02 березня 2020 року Справа № 160/458/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Лозицької І.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Департаменту захисту економіки Національної поліції України про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення грошових коштів за час вимушеного прогулу, -
14.01.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Департаменту захисту економіки Національної поліції України, в якому просить суд:
- визнати незаконним та скасувати наказ №411 о/с від 05.12.2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади оперуповноваженого міжрайонного відділу № 4 (м. Кам'янське) Управління захисту економіки в Дніпропетровській області у зв'язку зі скороченням штату працівників, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію»;
- поновити ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого міжрайонного відділу № 4 (м. Кам'янське) Управління захисту економіки в Дніпропетровській області з 10 грудня 2019 року;
- стягнути з Управління захисту економіки в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 40111732, адреса 01601, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, будинок 10) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса АДРЕСА_1 ) грошові кошти за час вимушеного прогулу із розрахунку середнього заробітку.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що був прийнятий на роботу до Департаменту захисту економіки Національної поліції України 07.11.2015 року. За час роботи у Департаменті мав позитивну характеристику, до дисциплінарної відповідальності не притягався. 05.12.2019 року заступником голови Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України було винесено Наказ № 411 о/с «По особовому складу», яким було звільнено майора поліції ОСОБА_1 (00949118) оперуповноваженого міжрайонного відділу № 4 (м. Кам'янське) управління захисту економіки в Дніпропетровській області з 09 грудня 2019 року, відрахувавши з грошового забезпечення кошти за 02 доби щорічної чергової основної оплачуваної відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. Згідно наказу звільнення проводилось відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію» у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів. Позивач вважає звільнення незаконним та таким, що порушує право на працю, гарантоване ст. 43 Конституції України.
Відтак, позивач зазначає, що попередження про наступне звільнення не відповідає вимогам чинного законодавства, вручено (оголошено) вказане попередження із порушенням вимог законодавства. Окрім того, позивач вказує, що 29.11.2019 року представниками ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України запропоновано посади замість займаної, про що складено Акт запропонування посад від 29.11.2019 року, проте, позивач вважає, що дії членів ліквідаційної комісії не відповідали вимогам чинного законодавства, оскільки, станом на 29.11.2019 року позивач перебував на лікарняному і не знаходився на робочому місці у зв'язку із лікуванням, а тому, пропонування нових посад було за межами чинного законодавства; акт про запропонування посад мав форму, яка одразу передбачала відмову особи від запропонованих посад; посади, що були запропоновані позивачу, не були аналогічними раніше займаній посаді ані за посадовими обов'язками, ані за грошовим забезпеченням (посадовим окладом), та не відповідали досвіду роботи та черговому спеціальному званню позивача, а відповідно - порушували його права як громадянина на рівнозначну посаду; членами комісії було приховано відомості про наявність інших вільних посад, які б відповідали досвіду, професійній кваліфікації та посадовим окладом раніше займаній позивачем посаді, ніж фактично запропоновані.
Також, позивач наголошує, що поліцейський не може бути скорочений у зв'язку з реорганізацією (ліквідацією) одного з підрозділів, він має бути обов'язково переведений на аналогічну за посадовим окладом та посадовими обов'язками посаду. Тому, на думку позивача, наказ Ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України від 05.12.2019 року № 411 о/с «По особовому складу» було винесено із грубим порушенням норм чинного законодавства та підлягає скасуванню, а позивач має бути поновлений на займаній посаді.
Окрім того, позивач робить висновок щодо порушення відповідачем порядку звільнення позивача за п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію», оскільки, позивачеві не було запропоновано рівнозначну посаду, яку останній міг обіймати відповідно до своєї кваліфікації у відповідних підрозділах Управління захисту економіки у Дніпропетровській області та не надано доказів відсутності вакантних посад на час звільнення позивача.
Позивач вважає, що при повній ліквідації юридичної особи чисельність працівників скорочується, а весь штат працівників ліквідується, крім працівників відносно яких діють обмеження на звільнення, тобто пряма заборона на звільнення перелічених працівників, оговорена в Законі. В даному випадку, на думку позивача, наявність таких обмежень передбачена в Законі України «Про Національну поліцію», адже відповідно до ст. 58 вказаного Закону, призначення на посаду поліцейського здійснюється безстроково (до виходу на пенсію або у відставку), за умови успішного виконання службових обов'язків та відповідно до п. 5 ч. 10 ст. 62 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський у повному обсязі користується гарантіями соціального та правового захисту, передбаченими цим Законом та іншими актами законодавства.
Також, позивач зазначає, що у разі скасування наказу про звільнення та поновлення позивача на роботі має бути відшкодовано заробітну плату за весь час вимушеного прогулу.
Ухвалою суду від 17.01.2020 року було відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, а також встановлено відповідачам строк для надання відзиву на позов та докази на його обґрунтування.
Заперечуючи проти позову, відповідачем до суду надано відзив на позовну заяву, який долучено до матеріалів справи. Відповідач зазначає, що законодавством не визначено форму попередження про наступне звільнення, перелік інформації, яка має в ньому міститися, особи, яка має право його вручити (оголосити). За поясненням відповідача, попередження про наступне звільнення позивача було підписано Головою ліквідаційної комісії Департаменту і згідно із його дорученням від 01.10.2019 року № 11471/39/03-2019, начальнику Управління захисту економіки в Дніпропетровській області було доручено забезпечити письмове попередження про наступне звільнення зі служби поліції увесь без винятку особовий склад очолюваних підрозділів, відповідно й позивача.
Також, відповідач вважає, що оскільки в спеціальному законодавстві визначені умови призначення поліцейських на посади або звільнення під час скорочення посад, до спірних правовідносин норми Кодексу законів про працю України, не застосовуються.
З-поміж іншого, відповідач зазначає, що призначення на іншу посаду або звільнення зі служби поліції так само як і пропонування вакантних посад для переведення поліцейському під час його перебування на лікарняному не суперечить чинному законодавству.
Відповідач звертає увагу, що відмова позивача від запропонованих посад, про що позивачем особисто зазначено в акті про запропонування посад, і форма акту не вплинула і не могла вплинути на волевиявлення позивача стосовно погодження чи відмови від запропонованих вакантних посад. Відповідно до наказу Національної поліції України від 04.12.2015 року № 142 «Про затвердження Переліку посад молодшого та середнього складу поліції і відповідних їм граничних спеціальних звань» посади, які були запропоновані позивачеві є рівнозначними посаді оперуповноваженого міжрайонного відділу № 4 (м. Кам'янське) УЗЕ в Дніпропетровській області, граничне звання за посадою яких - «старший лейтенант поліції».
Відповідач вказує, що Департамент не заперечує право позивача на захист від незаконного звільнення, водночас, враховуючи процес ліквідації Департаменту, пропонування посад позивачеві, відмову позивача від запропонованих посад, відповідачем при виданні наказу від 05.12.2019 року № 411 о/с дотримано вимоги законодавства, а відтак, не порушено прав позивача.
Окрім того, відповідач зазначає, що за рішенням Кабінету Міністрів України підрозділ Національної поліції України, який розслідував економічні злочини - Департамент, ліквідований, а не реорганізований, функціями з розслідування економічних злочинів планується наділити новий орган, Службу фінансових розслідувань, яка на даний час не створена, у зв'язку з чим, правонаступник Департаменту відсутній.
За поясненням відповідача, Департаментом, з дотриманням вимог законодавства, не порушуючи прав позивача, видано наказ від 05.12.2019 року №411 о/с «По особовому складу», яким позивача звільнено зі служби в поліції за пунктом 4 (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» з 09.12.2019 року.
Відтак, відповідач вважає, що позовна заява ОСОБА_1 є безпідставною та необґрунтованою, тому просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 15.08.2000 року проходив службу в органах внутрішніх справ.
З 01.08.2018 року перебував на посаді оперуповноваженого міжрайонного відділу № 4 (м. Кам'янське) управління захисту економіки в Дніпропетровській області Департаменту захисту економіки Національної поліції України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 2 вересня 2019 р. № 841 «Про ліквідацію територіального органу Національної поліції» ліквідовано як юридичну особу публічного права Департамент захисту економіки як міжрегіональний територіальний орган Національної поліції. Пунктом 2 вказаної постанови доручено Національній поліції забезпечити здійснення функцій і повноважень Департаменту захисту економіки, що ліквідується.
Відповідно до наказу Національної поліції України від 23.09.2019 року №939 «Про утворення ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки» утворено ліквідаційну комісію юридичної особи публічного права Департаменту захисту економіки Національної поліції України (ідентифікаційний номер 40111732).
Наказом Національної поліції України від 26.09.2019 року №959 «Про внесення змін до структури та штатів Національної поліції України» внесено зміни до Структури територіальних органів поліції, затвердженої наказом Національної поліції України від 06 листопада 2015 року № 1 (зі змінами), виключивши з підпункту 27 позицію «Департамент захисту економіки (у складі кримінальної поліції)».
Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Департамент захисту економіки Національної поліції України з 30.09.2019 року перебуває в стані припинення.
Відповідно до наказу Департаменту захисту економіки Національної поліції України від 05.12.2019 року № 411 о/с «По особовому складу» відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» звільнено зі служби в поліції за пунктом 4 (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) частини 1 статті 77 майора поліції ОСОБА_1 (0094918), оперуповноваженого міжрайонного відділу № 4(м. Кам'янське) управління захисту економіки в Дніпропетровській області, з 09 грудня 2019 року, відрахувавши з грошового забезпечення кошти за 02 доби щорічної чергової основної оплачуваної відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року.
Позивач, не погодившись з зазначеним наказом, вважаючи його протиправним, звернувся до суду з позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції Українивстановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначаються відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» від 2 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону № 580-VIII систему поліції складають: 1) центральний орган управління поліцією; 2) територіальні органи поліції.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону № 580-VIII поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
За приписами ч. 1 ст. 58 Закону № 580-VIII призначення на посаду поліцейського здійснюється безстроково (до виходу на пенсію або у відставку), за умови успішного виконання службових обов'язків.
Відповідно до п. 5 ч. 10 ст. 62 Закону № 580-VIII поліцейський у повному обсязі користується гарантіями соціального та правового захисту, передбаченими цим Законом та іншими актами законодавства.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 65 Закону №580-VIIIпереміщення поліцейських здійснюється на рівнозначні посади, зокрема, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням реорганізації.
За положеннями ч.ч. 1-3 ст. 68 Закону №580-VIII у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення.
Поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції, відповідно до частини першої цієї статті.
Поліцейський, посада якого була скорочена і якого не призначено на іншу посаду в поліції відповідно до частини другої цієї статті, після закінчення двомісячного строку з дня попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції має бути звільнений зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 цього Закону.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону № 580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до вимог ст. 68 Закону України «Про Національну поліцію», постанови Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2019 року № 841 «Про ліквідацію територіального органу Національної поліції», наказу Національної поліції України від 26 вересня 2019 року № 959 «Про внесення змін до структури та штатів Національної поліції України», головою ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України Лапко О.В. попереджено ОСОБА_1 , що після закінчення двомісячного строку з моменту одержання персонального попередження позивач підлягає звільненню зі служби в поліції, згідно з пунктом 4 частини першої статті 77 Закону України «Про національну поліцію».
З вказаним попередженням про наступне звільнення позивач був ознайомлений та другий примірник отримав 02.10.2019 року, про що свідчить особистий підпис позивача на цьому документі.
Суд не приймає до уваги доводи позивача щодо невідповідності попередження вимогам законодавства та вручення вказаного документу з порушенням вимог законодавства, оскільки, законодавством не визначено форми попередження про наступне звільнення, перелік інформації, яка має бути в ньому зазначена.
Щодо тверджень позивача стосовно вручення попередження про наступне звільнення невстановленою особою, яка не мала для цього повноважень, суд зазначає про необґрунтованість такого твердження, оскільки з матеріалів справи вбачається, що Дорученням голови ліквідаційної комісії Департаменту від 01.10.2019 року № 1147/39/03-2019 «Про організаційні заходи щодо ліквідації Департаменту захисту економіки Національної поліції України» доручено начальникам управлінь, відділів апарату Департаменту та управлінь захисту економіки в областях та місті Києві, зокрема, забезпечити письмове попередження про наступне звільнення зі служби поліції та роботи увесь без винятку особовий склад очолюваних підрозділів (поліцейські, державні службовці, працівники вільнонайманого складу всіх категорій персоналу), у тому числі працівників, які на цей час перебувають на лікуванні в державних та комунальних закладах охорони здоров'я, у соціальних відпустках по догляду (домашньому догляду) за дитиною за встановленою формою (додаток 1 - стосовно поліцейських, додаток 2 - державних службовців, додаток 3 - вільнонайманого складу), а також ознайомлення з наказом про скорочення займаних посад.
Щодо доводів позивача, стосовно запропонування вакантних посад замість займаної, в період, коли позивач перебував на лікарняному, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 4 ст. 68 Закону № 580-VIII перебування поліцейського, посада якого скорочена, на лікарняному, у відрядженні чи у відпустці не є перешкодою для його призначення на іншу посаду або звільнення зі служби в поліції відповідно до положень цієї статті, за умови його персонального у письмовій формі попередження у встановлений законом строк.
Таким чином, призначення на іншу посаду або звільнення зі служби в поліції поліцейського, посаду якого скорочено, а, отже, й пропонування вакантних посад під час перебування на лікарняному, не суперечить чинному законодавству.
З матеріалів справи вбачається, що позивачеві будо запропоновано посади дільничного офіцера поліції Індустріального ВП Дніпровського ВП, дільничного офіцера поліції Самарського ВП Дніпровського ВП, дільничного офіцера поліції Солонянського ВП Дніпровського ВП, дільничного офіцера поліції сектору превенції Південного відділення поліції Кам'янського відділу поліції, дільничного офіцера поліції сектору превенції Новомосковського відділу поліції ГУПН в Дніпропетровській області, про що складено акт про запропонування посад від 29.11.2019 року № 10993/39/103-2019.
Позивач від запропонованих посад відмовився, про що особисто зазначив у акті та зауважив, що раніше повідомлень та пропозицій не отримував, з запропонованими посадами не згоден, оскільки вказані посади не є рівнозначними займаній посаді позивача та не відповідають встановленому раніше окладу.
Щодо твердження позивача стосовно форми акту, яка передбачала лише відмову особи від запропонованих посад, суд зазначає, що форма акту про запропонування вакантних посад законодавством не визначена. Крім того, форма акту не впливає на волевиявлення позивача стосовно погодження або відмови від запропонованих вакантних посад.
Щодо рівнозначності запропонованих посад, суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 65 Закону №580-VIII переміщення поліцейських здійснюється на рівнозначні посади, зокрема, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням реорганізації.
Згідно, п. 3 ч. 1 ст. 65 Закону № 580-VIII переміщення поліцейських здійснюється на посади, нижчі ніж та, на якій перебував поліцейський, зокрема, у зв'язку зі скороченням штатів або реорганізацією в разі неможливості призначення на рівнозначну посаду.
Суд звертає увагу, що Закон № 580-VIII, який є спеціальним у спірних правовідносинах, не містить визначення поняття «рівнозначна посада». Водночас слід враховувати положення частини першої статті 59 Закону № 580-VIII, згідно з якою служба в поліції є державною службою особливого характеру.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 2 Закону України «Про державну службу» 10 грудня 2015 року № 889-VIII рівнозначна посада - посада державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів.
Разом з тим, відповідно до наказу Національної поліції України від 04.12.2015 року № 142 «Про затвердження Переліку посад молодшого та середнього складу поліції і відповідних їм граничних спеціальних звань», а саме, розділу ІV «Управління, відділи, відділення поліції» для посад оперуповноважений, слідчий, інспектор, дільничний офіцер поліції, інженер, психолог визначено граничне звання за посадою - старший лейтенант поліції.
Окрім того, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів від 11 листопада 2015 р. № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» затверджено схему посадових окладів поліцейських управлінь, відділів (відділень) поліції, відповідно до якої розмір посадового окладу оперуповноваженого, слідчого, інспектора, дільничного офіцера поліції, інженера, психолога складає 2400,00 грн. Таким чином, суд доходить висновку, що займана посада позивача, з якої останнього було звільнено у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, та посади, які було запропоновано позивачеві, є рівнозначними.
Суд критично оцінює трактування позивачем положень ст. 58 Закону України «Про Національну поліцію», як законодавчо визначеної заборони щодо звільнення поліцейських при повній ліквідації юридичної особи, оскільки, норми зазначеної статі не містять будь-яких заборон стосовно звільнення поліцейських.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що за приписами ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 110 Цивільного кодексу України юридична особа ліквідується, зокрема, за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.
Порядок ліквідації юридичної особи визначений статтею 111 Цивільного кодексу України, а особливості ліквідації державних органів визначено Порядком здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженим Постановою від 20 жовтня 2011 р. № 1074.
Як вже встановлено судом, постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2019 року № 841 «Про ліквідацію територіального органу Національної поліції» ліквідовано як юридичну особу публічного права Департамент захисту економіки як міжрегіональний територіальний орган Національної поліції. Пунктом 2 вказаної постанови доручено Національній поліції забезпечити здійснення функцій і повноважень Департаменту захисту економіки, що ліквідується. Зазначена постанова набула чинності 21.09.2019 року.
Відповідно до наказу Національної поліції України від 23.09.2019 року №939 «Про утворення ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки» утворено ліквідаційну комісію юридичної особи публічного права Департаменту захисту економіки Національної поліції України (ідентифікаційний номер 40111732).
Наказом Національної поліції України від 26.09.2019 року №959 «Про внесення змін до структури та штатів Національної поліції України» внесено зміни до Структури територіальних органів поліції, затвердженої наказом Національної поліції України від 06 листопада 2015 року № 1 (зі змінами), виключивши з підпункту 27 позицію «Департамент захисту економіки (у складі кримінальної поліції)».
Наказом Департаменту захисту економіки Національної поліції України від 27.09.2019 року № 755 «Про затвердження персонального складу комісії з ліквідації Департаменту захисту економіки» затверджено персональний склад ліквідаційної комісії юридичної особи публічного права Департаменту захисту економіки Національної поліції України.
Наказом Департаменту захисту економіки Національної поліції України від 30.09.2019 року № 758 затверджено План заходів з ліквідації Департаменту захисту економіки.
Відповідно до п. 1.1 Плану заходів членами ліквідаційної комісії необхідно повідомити державного реєстратора про рішення щодо припинення діяльності юридичної особи шляхом ліквідації та надати йому, в установленому законодавством порядку, документи, необхідні для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про початок процедури припинення діяльності Департаменту.
Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Департамент захисту економіки Національної поліції України з 30.09.2019 року перебуває в стані припинення.
Так, у зв'язку з ліквідацією Департаменту та на виконання вимог ст. 65 Закону України «Про Національну поліцію», позивачеві було запропоновано рівнозначні посади, проте, ОСОБА_1 відмовився від запропонованих посад, що підтверджується його особистим підписом з відміткою про відмову в Акті про запропонування посад від 29.11.2019 року, копія якого міститься в матеріалах справи.
Досліджуючи зазначені обставини судом враховано, що відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» містяться роз'яснення, згідно з якими при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Суд також зазначає, що відповідачем, на виконання ч. 3 ст. 49-2 Кодексу законів про Працю України та п 2.4 Плану заходів з ліквідації Департаменту захисту економіки, подано до Печерської районної філії Київського міського центру зайнятості Державного центру зайнятості звітність «Інформація про заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці» за формою № 4-ПН, копія якої міститься в матеріалах справи з відміткою про прийняття.
Судом також враховано, що з правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 07.05.2002 року № 8-рп/202 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) правове регулювання Конституцією України (254к/96-ВР) та спеціальними законами України статусу, посадових осіб (частина перша статті 9 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII) (3723-12) слідує, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
За наведених підстав, оскільки в спеціальному законодавстві визначено умови призначення поліцейських на посади або звільнення під час скорочення посад, а саме, ст. 68 Закону України «Про національну поліцію», то суд зазначає, що до спірних правовідносин в даному випадку застосовуються норми спеціального законодавства.
За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем видано наказ від 05.12.2019 року № 411 о/с «По особовому складу», яким позивача звільнено зі служби в поліції за пунктом 4 (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) частини першої ст. 77 Закону України «Про національну поліцію» з 09.12.2019 року, з дотриманням вимог чинного законодавства, не порушуючи прав ОСОБА_1 . Тому позовна вимога щодо визнання незаконним наказу № 411 о/с від 05.12.2019 року про звільнення ОСОБА_1 , не підлягає задоволенню.
Оскільки позовні вимоги щодо поновлення позивача на посаді та стягнення з відповідача грошових коштів за час вимушеного прогулу є похідними вимогами від вимоги про визнання незаконним наказу від 05.12.2019 року № 411 о/с, та зважаючи на те, що наказ № 411 о/с від 05.12.2019 року про звільнення ОСОБА_1 прийнято з дотриманням вимог чинного законодавства, суд зазначає, що вказані позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд згідно зі ст. 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
За вказаних обставин суд зазначає, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень, на якого законом покладено тягар доведення обґрунтованості своїх дій, у разі його судового оскарження, надано належні докази щодо здійснення своїх повноважень.
З урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.
Керуючись ст. ст. 9, 72-77, 139, 242-243, 245-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволені позовної заяви ОСОБА_1 до Департаменту захисту економіки Національної поліції України про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення грошових коштів за час вимушеного прогулу - відмовити.
Розподіл судових витрат, судом не здійснювався.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд, відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 02.03.2020 року.
Суддя І.О. Лозицька