26 лютого 2020 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.001490 пров. № А/857/288/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Макарика В.Я.
суддів - Бруновської Н.В., Кузьмича С.М.
за участю секретаря судового засідання - Омеляновської Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року (головуючий суддя в суді першої інстанції Мричко Н.І., м. Львів) у справі № 1.380.2019.001490 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області, Національної поліції України про визнання протиправними і скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,-
30 березня 2019 року ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області, Національної поліції України в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ Національної поліції України № 339 від 21.02.2019 про накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення із служби в поліції. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції у Львівській області № 146 о/с від 11.03.2019 про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції на підставі п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону України “Про Національну поліцію”, у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення, відповідно до наказу НП України № 339 від 21.02.2019. Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника 3-го міжрайонного відділу управління протидії наркозлочинності Головного управління Національної поліції у Львівській області стягнувши на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області, Національної поліції України про визнання протиправними і скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, - відмовлено повністю.
Не погодившись із цим рішенням, його оскаржив ОСОБА_1 , який вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права та без урахування всіх обставин справи. Тому апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
Учасники справи в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, тому суд вважає можливим проведення розгляду справи у їх відсутності за наявними в справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави в межах апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Судом апеляційної інстанції з матеріалів справи встановлено, що відповідно до наказу ГУ МВС у Львівській області №634 о/с від 16.08.2017 ОСОБА_1 працював на посаді начальника третього міжрайонного відділу управління протидії наркозлочинності ГУНП у Львівській області.
Згідно з наказом Національної поліції України № 126 від 08.02.2019 “Про призначення та проведення службового розслідування” призначено проведення службового розслідування за фактом затримання працівника управління протидії наркозлочинності Головного управління Національної поліції України ОСОБА_1
11.02.2019 Позивач звернувся до начальника ГУНП у Львівській області із рапортом про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням.
15.02.2019 Позивачу відмовлено у задоволенні рапорта у зв'язку з його безпідставністю.
За результатами проведення службового розслідування складено висновок від 20.02.2019.
Згідно пункту 3 резолютивної частини висновку службового розслідування за вчинення дисциплінарного проступку, що виразився в порушенні пунктів 1, 2 частини 1 статті 18, 64 Закону України “Про Національну поліцію”, частини 1 статті 3 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 № 2337 - VIII, статті 7 Закону України “Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори”, пункту 5 розділу І, пункту 1 Розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейського, затверджених наказом ВМС від 09.11.2016 № 1179, пункту 5 ІІ Інструкції про порядок ведення єдиного обліку в органах поліції заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, затверджені наказом МВС від 06.11.2015 № 1377, майора поліції ОСОБА_1 , начальника третього міжрайонного відділу УПН ГУНП у Львівській області рекомендовано звільнити зі служби в поліції.
20.02.2019 Позивач повторно звернувся до керівництва ГУНП у Львівській області з двома рапортами про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням з додатковим обґрунтуванням причин звільнення, а саме у зв'язку неможливістю подальшого проходження служби в поліції за станом здоров'я. До вказаних рапортів Позивач долучив копії медичних документів.
22.02.2019 листом № Рп - 468/05/13/19-2019 ГУНП у Львівській області повідомила Позивача про наказ Національної Поліції України від 21.02.2019 №339, винесеного за наслідками проведеного службового розслідування та накладення дисциплінарного стягнення - звільнення зі служби в поліції.
Наказом Національної поліції України від 21.02.2019 №339 “Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників управління протидії наркозлочинності ГУНП у Львівській області” майора поліції ОСОБА_1 , начальника третього міжрайонного відділу УПН ГУНП у Львівській області у вигляді звільнення зі служби в поліції.
Наказом ГУНП у Львівській області від 11.03.2019 № 146 о/с відповідно до пункту 6 частини 1 статті 77 Закону України “Про Національну поліцію”, майора поліції ОСОБА_1 , начальника третього міжрайонного відділу УПН ГУНП у Львівській області звільнено зі служби в поліції у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції.
Спірні правовідносини у вказаній справі регулюються Законом України “Про Національну поліцію”, Дисциплінарним статутом Національної поліції України, затвердженим Законом України “Про Дисциплінарний статут Національної поліції України”, Правилами етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09.11.2016 №1179 та іншими нормативно - правовими актами.
Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України “Про Національну поліцію” поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09.11.2016 №1179, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 06.12.2016 за №1576/29706, затверджено Правила етичної поведінки поліцейських. Ці Правила є узагальненим зібранням професійно-етичних вимог щодо правил поведінки поліцейських та спрямовані на забезпечення служіння поліції суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку на засадах етики та загальнолюдських цінностей. Ці Правила поширюються на всіх поліцейських, які проходять службу в Національній поліції України (далі - поліція). Дотримання вимог цих Правил є обов'язком для кожного поліцейського незалежно від займаної посади, спеціального звання та місцеперебування.
Відповідно до частин 1, 2 статті 19 Закону України “Про Національну поліцію” у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.
Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.
Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 77 Закону України “Про Національну поліцію” поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.
Cтаттею 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 № 2337 - VIII (далі - Дисциплінарний статут) визначено, що службова дисципліна - це дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.
Службова дисципліна ґрунтується на створенні необхідних організаційних та соціально-економічних умов для чесного, неупередженого і гідного виконання обов'язків поліцейського, повазі до честі і гідності поліцейського, вихованні сумлінного ставлення до виконання обов'язків поліцейського шляхом зваженого застосування методів переконання, заохочення та примусу.
Стаття 18 Закону України “Про Національну поліцію” визначає основні обов'язки поліцейського.
Так, згідно частини 1 цієї статті поліцейський зобов'язаний: 1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; 2) професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва; 3) поважати і не порушувати прав і свобод людини; 4) надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров'я; 5) зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків; 6) інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.
Статтею 77 Закону України “Про Національну поліцію” визначені підстави звільнення зі служби в поліції. Так, поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: 1) у зв'язку із закінченням строку контракту; 2) через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції; 3) за віком - у разі досягнення встановленого для нього цим Законом граничного віку перебування на службі в поліції; 4) у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів; 5) через службову невідповідність; 6) у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; 7) за власним бажанням; 8) у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій); 9) у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі; 10) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, або кримінального правопорушення; 11) у зв'язку з набуттям громадянства або підданства іншої держави.
Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби.
Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2018 року № 893 (далі - Порядок № 893).
Процедуру призначення службового розслідування регламентує Розділ ІІ Порядку №893.
Так, згідно пункту 1 Розділу ІІ цього Порядку службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення.
Підставами для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації, рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.
Відповідно до пункту 2 службове розслідування призначається, зокрема, за наявності даних про: внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про скоєння поліцейським кримінального правопорушення; повідомлення поліцейському про підозру в учиненні ним кримінального правопорушення, якщо службове розслідування не було проведено на підставі абзацу другого цього пункту або якщо за його результатами не було встановлено дисциплінарного проступку.
Відповідно до пункту 4 службове розслідування має встановити: наявність чи відсутність складу дисциплінарного проступку в діянні (дії чи бездіяльності) поліцейського, з приводу якого (якої) було призначено службове розслідування; наявність чи відсутність порушень положень законів України чи інших нормативно-правових актів, організаційно-розпорядчих документів або посадових інструкцій.
Вчинки що дискредитують працівників поліції та власне органи Національної поліції, пов'язані насамперед з низкою моральних вимог, які пред'являються до працівників поліції під час здійснення службових функцій та у повсякденному житті.
Дискредитація (від французького слова discrediter - підривати довіру) - це підрив довіри когось, приниження чиєїсь гідності, авторитету. Складові цього поняття тісно пов'язані з морально-етичними нормами.
Отже, вчинки, що підривають авторитет працівника Національної поліції, розуміються протиправні, винні діяння, які здійснені посадовою особою органу внутрішніх справ у зв'язку з виконанням службових обов'язків або не пов'язані з їх виконанням, але за своїм характером здатні принизити в очах громадськості гідність та авторитет працівника органів внутрішніх справ та власне органи внутрішніх справ.
Судом першої інстанції встановлено, що станом на дату звернення позивача із вищевказаними рапортами уже тривало службове розслідування, яке було призначено наказом ГУНП у Львівській області від 08.02.2019 № 126.
20.02.2019 службове розслідування було завершено, про що було складено відповідний висновок (арк. справи 94-111, том 1).
На підставі висновку службового розслідування від 20.02.2019, затвердженого т.в.о. голови Національної поліції України генерала поліції другого рангу було винесено наказ Національної поліції України від 21.02.2019 №339, згідно якого на ОСОБА_1 було накладено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції.
Суд першої інстанції вірно звернув увагу на порядок звільнення за станом здоров'я врегульований наказом МВС №285 від 03.04.2017. Вказаним наказом затверджено Положення про діяльність медичної (військово - лікарської) комісії МВС (далі - Положення).
Відповідно до пункту 1 Розділу ІІІ цього Положення - направлення на медичний огляд для проведення лікарської (військово - лікарської) експертизи за формою (додаток 4) здійснюють відповідні підрозділи кадрового забезпечення Національної поліції України, командири частин НГУ.
З матеріалів справи видно, що позивач подаючи рапорт про звільнення за власним бажанням від 11.02.2019 жодних доказів на підтвердження причин звільнення не надав, у зв'язку з чим, у задоволенні вказаного рапорта позивачу було відмовлено.
До рапортів від 20.02.2019 року позивач долучав до них копію талону консультативного висновку від 12.02.2019, копію скерування на стаціонарне лікування від 15.02.2019 та витяг з додатку № 1 до Положення про діяльність ВЛК при МВС.
Відповідно до пункту 19 Розділу ІІІ цього Положення кінцевим документом при проходженні поліцейським ВЛК щодо придатності (непридатності) особи до служби є постанова ВЛК, яка приймається за результатами медичного огляду та заноситься до Акта медичного огляду, книги (журналу) обліку документації ВЛК і оформлюється довідкою або свідоцтвом про хворобу.
Станом на дату звернення позивача до ГУНП у Львівській області із рапортом про звільнення його зі служби в поліції за станом здоров'я та станом на 11.03.2019, коли було винесено оскаржуваний наказ ГУНП у Львівській області від 11.03.2019 № 146 о/с, постанови ВЛК з відповідним висновком про непридатність ОСОБА_1 до служби в поліції за станом здоров'я не було.
Станом на 21.02.2019 ГУНП у Львівській області було зобов'язано реалізувати наказ Національної поліції України від 21.02.2019 №339 шляхом видання наказу по особовому складу.
Щодо строків розгляду рапортів, слід зазначити, що відповідно до статті 60 Закону України “Про Національну поліцію” проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно - правовими актами.
Оскільки спеціальним законодавством не врегульовано строк, за який працівник поліції має повідомити про звільнення за власним бажанням, то застосуванню підлягають положення Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Відповідно до частини 1 статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Таким чином, належною датою звільнення позивача у разі задоволення рапорта від 11.02.2019 мало б бути 25.02.2019, а не 18.02.2019 як зазначав позивач у вказаному рапорті.
Щодо доводів позивача про передчасність накладення на нього дисциплінарного стягнення до доведення у законному порядку факту вчинення ним кримінального правопорушення та відповідно набрання рішенням законної сили, суд першої інстанції вірно зазначив наступне.
Відповідно до статті 11 Дисциплінарного статуту за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.
За вчинення адміністративних правопорушень поліцейські несуть дисциплінарну відповідальність відповідно до вказаного Статуту, крім випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Поліцейських, яких в установленому порядку притягнуто до адміністративної, кримінальної або цивільно-правової відповідальності, одночасно може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності згідно з цим Статутом (частина 3 цієї статті).
Поняття дисциплінарного проступку визначено статтею 12 Дисциплінарного статуту, згідно якої дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов'язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.
Відповідно до положень статті 13 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчинення дисциплінарного проступку з метою виховання поліцейського, який його вчинив, для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків.
Дисциплінарне стягнення має індивідуальний характер та не застосовується до поліцейського, вина якого у вчиненні дисциплінарного проступку не встановлена у визначеному порядку або який діяв у стані крайньої необхідності чи необхідної оборони (частина 2 статті).
Частиною 3 статті 13 Дисциплінарного статуту передбачено, що до поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: 1) зауваження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) попередження про неповну службову відповідність; 5) пониження у спеціальному званні на один ступінь; 6) звільнення з посади; 7) звільнення із служби в поліції.
Стаття 17 Дисциплінарного статуту передбачає процедуру відсторонення поліцейського від виконання службових обов'язків (посади), що є тимчасовим заходом на час проведення службового розслідування та може бути застосовано до поліцейського у разі, якщо обставини виявленого дисциплінарного проступку унеможливлюють виконання посадових (функціональних) обов'язків ним або іншим поліцейським, а також якщо виконання поліцейським посадових (функціональних) обов'язків перешкоджає встановленню обставин виявленого дисциплінарного проступку.
Порядок застосування дисциплінарних стягнень визначений статтею 19 Дисциплінарного статуту.
У висновку за результатами службового розслідування зазначаються: 1) дата і місце складання висновку, прізвище та ініціали, посада і місце служби членів дисциплінарної комісії, що проводила службове розслідування; 2) підстава для призначення службового розслідування; 3) обставини справи, зокрема обставини вчинення поліцейським дисциплінарного проступку; 4) пояснення поліцейського щодо обставин справи; 5) пояснення інших осіб, яким відомі обставини справи; 6) пояснення безпосереднього керівника поліцейського щодо обставин справи; 7) документи та матеріали, що підтверджують та/або спростовують факт вчинення дисциплінарного проступку; 8) відомості, що характеризують поліцейського, а також дані про наявність або відсутність у нього дисциплінарних стягнень; 9) причини та умови, що призвели до вчинення проступку, вжиті або запропоновані заходи для їх усунення, обставини, що знімають з поліцейського звинувачення; 10) висновок щодо наявності або відсутності у діянні поліцейського дисциплінарного проступку, а також щодо його юридичної кваліфікації з посиланням на положення закону; 11) вид стягнення, що пропонується застосувати до поліцейського у разі наявності в його діянні дисциплінарного проступку.
За кожен дисциплінарний проступок не може застосовуватися більше одного дисциплінарного стягнення. Якщо поліцейський вчинив кілька дисциплінарних проступків, стягнення застосовується за сукупністю вчинених дисциплінарних проступків та враховується під час визначення виду дисциплінарного стягнення (частина 9 статті 19 Дисциплінарного статуту).
Врахувавши вказане вище, суд апеляційної інстанції зазначає, що працівники поліції, яких у встановленому порядку притягнуто до адміністративної, кримінальної чи цивільно - правової відповідальності, одночасно може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності.
При розгляді вказаної справи судом першої інстанції вірно враховано позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 25.04.2018 у справі №800/547/17.
Так, у вказаному рішенні зазначено, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини не є порушенням статті 6 Конвенції притягнення до дисциплінарної відповідальності на основі відомостей про факти, що встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися під кутом зору правил службової етики, навіть якщо особа була у кримінальному провадженні виправданою (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 6 жовтня 1982 року у справі “X. v. Austria” про неприйнятність заяви № 9295/81) чи таке провадження було закрите (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 7 жовтня 1987 року у справі “C. v. The United Kingdom” про неприйнятність заяви № 11882/85). Більше того, гарантована пунктом 2 статті 6 Конвенції презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною, і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (рішення Європейського суду з прав людини від 11 лютого 2003 року у справі “Ringvold v. Norway”, заява № 34964/97). Таким чином, зазначена гарантія не може бути поширена на дисциплінарні й інші провадження, які згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції охоплюються поняттям спору щодо прав та обов'язків цивільного характеру.
Щодо виду дисциплінарного стягнення, судом першої інстанції враховано позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21.09.2018 у справі №824/227/17-а.
У вказаному рішенні зазначено про те, що в основі поведінки працівника поліції закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, порушення яких утворює факт порушення Присяги. Під порушення Присяги працівника поліції слід розуміти скоєння працівником поліції проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження авторитету поліції та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.
Таким чином, застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ є крайнім заходом дисциплінарного впливу, проте його застосування здійснюється на розсуд уповноваженої особи з урахуванням обставин у справі та не потребує наведення неможливості застосування інших видів дисциплінарних стягнень.
Щодо зазначених доводів апелянта про неприпустимість включення до складу комісії для проведення службового розслідування начальника відділу Департаменту протидії наркозлочинності Національної поліції України ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції погоджується з думкою суду першої інстанції та зазначає наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до наказу Національної поліції України від 08.02.2019 №126 “Про призначення та проведення службового розслідування” до складу комісії для проведення вказаного розслідування було включено, зокрема, начальника відділу оперативних розробок у Західному регіоні (м. Львів) управління організації оперативних розробок та негласної роботи Департаменту протидії наркозлочинності, майора поліції ОСОБА_2 .
Позивач наголошував, що вказаний працівник брав безпосередню участь при його затриманні. Крім того, згідно матеріалів кримінального провадження допитувався у якості свідка.
Суд зазначає, що процедуру проведення службового розслідування стосовно поліцейського визначено у Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України, затвердженій наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2018 №983 (далі - Інструкція №983).
Відповідно до пункту 4 Розділу ІІ цієї Інструкції, в наказі про призначення службового розслідування та утворення дисциплінарної комісії визначаються голова та члени дисциплінарної комісії. Склад дисциплінарної комісії визначається з урахуванням вимог статті 15 Дисциплінарного статуту Національної поліції України.
Порядок утворення дисциплінарних комісій та їх повноваження визначено Положенням про дисциплінарні комісії в Національній поліції України, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2018 року № 893.
Відповідно до статті 15 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, дисциплінарні комісії формуються з поліцейських та працівників поліції, які мають відповідні знання та досвід, необхідні для ефективного проведення службового розслідування.
Частиною 4 цієї статті передбачена заборона включення до складу дисциплінарної комісії осіб, які є підлеглими поліцейського, стосовно якого призначено службове розслідування, осіб, які сприяли вчиненню або приховуванню дисциплінарного проступку, та осіб, зацікавлених у результатах розслідування. У разі виникнення таких обставин член дисциплінарної комісії зобов'язаний негайно письмово повідомити про це керівнику, який призначив службове розслідування.
Порядок утворення дисциплінарних комісій в органах (підрозділах) поліції здійснюється відповідно до Положення про дисциплінарні комісії в Національній поліції України, затвердженому наказом МВС України 07.11.2018 №893.
Так, відповідно до пунктів 3 та 4 Розділу І цього Положення дисциплінарна комісія утворюється у складі не менше трьох осіб, з яких визначається голова дисциплінарної комісії. У разі призначення службового розслідування за відомостями про скоєння поліцейським дисциплінарного проступку, що потребує значного обсягу дій, зокрема опитування великої кількості поліцейських та інших осіб, витребування та аналізу значного обсягу матеріалів, уповноважений керівник може призначати заступника голови дисциплінарної комісії. Головою дисциплінарної комісії, утвореної в поліції, може бути лише поліцейський.
Дисциплінарна комісія створюється із числа поліцейських та інших працівників органу (підрозділу) поліції, де призначено службове розслідування, або працівників інших органів (підрозділів) поліції за наявності згоди їх керівників, які мають відповідні знання та досвід служби (роботи) в поліції та відповідну фахову підготовку щодо предмета проведення службового розслідування.
Відповідно до пункту 10 Розділу І вказаного Положення забороняється включати до складу дисциплінарної комісії осіб, які є підлеглими поліцейського, щодо якого призначено службове розслідування, осіб, які сприяли вчиненню або приховуванню дисциплінарного проступку, та осіб, заінтересованих у результатах розслідування.
Аналіз положень Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України та Положення про дисциплінарні комісії в Національній поліції України, дає підстави для висновку про те, що заборона на залучення до проведення службового розслідування особи, яка брала участь в проведенні затриманні позивача чи допитувалася у якості свідка в межах кримінального провадження, відсутня.
З матеріалів справи видно, що ОСОБА_2 дійсно допитувався в кримінальному провадженні №42018140000000324 в якості свідка, якому можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню, однак представником Національної поліції України зазначено, що допит ОСОБА_2 проводився після закінчення службового розслідування.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачем не обґрунтовано, яким чином участь начальника відділу оперативних розробок у Західному регіоні (м. Львів) управління організації оперативних розробок та негласної роботи Департаменту протидії наркозлочинності, майора поліції ОСОБА_2 в проведенні службового розслідування вплинула на об'єктивність та повноту проведеного службового розслідування щодо Позивача.
Щодо доводів апелянта про невідповідність підпису голови НП України Князєва С.М. його оригіналу в наказі № 126 від 08.02.2019, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
На підтвердження своїх доводів апелянт долучив до матеріалів справи лист від 24.09.2019, скерований на адресу Лабораторії спеціальних досліджень (м. Львів) на проведення почеркознавчої експертизи та висновок почеркознавчого дослідження спеціаліста ОСОБА_3 .
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до частини 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами, зокрема, висновками експертів.
Відповідно до частини 1 статті 101 КАС України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені перед експертом, складений у порядку, визначеному законодавством.
Частиною 7 статті 101 КАС України передбачено, що у висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом - також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.
Згідно частини 6 статті 104 КАС України у висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Як видно з висновку спеціаліста від 25.09.2019, проведений ТзОВ “Львівський центр науково - технічних та незалежних експертно - криміналістичних досліджень” за замовленням представника позивача не підлягає під визначення доказів та не містить відомостей про те, що вказаний висновок підготовлено для подання до суду, а особа, що його проводила, обізнана про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Таким чином, наданий до справи висновок не відповідає критеріям допустимості, а тому не може розглядатися в якості доказу у справі.
Крім того, суд першої інстанції звернув увагу на те, що у наданому висновку від 25.09.2019 не вказується про те, що наказ Національної поліції України від 08.02.2019 № 126 підписано не головою Національної поліції України ОСОБА_4 та не зазначено про те, що для дослідження були надані копії документів.
Щодо твердження апелянта, що долучена до матеріалів справи копія наказу від 08.02.2019 № 126 не містить дати посвідчення копії наказу, як це передбачено ДСТУ та вимогами діловодства.
Суд зазначає, що до матеріалів справи долучено копію наказу Національної поліції України від 08.02.2019 № 126, засвідчену начальником Департаменту документального забезпечення Національної поліції України полковником поліції Ковальовим Р.
В подальшому, разом із поясненнями Національної поліції України від 10.10.2019 №3326/26/6-2019 представником відповідача долучено належно оформлену копію цього наказу (том 3).
Крім того, суд вважає за потрібне звернути увагу на те, що Позивач в межах вказаної справи оскаржує наказ Національної поліції України № 339 від 21.02.2019 та наказ Головного управління Національної поліції у Львівській області № 146 о/с від 11.03.2019, а не наказ Національної поліції України від 08.02.2019 № 126, яким призначено проведення службового розслідування щодо позивача, який вичерпав свою дію фактом його виконання, оскільки строк проведення службового розслідування, яке призначалося цим наказом вже закінчився.
Щодо долученого до матеріалів справи висновку експерта - поліграфолога від 03.05.2019 №1-03/27/019 - С за результатами проведеного дослідження опитування із застосуванням спеціального технічного дослідження опитування із застосуванням спеціального технічного пристрою - комп'ютерного поліграфа, слід зазначити наступне.
Як видно із висновку експерта - поліграфолога від 03.05.2019 №1-03/27/019 - С за результатами проведеного дослідження (опитування із застосуванням спеціального технічного пристрою - комп'ютерного поліграфа) такий проведений ТОВ “Українська академія безпеки” на замовлення представника Позивача та не містить інформації про те, що експерт, який проводив дослідження повідомлений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Таким чином, суд зазначає, що результати перевірки на поліграфі не відповідають критеріям допустимості та достовірності, відтак не вважається належним доказом у даній справі.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 229 ч. 4, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року у справі № 1.380.2019.001490 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя В. Я. Макарик
судді Н. В. Бруновська
С. М. Кузьмич
Повне судове рішення складено 27 лютого 2020 року.
Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду