24 березня 2010 р. № 2-11/4636-2009
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді:Губенко Н.М.,
суддів:Барицької Т.Л.,
Мирошниченка С.В.,
розглянувши касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Крименерго"
на постановуСевастопольського апеляційного господарського суду
від25.11.2009
у справі№ 2-11/4636-2009
за позовомКримської республіканської організації "Спортивний комбінат "Локомотив"
доВідкритого акціонерного товариства "Крименерго"
провизнання недійсним акту № 103025 від 07.04.2009 та про спонукання до виконання певних дій
в судовому засіданні взяли участь представники:
- позивача - Шилова А.Ф. (дов. № 1-04/12 від 05.01.10)
- відповідача-повідомлений, але не з'явився
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 06.10.2009 у справі № 2-11/4636-2009 (суддя Потопальський С.С.) задоволений позов Кримської республіканської організації "Спортивний комбінат "Локомотив" (надалі позивач) до Відкритого акціонерного товариства "Крименерго" (надалі відповідач); за рішенням визнано недійсним акт № 103025 від 07.04.2009 відповідача; зобов'язано відповідача виконати пункти 1.1, 2.1. договору про поставку електричної енергії № 3614 від 22.09.2005, укладеного з позивачем, шляхом поновлення поставки електричної енергії на об'єкт позивача; стягнуто з відповідача на користь позивача державне мито в сумі 85,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118,00 грн.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 25.11.2009 (судді Плут В.М., Голик В.С., Черткова І.В.) апеляційну скаргу відповідача задоволено частково, вказане рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 06.10.2009 у справі 2-11/4636-2009 скасовано частково; припинено провадження у справі в частині вимог про визнання акту № 103025 від 07.04.2009 недійсним; в іншій частині рішення місцевого господарського суду залишено без змін.
Відповідач, не погоджуючись із винесеною судом апеляційної інстанції постановою, звернувся з касаційною скаргою від 17.12.2009 до Вищого господарського суду України, в якій просить скасувати постанову в частині зобов'язання відповідача виконати пункти 1.1, 2.2 договору про поставку електричної енергії № 3604 від 22.09.2005, укладеного з позивачем, шляхом поновлення поставки електричної енергії на об'єкт позивача.
Позивач надав відзив на касаційну скаргу відповідача, в якому заперечує проти доводів касаційної скарги та просить оскаржувану постанову залишити без змін.
Сторони у справі належним чином повідомлялися про час та місце розгляду даної справи згідно з вимогами Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.2002 № 75, проте відповідач не скористався своїм правом бути присутнім у судовому засіданні 24.03.2010.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України).
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судами попередніх інстанцій, між сторонами у справі виникли зобов'язальні відносини на підставі укладеного між ними договору про постачання електричної енергії від 22.09.2005 №3604, відповідно до якого, відповідач (за договором постачальник) поставляє електричну енергію позивачу (за договором споживач), а позивач сплачує відповідачу вартість поставленої енергії, а також здійснює інші платежі, відповідно до умов цього договору.
Розглядаючи даний спір, предметом якого є дві вимоги позивача, а саме: визнати недійсним акт №103025 від 07.04.2009 про порушення Правил користування електричною енергією (надалі ПКЕЕ), а також зобов'язати відповідача виконати умови договору -пункти 1.1., 2.1., шляхом поновлення поставки електричної енергії на обумовлений договором об'єкт позивача, та задовольняючи його у повному обсязі, суд першої інстанції виходив із того, що оскаржуваний акт відповідача про порушення позивачем ПКЕЕ є таким, що не відповідає вимогам законодавства та підлягає визнанню недійсним. Такі висновки суд зробив за результатами дослідження вказаного акту, а також з посиланням на висновки Державної інспекції з енергетичного нагляду у Кримському регіоні, із яких вбачається, що відсутня вина позивача у тому, що прилади обліку неправильно встановлені; порушення схеми підключення викликано некваліфікованими діями відповідача.
За встановлених обставин, відповідач не мав права відключати електропостачання на об'єкт позивача, а тому вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача виконувати п.п. 1.1, 2.1 договору та зобов'язати поновити електропостачання підлягають задоволенню.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи в апеляційному порядку вказане рішення місцевого господарського суду та частково скасовуючи його, виходив із того, що акт про порушення споживачем ПКЕЕ не може бути предметом оскарження у господарському суді.
Вищий господарський суд України погоджується із таким висновком суду апеляцінйої інстанції, з огляду на таке.
Згідно із ст. 275 Господарського кодексу України, ст. 26 Закону України "Про електроенергетику" споживання електричної енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником.
Відповідно до частини 2 ст. 27 Закону України "Про електроенергетику" правопорушеннями в електроенергетиці є: крадіжка електричної і теплової енергії, самовільне підключення до об'єктів електроенергетики і споживання енергії без приладів обліку.
Пунктами 6.41, 6.42 Правил користування електричною енергією (у редакції постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України від 17.10.2005 N 910) визначено, що у разі виявлення уповноваженим представником постачальника електричної енергії, від якого споживач одержує електричну енергію або електропередавальної організації порушень цих Правил, або умов договору на місці оформляється двосторонній акт порушень за встановленою формою.
Частина 2 ст. 20 ГК України серед актів, визнання незаконними яких передбачено ст. 16 ЦК України, як спосіб захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів встановлює, що права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема, шляхом визнання повністю або частково недійсними актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживача. Тобто за змістом вказаної норми господарські суди розглядають на загальних підставах справи у спорах про визнання недійсними актів, прийнятих іншими органами, у тому числі, актів господарських товариств, які відповідно до закону чи установчих документів мають обов'язковий характер для учасників правовідносин, що виникають чи припиняються з прийняттям такого акту.
Оскаржуваний позивачем акт за своїми ознаками до таких актів не відноситься, оскільки не носить характеру обов'язкових до виконання ненормативних актів, а є лише фіксацією порушення, яке було виявлено при проведенні перевірки дотримання Правил користування електричною енергією. Відповідно, він не є одностороннім правочином, оскільки не є підставою для набуття, зміни чи припинення цивільних прав і обов'язків, про що правомірно зазначив суд апеляційної інстанції, припиняючи провадження в частині вимоги позивача про визнання вказаного акту недійсним на підставі п. 1 ст. 80 ГПК України.
Поряд з цим, суд апеляційної інстанції, враховуючи, що правомірність складення вказаного акту має значення для правильного вирішення іншої вимоги позивача, обґрунтовано оцінив його як доказ у справі наряду з іншими доказами на підставі ст. ст. 32,34 ГПК України, та прийшов до правомірного висновку про те, що вказані в акті порушення позивачем ПКЕЕ, що стали підставою для донарахування відповідачем вартості недоврахованої електроенергії (несплата якої стала підставою для припинення подання відповідачем електричної енергії на об'єкт позивача), не знаходять свого підтвердження, а навпаки, спростовуються висновком Державної інспекції з енергетичного нагляду у Кримському регіоні, зробленим за результатами перевірки порушень, викладених у вказаному акті. Так, вказаним висновком, встановлено, що оскільки пломби на обліковому приладі, який був об'єктом перевірки і за результатами проведення якої складений відповідний акт, не порушені, то, відповідно, порушення ПКЕЕ допущено не працівниками позивача, а некваліфікованими діями відповідача.
Згідно з абз. 2 п. 10.10 ПКЕЕ споживач не несе відповідальність за майнову шкоду, заподіяну постачальнику електричної енергії за регульованим тарифом (електропередавальній організації) або третім особам, та матеріальні збитки, які викликані некваліфікованими діями персоналу електропередавальної організації, постачальника електричної енергії або субспоживача.
Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України "Про електроенергетику", енергопостачальна організація зобов'язана забезпечувати надійне постачання електричної енергії.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Отже, в силу зроблених судом апеляційної інстанції висновків, зокрема, стосовно донарахування відповідачем вартості недоврахованої енергії здійснених на підставі акту про порушення ПКЕЕ, відомості якого про порушення позивачем ПКЕЕ були спростовані судом апеляційної інстанції, є правильним висновок суду апеляційної інстанції про порушення відповідачем п.1.1. та п. 2.1.2. договору, які зобов'язують відповідача поставляти позивачу електроенергію, та про безпідставність припинення постачання відповідачем електричної енергії на об'єкт позивача, у зв'язку з несплатою позивачем вартості недоврахованої енергії, нарахованої на підставі акту про порушення позивачем ПКЕЕ.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи вимоги ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, відзначає, що перегляд у касаційному порядку судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі встановлених фактичних обставин справи та перевіряється застосуванням попередніми інстанціями норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази; доводи ж касаційної скарги зводяться виключно до посилання на необхідність вирішення касаційною інстанцією питань про надання переваги доказів відповідача над іншими доказами, тобто здійснення відмінної від місцевого суду оцінки доказів, що суперечить вимогам ст. 1117 ГПК України, тому до уваги не приймаються.
В силу ст.ст. 42, 43, 47 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 1119 ГПК України, касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції та постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Керуючись ст.ст. 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Крименерго" залишити без задоволення.
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 25.11.2009 у справі № 2-11/4636-2009 залишити без змін.
Головуючий Н.М. Губенко
Судді: Т.Л. Барицька
С.В. Мирошниченко