вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"19" лютого 2020 р. Справа№ 910/24323/16
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Копитової О.С.
суддів: Грека Б.М.
Остапенка О.М.
при секретарі судового засідання - Халько В.А.,
за участю представників:
від позивача (апелянта): не з'явився
від відповідача: не з'явився
розпорядник майна: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1
на ухвалу господарського суду міста Києва від 09.10.2019р.
у справі № 910/24323/16 (суддя Чеберяк П.П.)
за позовом ОСОБА_1
до публічного акціонерного товариства «Мостобуд»
про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, індексації заробітної плати в загальному розмірі 139 937,23 грн.
в межах справи № 910/24323/16
за заявою публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк»
до публічного акціонерного товариства «Мостобуд»
про банкрутство
Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.10.2019 року у справі №910/24323/16 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Не погоджуючись з винесеною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 (надалі по тексту ОСОБА_1 , позивач, скаржник) звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив суд поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати ухвалу господарського суду міста Києва від 09.10.2019 року та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвалу суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, а також з неправильно та неповно встановленими обставинами, що мають значення для справи, оскільки, на думку скаржника, основна і додаткова заробітна плата є невід'ємними складовими елементами заробітної плати як такої в цілому, а тому, сума компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, не є збитками. Крім того, скаржник зазначає, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер, а тому зазначені вимоги заявлені до стягнення мають бути задоволені.
При цьому, апелянт не погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що суми компенсації та індексації заробітної плати, нараховані у зв'язку з невиплатою заробітної плати, не підлягають стягненню з відповідача через незвернення позивача з вимогою до відповідача про виплату грошових сум при звільненні, оскільки такий висновок є нормативно та фактично необґрунтованим.
Крім того, апелянт вказує, що між ним та роботодавцем не було спору щодо розміру середнього заробітку або належних позивачу при звільненні сум і відповідно суд першої інстанції зробив помилковий висновок про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову в частині стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у відповідності до ч.2 ст. 117 Кодексу законів про працю України. На думку апелянта, навіть при наявності спору про розмір належних при звільненні працівнику сум, суд може зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець на підставі ст. 117 Кодексу законів про працю України, а не відмовити в його стягненні, як помилково зазначено в оскаржувані ухвалі. Відсутність своєї вини в несвоєчасному розрахунку з позивачем, на його думку, повинен доводити саме роботодавець, чого під час судового розгляду зроблено не було.
З посиланням на правові позиції Верховного суду позивач наголошує, що всі суми, належні до сплати працівникові мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 Кодексу законів про працю України відповідальність.
Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 27.11.2019 року, зазначену апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Копитова О.С., судді: Грек Б.М., Остапенко О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2019 року поновлено ОСОБА_1 строк на подання апеляційної скарги на ухвалу господарського суду міста Києва від 09.10.2019 року у справі №910/24323/16; відкрито апеляційне провадження; встановлено строк для надання відзиву на апеляційну скаргу та призначено розгляд апеляційної скарги на 26.12.2019 року.
09.12.2019 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін. Відповідач вказує, що не визнає вимоги позивача та вважає їх необґрунтованими. Відповідач стверджує, що зазначені вимоги вже заявлялись позивачем до місцевого суду і в повному обсязі погашені в рамках виконавчого провадження про що державним виконавцем 29.12.2018 року прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження.
Позивачем подано заперечення на відзив відповідача в яких він просить відхилити доводи та вимоги ПАТ «Мостобуд» викладені у відзиві. Позивач наголошує, що не заперечує факту звернення з позовом до Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області та прийняття судом рішення на його користь, та вказує, що в позові поданому в справі про банкрутство відповідача він не заявляв вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати, оскільки вказана заборгованість вже присуджена йому рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 19.08.2014 року. Вказане рішення виконано в повному обсязі та присуджені кошти перераховані на рахунок 18.01.2019 року.
Позивач вказує, що в даній справі жодних повторних вимог не заявляв. Вимоги про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні заявлені за наступний період затримки повного розрахунку, що слідує за періодом, за який такий середній заробіток вже був присуджений рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області. Вимоги про стягнення індексації і компенсації заробітної плати, нараховані в зв'язку з затримкою її виплати рішенням суду з відповідача не стягувались.
У зв'язку з відрядженням суддів Копитової О.С., Грека Б.М. та відпусткою судді Остапенка О.М. 26.12.2019 року, розгляд справи №910/24323/16 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 не відбувся.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.12.2019 року розгляд справи №910/24323/16 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 було призначено на 15.01.2020 року.
14.01.2020 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від представника ПАТ «Мостобуд» надійшло клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на іншу дату, у зв'язку з участю представника в іншій справі в господарському суді міста Києва і відповідно неможливістю його явки в засідання суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2020 року розгляд справи відкладено на 22.01.2020 року.
В судове засідання 22.01.2020 року представники позивача не з'явились, представник відповідача подав клопотання про продовження строку розгляду апеляційної скарги та відкладення для можливості подання доказів по справі.
Ухвалою від 22.01.2020 року розгляд справи відкладено на 05.02.2020 року та зобов'язано сторін подати пояснення та розрахунки.
Від позивача 23.01.2020 року та 03.02.2020 року надійшли пояснення в яких останній зазначає, що працював у відокремленому підрозділі ПАТ «Мостобуд» електрозварювальником з 05.05.2004 року та звільнився з роботи за згодою сторін з 29.05.2013 року. При цьому, вказує постійно висловлює вимоги відповідачу щодо погашення заборгованості по заробітній платі, однак відповідач вказані вимоги ігнорує з посиланням на відсутність коштів на виплату.
В поясненнях від 03.02.2020 року позивачем, з посиланням на Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159 та Порядку про ведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 подано пояснення щодо розрахунку сум компенсації та індексації з доданням помісячного розрахунку по кожній виплаті. Розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивач вираховує виходячи із обставин встановлених рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 19.08.2014 року.
В судове засідання 05.02.2020 року представники сторін не з'явились, представником відповідача подано клопотання про відкладення розгляду справи з підстав неможливості взяти участь в судовому засіданні у зв'язку із занятістю в іншій судовій справі.
При цьому, ні розпорядником майна, ні відповідачем вимоги ухвал суду не виконані, витребуваних судом пояснень та документів не надано. Натомість розпорядником майна, як в.о. керівника боржника подано клопотання про призначення по справі судової експертизи, проведення якої розпорядник просить доручити Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України. На вирішення експерта поставити наступне питання: Чи підтверджуються належними доказами та відповідають п. 4 розділу III Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 та ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» надані до суду ОСОБА_1 розрахунки заборгованості? Якщо розрахунки заборгованості надані до суду ОСОБА_1 не підтверджуються належними доказами та не відповідають п. 4 розділу III Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 та ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», то навести правильні розрахунки. Оплату вартості експертизи покласти на ПАТ «Мостобуд».
Обґрунтовуючи необхідність призначення експертизи в цій справі розпорядник майна зазначає, що не має можливості виконати вимоги суду та подати контррозрахунок вимог позивача в зв'язку з відсутністю в нього первинних документів. При цьому, розпорядник посилається на порушення позивачем проведення розрахунку середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та посилається на порушення позивачем при розрахунку позовних вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, в зв'язку з чим вважає, що для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.
Ухвалою від 05.02.2020 року розгляд справи відкладено на 19.02.2020 року та зобов'язано позивача надати письмові пояснення щодо заявленого арбітражним керуючим клопотання про призначення судової експертизи та в разі погодження з заявленим клопотанням надати суду письмовий перелік питань.
В судове засідання, призначене на 19.02.2020 року представники сторін не з'явились про час та дату проведення судового засідання повідомлені належним чином. Від розпорядника майна надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та витребування від посадових осіб боржника та його структурних підрозділів переліку документів.
Від позивача, станом на дату прийняття постанови, жодних пояснень щодо клопотання розпорядника майна про призначення по справі судової експертизи не надійшло, питань які б позивач вважав за доцільне поставити на вирішення судового експерта не запропоновано.
В судовому засіданні 19.02.2020 року суд відмовив розпоряднику майна в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, в зв'язку з його необґрунтованістю. Колегія суддів зважає на той факт, що розпорядником майна, який на день судового засідання виконує функції керівника боржника, а також представником боржника неоднаразово заявлялись клопотання про відкладення розгляду справи, які задовольнялись судом, однак вимоги ухвали суду вкотре не виконані, докази не подані. Розпорядником майна постійно подаються суду лише докази листування між ним та його підлеглими щодо направлення документів до суду, однак жодних доказів не надано.
Також, суд відмовив розпоряднику майна в призначенні судової експертизи за викладених в клопотанні обґрунтувань. По-перше, як убачається з поданого позову, а також вимог апеляційної скарги, позивач, визначаючи розмір середнього заробітку виходив не з документів відповідача, а з рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 19.08.2014 року, що набрало законної сили. По-друге, розпорядником майна взагалі не зазначено, на підставі яких саме первинних документів судовий експерт буде проводити експертизу, якщо у самого розпорядника майна, який виконує повноваження керівника боржника, вказані документи відсутні. По-третє, розпорядником майна не надано суду доказів того, що відповідач має в наявності кошти для оплати призначеної судом експертизи. По-четверте, розпорядником майна взагалі не вказано в чому саме полягає помилковість розрахунків індексації та компенсації працівникам втрати частини доходів у зв'язку з затримкою термінів її виплати наданих позивачем.
В зв'язку з тим, що в апеляційній скарзі позивач просив розглянути апеляційну скаргу за його відсутності та відмовою в задоволенні клопотання розпорядника майна, як виконуючого обов'язки керівника відповідача про відкладення колегія суддів вважає за можливе прийняти постанову за відсутності представників сторін.
В судовому засіданні 19.02.2020 року прийнято постанову.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Згідно ч. 1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Відповідно до ч.6 ст.12 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Враховуючи, що станом на день прийняття оспорюваної постанови діяв Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а Кодекс України з процедур банкрутства чинності не набув, колегія суддів при апеляційному розгляді застосовує положення вказаного закону.
Згідно ч. 4 ст. 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (який діяв під час розгляду справи судом першої інстанції) суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.
Наведена норма кореспондується з положеннями п. 8 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України згідно якого господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.
Як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів, у провадженні господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/24323/16 за заявою ПАТ «Альфа-Банк» про банкрутство ПАТ «Мостобуд» на стадії процедури розпорядження майном, введеної ухвалою господарського суду міста Києва від 08.02.2017 року.
ОСОБА_1 17.07.2018 року, тобто після порушення справи про банкрутство боржника, звернувся до господарського суду міста Києва із позовною заявою про стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні в сумі 96 824, 25 грн., компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати на суму 31 765,30 грн. та індексації заробітної плати на суму 11 347,68 грн., що в загальному розмірі складає 139 937,23 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав, що з 05.05.2004 року по 29.05.2013 року працював у відокремленому підрозділі ПАТ «Мостобуд» - Мостобудівельний загін №12 ПАТ «Мостобуд» електрозварювальником, а також на той факт, що відповідач протягом тривалого періоду не сплачував йому заробітну плату та на дату звільнення утворилась заборгованість в розмірі 22 752,96 грн.(зарплата) та 12 014,68 грн. витрати на відрядження. В зв'язку з тим, що в добровільному порядку заборгованість відповідачем погашена не була, позивач звертався до Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області і 19.08.2014 року судом було прийнято рішення про стягнення заборгованості в розмірі 34 767,64 грн.
З посиланням на положення ст.ст. 116 - 117 Кодексу законів про працю України , в зв'язку з непроведенням своєчасного розрахунку при звільненні позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період затримки повного розрахунку з 26.05.2014 року (наступного робочого дня за днем подачі цивільного позову 23.05.2014 року до Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області) по 12.07.2018 року (дата звернення з позовом до господарського суду) в розмірі 96 824,25 грн.
Також позивач просив стягнути на його користь компенсацію за невиплачену своєчасно заробітну плату, яка передбачена ст. 34 Закону України «Про оплату праці» та Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» в розмірі 31 765,30 грн., а також індексацію заробітної плати у відповідності до ч. 6 ст. 95 Кодексу законів про працю України, ст. 33 Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» в розмірі 11 347,68 грн.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.10.2019 року у справі №910/24323/16 ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Обґрунтовуючи оскаржувану ухвалу, місцевий господарський суд з посиланням на приписи ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України та правову позицію Верховного Суду України і Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зазначив, що оскільки заявник не звертався до ПАТ «Мостобуд» за виплатою грошових сум при звільненні і тільки при зверненні до суду з позовною заявою ним була заявлена така вимога, вимоги про стягнення з боржника середнього заробітку на суму 96 824,25 грн.,компенсації втрати частини доходів в розмірі 70473,27 грн. та індексації заробітної плати на суму 43750,89 грн., задоволенню не підлягають. Крім того, суд зазначив, що не підлягають задоволенню і вимоги позивача про стягнення з відповідача суми заробітної плати в розмірі 22 752,96 грн., оскільки сказана заборгованість вже стягнута на користь позивача рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 19.08.2014 року у справі № 173/1177/14-ц.
Колегія суддів не погоджується з доводами місцевого суду в силу наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема позовної заяви, поданої ОСОБА_1 та встановлено вище, при зверненні в липні 2018 року до господарського суду міста Києва позивачем не заявлялось вимог про стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі, яка присуджена рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 19.08.2014 року у справі № 173/1177/14-ц, а з посиланням на фактичні обставини встановлені вказаним рішення визначалися вимоги про стягнення з боржника середнього заробітку на суму 96 824,25 грн.,компенсації втрати частини доходів в розмірі 70473,27 грн. та індексації заробітної плати на суму 43750,89 грн. В зв'язку з чим посилання місцевого суду на відсутність підстав для задоволення вимог які не заявлялись позивачем є безпідставним.
Щодо вимог позивача про стягнення з боржника компенсації втрати частини доходів та індексації заробітної плати слід зазначити наступне.
Згідно матеріалів справи, рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 19.08.2014 року у справі № 173/1177/14-ц присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 22 752, 96 грн. заборгованості по заробітній платі, несплачені кошти на відрядження в сумі 12 014, 64 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 23 106, 85 грн., моральної шкоди в сумі 1000 грн. Вимоги про стягнення з боржника компенсації втрати частини доходів та індексації заробітної плати не заявлялись.
При цьому в рішенні Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області встановлено, що згідно довідки відповідача № 757 від 23.12.2013 року заборгованість перед позивачем складає - жовтень 2012 року - 4 928,50 грн., листопад - 1636,86 грн., грудень 2012 року-3809,46 грн., лютий 2013 року - 2342,35 грн., березень 2013 року -174,24 грн., квітень 2013 року - 2622,223 грн., травень 2013 року - 6253, 29 грн, липень 2013 року - 986,03 грн. Саме на вказані суми і нараховується позивачем компенсація втрати частини доходів та індексації заробітної плати за період з дати виникнення заборгованості по дату звернення до господарського суду міста Києва - липень 2018 року.
Структура заробітної плати визначена ст. 2 Закону України "Про оплату праці", за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Крім того, на підставі ст. 2 Закону України "Про оплату праці" структуру заробітної плати можна визначити, беручи до уваги положення Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01. 2004 року N 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.01. 2004 року за N 114/8713 (далі - Інструкція N 114/8713), розробленої відповідно до Закону України "Про державну статистику" та Закону України "Про оплату праці" з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків (за змістом преамбули цієї Інструкції).
Відповідно до пункту 1.3 Інструкції N 114/8713 для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Відповідно пп. пп. 2.2.7 і 2.2.8 вказаної Інструкції, суми виплат, пов'язаних з індексацією заробітної плати працівників та суми компенсації працівникам втрати частини заробітної плати в зв'язку з порушенням термінів її виплати віднесено до фонду додаткової заробітної плати.
За таких обставин суми виплат, пов'язаних з індексацією заробітної плати працівників та суми компенсації працівникам втрати частини заробітної плати в зв'язку з порушенням термінів її виплати фактично є заробітною платою працівника та підлягають виплаті в загальному порядку.
Відповідної позиції притримується і Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі № 910/4518/16 від 30.01.2019 року.
В своєму рішенні №1-18/2013 від 15.10.2013 року Конституційний Суд України дійшов висновку що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Щодо строків звернення з позовом до суду за стягненням вказаних сум, які визначені ст. 233 Кодексу законів про працю України, Конституційний Суд України у зазначеному рішенні визначив, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Відповідно до ст. 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Розрахунок компенсації частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати провадиться відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001 року «Порядок проведення компенсації громадянам частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків її виплати» (надалі по тексту Порядок».
Згідно п.2 Порядку компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплат проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001року.
Пунктом 3 Порядку визначено, що заробітна плата підлягає компенсації.
Згідно п.4 Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці за який виплачується дохід по розрахунку не включаються. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.
Позивачем при розрахунку суми компенсації використані показники щодо величини приросту індексу споживчих цін для обрахунку розміру суми компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати, що розміщено в Інформаційно-аналітичній системі «Ліга», які розраховані станом на дату проведення розрахунку суми компенсації (липень 2018 року). Судом досліджені вказані показники та встановлено, що вони повністю збігаються з опублікованими показниками Держкомстату в офіційних періодичних виданнях.
Розрахунок компенсації відповідно викладених вище положень діючого законодавства відбувається наступним чином. Якщо, нарахований але не виплачений грошовий дохід за жовтень 2012 року (4928,5 грн.) виплачується в липні 2018 року, то відповідно компенсація розраховується =4928,5 грн.*140 (приріст індексу споживчих цін за період невиплати грошового доходу, у відсотках розрахований шляхом множення щомісячних індексів споживчих цін з листопада 2012 року (наступний місяць після місяця в якому утворилась заборгованість) до червня 2018 року (місяць, що передує виплаті доходу):100= 6899,9 грн.
Враховуючи той факт, що відповідачем станом на день звернення до суду присуджена рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області заробітна плата виплачена не була суд вважає правомірним здійснення нарахування компенсації по дату подання позову, а саме липень 2018 року.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку щодо обґрунтованості вимог позивача про стягнення з відповідача компенсації частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати в розмірі 31 765,3 грн. вважає їх законними та обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідності до ч.6 ст.95 Кодексу законів про працю України заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.
Стаття 33 Закону України «Про оплату праці» визначає, що в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.
Згідно зі ст.2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексації підлягають грошові доходи населення, зокрема, оплата праці, у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до п.4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003року №1078 (надалі по тексту Порядок № 1078) частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає.
Згідно з п.1-1 Порядку №1078, індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
Відповідно до п.4 Порядку №1078, сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Позивачем при розрахунку суми індексації використані коефіцієнти (суми) індексації заробітної плати у 2018 році, що розміщено в Інформаційно-аналітичній системі «Ліга», які розраховані станом на дату проведення розрахунку суми індексації (липень 2018 року) (відповідні таблиці в матеріалах справи).
Відповідач проти розрахунків позивача заперечував, однак своїх розрахунків ні на вимогу суду першої інстанції, ні на вимогу суду апеляційної інстанції не надав. Відповідачем жодним чином не доведено, що за вказаний період на заборгованість перед позивачем нараховувалась індексація.
Індексація заробітної плати є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Невиплата індексації заробітної плати є обмеженням права позивача на майно, що є незаконним.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 8 листопада 2015 року у справі «Кечко проти України» висловив правову позицію, що поняття «власності», яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу N Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права», і, таким чином, як «власність» в цілях вказаного положення.
На вимогу суду апеляційної інстанції позивачем подано детальний помісячний розрахунок суми індексації заробітної плати.
Судом досліджено розрахунок зроблений позивачем, перевірено коефіцієнти та рівень прожиткового мінімуму на відповідний період, перераховано вказані суми у відповідності до встановленого порядку та з урахуванням наявних в матеріалах справи документів, (зокрема щодо визначення базового місяця для нарахування). Суд погоджується з поданим розрахунком позивача.
З урахуванням викладених обставин колегія суддів вважає правомірними вимоги позивача про стягнення з відповідача суми індексації заробітної плати, розрахованої станом на липень 2018 року. При цьому, задоволенню підлягає сума індексації в розмірі визначеному при поданні позову до господарського суду, а саме 11 347,68 грн.
За викладених вище обставин, колегія суддів приходить до висновку щодо обґрунтованості вимог позивача про стягнення з відповідача на його користь компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати на суму 31 765,3 грн. та індексації заробітної плати на суму 11 347,68 грн.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ч. 1 ст. 117 зазначеного кодексу).
Тобто, за вказаними приписами закону визначений певний порядок остаточних розрахунків роботодавця з працівником при його звільненні, зокрема, або в день звільнення або якщо працівник в день звільнення не працював, то не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. В разі невиконання роботодавцем вказаних вимог законодавцем передбачений певний вид відповідальності у вигляді сплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідач під час судового розгляду вказував, що позивач не звертався до нього з вимогами про стягнення належних йому при звільненні сум, і у нього не виникло обов'язку з ним розраховуватись, а відповідно і підстав для стягнення суми середнього заробітку за заявлений позивачем період не вбачається. З такими твердженнями відповідача помилково погодився і місцевий суд.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено вище в зв'язку з порушенням відповідачем термінів розрахунків при звільнені позивач звертався з позовом про стягнення належних сум до Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області і позовні вимоги були задоволені судом в повному обсязі, зокрема і було стягнуто середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 30.05.2013 року (наступний день після звільнення) по 23.05.2014 року (день позову).
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що звернення позивача до районного суду є нічим іншим ніж вимогою до відповідача щодо проведення з ним остаточного розрахунку належних йому при звільненні сум.
Зазначеної позиції дотримується і Верховний суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 27.01.2020 року по справі № 682/3060/16-ц.
При цьому, колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що відповідачем взагалі жодним чином не доведено, що позивач в день свого звільнення не працював і обов'язок відповідача провести з ним певний розрахунок мав виникнути лише після його звернення.
Розраховуючи розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період 26.05.2014 року по день підписання позовної заяви поданої до господарського суду міста Києва 12.07.2018 року позивач виходить з розрахунків зроблених судом при прийнятті рішення у справі № 173/1177/14-ц від 19.08.2014 року, що набрало законної сили та виходить з бази середньоденного заробітку в розмірі 93,55 грн.
Згідно пояснень позивача та як вбачається з копії виписки по його банківському рахунку, кошти на виконання рішення районного суду надійшли на рахунок позивача 18.01.2019 року, тобто після звернення позивача до господарського суду міста Києва.
Колегія суддів погоджується з періодом нарахувань заявлених позивачем та сумою розрахованого середнього заробітку та відповідно вважає вимоги в цій частині законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Згідно ч. 1, 2 ст. 277 Господарського процесуального кодексу підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Таким чином, враховуючи викладене, ухвала господарського суду міста Києва від 09.10.2019 року по справі № 910/24323/16 підлягає скасуванню в повному обсязі, як така, що прийнята при неповному з'ясуванні обставин справи.
Відповідно до ч. 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції покласти на відповідача, як і судовий збір за розгляд судом апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 129, 267-270, 273, 275, 277, 281-285 Господарського процесуального кодексу України, Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
2. Ухвалу господарського суду міста Києва від 09.10.2019 року у справі № 910/25323/16 скасувати.
3. Прийняти нове рішення, яким позов ОСОБА_1 про стягнення з публічного акціонерного товариства "Мостобуд" заборгованості в розмірі 139 937,23 грн., з яких 96 824,25 грн.- середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні, 31 765,30 грн. компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати та 11 347,68 грн. індексації заробітної плати задовольнити.
4. Стягнути з публічного акціонерного товариства "Мостобуд" (01033, м. Київ, вул. Паньківська, буд. 5; ідентифікаційний код 01386326) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 139 937,23 грн. (сто тридцять дев'ять тисяч дев'ятсот тридцять сім) грн. 23 коп., з яких 96 824 (дев'яносто шість тисяч вісімсот двадцять чотири) грн. 25 коп.- середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні, 31 765 (тридцять одну тисячу сімсот шістдесят п'ять) грн. 30 коп. компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, індексацію заробітної плати на суму 11 347 (одинадцять тисяч триста сорок сім) грн. 68 коп.
5. Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд справи у суді першої та апеляційної інстанції покласти на відповідача.
6. Стягнути з публічного акціонерного товариства "Мостобуд" (01033, м. Київ, вул. Паньківська, буд. 5; ідентифікаційний код 01386326) на користь Державного бюджету України 5 247 (п'ять тисяч двісті сорок сім) грн. 65 коп. судового збору, з яких 2 099,06 (дві тисячі дев'яносто дев'ять) грн. 06 коп. за розгляд справи судом першої інстанції та 3 148 (три тисячі сто сорок вісім) грн. 59 коп. за розгляд судом апеляційної інстанції.
8.Доручити господарському суду міста Києва видати відповідні накази.
9. Матеріали справи № 910/24323/16 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та підлягає негайному виконанню.
Cторони мають право оскаржити постанову до Верховного суду в порядку, передбаченому ст.ст. 286-291 ГПК України.
Повний текст постанови складено та підписано 26.02.2020 року.
Головуючий суддя О.С. Копитова
Судді Б.М. Грек
О.М. Остапенко