Справа № 759/12907/17
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/3715/2020
19 лютого 2020 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Слюсар Т.А.,
суддів: Волошиної В.М., Мостової Г.І.,
за участю секретаря судового засідання Макаренко О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Невмержицької Ірини Миколаївни в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 03 квітня 2019 року у складі судді Величко Т.О.,
у справі за поданням державного виконавця Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м.Києві про тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України до виконання ним своїх зобов'язань, стягувач: ОСОБА_2 -
У березні 2019 року Святошинський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з поданням про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України.
Подання обґрунтовано тим, що на виконанні у державного виконавця Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві перебуває виконавче провадження № 57888190, з виконання виконавчого листа № 759/12907/17 від 22.10.2018 року виданий Святошинським районний судом м. Києва про стягнення боргу з ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , про примусове стягнення боргу у сумі 208300 грн. на користь ОСОБА_2 .
Зазначено, що 28.03.2017 року виходом державного виконавця за адресою проживання боржника для вручення постанови про відкриття та перевірки майнового стану з'ясовано, що боржник на той момент дома не знаходився, двері ніхто не відчинив, державним виконавцем залишено виклик у поштовій скриньці АДРЕСА_1 .
Вказано, що станом на 25.03.2019 рік рішення Святошинського районного суду м. Києва так і не виконане. На запити відділу ДВС про надання інформації про місце роботи та банківські рахунки боржника, майна яке б належало боржникові на праві власності - встановлено, що у боржника відсутнє як рухоме та і нерухоме майно, дохід не виявлено, наявність рахунків у банківських установах що обліковувались би ОСОБА_1 не встановлено.
Крім того, 18.03.2019 року державним виконавцем скеровано вимогу боржнику з'явитися на прийом та надати квитанцію про сплату боргу або пояснення щодо його невиконання, та боржником законні вимоги державного виконавця - проігноровані. Арешт на майно боржника був накладений 18.12.2018 року, номер запису про обтяження 5575894 ДРРП, та ДРОРМ №17220318. По надходженню відповіді з ГУДМС України у м. Києві - боржник зареєстрований за адресою вказаною у виконавчому документі по АДРЕСА_1 та ніяким чином не реагує на вимоги органів ДВС, спрямовані на повне та фактичне виконання рішення суду.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 03.04.2019 року подання державного виконавця Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві задоволено. Обмежено у праві виїзду за межі України без вилучення паспорта боржника - ОСОБА_1 , ОСОБА_1, громадянин України, до виконання ним своїх майнових зобов'язань за рішенням Святошинського районного суду м. Києва на користь ОСОБА_2 , що перебуває на виконанні у Святошинському районному відділі державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві. Виконання заходів щодо тимчасового обмеження права виїзду за межі України боржника - ОСОБА_1 , покладено на Адміністрацію Державної прикордонної служби України.
В апеляційні скарзіадвокат Невмержицька І.М. в інтересах ОСОБА_1 посилаючись на те, що оскаржувана ухвала є необґрунтованою, постановлена з порушенням норм матеріального права, неповним з'ясуванням обставин справи, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою відмовити в задоволенні подання.
Апеляційну скаргу обґрунтовувала тим, що постанову про відкриття виконавчого провадження, не було отримано боржником, про її існування йому стало відомо тільки 09.01.2020 року після ознайомлення з матеріалами справи.
Вказано, що матеріали справи не містять доказів про ухилення боржником виконання рішення суду станом на час звернення з поданням та винесення оскаржуваної ухвали.
Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Колегія суддів, вислухавши Невмержицьку І.М. в інтересах ОСОБА_1 , яка просила апеляційну скаргу задовольнити, ОСОБА_2 та його представника адвоката Філіпенко О.В., Домбровську (Маціборук) В.О. в інтересах Святошинського РВ ДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), які просили відхилити апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає її такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Як убачається з матеріалів справи, 11 грудня 2018 року державним виконавцем було відкрито виконавче провадження ВП № 57888190 щодо стягнення зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості у розмірі 175 500 індекс інфляції за весь час прострочення у розмірі 27 131 грн. 06 коп., а також три проценти річних від простроченої суми у розмірі 5 669 грн.. Всього на загальну суму 208 300 грн. 06 коп. за період з 16.10.2016 року по 29.08.2017 року. Постанова про відкриття виконавчого провадження від 11 грудня 2011 року направлена боржнику рекомендованим листом 18 грудня 2018 року (а.с.63).
18 грудня 2018 року постановою державного виконавця було накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно ОСОБА_1 (а.с. 64).
З акту державного виконавця Маціборук В.О. від 22.03.2019 року встановлено, що виходом за адресою АДРЕСА_1 доступу у добровільному порядку не надано, двері не відчинили, сусіди відмовились свідчити. Боржника та його майна для проведення стягнення не розшукано, залишено виклик (а.с. 66).
11.01.2019 року ОСОБА_2 було подано заяву до Святошинського РВ ДВС міста Києва, в якій зазначено, що у зв'язку з відсутністю у боржника майна, банківських рахунків та коштів, вказав, що дієвим заходом для виконання рішення суду щодо стягнення заборгованості є обмеження його у праві виїзду за межі України (а.с. 66 на звороті).
29 березня 2019 року головний державний виконавець звернувся до суду з поданням про тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України до виконання ним своїх зобов'язань.
Постановляючи ухвалу про тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України, суд першої інстанції виходив з того, що боржник ігнорує законні вимоги державного виконавця, жодної інформації про майно на яке можливо звернути стягнення відповідно до вимог Закону для виконання виконавчого документа та пояснень про причини невиконання рішення суду боржник не надає.
З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
З матеріалів справи вбачається, що державним виконавцем було здійснено ряд необхідних виконавчих дій з метою розшуку доходів боржника ОСОБА_1 , а отже проведені всі необхідні виконавчі дії відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», які виявилися безрезультатними.
Відповідно до ст.124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Згідно з п.19 ч.3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.
Відповідно до п.5 ч.1 ст.6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.
Частинами 1-4 ст.441 ЦПК України визначено, що тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.
Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею.
Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов'язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.
Згідно п.8 ч. ст.19 Закону України «Про державну прикордонну службу України» на Державну прикордонну службу України відповідно до визначених законом завдань покладаються запобігання та недопущення перетинання державного кордону України особами, яким згідно із законодавством не дозволяється в'їзд в Україну або яких тимчасово обмежено у праві виїзду з України, у тому числі згідно з дорученнями правоохоронних органів, постановами державного виконавця; розшук у пунктах пропуску через державний кордон та у контрольних пунктах в'їзду - виїзду осіб, які переховуються від органів досудового розслідування та суду, ухиляються від відбуття кримінальних покарань; виконання в установленому порядку інших доручень правоохоронних органів.
Отже, питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України вирішується при виконанні судових рішень у порядку, передбаченому ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» та ст.441 ЦПК України. Враховуючи наведені норми, тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України застосовується у разі доведення факту ухилення боржника від виконання зобов'язання.
Факт ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням підтверджується матеріалами подання державного виконавця.
У відповідності до положень ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Як передбачено вимогами ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
При цьому, колегія суддів враховує обставини справи, а також поведінку боржника, який не лише у період після відкриття провадження у справі, а й з часу прийняття судом оскаржуваного рішення й донині, не вжив будь-яких заходів щодо виконання зобов'язань перед ОСОБА_2 .
Як убачається з пояснень в суді апеляційної інстанції державного виконавця ОСОБА_4., на виконанні у неї перебуває зведене виконавче провадження про стягнення коштів з боржника на підставі декількох виконавчих документів, виконання яких ОСОБА_1 ігнорує, на виклики не з'являється, за місцем реєстрації не проживає, не повідомляє місце роботи та фактичного проживання, що слугувало підставою до накладення на нього штрафу, а також звернення 10 лютого 2020року до Святошинського управління поліції з поданням про притягнення боржника до кримінальної відповідальності (а.с. 105-107).
Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, послався на закон, що регулює спірні правовідносини й дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав до задоволення подання головного державного виконавця про тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України.
Викладені в апеляційній скарзі доводи не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, у зв'язку з чим ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 03 квітня 2019 року слід залишити без змін.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу адвоката Невмержицької Ірини Миколаївни в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 03 квітня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 26 лютого 2020 року.
Суддя-доповідач:
Судді: