17 лютого 2020 року Справа № 160/12514/19
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Тулянцевої І.В.
розглянувши у місті Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов'язання вчинити певні дії, -
11 грудня 2019 року ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (надалі - відповідач), в якому просять:
- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1127-52/04-63 від 07.11.2019 року у сумі 26 539,26 грн. зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування;
- зобов'язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області скасувати нараховану фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 недоїмку з ЄСВ у розмірі 26 539,26 грн., про що внести відповідну інформацію до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 , іпн. НОМЕР_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 2012 року офіційно був працевлаштований на ТОВ «ТЕДІС УКРАЇНА» (код ЄДРПОУ 30622532). Роботодавець сплачував податки за Позивача, в тому числі єдиний соціальний внесок як за застраховану особу, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу (Форма ОК-7) та довідками. Згідно з даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 17.10.2019р. здійснено запис про держану реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (за № НОМЕР_2), стан суб'єкта - припинено. Крім того, на думку позивача оскаржувана вимога сформована лише на підставі облікових даних інформаційної системи контролюючого органу, тобто первинні документи платника податків не використовувалися та не аналізувалися.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.12.2019 р. відкрито провадження у справі за правилами спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
10.01.2020 р. через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог в повному обсязі та вважає їх безпідставними, оскільки відповідно до норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» позивач є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Відповідач посилається також на норми Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства Фінансів України №449 від 20.04.2015 р., Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства Фінансів України №435 від 14.04.2015 р.
30.01.2020 року представником позивача до суду подано відповідь на відзив на позовну заяву в якому з посиланням на практику Верховного Суду по справі № 440/2149/19 посилаються на відсутність правових підстав для сплати позивачем єдиного внеску за 2017- 2019 рок як фізичною особою - підприємцем, оскільки будучи офіційно працевлаштованим на ТОВ «ТЕДІС УКРАЇНА», єдиний внесок за нього сплачується работодавцем.
Частиною 1 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі (ч. 1 ст. 258 КАС України).
Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що позивач 23.03.2004 р. зареєстрований як фізична особа-підприємець, номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 22240170000138721 та перебував на податковому обліку в Соборному управлінні ГУ ДПС у Дніпропетровській області, як фізична особа-підприємець, як платник загальної системи оподаткування.
07.11.2019 р. ГУ ДПС у Дніпропетровській області сформовано податкову вимогу №Ф-1127-52/04-63, якою позивачу станом на 31.10.2019 р. нараховано борг (недоїмку) в сумі 26 539,26 грн. зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Так, з відзиву на позовну заяву вбачається, що сума єдиного внеску в розмірі 26 539,26 грн. сформована за період 2017 - 3 кв. 2019 року, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня поточного року, а саме:
- за 2017 рік в сумі 8448,00 грн. (3200 - мінімальна заробітна плата станом на 01.01.2017 року х 22% = 8448,00 грн.);
- за 2018 рік в сумі 9828,72 грн. (3723,00 грн. - мінімальна заробітна плата станом на 01.01.2018 року х 22% = 9828,72 грн.);
- за 3 кв. 2019 року в сумі 8262,54 грн. (4173,00 грн. - мінімальна заробітна плата станом на 01.01.2019 року х 22% = 8262,54 грн.).
Матеріалами справи також підтверджено, що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 17.10 2019 року внесено запис про припинення діяльності фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 .
Вважаючи податкову вимогу №Ф-1127-52/04-63 від 07.11.2019 року протиправною, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд виходить з наступного.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. № 2464-VI (далі - Закон України № 2464-VI) .
Відповідно до абз. 2 п. 1 ст.1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (у редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до частини п'ятої статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.
Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
За приписами частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Відповідно до абзацу другого пункту 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.15 №449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 4.05.18 №469), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 7.05.15 за №508/26953 (надалі Інструкція №449), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
За змістом пункту 3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Абзацом першим пункту 4 розділу VI Інструкції №449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Як було зазначено раніше, ОСОБА_1 з 23.03.2004 р. зареєстрований як фізична особа-підприємець, номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 22240170000138721 та перебував на податковому обліку в Соборному управлінні ГУ ДПС у Дніпропетровській області, як фізична особа-підприємець, як платник загальної системи оподаткування.
Матеріалами справи також підтверджено, що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 17.10 2019 року внесено запис про припинення діяльності фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 .
Судом також встановлено, що з 2012 року по 2019 рік позивач офіційно був працевлаштований на ТОВ «ТЕДІС УКРАЇНА» (код ЄДРПОУ 30622532) та вказане підприємство сплачує за ОСОБА_1 єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що підтверджується даними з індивідуальних відомостей про застраховану особу в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (Форма ОК-7), а саме:
- за 2017 звітний рік усього сплачено - 250 336, 07 грн.;
- за 2018 звітний рік усього сплачено - 273 909,24 грн.;
- за 2019 звітний рік усього сплачено - 252 343,70 грн.
При цьому, суд зазначає, що позивачем до суду не надано доказів, що ним отримувався будь - який дохід протягом 2017 - 2019 років від здійснення підприємницької діяльності. Відповідачем така інформація також не надана.
Відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Суд зазначає, що за висновками суду касаційної інстанції, викладеними у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 по справі № 440/2149/19, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Як було зазначено раніше, матеріалами справи підтверджено, що ТОВ «ТЕДІС УКРАЇНА» (код ЄДРПОУ 30622532) протягом 2012 - 2019 сплачувало за ОСОБА_1 єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, у зв'язку із чим, суд дійшов висновку про відсутність у позивача обов'язку зі сплати єдиного внеску за спірний період.
Отже, ГУ ДПС у Дніпропетровській області безпідставно сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1127-52/04-63 від 07.11.2019 року у сумі 26 539,26 грн. зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
За таких обставин, позовні вимоги в частині щодо визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1127-52/04-63 від 07.11.2019 року у сумі 26 539,26 грн. зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, підлягають задоволенню.
Щодо зобов'язання Головне управління ДПС у Дніпропетровській області скасування нарахованої фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 недоїмки з ЄСВ у розмірі 26 539,26 грн., про що внести відповідну інформацію до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 , іпн. НОМЕР_1 , суд не вбачає підстав для задоволення позову в цій частині, вважаючи їх передчасними.
Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідачем в ході розгляду справи не було доведено правомірність винесення вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1127-52/04-63 від 07.11.2019 року у сумі 26 539,26 грн. зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
На підставі викладеного вище суд приходить до висновку, що вимоги позивача є такими, що підлягають задоволенню частково.
Питання розподілу судових витрат підлягає вирішенню у відповідності до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 2, 9, 73-78, 90, 139, 241-246, 291 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (м. Дніпро, вул. Сімферопольська буд. 17-А, код ЄДРПОУ 43145015) про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1127-52/04-63 від 07.11.2019 року у сумі 26 539,26 грн. зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.В. Тулянцева