ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"04" березня 2020 р. справа № 300/2578/19
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
судді Могили А.Б.,
розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу від 07.11.2018 №Ф5159-55У,-
ОСОБА_1 звернувся в суд із позовною заявою до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу від 07.11.2018 № Ф5159-55У.
Позовні вимоги мотивовані тим, що Головним управлінням ДФС в Івано-Франківській області протиправно винесено вимогу про сплату боргу від 07.11.2018 № Ф5159-55У, а тому вказане рішення підлягає до скасування.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є лише за умови, що така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності та отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності. Згідно рішення №8 Івано-Франківської кваліфікаційно-дисциплінарної комісії від 09.12.1998 та свідоцтва №288 від 16.12.1998 позивач має право на здійснення незалежної професійної адвокатської діяльності. З 2006 року перебуває в трудових відносинах з кредитною спілкою “Івано-Франківська” та отримує регулярний дохід у вигляді заробітної плати. Позивач реалізує та здійснює свою професійну діяльність в сфері надання юридичних послуг, як найманий працівник, а не як адвокат. Обидва види діяльності, а саме робота за основним місцем діяльності та адвокат, взаємопов'язані. Вказав, що основний дохід приносить саме діяльність як найманого працівника в кредитній спілці “Івано-Франківська”. Єдиний соціальний внесок протягом 2017-2018 років (період, якого стосується спірна вимога) за ОСОБА_1 регулярно нараховував та сплачував роботодавець у розмірі не менше мінімального, що свідчить про відсутність обов'язку позивача по сплаті єдиного внеску, як особою, що має право провадити адвокатську діяльність.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву відповідно до якого проти позову заперечив. У відзиві зазначив, що ОСОБА_1 , відповідно до Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є платниками єдиного внеску, оскільки провадить незалежну професійну діяльність, а тому зобов'язаний сплачувати до державного бюджету відповідні суми єдиного соціально внеску, навіть у разі не отримання доходу. Заборгованість у розмірі 24 267,54 грн. виникла у зв'язку з несплатою позивачем сум єдиного внеску за 2017 рік та 9 місяців 2018 року, в тому числі: за 2017 рік в сумі 8 448 грн. відповідно до поданого звіту за 2017 рік, як фізична особа-підприємець, яка здійснює діяльність на загальній системі оподаткування; за 2017 рік в сумі 8 448 грн - автоматичні нарахування, як особі яка здійснює незалежну професійну діяльність; за 9 місяців 2018 року в сумі 7 371, 54 грн. - автоматичні нарахування, як особі яка здійснює незалежну професійну діяльність. На підставі наведеного контролюючим органом сформовано оскаржувану вимогу.
Згідно ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.12.2019 дану позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.01.2020 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами справи, дослідивши письмові докази, зазначає наступне.
Судом встановлено, що згідно витягу з Єдиного реєстру адвокатів України, на підставі рішення №8 Івано-Франківської кваліфікаційно-дисциплінарної комісії від 09.12.1998 та свідоцтва №288 від 16.12.1998 позивач має право на здійснення індивідуальної адвокатської діяльності (а.с 12).
З 04.02.1999 адвокат ОСОБА_1 перебуває на обліку в територіальному органі Головного управління ДФС в Івано-Франківській області, що підтверджується довідкою від 30.04.2014 № 1409151400154 (а.с. 11).
Як вбачається з трудової книжки позивача, наказом від 01.04.2006 № 13-к ОСОБА_1 з 01.04.2006 прийнято на роботу в кредитну спілку “Івано-Франківська” на посаду юрисконсульта. Наказом № 8 від 29.07.2016 призначено керівником юридичного підрозділу в кредитній спілці “Івано-Франківська” (а.с. 6- 7).
ОСОБА_1 працює в кредитній спілці “Івано-Франківська” за основним місцем роботи з повним робочим днем з 01.04.2006 на посаді керівника юридичного підрозділу. З 01.01.2016 по 31.12.2018 йому нарахована заробітна плата в розмірі 183 465,13 грн., з якої нараховано та сплачено єдиний соціальний внесок у розмірі 15 429,42 грн. Дана обставина підтверджується довідкою від 24.12.2019 №138 (а.с. 4).
Головним управління ДФС в Івано-Франківській області відповідно до статті 25 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф5159-55У від 07.11.2018, згідно якої станом на 03.01.2019 за позивачем рахується недоїмка по єдиному соціальному внеску в сумі 24 267, 54 грн. (а.с. 3)
Спірні правовідносини регулюються нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та Законом України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку (в редакціях на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Згідно пункту 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України працівник - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” від 5 липня 2012 року № 5076-VI.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Відповідно до частини 3 статті 4 вказаного Закону адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (стаття 13 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”).
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (стаття 1 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”).
Платниками єдиного внеску, згідно пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
При цьому, пунктом 5 частини 1 статті 4 вказаного Закону до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Відповідно до абзацу 1 пункту 1 та пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України “Про оплату праці”, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
При цьому, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Тобто, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Верховним Судом в постанові від 05.12.2019 по справі №260/358/19 (адміністративне провадження №К/9901/22965/19) сформулювано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Суд зазначає, що інше тлумачення норм Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”, про яке зазначає відповідач у відзиві на позовну заяву, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19).
Як вже встановлено судом, ОСОБА_1 працює в кредитній спілці “Івано-Франківська” з 01.04.2006. У період з 01.01.2016 по 31.12.2018 роботодавець сплачував за позивача єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством.
Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження адвокатської діяльності судом не встановлено. Відповідачем у відзиві на позовну заяву про наявність таких доходів не зазначено.
Суд зазначає, що наявність у позивача свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є доказом здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу.
Не змінює вищенаведеного і факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється контролюючим незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.
Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалася з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи “Серков проти України” (заява №39766/05), “Щокін проти України” (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” підлягають застосуванню судами як джерела права.
Таким чином, вимога контролюючого органу про сплату недоїмки по єдиному соціальному внеску в розмірі 8 448 грн. за 2017 рік та 7 371, 54 грн. за 9 місяців 2018 року є протиправною.
Щодо іншої частини боргу - 8 448 грн, яка включена відповідачем до оскаржуваної вимоги, на підставі поданого позивачем звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017 рік, суд зазначає наступне.
Даний звіт поданий позивачем, як фізичною - особою підприємцем, а не особою яка провадить незалежну професійну діяльність. На думку суду в даному випадку наявна механічна помилка допущена позивачем при створенні вказаного звіту, що також не заперечується контролюючим органом у відзиві на позовну заяву.
При цьому, в у таблиці 2 звіту про суми чистого доходу за кожен місяць 2017 року вказано нульовий дохід, в таблиці 3 звіту сума доходу, на яку нараховується єдиний соціальний внесок - 3200 грн. за кожен місяць 2017 року та 704 грн. - нарахований соціальний внесок за кожен місяць 2017 року.
Відповідно до абзацу 5 частини 8 статті 9 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.
Пунктом 4 розділу ІІІ Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 14.04.2015 № 435, встановлено, що особи, які провадять незалежну професійну діяльність формують та подають самі за себе до органів доходів і зборів Звіт один раз на рік до 01 травня року, що настає за звітним періодом. Звітним періодом є календарний рік.
Зважаючи на те, що суд дійшов висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником, а в іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем, відповідно, така особа не має обов'язку подавати звітність з єдиного соціального внеску.
Виникнення боргу в сумі 8 448 грн. (по 704 грн. за 12 місяців 2017 року) спричинено поданням вищезгаданого звіту за 2017 рік, що є помилковим, оскільки як вже встановлено судом, єдиний соціальний внесок за ОСОБА_1 сплачувався його роботодавцем.
Отже, вимога Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про сплату боргу від 07.11.2018 № Ф5159-55У є протиправною та підлягає до скасування.
З приводу пропущення позивачем шестимісячного строку для звернення до адміністративного суду з позовом суд зазначає наступне.
В позові ОСОБА_1 зазначає, що про вимогу про сплату боргу від 07.11.2018 № Ф5159-55У він дізнався лише в листопаді 2019 року, при зверненні до органів державної виконавчої служби, оскільки саме оскаржувана вимога слугувала підставою накладення державним виконавцем арешту на його рухоме майно (а.с. 5).
Згідно пунктів 3, 4 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04 травня 2018 року № 469) орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення. Вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається належним чином надісланою (врученою), якщо вона надіслана на адресу (місцезнаходження юридичної особи або його відокремленого підрозділу, місце проживання або останнього відомого місця перебування фізичної особи) платника єдиного внеску рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручена платнику єдиного внеску або його законному чи уповноваженому представникові.
При цьому, пунктом 59.1 ст. 59 Податкового кодексу України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Податкова вимога вважається належним чином врученою платнику податків (крім фізичних осіб), якщо вона надіслана за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручена платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.
Податкова вимога вважається надісланою (врученою) фізичній особі, якщо її вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному абзацом третім пункту 6 цього розділу (пункт 7 Порядку направлення контролюючими органами податкових вимог платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 30.06.2017 № 610).
Вимогу про сплату боргу від 07.11.2018 № Ф5159-55У направлено позивачу за адресою: АДРЕСА_1 .
Докази про отримання позивачем оскаржуваної вимоги Головним управлінням ДФС в Івано-Франківській області суду не надано.
У витязі з Єдиного реєстру адвокатів України адреса робочого місця ОСОБА_1 - АДРЕСА_2 . Дана адреса зазначена і в паспорті позивача як зареєстроване місце проживання з 22.07.2005.
Статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Оскільки про наявність вимоги про сплату боргу від 07.11.2018 № Ф5159-55У ОСОБА_1 дізнався лише в листопаді 2019 року, а доказів протилежного відповідачем не надано, суд вважав, що строк звернення до суду позивачем не пропущено.
Таким чином, позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу від 07.11.2018 № Ф5159-55У.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про сплату боргу від 07.11.2018 № Ф5159-55У.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається через Івано-Франківський окружний адміністративний суд або безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя /підпис/ Могила А.Б.