10 серпня 2007 р. Справа № 5/157-А
За позовом: ТОВ «Карпати-Гарант» м.Ужгород
До відповідача1: ДПІ у м.Ужгороді м.Ужгород
До відповідача2: Головного управління Державного казначейства
України в Закарпатській області м.Ужгород
Про повернення з бюджету суми 50459,79 грн.
Заступник Голови господарського суду
Суддя О.С.Йосипчук
за участю представників сторін:
позивача: Гецко Ю.М. - представник
відповідача1: Трускавецька Д.І. - представник
відповідача2: Коцур Т.Б. - представник
Розглянувши матеріали справи за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю «Карпати-Гарант» м.Ужгород до державної податкової інспекції у м.Ужгороді про повернення з бюджету 50459,79 грн.,
ТОВ «Карпати-Гарант» -позивач у справі є емітентом корпоративних прав, а також є платником податку на прибуток з червня 2000 року.
Зборами засновників, оформленим Протоколом №34 від 30.03.2007р., позивачем було прийнято рішення про припинення діяльності, ліквідацію ТОВ «Карпати-Гарант» та створення ліквідаційної комісії. З моменту прийняття такого рішення, ТОВ «Карпати-Гарант» припинило здійснення фінансово-господарської діяльності.
Із матеріалів справи вбачається, що кінцеве нарахування податку на прибуток позивач здійснив за 4 квартал 2005 року, про що, відповідно подав декларацію 09.02.2006р. Таким чином, весь період господарської діяльності позивача датується з червня 2000 року по грудень 2005 року.
За період з червня 2000 року по 01.04.2007р. позивачем нараховано та внесено до бюджету податку на прибуток (в тому числі і авансовим платежем) на загальну суму 614348,89 грн., що підтверджується поданими у справі платіжними дорученнями та розрахунками авансових внесків і не заперечується відповідачем.
Згідно із поданими позивачем деклараціями та розрахунками, за весь означений вище період часу діяльності, товариством нараховано податку на прибуток у загальній сумі 563889,10 грн.
Таким чином, з огляду на авансові внески позивача по податку на прибуток (614348,89 грн.) та на суму нарахованого податку (563889,10 грн.), різниця між сплаченими до бюджету коштами та податковими зобов»язаннями становить суму 50459,79 грн.
Вважаючи, що зазначена вище різниця (50459,79) є сумою податку на прибуток, зайво сплаченою до бюджету, позивач звернувся до податкового органу із вимогою про її повернення (Лист від 30.03.2007р. №378). Підставою для такого повернення зазначено факт припинення (ліквідації) діяльності товариства, що унеможливлює зараховування цих переплат у рахунок майбутніх зобов'язань по податку на прибуток.
Позаяк, у відповідь на вимогу, викладену у Листі від 30.03.2007р., відповідач кошти не повернув, позивачем заявлено позов про витребування цієї суми у примусовому порядку.
Відповідач проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Зокрема зазначає, що сума, яку вимагає до повернення позивач є сумою податку на прибуток нарахованою на дивіденди товариства, згідно із правилами п.7.8. ст..7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». За його твердженням, емітент корпоративних прав зменшує суму нарахованого податку на прибуток звітного періоду на суму авансового внеску, попередньо сплаченого протягом звітного періоду у зв'язку із нарахуванням дивідендів згідно з п.п.7.8.2. ст..7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». За таких обставин, на думку відповідача, проведення заліку з податком, передбаченим п.7.2. ст..7 згаданого Закону не дозволяється.
Таким чином, правова позиція відповідача, який заперечує проти позовних вимог позивача, полягає у тому, що повернення авансового внеску, який перевищує суму його податкових зобов'язань, Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» не передбачено.
Окрім того, відповідач стверджує про сплин, встановленого п.15.3.1. ст..15 Закону України «Про порядок погашення платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», строку для пред'явлення вимоги про повернення надміру сплачених податків, з огляду на що, вимоги щодо повернення 50459,79 грн. є погашеними сплином строку позовної давності.
Повний текст Постанови виготовлено 15.08.2007р.
Заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши
подані по справі доказові матеріали, щодо спірного питання,
Суд задовольняє позов, виходячи з наступного:
Відповідно до п.7.8.2. ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток у розмірі ставки, встановленої пунктом 10.1 статті 10 цього Закону, нарахованої на суму дивідендів, призначених для виплати, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку. При цьому, зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до, або одночасно із виплатою дивідендів.
Даною нормою права проголошено обов'язок платника податку на прибуток здійснити його нарахування також і при прийнятті рішення про нарахування дивідендів, незалежно від факту їх виплати. Таке нарахування слід визнати складовою частиною податку на прибуток підприємства з огляду на приписи п.7.8.8. ст..8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Згідно із п. 7.8.4. ст..7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у разі коли за наслідками звітного періоду сума податкових зобов'язань платника податку має від'ємне значення, сума авансового внеску, попередньо сплаченого протягом такого звітного періоду у зв'язку із нарахуванням дивідендів, додається у збільшення такого від'ємного значення. Далі, у разі коли сума такого авансового внеску перевищує суму податкових зобов'язань підприємства - емітента корпоративних прав за податком на прибуток такого звітного періоду, різниця переноситься у зменшення податкових зобов'язань наступного податкового періоду, а при отриманні від'ємного значення податкового зобов'язання такого наступного періоду - на зменшення податкових зобов'язань майбутніх податкових періодів.
Таким чином, як вбачається із наведеного вище, сума податку на прибуток нарахована, у зв'язку із нарахуванням дивідендів є складовою податку на прибуток і враховується при зведенні платником податків власних податкових зобов'язань окремо у кожному податковому періоді наростаючим підсумком.
Пунктом 7.2. ст..7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» регламентовано механізм оподаткування страхової діяльності, а п.10.2. ст..10 цього ж Закону, регламентовано механізм оподаткування грального бізнесу. Тому, зважаючи на те, що діяльність позивача не є страховою у розумінні ст..1 та ст..4 Закону України «Про страхування», і не відноситься до послуг грального бізнесу , заперечення відповідача, що ґрунтуються на правилах другого речення п.7.8.3. ст..7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не приймаються судом до уваги.
З цих же міркувань, судом відхиляються і заперечення відповідача, що стосуються встановлених ст..15 Закону України «Про порядок погашення зобов»язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», строків звернення із вимогою про повернення надмірно сплачених до бюджету коштів. Відповідач не довів документально та нормативно не обґрунтував дату виникнення у позивача права на повернення надмірно сплачених до бюджету коштів, з якої починається, встановлених ст..15 Закону України «Про порядок погашення зобов»язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» строку.
Посилання відповідача на подання позивачем декларацій та платіжних доручень про сплату авансових внесків не є достатнім доказом з огляду на правила п.7.8.3. , п.7.8.4. ст..7 та п.16.16 ст.16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств.
У відповідності до ст..12.6. ст..12 Закону України «Про порядок погашення зобов»язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», у разі коли платник податків, що ліквідується, має суми надміру сплачених або невідшкодованих податків, зборів з відповідного бюджету, такі суми підлягають заліку в рахунок його податкових зобов'язань або податкового боргу перед таким бюджетом. При цьому, якщо сума надміру сплачених або невідшкодованих податків, зборів з відповідного бюджету перевищує суму податкових зобов'язань або податкового боргу перед таким бюджетом, сума перевищення використовується для погашення податкової заборгованості або податкового боргу перед іншими бюджетами, а за відсутності такої заборгованості (боргу) - направляється у розпорядження такого платника податків.
На думку суду, саме згадана вище ст..12, зокрема п.12.6. Закону України «Про порядок погашення зобов»язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» підлягає застосуванню, як правова підстава для пред'явлення позивачем вимоги про повернення з бюджету зайво сплачених коштів, так і як підстава для визначення моменту виникнення права на повернення коштів у спірній ситуації.
Тому, оскільки Рішення про ліквідацію товариства, у встановлений законом спосіб, було прийнято 30.03.2007р. (Протокол зборів засновників №34), твердження відповідача про сплин встановленого ст..15 Закону України «Про порядок погашення зобов»язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» строку не приймається судом до уваги.
Судовим розглядом справи не встановлено, а відповідачеми не заперечується факт відсутності на момент ліквідації у позивача зобов»язань перед бюджетами чи державними цільовими фондами. Так само, судом не встановлено і сторонами у справі не заперечується те, що протягом діяльності товариства та на момент ліквідації ТОВ «Карпати-Гарант», дивіденди, які оподатковано у спірній ситуації, учасникам не були виплачені через відсутність активів.
Отже, зважаючи на викладене вище, вимоги ТОК «Карпати-Гарант», викладені у заяві від 30.03.2007р. №378 (отриману відповідачем 30.03.2007р.) щодо повернення переплати авансового внеску з податку на прибуток слід визнати правомірною.
Тому, керуючись , ст.ст. 2,7-12, 70, 86, 94, 157, 158 -163 КАС України
1. Позов задоволити.
Стягнути з державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Карпати-Гарант» (м.Ужгород, вул..Волошина,3 код 30963595). Суму переплати податку на прибуток у розмірі 50549,79 грн., зобов'язавши ДПІ у м.Ужгороді видати відповідний висновок до територіального органу Державного казначейства України по місцю реєстрації позивача.
Постанова набирає чинності протягом 10-ти днів з дня складення в повному обсязі відповідно до ст.ст. 254, 186, 160 Кодексу адміністративного судочинства України і може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.
Суддя О.С.Йосипчук