01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6apladm.ki.court.gov.ua
Головуючий суддя у першій інстанції: Клименчук Н.М.
03 березня 2020 року Справа № 640/9821/19
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Епель О.В.,
суддів: Губської Л.В., Карпушової О.В.,
за участю секретаря Лісник Т.В.,
представника позивача Паламарчука М.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 жовтня 2019 року у справі
за позовом ОСОБА_1
до Деснянського районного відділу
Державної виконавчої служби м. Києва
Головного територіального управління юстиції у м. Києві
про визнання бездіяльності та дій протиправними
і зобов'язання вчинити дії,
Історія справи.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві (далі - відповідач) про:
1) визнання незаконною бездіяльності Деснянського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві щодо ненадання відповіді на заяву позивача від 15.03.20019 про закінчення виконавчого провадження;
2) визнання незаконними дій РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві, спрямованих на стягнення з позивача витрат, пов'язаних з примусовим виконанням судового рішення у справі № 2-9944/2010;
3) зобов'язання Деснянського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві закінчити виконавчі провадження від 22.02.2019 №№ 58460274, 58460342;
4) зобов'язання Деснянського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві припинити обтяження всього майна, яке належить позивачу.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 жовтня 2019 року позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Деснянського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві щодо ненадання відповіді на заяву позивача від 15.03.2019 про закінчення виконавчого провадження.
У задоволенні адміністративного позову в іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Ухвалюючи зазначене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що державним виконавцем правомірно вчинено дії щодо стягнення з позивача виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, але допущено бездіяльність з приводу надання відповіді на заяву позивача від 15.03.20019 про закінчення виконавчого провадження.
Не погоджуючись з таким рішенням суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що виконавче провадження було відкрито ще 18.11.2015 і в період з 18.11.2015 по 19.02.2019 державним виконавцем не вчинялися жодні дії, що боржником (позивачем) добровільно виконано покладені на нього обов'язки, що примусового виконання рішення не здійснювалося і що державний виконавець повинен був закінчити виконавче провадження, а не стягувати витрати, пов'язані з примусовим виконанням судового рішення і виконавчий збір.
З цих та інших підстав апелянт вважає, що рішення суду прийнято за неповно встановлених обставин, з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому просить його скасувати і ухвалити постанову про задоволенні позову в повному обсязі.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.01.2020 було відкрито апеляційне провадження у даній справі, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду.
У строк, установлений судом, відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.02.2020 витребувано додаткові докази у справі.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду - скасуванню в частині відмови в задоволенні позовних вимог з наступних підстав.
Обставини справи, установлені судом першої інстанції.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Московським районним судом м. Харкова на підставі та на виконання судового рішення у справі № 2-9944/2010 було видано виконавчий лист про:
- стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк «Кліринговий Дім» заборгованості за кредитним договором в сумі 1 004 587,38 грн.;
- стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Банк «Кліринговий Дім» 200,00 грн.;
- стягнення в рівних частках з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Банк «Кліринговий Дім» держмита в розмірі 1700,00 грн.;
- витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120,00 грн.
18.11.2015 на підставі вказаного виконавчого листа державним виконавцем Деснянського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві відкрито виконавче провадження № 49367034.
Постановою державного виконавця від 18.11.2015 в рамках вказаного виконавчого провадження накладено арешт на все майно ОСОБА_1
16.11.2018 у зв'язку з погашенням боргу за кредитним договором Стягувач (ПАТ «Банк «Кліринговий Дім») звернувся до державного виконавця з листом № 02-04 про повернення виконавчого листа від 08.12.2010 № 2-9944/2010.
Постановами державного виконавця від 22.02.2019 відкрито виконавчі провадження:
1) № 58460274 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 100660,74 грн.;
2) № 58460342 про стягнення з ОСОБА_1 витрат виконавчого провадження у розмірі 300,00 грн.
15.03.2019 позивач, у зв'язку з виконанням в повному обсязі зобов'язання перед стягувачем у ВП № 49367034, звернувся до відповідача із заявою про закінчення виконавчих проваджень №№ 58460274, 58460342 та припинення обтяження на належне йому майно.
Вказану заяву відповідачем отримано 18.03.2019.
Станом на дату звернення до суду з цим позовом відповіді на подану заяву позивачем не отримано.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Нормативно-правове обґрунтування.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законами України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII), «Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393/96-ВР (далі - Закон № 393/96-ВР), Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою Наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 21.03.2018 № 855/5) (далі -Інструкція № 512/5).
Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною п'ятою статті 124, частиною третьою статті 129 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України, а обов'язковість рішень суду визнається однією з основних засад судочинства.
У частині першій статті 1 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі, зокрема, наступних виконавчих документів: виконавчих листів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження.
Примусове виконання рішень покладається, зокрема, на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) (стаття 5 Закону № 1404-VIII).
Згідно зі ст. 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.
Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
Відповідно до частин п'ятої, шостої статті 26 Закону № 1404-VIII у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).
Згідно зі ст. 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
Виконавчий збір не стягується, зокрема за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень.
Виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Частиною 1 статті 39 Закону № 1404-VIII регламентовано перелік підстав для закінчення виконавчого провадження, зокрема виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Згідно з частинами першою та третьою статті 40 Закону № 1404-VIII у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Пунктом 2 розділу VІ Інструкції №512/5, визначено, що витрати виконавчого провадження стягуються з боржника на підставі постанови виконавця про їх стягнення, у якій зазначаються види та суми витрат виконавчого провадження.
Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження виноситься на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1-4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону.
Якщо при закінченні виконавчого провадження або поверненні виконавчого документа витрати виконавчого провадження не були стягнуті, постанова про стягнення витрат виконавчого провадження виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в порядку, установленому Законом.
Державний виконавець зобов'язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення витрат виконавчого провадження, виділеною в окреме провадження, не пізніше наступного робочого дня після закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа.
Розмір і види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.
Відповідно до статті 5 Закону № 393/96-ВР звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
Статтею 7 Закону № 393/96-ВР встановлено, що звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.
Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення.
Статтею 18 Закону № 393/96-ВР визначено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.
Відповідно до статті 20 Закону № 393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання.
Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення.
При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що законодавством регламентовано процедуру виконавчого провадження та чіткі правові підстави для стягнення з боржника виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.
При цьому, зазначені платежі не є тотожними і стягуються з боржника за різних правових підстав.
Обставини справи, установлені судом апеляційної інстанції.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги та усуваючи неповноту з'ясування судом першої інстанції обставин справи, колегія суддів встановила, що 18.11.2015 державним виконавцем було відкрито виконавче провадження № 49367034 за виконавчим листом від 08.12.2010 № 2-9944/2010, в якому позивач має правовий статус боржника.
У 2018 році позивачем виконано покладені на нього обов'язки у вказаному виконавчому провадженні (сплачено заборгованість).
14.05.2018 стягувач (банк) звернувся із заявою про повернення виконавчого документу в порядку статті 37 Закону № 1404-VIII у зв'язку з виконанням боржником своїх зобов'язань.
21.05.2018 вказана заява стягувача отримана відповідачем /т. 1 а.с. 123/.
16.11.2018 державним виконавцем прийнято відповідну постанову про повернення виконавчого листа стягувачу (ВП № 49367034).
19.02.2019 державним виконавцем прийнято постанови про стягнення з позивача виконавчого збору за вищевказаним виконавчим провадженням /т. 1 а.с.122/ та про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження /т.1 а.с.147/.
22.02.2019 вказані постанови (як самостійні виконавчі документи) державним виконавцем виокремлено у виконавчі провадження № 58460274 та № 58460342 (постанови про відкриття виконавчого провадження) /т. 1 а.с.124, 149/.
15.03.2019 позивач звернувся до відповідача із заявою про закінчення виконавчого провадження, в якій просив закінчити виконавчі провадження № 58460274 та № 58460342 та припинити обтяження його майна, посилаючись на повне виконання ним своїх зобов'язань перед банком (стягувачем) /т. 1 а.с. 125-127/.
Відповіді на вказану заяву (звернення) позивача відповідачем не надано.
Висновки суду апеляційної інстанції.
Таким чином, колегія суддів звертає увагу на те, що зобов'язання перед банком позивачем, як боржником у виконавчому провадженні № 49367034, були виконані після відкриття зазначеного виконавчого провадження, що виключає правові підстави для звільнення його від сплати виконавчого збору, визначеного державним виконавцем.
При цьому, апеляційний суд зазначає, що у відповідності до системного аналізу вищенаведених норм Закону № 1404-VIII виконавчий збір за своїм юридичним характером є санкцією за невиконання боржником своїх обов'язків самостійно до відкриття відповідного виконавчого провадження, який стягується незалежно від вчинення конкретних виконавчих дій.
Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 29.11.2019 у справі № 815/1996/17.
Отже, в даному випадку відсутні достатні правові підстави для визнання протиправними дій РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві, спрямованих на стягнення з позивача виконавчого збору за виконання судового рішення у справі № 2-9944/2010.
Приймаючи вищевказану постанову від 19.02.2019 про стягнення з позивача виконавчого збору та виокремивши її в наступному в самостійне виконавче провадження № 58460274, відповідач діяв на підставі, у спосіб та в межах повноважень, передбачених Законом № 1404-VIII.
Разом з тим, перевіряючи правомірність стягнення державним виконавцем з позивача витрат виконавчого провадження, колегія суддів зазначає, що у матеріалах виконавчого провадження відсутні жодні відомості про те, з чого саме складаються такі витрати (їх види та суми) і докази того, що вони взагалі вони були понесені.
З огляду на це, колегія суддів вважає протиправним прийняття відповідачем постанов від 19.02.2019 ВП №49367034 про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження та від 22.02.2019 ВП № 58460342 про відкриття виконавчого провадження з виконання зазначеної постанови.
Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 20.12.2019 у справі № 750/3211/17.
Разом з тим, позивачем у цій справі було заявлено позовні вимоги про визнання протиправними відповідних дій відповідача, але задоволення позову в цій частині вимог у такий спосіб не призведе до ефективного відновлення його порушеного права.
Втім, колегія суддів враховує висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні по справі «Дорани проти Ірландії», відповідно до яких поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Згідно зі ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, відповідно до вимог частини другої статті 9 КАС України, апеляційний суд вважає за необхідне в цій частині вийти за межі позовних вимог та задовольнити їх у спосіб шляхом визнання протиправними та скасування постанов від 19.02.2019 ВП №49367034 про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження, прийнятої старшим державним виконавцем Деснянського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Танащук Олесею Миколаївною, та від 22.02.2019 ВП № 58460342 про відкриття виконавчого провадження, прийнятої головним державним виконавцем Деснянського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Заяць Ольгою Вікторівною.
Крім того, перевіряючи решту позовних вимог, колегія суддів зазначає, що відповідачем не було надано жодної відповіді, зокрема у строки, регламентовані ст. 20 Закону № 393/96-ВР, на заяву позивача від 15.03.2019 про закінчення виконавчого провадження, а отже допущено протиправну бездіяльність, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо заявлених позивачем у цій справі позовних вимог в іншій частині (про зобов'язання відповідача закінчити відповідні виконавчі провадження та припинити обтяження майна позивача), колегія суддів зазначає, що такі вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
Так, постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження № 58460342 судом визнано протиправною та скасовано, про що вказано вище, що є достатнім способом захисту відповідного порушеного права позивача.
Вирішення питання про закінчення виконавчого провадження № 58460274 належить до дискреційних повноважень відповідача і в даному випадку, враховуючи вищевикладене, суд не вбачає правових підстав для зобов'язання його вчинити такі дії.
Також апеляційний суд вважає, що в даному випадку відсутні правові підстави для зобов'язання відповідача припинити обтяження майна позивача, оскільки, як вбачається з вищевикладене, він є боржником у виконавчому провадженні № 58460274.
Доводи апелянта про те, що виконавче провадження було відкрито ще 18.11.2015 і в період з 18.11.2015 по 19.02.2019 державним виконавцем не вчинялися жодні дії, що боржником (позивачем) добровільно виконано покладені на нього обов'язки, що примусового виконання рішення не здійснювалося і що державний виконавець повинен був закінчити виконавче провадження, а не стягувати виконавчий збір, судова колегія вважає необґрунтованими з підстав, наведених вище.
Перевіряючи всі доводи апелянта, суд апеляційної інстанції приймає до уваги висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішення по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, відповідно до яких, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.
Таким чином, проаналізувавши всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було неповно встановлено обставини цієї справи та неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права в частині відмови в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Отже, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 червня 2017 року - без змін.
Розподіл судових витрат.
Оскільки судом апеляційної інстанції не здійснено задоволення позовних вимог, які безпосередньо були заявлені позивачем у цій справі, то відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 287, 308, 310, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 жовтня 2019 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог - скасувати та ухвалити в цій частині постанову, якою такі позовні вимоги задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати постанову від 19.02.2019 ВП № 49367034 про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження, прийняту старшим державним виконавцем Деснянського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Танащук Олесею Миколаївною, та постанову від 22.02.2019 ВП № 58460342 про відкриття виконавчого провадження, прийняту головним державним виконавцем Деснянського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Заяць Ольгою Вікторівною.
В іншій частині позовних вимог про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - відмовити.
В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 жовтня 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Повний текст судового рішення виготовлено 04.03.2020.
Головуючий суддя
Судді: