функції центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, яким за положеннями статті 1 Закону №2464-VI є орган доходів і зборів та його територіальні органи (в частині адміністрування єдиного внеску), права та обов'язки органів доходів і зборів визначені статтями 12, 13, 14 Закону №2464-VI.
Відтак, облік платників єдиного внеску, їх права та обов'язки, порядок нарахування, обчислення і строки сплати єдиного внеску, його розмір, повноваження органів доходів і зборів, а також відповідальність за порушення законодавства про збір та облік єдиного внеску визначає виключно Закон № 2464-VI.
За положеннями пункту 1.1. статті 1 Податкового кодексу України, цей кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
У відповідності до пункту 1.3 статті 1 Податкового кодексу України цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», з банків, на які поширюються норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», та погашення зобов'язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.
Зазначене свідчить про те, що положення Податкового кодексу України не поширюються на відносини щодо порядку сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, як і відповідальність за порушення такого порядку.
Крім того, буквальне тлумачення пункту 56.18 статті 56, статті 102 Податкового кодексу України, на положеннях яких посилається контролюючий орган, дає підстави для висновку, що ці норми застосовуються виключно до платників єдиного внеску.
Відтак, при оскарженні рішення податкового органу, прийнятого в межах Закону № 2464-VI, строк звернення до адміністративного суду тривалістю 1095 днів не застосовується.
В силу вимог пункту 4 частини 1 статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску має право: оскаржувати в установленому законом порядку рішення органу доходів і зборів та Пенсійного фонду та дії, бездіяльність його посадових осіб.
За приписами з абз. 3, 4 частини 4 статті 25 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Згідно абз.9 частини 4 статті 25 Закону № 2464-VI у разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки.
Отже, вказаними положеннями визначений порядок дій платника в частині непогодження із отриманою вимогою, яким є адміністративний чи судовий вид оскарження.
Відповідно до пункту 1.3 статті 1 ПК України, цей Кодекс не регулює питання погашення зобов'язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.
За таких обставин, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про те, що при оскарженні рішення податкового органу, прийнятого в межах Закону № 2464-VI, строк звернення до адміністративного суду тривалістю 1095 днів не застосовується.
Аналогічні правові позиції викладені в постанова Верховного Суду від 31.01.2019 року у справі №802/983/18-а, від 17.09.2019 року у справі №0740/1050/18, від 12.02.2020 року у справі №480/1192/19.
Як встановлено судом, позивач отримав спірну вимогу 21.09.2019р., а правом на оскарження вимоги в судовому порядку скористався лише 21.10.2019 року, а тому пропустив 10-денний строк звернення до суду, який встановлений Законом № 2464-VI.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначені статтею 123 КАС України, за приписами якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Аналіз положень статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що повернення позовної заяви може мати місце тільки при встановленні факту пропуску строку звернення до суду та з'ясування причин пропуску цього строку.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивачем була подана заява від 18.11.2019р. про поновлення строку звернення до суду. Така заява вмотивована тим, що позивач звернулась до суду в межах місячного строку з моменту отримання спірної вимоги, що підтверджується роздруківкою з сайту Укрпошти, і тому строк звернення не пропущено, оскільки відповідно до приписів ПК України має право на звернення протягом 1095 днів. Позивач також наголошував на положеннях п.56.21 ст.56 ПК України, якою встановлено, що у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Як свідчать матеріали справи, позивач є фізичною особою-підприємцем, яка здійснює господарську діяльність і перебуває на обліку, на території населеного пункту де проводилась антитерористична операція. Позивач не володіє досвідом правотлумачення та правозастосування у спірних правовідносинах,
Приймаючи до уваги вищезазначене та враховуючи, що пропущений позивачем строк звернення до суду є незначним, колегія суддів вважає можливим, у даній конкретній справі, визнати поважними причини пропуску строку звернення позивача до суду із зазначеним позовом.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно статті 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Як вбачається з рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Іліан проти Туреччини», правило встановлення обмежень звернення до суду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Тобто, Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на справедливий суд включає в себе принцип доступу до суду, ефективність якого обумовлюється тим, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду за вирішенням певного питання, і що держава не повинна чинити правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Слід зазначити, що інститут строку давності, необхідно використовувати з урахуванням конкретних обставин справи, так щоб він не перешкоджав наявним у позивача засобами захисту своїх прав. Обмеження права на звернення до суду повинно бути пропорційно меті правової визначеності, у іншому випадку це буде порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини в частині права на справедливий судовий розгляд (рішення Європейського суду з прав людини в по справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11).
Суд зазначає, що принцип «пропорційності» тісно пов'язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип «пропорційності», натомість принцип «пропорційності» є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип «пропорційності» як невід'ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.
Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв'язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.
На підставі викладеного, апеляційний суд дійшов до висновку, що суд першої інстанції приймаючи рішення про повернення позову, не врахував принцип пропорційності між застосованим заходом та переслідуваною метою, якою є захист порушених прав заявника в аспекті статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно дійшов до висновку про залишення позовної заяви без розгляду, що є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм процесуального права, що є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.
Керуючись статтями 23, 33, 292, 308, 310, 312, 315, 320, 321, 322, 325, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 -задовольнити.
Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року у справі №200/12496/19-а - скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Повне судове рішення - 05 березня 2020 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І. В. Сіваченко
Судді І. В. Геращенко
Т. Г. Гаврищук