03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Єдиний унікальний номер справи № 361/5284/19
Головуючий у першій інстанції - Радзівіл А.Г..
Апеляційне провадження № 22-ц/824/2462/2020
26 лютого 2020 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді: Яворського М.А.,
суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,
за участю секретаря - Владімірової О.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 листопада 2019 року у справі за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права власності, користування та розпорядження спадковим нерухомим майном,
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та просив постановити рішення про усунення перешкод у здійсненні права власності, користування та розпорядження спадковим нерухомим майном.
09 серпня 2019 року ухвалою судді Броварського міськрайонного суду Київської області відкрито провадження у вказаній справі.
22 листопада 2019 року надійшла заява від ОСОБА_1 в якій він просив винести ухвалу про забезпечення позову шляхом зобов'язання відповідача у справі ОСОБА_2 не здійснювати перебудову та/або реконструкцію та/або руйнування житлового будинку та надвірних будівель за адресою: АДРЕСА_1 , до вирішення справи в суді.
Позивач вказує, що звертаючись до суду із вказаним позовом та обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що він є спільним власником земельної ділянки з розташованим на ній житловим будинком та надвірними господарськими спорудами за вище вказаною адресою. За його відомостями відповідач має намір незаконно та навмисно почати руйнування спадкового будинку з метою його реконструкції та перебудови. Очевидно, що такими незаконними діями з руйнування житлового будинку та його реконструкції відповідач бажає унеможливити вирішення у законний спосіб спору в суді, а також утруднити виконання рішення суду.
Таким чином, позивач вказує на те, що у разі невжиття заходів щодо забезпечення позовних вимог шляхом зобов'язання ОСОБА_2 не здійснювати перебудову та/або реконструкцію та/або руйнування спірного житлового будинку та надвірних будівель до вирішення справи в суді можливо порушення технічного плану зазначеного будинку, що призведе до неможливості виконання рішення суду і неможливості справедливого поділу спірного спадкового майна між сторонами у справі. З врахуванням викладеного просив задовольнити його заяву.
Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 листопада 2019 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач у справі ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на необґрунтованість висновку суду першої інстанції про недоведеність ним обставин, викладених в клопотанні про забезпечення позову.
Зокрема апелянт зазначає, що суд першої інстанції, вирішуючи клопотання про забезпечення позову, допустив порушення норм процесуального права та безпідставно послався на неподання заявником доказів на підтвердження обставин, викладених в клопотанні. Просив апеляційну скаргу задовольнити, ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 листопада 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити.
Відповідач у справі ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу та просив залишити її без задоволення, оскільки обставини, викладені апелянтом в клопотанні про забезпечення позову та в апеляційній скарзі, не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки він як співвласник спірного житлового будинку та земельної ділянки ніколи не вчиняв будь яких дій без погодження із іншими співвласниками, в тому числі і з позивачем, та немає наміру їх вчиняти в майбутньому. Навпаки, він пропонував поділити спірний будинок між ними як співвласниками в позасудовому порядку, однак позивач в добровільному порядку не виявляє бажання вирішити вказаний спір та постійно подає до суди відповідні звернення.
При апеляційному розгляді справи ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_4 підтримали доводи викладені в апеляційній скарзі та просили її задовольнити з підстав зазначених в скарзі.
Відповідач у справі ОСОБА_2 заперечив щодо доводів викладених в апеляційній скарзі позивача та просив залишити її без задоволення, а ухвалу залишити без змін, оскільки обставини, якими апелянт мотивував заяву про забезпечення позову та апеляційну скаргу є лише припущенням та належними доказами не підтверджено, оскільки ним ніколи не вчинялися дії направлення на знищення, руйнування чи переобладнання спадкового будинку.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Так, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову мотивував своє рішення тим, що позивачем не було надано жодного доказу, який би підтверджував той факт, що відповідач по справі проводить які-небудь роботи по перебудові та/або реконструкції та/або руйнуванню житлового будинку та надвірних будівель за адресою: АДРЕСА_1 , а також не було доведено, що дійсно існує загроза утруднення виконання чи неможливості виконання можливого рішення суду, що свідчить лише про наявність припущень. Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов до висновку про відсутність підстав для забезпечення позову.
Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції виходячи із наступного.
Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції про забезпечення позову відповідає з наступних підстав.
Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Відповідно до положень ст. 150 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пункту 2 Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 2 грудня 2006 року вказано, що вирішуючи питання щодо застосування певного виду забезпечення позову, суди повинні виходити з того, що наведений у ч. 1 ст.152 ЦПК перелік видів такого забезпечення не є вичерпним, тому за наявності відповідного клопотання можуть бути застосовані й інші його види, але з урахуванням обмежень, установлених ч. 4 зазначеної статті. Недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили.
Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
В пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 2 грудня 2006 року, міститься роз'яснення, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Як зазначено в п. 4 Рішення Конституційного Суду від 31 травня 2011 року № 4-рп/2011, інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Разом з тим у Кодексі встановлено систему захисту прав особою, щодо якої застосовано заходи забезпечення позову. Складовими такої системи є: співмірність видів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами; можливість суду вимагати від позивача забезпечити його вимогу заставою; відшкодування особі збитків, завданих забезпеченням позову; право на апеляційне оскарження ухвали суду щодо забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту.
Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом від 25 січня 2018 року серії НМХ 606343. Відповідно до вказаного свідоцтва спадкоємцями зазначеного у цьому свідоцтві майна ОСОБА_5 , 1953 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його дружина ОСОБА_3 на 1/3 частку, син ОСОБА_2 1/3 частку та син ОСОБА_1 1/3 частку. Спадщина, на яку в указаних частках видано свідоцтво складається з земельної ділянки площею 0,15 гектарів, кадастровий номер 3221281201:01:023:0046, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (а.с.12).
Матеріали справи містять також копії технічного паспорту на садибний (індивідуальний) будинок по АДРЕСА_1 (а.с.13-17).
Як вбачається зі змісту заяви про забезпечення позову, ОСОБА_1 обґрунтовує її тим, що відповідач по справі проводить роботи по перебудові та/або реконструкції та/або руйнуванню житлового будинку та надвірних будівель за адресою: АДРЕСА_1 , що, в свою чергу, може призвести до порушення технічного плану будинку, що призведе до неможливості виконання можливого рішення суду і неможливості поділу спільного спадкового майна.
Верховний Суд України в Постанові Пленуму від 22.12.2006 № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" зазначає, що клопотання про забезпечення позову повинно бути вмотивованим і обґрунтованим доказами наявності реальних загроз чи утруднень майбутнього виконання рішення суду, співмірністю заходів забезпечення позову заявленим позовним вимогам, їх відповідність предмету позовної вимоги, відсутністю порушень прав третіх осіб заходами забезпечення позову.
Відповідно до положень ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, аналіз поданої заяви про забезпечення позову не містить належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність правових підстав для його забезпечення, а містить лише припущення сторони позивача стосовно дій ОСОБА_2 щодо перебудови та/або реконструкції та/або руйнуванню житлового будинку та надвірних будівель за адресою: АДРЕСА_1 . Посилання апелянта на розмови з відповідачем про те, що останній нібито має наміри здійснити перебудови не можна вважати належними та пустими доказами в розумінні статей 77-78 ЦПК України.
Враховуючи вищевикладене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки заявником не зазначено обставин, які б підтверджували його побоювання щодо дій відповідача ОСОБА_2 , та не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність правових підстав для його забезпечення, а містить лише припущення сторони позивача стосовно дій ОСОБА_2 щодо перебудови та/або реконструкції та/або руйнуванню житлового будинку.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд доходить висновку, що ухвала суду першої інстанції відповідає обставинам справи, постановлена з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасована з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 листопада 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови викладено 26 лютого 2020 року.
Головуючий суддя : М.А.Яворський
Судді: Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв