Справа № 362/8120/15
Провадження № 2/362/148/20
12 лютого 2020 року Васильківський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючого - судді Кравченко Л.М.,
за участі: секретарів судового засідання - Лущик Т.М., Сілецької М.О., Шаблій Т.С., Яренко Н.М.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представників позивача - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
представника відповідача - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Василькові Київської області цивільну справу за правилами загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя, -
Позивач звернулася до суду з позовом про поділ спільного майна подружжя, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що в період шлюбу вони з відповідачем придбали житловий будинок, загальною площею 104,2 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 0,064 га, кадастровий номер 3210700000:04:032:0001. Відповідач добровільно поділити майно не погоджується, тому позивач звернулась з вказаним позовом до суду та просить визнати за нею право особистої власності на Ѕ частину вказаного майна.
17.04.2018 р. позивачем було подано заяву про уточнення позовних вимог, в якій позивач зазначила, що 20.04.2002 р. вони з відповідачем придбали житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , загальна площа якого становила 87,6 кв.м, житлова - 56,3 кв.м. На протязі декількох років подружжя поліпшувало житлові умови та займалось будівництвом приданого будинку. А саме - було добудовано другий поверх, збільшена як загальна так і житлова площа, а саме - 180,4 кв.м та 76,7 кв.м відповідно. У зв'язку з зазначеним, позивач просить суд визнати за нею право власності на Ѕ частину житлового будинку з відповідними господарськими та побутовими будівлями та спорудами, загальною площею180,4 кв.м, житловою площею 76,7 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати право власності на Ѕ частину земельної ділянки площею 0,064 га, кадастровий номер 3210700000:04:032:0001, цільове призначення: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідачем подано відзив на уточнені позовні вимоги, в якому він заперечує проти вимог позивача, вважаючи, що позивачем не надано жодного належного і допустимого доказу набуття права власності саме на житловий будинок загальною площею 180,4 кв.м, житловою - 76,7 кв.м. Права власності на об'єкт нерухомості саме з такими характеристиками - не виник. Крім того, вказує, що вказаний будинок був придбаним за особисті кошти позивача, а саме - за кошти від продажу належної йому на праві приватної власності квартири, що стверджується договором купівлі-продажу квартири від 10.04.2002 р. У зв'язку з зазначеним просить відмовити в позові в повному обсязі.
Під час судового розгляду позивач та її представник підтримала уточнені позовні вимоги з підстав, зазначених в позові та уточнених позовних вимогах, та зазначили, що сторонам на весілля батьки відповідача подарували квартиру, яку оформили на відповідача, а батьки позивача робили в ній ремонт. Після продажу вказаної квартири придбали будинок, який увесь час поліпшували, робили ремонти, збільшували його площу, вкладали в це спільні кошти. На даний час в будинку проживають їх син та відповідач. Площа будинку збільшилась з 76,3 кв.м до 180 кв.м і позивач зазначає, що бажає узаконити самочинне будівництво через суд.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечила проти позовних вимог, у тому числі і уточнених з тих підстав, що спірний житловий будинок було придбано за кошти, що належать відповідачу на праві особистої приватної власності, а саме за кошти від продажу належної йому квартири. Позивачем не надано відповідного правовстановлюючого документу на будинок, поділити який вона просить суд, а наданий технічний паспорт не є таким документом. Щодо земельної ділянки зазначає, що вона була приватизована відповідачем і є його особистою власністю, тому поділу не підлягає. За таких обставин просить в задоволенні позову відмовити.
Суд, заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, всебічно та в повному обсязі проаналізувавши всі обставини справи, належність та допустимість доказів, приходить до наступних висновків.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 2 статті 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частиною 1 статті 61 СК України встановлено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Частиною 1 статті 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Частинами 1, 2 статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його
Судом достовірно встановлено, що22.06.1999 р. ОСОБА_5 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 , виданого відділом реєстрації актів громадянського стану Васильківського міського управління юстиції Київської області.
Відповідно до договору купівлі-продажу будинку від 20.04.2002 р., посвідченого приватним нотаріусом Васильківського міського нотаріального округу Київської області Кизим Л.В., зареєстрованого в реєстрі за №837, ОСОБА_5 придбав у власність житловий будинок загальною площею 87,6 кв.м, житловою площею 56,3 кв.м з відповідними господарськими та побутовими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №305770-2032 виданого 16.12.2005 р., ОСОБА_5 на підставі рішення Васильківської міської ради від 23.12.2004 р. є власником земельної ділянки площею 0,064 га, кадастровий номер 3210700000:04:032:0001, цільове призначення: для будівництва, обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України в п.п. 23, 24 постанови від 21.12.2007 р. № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо (ч. 4 ст. 65 СК України).
Так, встановлюючи обсяг спільно нажитого майна, судом було встановлено наступне.
Відповідно до договору купівлі-продажу будинку від 20.04.2002 р., посвідченого приватним нотаріусом Васильківського міського нотаріального округу Київської області Кизим Л.В., зареєстрованого в реєстрі за №837, ОСОБА_5 придбав у власність житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 - загальною площею 87,6 кв.м, житловою площею - 56.3 кв.м. Право власності саме на такий будинок виникло у ОСОБА_5 з моменту його державної реєстрації. Іншого правовстановлюючого документу суду не надано.
Разом з тим, як вбачається з наданого позивачем технічного паспорту на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , виготовленого 05.11.2015 р., загальна площа будинку 180,4 кв.м, житлова площа - 76.7 кв.м (а.с.16-21).
Відтак, є очевидним і не заперечується позивачем факт реконструкцій та добудов вказаного будинку, тобто факт самовільного будівництва.
При цьому необхідно ураховувати положення частини першої статті 376 ЦК України, а саме: наявність в особи, яка здійснила будівництво, належного дозволу та належно затвердженого проекту, а також відсутність істотних порушень будівельних норм і правил під час будівництва об'єкта.
Жодних документів дозвільного характеру, правовстановлюючих документів на житловий будинок саме з такими технічними характеристиками, як просить позивач у своєму уточненому позові - суду не надано, не доведено належними і допустимими доказами факту відсутності істотних порушень будівельних норм і правил під час реконструкції та перебудови об'єкта.
За змістом статей 316, 317 ЦК України право власності - це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але у межах, передбачених законом, здійснення особою самочинного будівництва відповідно до частини другої статті 376 ЦК України не породжує в неї права власності на таке майно, відтак виключає це майно із цивільного обороту.
Отже, самочинно збудоване нерухоме майно не є об'єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу (виділу) згідно з нормами статей 364, 367 ЦК України.
За змістом частини першої статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди,іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.
Таким чином, виходячи зі змісту цієї норми самочинним є будівництво об'єкта нерухомого майна за наявності будь-якої з умов, зазначених у ній.
Отже, відсутність дозволу на будівництво, проекта або порушення умов, передбачених у цих документах, тягне визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України.
Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього, як на об'єкт нерухомості (частина друга статті 376 ЦК України).
Слід зазначити, що в розумінні частини першої статті 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об'єкт, а й об'єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови вже існуючого об'єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки в результаті таких дій об'єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності . Усі об'єкти нерухомого майна, які зведені після одержання акта приймання в експлуатацію, незалежно від того, значились вони до одержання акта приймання в проектній документації чи ні, вважаються самочинними (пункт 3.4.1.Методичних рекомендацій з питань технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 5 вересня 2003 року № 146 (далі - Методичні рекомендації № 146).
Поняття реконструкції об'єкта нерухомості міститься в пункті 3 Державних будівельних норм В.3.2-2-2009 Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку і будівництва України від 22 липня 2009 року № 295 (далі - ДБН), відповідно до якого реконструкція - це така перебудова будинку, наслідком якої є зміна кількості приміщень, їх площі, геометричних розмірів та функціонального призначення, заміна окремих конструкцій.
Таким чином, норма частини першої статті 376 ЦК України підлягає застосуванню й до випадків самочинної реконструкції об'єкта нерухомості, у результаті якої об'єкт набуває нових якісних характеристик (зміна конфігурації, площі та кількості приміщень, втручання в несучі конструкції, улаштування дверних прорізів у капітальних стінах тощо; розділ 3.4 Методичних рекомендацій № 146).
При цьому за змістом частини першої статті 376 ЦК України правила про самочинне будівництво і його наслідки поширюються на всі випадки будівництва (реконструкції) всіх типів будівель, споруд та іншого нерухомого майна.
Отже, аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що не підлягають поділу (виділу) об'єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти нерухомого майна.
Відповідно до положень статей 55 , 124 Конституції України , ст. 3 ЦПК України кожна особа має право у встановленому законом порядку звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. (ч. 1 ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України)
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. (ст.5 Цивільного процесуального кодексу України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст.13 Цивільного процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. 3 ст. 12 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 3 ст. 77 ЦПК України визначено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. (ст. 76 Цивільного процесуального кодексу України).
Відповідно до частини другої ст.89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, позивачем не надано суду жодного належного і допустимого доказу щодо проведення вказаного будівництва у відповідності з нормами ДБН, дотримання умов відповідної проектної документації, що дає підстави віднести житловий будинок, що є предметом вказаного позову до об'єкту самочинного будівництва, що має наслідком виключення його з цивільного обороту і унеможливлює його поділ, як об'єкта нерухомості.
З огляду на вищевикладене, а також враховуючи встановлений в судовому засіданні факт самочинної перебудови (реконструкції) житлового будинку після одержання сторонами у власність нерухомого майна, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог про поділ його як спільного майна подружжя - слід відмовити.
Крім того, судом звертає увагу на той факт, що при купівлі вказаного житлового будинку відповідачем були використані кошти від продажу квартири, що належала йому на праві приватної власності. Вказані обставини не оспорюються позивачем, тому доведенню не підлягають.
Так, відповідно до договору купівлі-продажу від 10.04.2002 р., ОСОБА_5 продав ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_2 , яка належала йому на підставі Договору дарування - відтак була його особистою власністю. Продаж вказаної квартири вчинено за 7700 грн.
Як вбачається з договору купівлі-продажу будинку за адресою: АДРЕСА_1 , від 20.04.2002 р., ОСОБА_5 придбав його у власність за ціною - 23500 грн.
Тобто, особистими коштами відповідача було оплачено значну частину придбаного у шлюбі будинку, у зв'язку з чим твердження позивача про рівність часток в спільному сумісному майні подружжя, зокрема щодо вказаного будинку - є безпідставним.
Що стосується земельної ділянки, яка є предметом позову, судом встановлено наступне.
Як вбачається з державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №305770-2032, виданого 16.12.2005 р., ОСОБА_5 на підставі рішення Васильківської міської ради від 23.12.2004 р. є власником земельної ділянки площею 0,064 га, кадастровий номер 3210700000:04:032:0001, цільове призначення: для будівництва, обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Тобто, вказана земельна ділянка набута відповідачем на підставі рішення Васильківської міської ради від 23.12.2004 р. шляхом приватизації, право власності на вказану земельну ділянку виникло 16.12.2005 р.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У відповідності до ст. 81, 116 ЗК України, окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу у приватну власність внаслідок її приватизації: для ведення ОСГ, для будівництва та обслуговування житлового будинку, садівництва, дачного, гаражного будівництва - є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки вона не є майном, набутим подружжям у шлюбі, а одержана громадянином, як частка із земельного фонду (ст. 261 ЗК України).
Цей висновок підтримує і судова практика, що міститься у п. 18-2 Постанови Пленуму ВСУ від 16.04.2004 р. № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», згідно якого, відповідно до положень статей 81, 116 ЗК окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.
Зазначене вище виключає можливість визнати таку земельну ділянку об'єктом права спільної сумісної власності подружжя в порядку ст. 69 Сімейного кодексу України.
Необхідно звернути увагу також на період, коли було здійснено приватизацію земельної ділянки одним із подружжя, адже правила щодо встановлення правового режиму земельної ділянки неодноразово змінювались.
Так, Законом №2913-VІ від 11.01.2011 р., який набрав чинності 08.02.2011 р., стаття 61 Сімейного кодексу України доповнена пунктом 5, згідно з яким об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, а також земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі і приватизації.
Законом № 4766-VІ від 17.05.2012 р., який набрав чинності 13.06.2012 р., частина 5 статті 61 СК України виключена, частина 1 статті 57 доповнена пунктом 5, згідно з яким, земельна ділянка, набута будь-ким із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебуває в її, його користуванні, або отримана в результаті приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ, організацій, або отримана із земель державної та комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України, визнається особистої приватною власністю кожного з них.
Однак, як на момент виникнення правовідносин (набуття права власності на земельну ділянку), так і на момент розгляду справи судом, положення ч.5 ст. 61 СК не існували і не існують, у зв'язку з чим судом безперечно встановлено, що спірна земельна ділянка не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а належить позивачу на праві особистої приватної власності.
Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статей 120 3К, 377 ЦК.
Підстав для застосування положень ст.120 ЗК України - судом не встановлено у зв'язку з неможливістю поділу житлового будинку, збудованого на ньому, як такого, що є самочинним будівництвом, яке не є об'єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу.
Враховуючи вищенаведене, суд, за наявності зібраних у справі доказів та в межах заявлених позивачем вимог - не вбачає підстав для задоволення позову.
Понесені позивачем і документально підтверджені судові витрати у виді сплаченого судового збору в сумі 320 грн. підлягають стягненню з позивача на користь відповідача, відповідно до ст. 141 ЦПК України.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76-80, 82, 206, 259, 264, 265, 268, ЦПК України, ст.ст. 368, 372, 376 ЦК України, ст.ст. 60, 61, 69, 70, 71, 163 СК України, ст. 120 ЗК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя, - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 320 (триста двадцять) грн. 00 коп. понесених судових витрат.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Повний текст рішення виготовлено 24.02.2020 р.
Суддя Л.М.Кравченко