Справа № 560/2799/19
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Салюк П.І.
Суддя-доповідач - Смілянець Е. С.
26 лютого 2020 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Смілянця Е. С.
суддів: Охрімчук І.Г. Капустинського М.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 01 листопада 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,
у вересні 2019 року позивач, ОСОБА_1 , звернулася в Хмельницький окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області (відповідача), про:
- визнання протиправним та скасування рішення Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області від 14 серпня 2019 року за № 412920000 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну гр. ОСОБА_1 , уродженці м. Шахрихан Андижанської області Республіки Узбекистан, паспорт громадянки Республіки Узбекистан серії НОМЕР_1 виданий Шахриханським районним ВВС Андижанської області 24 лютого 2019 року прийняте Управлінням Державної міграційної служби України в Хмельницькій області;
- зобов'язання Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області надати дозвіл на міграцію в Україну гр. ОСОБА_1 , уродженці м. Шахрихан Андижанської області Республіки Узбекистан, паспорт громадянки Республіки Узбекистан серії НОМЕР_1 виданий Шахриханським районним ВВС Андижанської області 24 лютого 2019 ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- стягнення за рахунок бюджетних асигнувань з Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області здійснених нею судових витрат на оплату судового збору та витрат на надання правової допомоги, шляхом безспірного списання.
Хмельницький окружний адміністративний суд рішенням від 01.11.2019 адміністративний позов задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував рішення Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області від 14 серпня 2019 року за №412920000 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 , уродженці м. Шахрихан Андижанської області Республіки Узбекистан.
Також зобов'язав Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , уродженки м. Шахрихан Андижанської області Республіки Узбекистан про надання дозволу на імміграцію в Україну. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.
Аргументами на підтвердження вимог скарги зазначає, що надані позивачем матеріали свідчать, що адреса реєстрації, вказана у заяві-анкеті не відповідає фактичному проживанню іноземця. Фактичне місце проживання іноземця не встановлено. Крім цього, 06 серпня 2019 року до Управління надійшла відповідь Управління Служби безпеки України в Хмельницькій області №72/2/202/3867 про те, що Управління Служби безпеки України в Хмельницькій області вважає за доцільне відмовити громадянці Республіки Узбекистан ОСОБА_1 в наданні дозволу на імміграцію в Україну. Вважає, що УДМС України в Хмельницькій області було правомірно складено висновок та прийнято рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянці Узбекистану ОСОБА_1 , відповідно до п.6 ст.10 Закону України "Про імміграцію".
У відзиві на апеляційну скаргу позивачка зазначає, що рішенням Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області від 14 серпня 2019 року за №412920000 безпідставно відмовлено у наданні дозволу на імміграцію в Україну на підставі п.6 ч.1 ст. 10 Закону України "Про імміграцію" без повідомлення причин що стали підставою для відмови, вказує на відсутність належного обґрунтування та зазначення конкретних підстав, внаслідок яких позивачу було відмовлено у наданні дозволу на імміграцію в Україну.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Виходячи з приписів ст. 311 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , 07 травня 2019 року звернулася до сектору Управління ДМС України в Хмельницькій області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну на підставі п.6 ч.2 ст.4 Закону України "Про імміграцію" як особа, яка має підстави для отримання дозволу на імміграцію в межах квоти, оскільки є мамою іммігранта.
Управлінням ДМС були складені та направлені відповідні запити про проведення перевірок щодо наявності чи відсутності підстав для отримання заявником дозволу на імміграцію в Україну.
Згідно інформації зазначеної в листі управління СБУ в Хмельницькій області №72/2/202/3867 від 02 серпня 2019 року зазначено про те, що громадянин Республіки Узбекистан ОСОБА_1 зареєструвала місце проживання в Україні за адресою, яка не відповідає фактичному проживанню іноземця. Фактичне місце проживання іноземця не встановлено. Також зазначено, що зі слів старости села Редвинці, Хмельницького району було встановлено, що за вказаним місцем проживання позивач не проживає та не проживала. Відтак, управлінням Служби безпеки України в Хмельницькій області рекомендовано відмовити ОСОБА_1 в наданні дозволу на імміграцію в Україну відповідно до ч. 4 ст.10 Закону України "Про імміграцію".
14 серпня 2019 року на підставі вказаної рекомендації структурним підрозділом відповідача був складений висновок за результатами розгляду заяви позивача та прийняте оскаржене рішення №412920000 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну на підставі п.6 ч.1 ст.10 Закону України "Про імміграцію".
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Згідно частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, відповідно до частини першої статті 3 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Згідно статті 4 Закону Україну "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" , іноземці та особи без громадянства в порядку, визначеному законом України про імміграцію, можуть, зокрема, іммігрувати в Україну на постійне проживання.
Умови та порядок імміграції в України іноземців та осіб без громадянства, регулюється Законом України "Про імміграцію".
Імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - це іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання (ч. 1 ст. 1 Закону України "Про імміграцію" ).
Дозволом на імміграцію є рішення, що надає іноземцям та особам без громадянства право на імміграцію.
Дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції (ч.1 ст. 4 Закону "Про імміграцію").
Квота імміграції - це гранична кількість іноземців та осіб без громадянства, яким передбачено надати дозвіл на імміграцію протягом календарного року.
Приписами ч. 2 ст. 4 Закону "Про імміграцію", квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів: 1) діячі науки та культури, імміграція яких відповідає інтересам України; 2) висококваліфіковані спеціалісти і робітники, гостра потреба в яких є відчутною для економіки України; 3) особи, які здійснили іноземну інвестицію в економіку України іноземною конвертованою валютою на суму не менше 100 (ста) тисяч доларів США; 4) особи, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України; 5) особи, які раніше перебували в громадянстві України; 6) батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти; 8) особи, які безперервно проживали на території України протягом трьох років з дня встановлення їм статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми; 9) особи, які прослужили у Збройних Силах України три і більше років.
Згідно з вимогами частини третьої статті 4 зазначеного закону, дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається: 1) одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України; 2) особам, які є опікунами чи піклувальниками громадян України, або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України; 3) особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням; 4) особам, імміграція яких становить державний інтерес для України; 5) закордонним українцям, подружжям закордонних українців, їх дітям у разі їх спільного в'їзду та перебування на території України.
Заяви про надання дозволу на імміграцію подаються особами, які перебувають в Україні на законних підставах, до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції (п. 2 ч. 1 ст. 9 Закону України "Про імміграцію").
Відповідно до вимог частини другої статті 9 вказаного Закону, заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою.
Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Також, слід зазначити, що частиною першої статті 10 Закону України "Про імміграцію", встановлено перелік обставин, за яких дозвіл на імміграцію не надається, зокрема, особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи.
При цьому, порядок подання заяви про отримання дозволу на імміграцію, перелік необхідних документів та порядок їх розгляду, крім ст. 9 Закону № 2491-ІІІ визначені пунктами 11-14, за якими територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з'ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України "Про імміграцію", надсилають відповідні запити до регіональних органів СБУ, Робочого апарату Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужби.
Регіональні органи Служби безпеки України, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба проводять у межах своєї компетенції у місячний термін після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який зробив запит.
Також приписами пункту шістнадцятого зазначеного Порядку у разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції територіальних органів і підрозділів, ці органи аналізують у місячний термін отриману від зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку органів інформацію та на підставі матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу.
Як встановлено судом першої інстанції, на виконання пункту 14 Порядку після отримання та реєстрації заяви позивача про надання дозволу на імміграцію в Україну, відповідачем було направлено відповідні інформаційні запити.
За результатами розгляду заяви, відповідачем 14 серпня 2019 року винесено висновок про результати розгляду заяви громадянки Республіки Узбекистан ОСОБА_1 про надання дозволу на імміграцію в Україну.
Відповідно до вказаного висновку, Громадянка Республіки Узбекистан ОСОБА_2 07 травня 2019 року звернулася до сектору централізованого оформлення документів для іноземців та осіб без громадянства відділу у справах іноземців та осіб без громадянства УДМС України в Хмельницькій області із заявою про надання йому дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 6 частини 2 статті 4 Закону України "Про імміграцію" як особа, яка має підстави для отримання дозволу на імміграцію в межах квоти, оскільки є мамою іммігранта.
Водночас, у висновку від 14 серпня 2019 року зазначається про надходження листа від Управління Служби безпеки України в Хмельницькій області від 02 серпня 2019 року №72/2/202/3867 про те, що позивач для оформлення дозволу на імміграцію зазначив адресу проживання в Україні, але не проживає за зазначеною адресою. Отже, в заяві про надання дозволу на імміграцію заявник зазначив свідомо неправдиві відомості.
Також, з тексту вказаного листа повідомляється, що громадянка Узбекистану ОСОБА_1 , в порушення ч.4 ст.10 Закону України "Про імміграцію", в заяві про надання дозволу на імміграцію в Україну, вказала завідомо неправдиві відомості. Враховуючи викладене, Управління СБ України у Хмельницькій області вважало за доцільне відмовити вказаній іноземці в отриманні дозволу на імміграцію в Україну.
Тому, зважаючи на вказану інформацію, викладену у листі Управління Служби безпеки України в Хмельницькій області від 02 серпня 2019 року №72/2/202/3867, рішенням від 14 серпня 2019 року № 412920000, відповідач відмовив позивачу у наданні дозволу на імміграцію в Україну на підставі п. 6 ч. 1 ст. 10 Закону України "Про імміграцію".
Таким чином, як вірно зазначено судом першої інстанції, єдиною підставою для відмови у наданні позивачу дозволу на імміграцію в Україну є лист Управління Служби безпеки України в Хмельницькій області від 02 серпня 2019 року №72/2/202/3867.
Разом з тим, статтею 10 Закону України "Про імміграцію", встановлений вичерпний перелік підстав для відмови в наданні дозволу на імміграцію в Україну, зі змісту якого встановлено, що підставами для відмови в наданні дозволу на імміграцію можуть бути лише доведені та обґрунтуванні докази.
Однак, оскаржуване рішення відповідача, а також висновок за результатами розгляду клопотання позивача про отримання дозволу на імміграцію в Україні, жодних посилань на інші закони України, які б вказували на наявність тих обставин, які стали підставою для відмови в наданні позивачу дозволу на імміграцію, як це визначено в п. 6 ч. 1 ст. 10 Закону України "Про імміграцію", не містить.
При цьому, відповідач не надав суду жодних доказів того, що ним було вчинено будь - які дії з метою з'ясування обставин, які стали підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на імміграцію в Україну, оскільки матеріали справи містять лише одне пояснення старости села Редвинці Бакалець О.М., яка вказала, що фактично за вказаною позивачем адресою ніхто не проживає.
Також, колегія суддів зазначає, що відповідач при прийнятті рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію вУкраїну позивачу у разі виявлення не відповідності місця проживання заявника вказаного у заяві не врахував того факту що остання є матерію ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який документований посвідкою на постійне місце проживання в Україні № НОМЕР_2 від 19.02.2019, відповідні документи якого на час подачі позовної заяви не скасовані, та могла на час здійснення перевірки працівниками УСБУ в Хмельницькій області знаходитися у помешканні останнього чи будь-яких інших осіб про що позивач не зобов'язаний був повідомляти відповідача у разі зміни місця проживання.
Слід відмітити, що відповідно до положень ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
Також, слід зазначити, що відповідно до статті 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
При цьому статтею 1 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" №1382-IV (далі Закон №1382-IV) визначено, що дія цього Закону поширюється на громадян України, а також на іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, відповідно до їх прав та свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Як встановлено статтею 2 Закону №1382-IV, громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.
Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Колегія суддів звертає увагу, що жодні інші докази на підтвердження доводів відповідача щодо зазначення позивачем свідомо неправдивих відомостей в матеріалах справи відсутні, як і відсутні докази опитування інших осіб, які проживають в безпосередній наближеності до вказаної позивачем адреси, сусідів чи хоча б інших мешканців с. Редвинці.
Також, органами міграційної служби не надано суду доказів того, що відповідачем вживались будь-які дій з метою встановлення факту проживання позивача за наведеною в його заяві адресою, в тому числі щодо виходу за адресою місця проживання позивача, зазначеною ним у заяві про надання дозволу на імміграцію в Україні, складення актів, якими б було зафіксовано, що позивач не проживає за вказаною ним адресою, або інших дій, з метою підтвердження чи спростування інформації, викладеної у листі Управління Служби безпеки України в Хмельницькій області від 02 серпня 2019 року №72/2/202/3867.
При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, що позивачем надавалися відповідачу свідомо неправдиві відомості, підроблені документи чи документи, що втратили чинність; відповідачем не надано суду вироку суду, яким позивача засуджено до позбавлення волі, та будь-яких доказів того, що дії позивача становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; доказів того, що рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; відповідачем також не надано суду жодного доказу, який би підтверджував порушення позивачем законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, відповідачем не надано суду належних доказів існування обставин, що передбачені статтею 10 Закону України "Про імміграцію", які б надавали йому підстави для відмови в наданні позивачу дозволу на імміграцію, оскільки відповідачем не доведено наявність передбачених законами України підстав для відмови позивачу в наданні дозволу на імміграцію в Україну, а отже, спірне рішення винесено протиправно та порушує права позивача. За таких обставин позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення від 14 серпня 2019 року за №412920000 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Водночас, суд першої інстанції дав належну правову оцінку стосовно позовних вимог в частині зобов'язання відповідача надати позивачу дозвіл на імміграцію в Україну та правомірно зобов'язав відповідача повторно розглянути заяву громадянки Узбекистану ОСОБА_1 , про надання дозволу на імміграцію в Україну.
Колегія суддів зазначає, що під час перегляду рішення суду першої інстанції порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог скаржника та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 01 листопада 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Смілянець Е. С.
Судді Охрімчук І.Г. Капустинський М.М.