вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"20" лютого 2020 р. Справа№ 910/11312/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Пашкіної С.А.
суддів: Буравльова С.І.
Кропивної Л.В.
За участю секретаря судового засідання : Кулачок О.А.
представників сторін:
від позивача: Винник Р.О. (довір. №40-21/5 від 14.01.2020);
від відповідача: не з'явився;
розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Філії "Панютинський вагоноремонтний завод"
на рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2019
у справі № 910/11312/19 (суддя Удалова О.Г.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод"
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про стягнення 350 949,99 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.11.2019 у справі №910/11312/19 позов задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод" пеню в розмірі 198 791,02 грн, 3% річних в розмірі 33 131,84грн, інфляційної складової боргу в розмірі 109 497,00грн., витрати по сплаті судового збору в розмірі 5 121,30грн., витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 33 563,14грн. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Рішення місцевого господарського суду ґрунтується на тому, що:
- позивач поставив відповідачу товар загальною вартістю 3 876 000,00 грн., а відповідач вказаний товар прийняв, що підтверджується накладними від 22.10.2018 № КСЗ-0001019, № КСЗ-0001020, № КСЗ-0001021, а також актами прийому-передачі від 22.10.2018 № 7, № 8, № 9, підписаними представниками обох сторін та скріпленими їх печатками;
- враховуючи встановлений судом строк оплати поставленого товару (06.11.2018) - відповідач допустив порушення свого грошового зобов'язання за договором поставки перед позивачем, здійснивши оплату отриманого від позивача товару 18.02.2019.
Не погоджуючись з рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати частково рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2019 в частині стягнення з позивача суми пені в розмірі 95 572,61 грн., інфляційних втрат в розмірі 39 729,0 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 33 563,14 грн та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні цих вимог.
В апеляційній скарзі відповідач зазначає про те, що:
- оскільки заборгованість виникла 06.11.2018 та була сплачена відповідачем 18.02.2019, підстави для нарахування інфляційних втрат за листопад 2018 та лютий 2019 відсутні;
- судом першої інстанції не правильно встановлений період, протягом якого нараховується пеня за порушення строку по оплаті товару;
- витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу у зв'язку із розглядом судової справи не є неминучими, позивач має об'єктивну можливість їх уникнути у зв'язку з тим, що у структурі ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» є юридичний відділ, справа не є складною, не пов'язана із витребуванням доказів та викликом свідків, розглядалась у спрощеному провадженні без виклику сторін, обсяг документів, долучених до матеріалів справи не є великим.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2020 у складі головуючого судді Пашкіної С.А., суддів Буравльова С.І., Кропивної Л.В., відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Філії "Панютинський вагоноремонтний завод" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2019, справу № 910/11312/19 призначено до розгляду на 27.01.2020.
Від позивача (23.01.2020) надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2019 без змін.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає про те, що:
- сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватись, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, отже рішення суду першої інстанції в частині стягнення інфляційної складової боргу у розмірі 109 497,00 грн. є законним та обґрунтованим;
- щодо неправомірності включення до періоду нарахування пені проміжки часу з 01.01.2019 по 18.02.2019 з посиланням на закінчення строку дії договору не ґрунтуються на положеннях закону і укладеного договору, відповідно до п.10.1 якого вказаний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2018, а в частині розрахунків - до повного виконання.
Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2020 у зв'язку з виходом судді Смірнової Л.Г. у відпустку з 27.01.2020 у справі № 910/11312/19 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 24.01.2020 у справі № 910/11312/19 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя: Пашкіна С.А., судді: Буравльов С.І., Кропивна Л.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2020 прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Філії "Панютинський вагоноремонтний завод" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2019 у справі № 910/11312/19.
В судовому засіданні 27.01.2020 оголошено перерву до 05.02.2020, а 05.02.2020 оголошено перерву на 20.02.2020.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2020 відмовлено в задоволенні клопотання Публічного акціонерного товариства «Кременчуцький сталеливарний завод» про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Філії «Панютинський вагоноремонтний завод» у справі №910/11312/19.
В судове засідання апеляційного господарського суду 20.02.2020 не з'явився відповідач, однак представником відповідача 18.02.2020 подано заяву про проведення судового засідання, яке призначено на 20.02.2020 у відсутності представника відповідача.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача судовою колегією встановлено.
16.10.2018 між Публічним акціонерним товариством "Кременчуцький сталеливарний завод", як постачальником та Акціонерним товариством "Українська залізниця", як покупцем укладено договір поставки № ПВРЗ(ВМТП-18.677)ю, відповідно до якого постачальник зобов'язується поставити і передати у зумовлені строки у власність покупцю певну продукцію (далі - товар) відповідно до специфікації № 1 (додаток № 1), яка є невід'ємною частиною договору, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату відповідно до умов даного договору (п. 1.1 договору).
Згідно з п. 1.2-1.5 договору сторони погодили, що:
- найменування товару - рама бокова, балка надресорна;
- кількість і асортимент товару передбачається у специфікації № 1, яка додається до даного договору (додаток № 1);
- виробник товару: Публічне акціонерне товариство "Кременчуцький сталеливарний завод";
- рік виготовлення - 2018.
Сторонами погоджена специфікація №1 до договору поставки № ПВРЗ(ВМТП-18.677)ю від 16.10.2018.
Відповідно до п.5.1.5 договору товар за даним договором може постачатися партіями.
Датою поставки товару вважається день підписання покупцем або його уповноваженим представником видаткової накладної при поставці автотранспортом або дата штампу залізничної станції на зазначеній накладній про приймання до перевезення (п. 5.1.4 договору).
Пунктом 6.1.1 договору на покупця покладений обов'язок своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлені товари.
Згідно з п. 4.2 договору покупець оплачує постачальнику кожну прийняту партію товару не пізніше 10 банківських днів з дати поставки товару покупцю, але не раніше реєстрації податкової накладної, за умови своєчасного надання постачальником належним чином оформлених рахунку-фактури, видаткової накладної, товарно-транспортної накладної або залізничної накладної, акту прийому-передачі товару (із вказаними номерами кожної одиниці товару), документів якості на поставлений товар та податкової накладної, в якій зазначено код товару згідно УКТ ЗЕД.
У випадку порушення вищевказаного обов'язку покупцем на останнього покладається відповідальність, передбачена п. 7.3 договору, згідно з яким за несвоєчасну оплату покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від суми неоплаченої вартості товару.
Сторонами також був погоджений строк дії договору. Так, відповідно до п. 10.1 договору вказаний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2018, а в частині розрахунків - до повного виконання.
З матеріалів справи вбачається, що позивач поставив відповідачу товар загальною вартістю 3 876 000,00 грн. Відповідач вказаний товар прийняв, що підтверджується накладними від 22.10.2018 № КСЗ-0001019, № КСЗ-0001020, № КСЗ-0001021, а також актами прийому-передачі від 22.10.2018 № 7, № 8, № 9, підписаними представниками обох сторін та скріпленими їх печатками.
Крім того, 26.10.2018 позивачем здійснено реєстрацію податкової накладної від 22.10.2018 № 53 щодо вчинення господарської операції з продажу товару на загальну суму 3 876 000,00 грн (з ПДВ).
З огляду на положення п. 4.2 договору (не пізніше 10 банківських днів з дати поставки товару відповідачу, але не раніше реєстрації податкової накладної) останнім днем строку оплати поставленого позивачем товару за накладними від 22.10.2018 № КСЗ-0001019, № КСЗ-0001020, № КСЗ-0001021 є 05.11.2018, а порушення строку виконання зобов'язання з оплати вказаного товару почалось з 06.11.2018.
Матеріали справи свідчать, що відповідач оплатив поставлений товар 18.02.2019 (що підтверджується долученою банківською випискою по рахунку позивача), однак з урахуванням строку оплати поставленого товару (06.11.2018) матеріали справи свідчать про те, що відповідач допустив порушення свого грошового зобов'язання за договором поставки № ПВРЗ(ВМТП-18.677)ю від 16.10.2018 перед позивачем, здійснивши оплату отриманого від позивача товару 18.02.2019.
Відповідно до ч.1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).
Згідно з п. 7.3 договору за несвоєчасну оплату покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від суми неоплаченої вартості товару.
Доводи відповідача в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції не правильно встановлено період, протягом якого нараховується пеня за порушення строку по оплаті товару та безпідставно нарахована пеня за період, який мав місце після припинення строку дії договору не можуть бути покладені в основу рішення з огляду на наступне.
Пунктом 10.1 договору сторони погодили, що вказаний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2018, а в частині розрахунків - до повного виконання.
Згідно ч.1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком.
Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який стягується пеня.
Посилання відповідача про неправомірне застосування судом нарахування пені після закінчення строку дії договору судовою колегією відхиляються, з огляду на положення ст. 599 та ст. 631 ЦК України, згідно з якими строк дії договору та строк виконання зобов'язання за договором не є тотожними, а закінчення строку дії договору не є підставою припинення зобов'язань за договором, тому помилковим є твердження відповідача про відсутність підстав для нарахування позивачем пені після припинення строку дії договору №ПВРЗ(ВМТП-18.677)ю від 16.10.2018, за прострочення виконання зобов'язання з поставки товару, яке мало місце під час дії цього договору.
Судова колегія, на підставі вищенаведеного, погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача пені заявлена правомірно, проте підлягає задоволенню у розмірі 198 791,02 грн. за період з 06.11.2018 по 17.02.2019.
Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача інфляційну складову боргу в розмірі 109 497,00 грн та 3% річних за весь час користування коштами в розмірі 34 086,99 грн.
Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунок 3% річних за період з 06.11.2018 по 17.02.2019 судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що їх розмір становить 33 131,84 грн, тобто є меншим, ніж заявлено позивачем до стягнення, у зв'язку з чим судом обґрунтовано задоволено позовну вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 33 131,84 грн.
В апеляційній скарзі відповідач зазначає про те, що оскільки заборгованість виникла 06.11.2018 та була сплачена відповідачем 18.02.2019, підстави для нарахування інфляційних втрат за листопад 2018 та лютий 2019 відсутні.
З таким твердженням відповідача судова колегія не погоджується з огляду на наступне.
Так, згідно вимог ст. 625 ЦК України вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При цьому, з урахуванням Рекомендацій Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, наданих у листі Верховного Суду України №62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалось платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Судова колегія, перевіривши розрахунок інфляційних втрат, зазначає, що здійснений судом першої інстанції перерахунок інфляційних втрат відповідає вищенаведеним правилам, а тому обґрунтовано стягнуто з відповідача на користь позивача інфляційні втрати в розмірі 109 497,00 грн.
Крім того, в апеляційній скарзі відповідач зазначає про те, що заявлені позивачем та стягнуті судом витрати на правничу допомогу у розмірі 34 500 грн. є значно завищеними та неспівмірними зі складністю справи.
Так, за змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Згідно зі статтею 123 зазначеного Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, в постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 зазначає, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Верховний Суд зазначає, що за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).
Натомість положеннями пункту 2 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат.
Як вбачається з матеріалів справи на підтвердження правомірності вимоги про відшкодування витрат на професійну допомогу позивач долучив до матеріалів справи:
- довіреність №40-21/5 від 14.01.2019, видану ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" на ім'я Винника Р.О.;
- свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 05 від 25.07.2008;
- договір про надання правової допомоги адвокатом від 24.01.2018;
- угоду від 28.12.2018 про внесення змін до договору про надання правової допомоги адвокатом від 24.01.2018, згідно з умовами якої сторони визначили частиною договору прейскурант цін на послуги;
- угоду від 16.01.2019 про внесення змін до договору про надання правової допомоги адвокатом від 24.01.2018, згідно з умовами якої сторони погодили вартість правової допомоги по даній справі в розмірі 34 500,00 грн;
- детальний опис виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) по справі вих. № 605-08/10-19/10-2 від 10.10.2019;
- акт приймання-передавання наданих послуг від 07.10.2019 по договору про надання правової допомоги адвокатом від 24.01.2018.
Таким чином, враховуючи наведені положення процесуального законодавства та беручи до уваги підтверджений матеріалами справи факт надання адвокатом позивача професійної правничої допомоги у цій справі у суді першої інстанції на суму 34 500,00 грн, місцевий господарський суд обґрунтовано зазначив про правомірність заявлених позивачем вимог покладення на відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 34 500,00 грн.
Враховуючи викладене, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2019 не підлягає скасуванню.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 273-279, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Філії "Панютинський вагоноремонтний завод" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2019 у справі №910/11312/19 залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/11312/19 повернути до Господарського суду міста Києва.
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
В разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови суду апеляційної інстанції зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено та підписано 25.02.2020
Головуючий суддя С.А. Пашкіна
Судді С.І. Буравльов
Л.В. Кропивна