Господарський суд
Житомирської області
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,
E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua
"27" лютого 2020 р. м. Житомир Справа № 906/1177/19
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Кудряшової Ю.В.
секретар судового засідання: Сенькіна Л.А.
за участю представників сторін:
від позивача: Ромашко С.П. - керівник,
від відповідача: не прибув
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Колективного сільськогосподарського підприємства "Україна-Черняхів-1" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроуспіх-1"
про стягнення 190126,77 грн.
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 78176,00 грн. основного боргу, 25714,57 грн. пені, 2197,00 грн. 3% річних, 84039,20 грн. інфляційних.
В обгрунування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач в порушення умов договору №12/2018 від 16.01.2017 не оплатив в повному обсязі вартість придбаного товару.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, зазначених в позові та просив їх задовольнити.
Відповідач не скористався своїм правом надання письмового відзиву на позовну заяву та правом на участь в судовому засіданні: повноважного представника в судові засідання не направляв.
Ухвала господарського суду від 30.01.2020 повернулася до суду в відміткою працівника пошти "за закінченням терміну зберігання".
Відповідно до п. 11 листа №01-8/123 від 15.03.2007 Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Пунктом 3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” визначено, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроуспіх-1" є Житомирська область, Олевський район, село Кишин, вул. Житомирська, будинок 55, індекс 11040.
На зазначену вище адресу судом направлялась кореспонденція.
Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача своєчасно та належним чином про час і місце розгляду справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.
Разом з тим, судом взято до уваги, що явка представника відповідача в судове засідання не визнана обов'язковою, а надання письмового відзиву є правом відповідача, а не його обов'язком, суд вважає, що неявка представника відповідача та неподання відзиву не перешкоджатиме розгляду справи за наявними в ній матеріалами, відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд, -
Як вбачається з матеріалів справи, 16.01.2017 між Колективним сільськогосподарським підприємством «Україна - Черняхів - 1» та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агроуспіх-1" укладено Договір капівлі-продажу сільськогосподарської продукції № 12/2018, відповідно до продавець зобов'язується передати у власність, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити насіння соняшника (товар), в строки та на умовах визначених цим договором.
Відповідно до розділу 4 договору поставка товару здійснюється на умовах DDP; передача товару здійснюється при наявності довіреності виданої покупцем на отримання товару, шляхом оформлення продавцем видаткових документів; право власності на товар виникає у покупця з моменту - оформлення видаткових документів на товар згідно чинного законодавства.
Пункт 5.1. договору передбачає, що розрахунок проводиться шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця протягом 14 днів з моменту переходу до покупця права власності на товар, якщо сторони не домовляться про інше.
Згідно п.п. 7.1. договору а порушення договірних зобов'язані, сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України.
Договір набирає чинності з моменту підписання та діє до повного виконання його умов; факсимільні копії підписаних договорів мають юридичну силу до моменту отримання стороною оригіналу.
На виконання умов договору позивач передав у власність відповідачу товар на загальну суму 605176 грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними (а.с. 15-16).
Відповідач в свою чергу частково оплатив переданий товар в сумі 527000,00 грн.
Внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 78176,00 грн.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Приписами ч.1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст.509 ЦК України).
Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ст.173 ГК України).
Так, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч.1 ст.692 ЦК України).
Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Це положення кореспондується зі ст.193 ГК України, згідно якої об'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Враховуючи вищевикладене, господарський суд приходить до висновку про задоволення позову в частині стягнення основного боргу в сумі 78176,00 грн.
Крім цього позивач просить стягнути з відповідача 25714,57 грн. пені, 2197,00 грн. 3% річних, 84039,20 грн. інфляційних.
Згідно ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Отже, для застосування до боржника відповідальності у вигляді стягнення пені, вона має бути передбачена законом або договором.
Проте в Договорі умова про застосування до відповідача відповідальності у вигляді пені відсутня.
Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України не встановлені випадки, підстави та порядок застосування пені за порушення зобов'язання.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
У відповідності до ч. 2 вказаної статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд вважає за необхідне відзначити, що з урахуванням п.п. 5.1. договору вірним для нарахування 3% річних та інфляційних є період з 30.11.2018 до 24.10.2019 на суму боргу 78176,00 грн.
Враховуючи наведене, суд вважає, що правомірним є нарахування 3% річних та інфляційних в сумі 2113,96 грн та 3902,04 грн. відповідно. В задоволенні вимог щодо стягнення 83,04 грн. 3% річних та 80137,16 грн. інфляційних суд відмовляє.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідач не подав до суду жодного доказу на спростування позовних вимог, в тому числі доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів, тощо).
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 78176,00 грн. - основного боргу, 3902,04 грн. - інфляційних та 2113,96 грн. - 3% річних обґрунтовані, заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, які є в матеріалах справи, та підлягають задоволенню. В іншій частині позову суд.
Судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених позовних вимог.
Водночас, суд зауважує, що позивач просив стягнути з відповідача 10000,00 грн. витрат по оплаті професійної правничої допомоги.
Частиною 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 126 ГПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2 статті 126 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).
Дослідивши матеріали справи, суд вважає за необхідне відзначити, що такі не містять жодного належного доказу на підтвердження надання позивачу професійної правничої допомоги (відповідний договір, підтверджений розмір таких витрат, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом тощо).
За таких обставин, суд відмовляє в задоволенні клопотання щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроуспіх-1" (11040, Житомирська область, Олевський район, село Кишин, вул. Житомирська, будинок 55, ід. код 39320297)
- на користь Колективного сільськогосподарського підприємства «Україна - Черняхів - 1» (12343, Житомирська область, Черняхівський район, смт. Черняхів, вул. Мельнична, 6, ід. код 00487155) 78176,00 грн. основного боргу, 2113,96 грн. 3% річних, 3902,04 грн. інфляційних, а також 1262,88 грн. витрат по сплаті судового збору.
3. В решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 02.03.20
Суддя Кудряшова Ю.В.
Віддрукувати:
1 - в справу,
2,3 - сторонам (реком. з повід.)