27 лютого 2020 року м. Київ
Унікальний номер справи № 754/668/19
Апеляційне провадження № 22-ц/824/4337/2020
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,
суддів - Борисової О.В., Ратнікової В.М.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні) апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 07 листопада 2019 року, ухвалене під головуванням судді Галась І.А., по справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У грудні 2018 року позивач звернувся до суду з вказаною позовною заявою та просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість у розмірі 89 081,37 грн. за кредитним договором №б/н від 02 березня 2015 року та судові витрати у розмірі 1 921,00 грн.
Свої вимоги мотивував тим, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву №б/н від 02 березня 2015 року та отримав кредит у розмірі 27 000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Звертав увагу на те, що відповідач при укладенні договору надав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку.
Вказував, що АТ КБ «Приватбанк» свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту.
Відповідач не виконав зобов'язань за кредитним договором, у зв'язку з чим станом на 18 листопада 2018 року утворилася заборгованість, яку просив стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» у розмірі - 89 081,37 грн., яка складається з наступного: 49 574,74 грн. - тіло кредиту; 12 625,90 грн. - відсотки за користування кредитом; 22 162,57 грн. - пеня; а також 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 4 218,16 грн. штраф (процентна складова) (а.с. 1-3).
ОСОБА_1 подав відзив на позовну заяву, в якій просив у задоволенні позову відмовити з наступних підстав. Зазначав, що заперечує факт отримання ним кредиту у розмірі 27 000,00 грн., а в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження надання банком позичальнику кредиту. Вказував, що навіть з заяви про відкриття карткового рахунку вбачається, що він не бажав відкривати кредитний картковий ліміт (графа «бажаний кредитний ліміт» не заповнена). З самої позовної заяви вбачається, що відповідачу було надано кредит в розмірі 27 000,00 грн., однак, позивач без будь-яких обґрунтувань вимагає стягнути з відповідача тіло кредиту в розмірі 49 574,74 грн. Відповідач не заперечує факт підписання заяви на відкриття карткового рахунку, факт отримання банківської картки, однак відповідач не визнає факт користування кредитним лімітом, та не визнає сам факт встановлення кредитного ліміту в розмірі 27 000,00 грн., не визнає наявність боргу по тілу кредиту, не визнає нараховані проценти, штрафи, пеню, оскільки, як вбачається з самої заяви про відкриття карткового рахунку, відповідач не давав згоду на відкриття кредитного ліміту.
Відповідач зазначив, що на момент підписання заяви про відкриття карткового рахунку в мережі Інтернет на сайті банку були розміщені інші «Умови і правила надання банківських послуг», які містили процентну ставку за користування кредитом в розмірі 6% річних, а не 42%, як зазначає в розрахунку позивач, а також не містили жодних умов щодо застосування підвищеного розміру процентної ставки за прострочену заборгованість. Так, у банку немає будь-яких доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів клієнт, підписуючи заяву банку, і вони діяли в момент підписання заяви. Крім того, в «Умовах і правилах надання банківських послуг», які існували на момент підписання заяви взагалі не було передбачено жодної пені чи штрафу за порушення строків платежів.
Вказував, що одночасне застосування і пені, і штрафу за одне й те саме порушення грошових зобов'язань свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
Крім того, відповідач просив суд застосувати позовну давність до позовних вимог про стягнення періодичних платежів, строк позовної давності відносно яких минув та застосувати позовну давність до позовних вимог про стягнення пені та штрафу (а.с. 51-55).
У відповіді на відзив позивач просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі та зазначив, що відповідач підписанням анкети-заяви позичальника приєднався до Умов та правил надання банківських послуг. Заява разом з Умовами та Тарифами є договором про надання банківських послуг. З карткового рахунку чітко вбачається, що відповідачу було встановлено кредитний ліміт та що відповідач користувався грошима, отримував кошти через банкомат, здійснював розрахунки через термінали в касах магазинів, а отже й отримав кредитну картку «Універсальна», оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки. З розрахунку заборгованості та наданої виписки про рух коштів чітко вбачається, що відповідач частково сплачував заборгованість за договором. Виписка з банківського рахунку містить інформацію про рух коштів на балансі карткового рахунку відповідача - баланс станом на дату укладання договору (надана сума кредиту), всі операції за картковим рахунком (з визначенням дати проведення операції та чітким визначенням проведеної операції, зазначенням суми на балансі рахунку після поведеної операції). Виписка по картковому рахунку та розрахунок заборгованості є належними та допустимими доказами по справі. Відповідачем розрахунок заборгованості не спростований, свій розрахунок не надано, судово-економічні експертизи по справі не призначались. Вказував, що оскільки банк надав кошти шляхом встановлення кредитного ліміту, таким чином між банком і відповідачем було укладено договір, який ніким не оспорений, а отже є всі законні підстави для стягнення заборгованості з відповідача. Позичальник в банк не звертався за фактом неправильного нарахування відсотків, що свідчить про те, що він знав про розмір процентних ставок та інші умови обслуговування і повністю з ними погодився, про що свідчить факт підписаного договору, користування кредитними грошовими засобами та погашення, які він здійснював.
Позивач зазначав, що оскільки клієнт не звертався до Банку з повідомленням про незгоду з внесеними змінами та не ініціював розірвання договору, внесені зміни вважаються прийнятими, а тому до позовної заяви додаються Умови та Правила надання банківських послуг актуальні станом на дату подачі позову.
Стосовно зазначення відповідачем, що Банк пропонує несправедливі умови кредитування представник позивача зауважив, що сторони погодили положення кредитного договору в тих межах, які сторони бажали викласти у самому договорі. Звинувачення відповідача, що Банк пропонує несправедливі умови кредитування є безпідставними, адже сторони досягли згоди щодо всіх умов, що засвідчили власними підписами. Доказів, що відповідач не мав можливості прочитати договір перед його укладанням до суду не надано. Окрім того, відповідач протягом тривалого часу належним чином виконував зобов'язання за кредитним договором, що свідчить про згоду з вказаними умовами.
Стосовно отримання відповідачем кредитних коштів та картки, зазначав, що надано виписку по картковому рахунку, яка є підтвердженням, що відповідачу було видано платіжну картку та відкрито рахунок, на який встановлено кредитний ліміт та чітко прослідковується, що відповідач користувався грошима, отримував кошти через банкомат, здійснював розрахунки через термінали в касах магазинів, а отже й отримав кредитну картку, оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки. Також з розрахунку заборгованості та наданої виписки про рух коштів чітко вбачається, що відповідач частково сплачував заборгованість за договором.
Щодо нарахування штрафів зазначив, що позов про визнання недійсним кредитного договору в частині встановлення неустойки у вигляді штрафу відповідачем не заявлявся, а тому договір у цій частині є дійсним. Щодо правомірності стягнення неустойки: окремо штрафу і окремо пені, вказала, що заперечення відповідача, про незаконність нарахування одночасно пені та штрафу, яке ґрунтується на ст. 61 Конституції України, є помилковим, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня і штраф є формами неустойки, але не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. Пеня та штраф не є окремими видами відповідальності, а є різновидом штрафних санкцій.
Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту зазначав, що умовами договору визначено (п. 2.1.1.2.3.), що Банк має право в будь-який момент збільшити, зменшити або анулювати кредитний ліміт. Пунктом 2.1.1.2.4. Умов та правил встановлено, що підписання цього договору є прямою та безумовною згодою клієнта щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком.
Звертав увагу на те, що оскільки під час списання чергового щомісячного платежу по сервісу «Миттєва розстрочка» відповідачем було використано всю суму кредитного ліміту, списання коштів здійснено за рахунок овердрафту, що і спричинило перевищення тіла кредиту над розміром встановленого кредитного ліміту.
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача 28 грудня 2018 року - до спливу строку позовної давності. Підстав для застосування позовної давності до позовних вимог про стягнення пені немає, оскільки порушення зобов'язання триває (а.с. 57-75).
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 07 листопада 2019 року у задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено (а.с. 130-143).
Не погодившись з рішенням районного суду, 14 січня 2020 року представник АТ КБ «Приватбанк» - Крилова О.Л. звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення заборгованості задовольнити в повному обсязі (а.с. 152-156).
На обґрунтування скарги зазначила, що суд першої інстанції не дослідив належним чином докази про справі. Так, між сторонами було укладено кредитний договір, який є договором приєднання, та який зафіксовано в заяві позичальника, правилах користування платіжною карткою та тарифах. Позичальник висловив свою згоду на укладення договору особистим підписом. Видача відповідачу картки підтверджується фотографуванням клієнта з карткою. На картку було встановлено кредитний ліміт у розмірі 5 000,00 грн., який в подальшому було збільшено до 27 000,00 грн. Суд не звернув уваги на те, що відповідач, користуючись кредитними коштами та частково погашаючи заборгованість за кредитом, підтвердив укладення кредитного договору із банком на відповідних умовах. Доказом користування кредитними коштами є виписка по рахунку, яка має статус первинного документу. Посилаючись на ст. 1048, 1049 ЦК України зазначила, що оскільки банк надав кошти шляхом встановлення кредитного ліміту, між сторонами було укладено кредитний договір, який ніким не оспорений, отже є всі підстави для стягнення заборгованості з відповідача.
За правилами ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 07 листопада 2019 року розглянута апеляційним судом в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні).
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково враховуючи наступне.
Судом встановлено, що 02 березня 2015 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк» (а.с. 7).
За змістом анкети-заяви відповідач погодився, що вищевказана анкета-заява, разом з пам'яткою клієнта, «Умовами та Правилами надавання банківських послуг», а також «Тарифами» становить договір про надання банківських послуг.
При цьому, анкета-заява не містить інформацію яку саме з перелічених в ній карток бажав замовити відповідач та яка була видана платіжна (кредитна) картка, строк дії цієї картки та який рахунок відкривається на ім'я відповідача.
До заяви банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна»: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» (а.с. 8).
Також до анкети-заяви було додано Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «Приватбанк», ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщений на сайті https://privatbank.ua/terms/ (а.с. 9-23).
До позовної заяви позивач долучив розрахунок заборгованості за договором №б/н від 02 березня 2015 року, укладеного між Банком та клієнтом ОСОБА_1 , за якими станом на 18 листопада 2018 року утворилася заборгованість у розмірі - 89 081,37 грн., яка складається з наступного: 49 574,74 грн. - тіло кредиту; 12 625,90 грн. - відсотки за користування кредитом; 22 162,57 грн. - пеня; а також 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 4 218,16 грн. штраф (процентна складова) (а.с. 4, 5-6).
Разом з відповіддю на відзив позивач надав банківську виписку про рух коштів по картковому рахунку відповідача (а.с. 76-88).
До апеляційної скарги позивач долучив роздруківку фотографії із зображенням відповідача з карткою в руці (а.с. 160).
Також до суду апеляційної інстанції подано довідку АТ КБ «Приватбанк» про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти, оформленої на ОСОБА_1 , в якій міститься інформація про зміни кредитного ліміту, довідку про те, які кредитні картки було видано ОСОБА_1 (а.с. 161, 162).
Згідно з ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Апелянт є позивачем у справі, тому мав об'єктивну можливість подати докази до позовної заяви або в суді першої інстанції. Оскільки апелянт не навів поважних причин не подання цих доказів до районного суду, які були додані ним до апеляційної скарги, тому колегія суддів не прийняла їх до уваги.
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами 1, 2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема пеню і штраф за несвоєчасну сплату кредиту, проценти за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 02 березня 2015 року, посилався на Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Умов та Правил не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
При цьому, витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 02 березня 2015 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили письмово відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач у позовній заяві не пред'явив.
Посилання позивача в апеляційній скарзі на ст. 1048 ЦК України як підставу для стягнення процентів за користування кредитом колегія суддів відхилила з огляду на ч. 6 ст. 367 ЦПК України, відповідно до якої в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року №1023-XII «Про захист прав споживачів»).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року №543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
ОСОБА_1 у відзиві на позовну заяву заперечував доводи позивача, зазначив, що на момент підписання заяви про відкриття карткового рахунку в мережі Інтернет на сайті банку були розміщені інші «Умови і правила надання банківських послуг», які містили процентну ставку за користування кредитом в розмірі 6% річних, а не 42%, як зазначає в розрахунку позивач, а також не містили жодних умов щодо застосування підвищеного розміру процентної ставки за прострочену заборгованість. Крім того, в «Умовах і правилах надання банківських послуг», які існували на момент підписання заяви взагалі не було передбачено жодної пені чи штрафу за порушення строків платежів (а.с. 51-55).
Об'єктивних доказів на спростування цих заперечень і доводів відповідача Банком не надано і судом не встановлено.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні кредитного договору з ОСОБА_1 АТ КБ «Приватбанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 ( провадження №14-131цс19).
Безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір №б/н від 02 березня 2015 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).
З огляду на наведене, не підлягають задоволенню вимоги Банку про стягнення із відповідача 12 625,90 грн. відсотків за користування кредитом, визначених на підставі Умов та Правил надання банківських послуг, пені і штрафів з яких: 22 162,57 грн. - пеня, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг 500,00 грн. - штраф (фіксована частина) та 4 218,16 грн. штраф (процентна складова), оскільки у заяві, підписаній сторонами, відсутні умови про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Проте, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником ОСОБА_1 кошти в добровільному порядку АТ КБ «Приватбанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Згідно розрахунком заборгованості за договором №б/н від 02 березня 2015 року, укладеного між Банком та клієнтом ОСОБА_1 , за якими станом на 18 листопада 2018 року утворилася заборгованість по тілу кредиту у розмірі 49 574,74 грн.
Разом з тим, позивач надав до суду виписку про рух коштів ОСОБА_1 за період з 01 березня 2015 року по 25 лютого 2019 року по основній банківській карті (а.с. 76-88, 106-112).
З виписки вбачається, що у відповідача почала утворюватися кредитна заборгованість починаючи з 03 січня 2018 року, до зазначеної дати виниклу заборгованість відповідач погашав, що зазначено Банком у вищевказаній виписці про рух коштів.
Суд апеляційної інстанції перевірив наданий Банком розрахунок і дійшов висновку, що за період з 03 січня 2018 року по 18 листопада 2018 року відповідач мав непогашену заборгованість за тілом кредиту 21087.53 грн. (23 937,53 грн. кредитних коштів витрачених відповідачем з карткового рахунку на придбання товарів та послуг побутового призначення, переказ грошей тощо - 2 850,00 грн. поповнення 06 лютого 2018 року карткового рахунку і часткове погашення заборгованості).
Включення позивачем до розрахунку заборгованості за тілом кредиту нарахованих Банком щомісячних платежів за послугу «Миттєва розстрочка» на підставі пункту 1.1.1.129 вищезазначених Умов та Правил надання банківських послуг, колегія суддів визнала необґрунтованим з огляду на те, щовказані Умови та Правила надання банківських послуг, не містять підпису відповідача і останнім заперечувались.
Таким чином, наявні правові підстави для стягнення з боржника на користь Банку суми непогашеного тіла кредиту в розмірі 21 087,53 грн. за період з 03 січня 2018 року по 18 листопада 2018 року.
Поряд з цим відповідачем до районного суду не надано власного розрахунку на спростування доводів і розрахунку Банку про наявність заборгованості за тілом кредиту або об'єктивних доказів про погашення заборгованості та її відсутності.
Вищевказаних вимог законодавства, обставин і доказів суд першої інстанції не врахував і дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову з підстав його недоведеності.
Щодо судових витрат.
Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
На підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь АТ КБ «Приватбанк» слід стягнути пропорційно до частини задоволених вимог (23,67 %) 454,70грн. судового збору за розгляд справи районним судом та 682,05 грн. судового збору за розгляд справи апеляційним судом, сплата якого Банком підтверджується платіжними дорученнями (а.с. 31, 163).
Інші доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, тому колегія суддів їх відхилила.
З огляду на положення пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пп. «а»-«г» пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, ст.ст. 381-384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 07 листопада 2019 року - скасувати, ухвалити нове.
Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ - 14360570) - 21 087 (двадцять одну тисячу вісімдесят сім) грн. 53 коп. заборгованості за тілом кредиту за кредитним договором № б/н від 02 березня 2015 року.
В іншій частині позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ - 14360570) - 454грн. (чотириста п'ятдесят чотири) грн. 70 коп. судового збору за розгляд справи районним судом та 682 (шістсот вісімдесят дві) грн. 05 коп. судового збору за розгляд справи апеляційним судом.
Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття і оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
О.В. Борисова
В.М. Ратнікова