27 лютого 2020 рокуЛьвівСправа № 308/4933/16-а пров. № А/857/79/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Багрія В. М.,
суддів Качмара В. Я., Старунського Д. М.,
з участю секретаря судового засідання Пильо І. І.,
позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2019 року (рішення ухвалено у м. Ужгороді судом у складі головуючого судді Бедьо В. І., повний текст рішення виготовлений 15 листопада 2019 року) у справі № 308/4933/16-а за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чопського міського голови Самардака Валерія Володимировича, секретаря Чопської міської ради Чолавина Михайла Васильовича, Чопської міської ради Закарпатської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 , виконавчий комітет Чопської міської ради, про визнання незаконними та скасування розпоряджень, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсації за моральну шкоду,
У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Чопського міського голови Самардака В. В., секретаря Чопської міської ради Чолавина М. В., Чопської міської ради Закарпатської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 , виконавчий комітет Чопської міської ради, про визнання незаконними та скасування розпоряджень, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсації за моральну шкоду.
Позивач просив визнати неправомірними дії секретаря Чопської міської ради Чолавина М. В. щодо підписання розпорядження від 08.04.2016 № 95-ос «Про припинення трудового договору»;
визнати незаконним та скасувати розпорядження Чопського міського голови Самардака В. В. від 08.02.2016 № 72-ос «Про переведення на вакантну посаду»;
визнати незаконним та скасувати розпорядження Чопського міського голови Самардака В. В. від 12.02.2016 № 82-ос «Про попередження працівника щодо наступного вивільнення»;
визнати незаконним та скасувати розпорядження від 08.04.2016 № 95-ос «Про припинення трудового договору», підписане Чопським міським головою Самардаком В. В. та секретарем Чопської міської ради Чолавиним М. В.;
поновити ОСОБА_1 на попередній роботі;
стягнути з Чопської міської ради Закарпатської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з вини роботодавця, починаючи з 13.04.2016;
стягнути з Чопської міської ради Закарпатської області на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку;
стягнути з Чопської міської ради Закарпатської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 25000 грн;
стягнути на користь ОСОБА_1 всі документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань Чопської міської ради Закарпатської області.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 15.11.2019 позивачу в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції через свого представника оскаржив Бублик М. В., подавши на нього апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим й підлягає скасуванню як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального права при недотриманні норм процесуального права. Відповідно до статті 42 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Суд першої інстанції не врахував, що позивач ОСОБА_1 мав переважне право на залишення на роботі перед ОСОБА_2 , оскільки у нього більш висока кваліфікація та продуктивність праці. Трудовий стаж позивача на різних посадах в міській раді становив 9 років. На посаді керівника ЦНАПу позивач працював з 13.01.2014 і знав усю специфіку роботи, а ОСОБА_2 не мала досвіду роботи у сфері надання адміністративних послуг. Крім того, за період роботи на посаді керівника ЦНАПу до призначення на цю посаду ОСОБА_2 (08.02.2016) до позивача не застосовувалися заходи дисциплінарного впливу.
Крім того, суд не врахував, що після затвердження нового штатного розпису відповідно до рішення Чопської міської ради від 29.01.2016 № 5 ОСОБА_1 протягом лютого 2016 року виконував функції керівника новоутвореного відділу ЦНАП та реєстраційних дій. Тобто, першою особою, яка фактично почала працювати на новоствореній посаді був саме ОСОБА_1 , тому подальше призначення на вказану посаду ОСОБА_2 не може вважатися законним.
Також, суд першої інстанції залишив поза увагою, що Чопська міська рада не приймала рішення про скорочення посад та штату структурного підрозділу, в якому працював позивач. Тому звільнення ОСОБА_1 у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників є протиправним.
Позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Вислухавши суддю-доповідача, апелянта, який апеляційну скаргу підтримав, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що Чопським міським головою при звільненні позивача із займаної посади дотримано порядку вивільнення працівника, встановленого статтями 40, 492 КЗпП України, а тому оскаржувані розпорядження та дії відповідачів, пов'язані зі звільненням ОСОБА_1 з займаної посади, є правомірними та скасуванню не підлягають.
Апеляційний суд не погоджується з такими висновками суду першої інстанції та, надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, враховує таке.
У справі встановлено, що згідно з розпорядженням Чопського міського голови Закарпатської області ОСОБА_3 від 31.12.2013 № 65-ос «Про призначення ОСОБА_1 » позивача ОСОБА_1 , спеціаліста 1 категорії управління міського господарства призначено в порядку переведення на посаду керівника центру надання адміністративних послуг з 13.01.2014 як такого, що перебуває у кадровому резерві на зазначену посаду та пройшов стажування з посадовим окладом згідно із штатним розписом.
Розпорядженням Чопського міського голови Закарпатської області ОСОБА_4 від 08.02.2016 № 72-ос «Про переведення на вакантну посаду», відповідно до статей 32, 492 КЗпП України, статті 10 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», враховуючи продуктивність праці працівника, переведено з 08.02.2016 начальника юридичного відділу апарату Чопської міської ради ОСОБА_2 на рівнозначну посаду керівника центру - адміністратора Центру надання адміністративних послуг та реєстраційних дій Чопської міської ради. Зобов'язано керівника Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Чопської міської ради Бублика М. В. передати ОСОБА_2 до 10.02.2016 за актом приймання-передачі та згідно з інвентарним описом документи, відомості та матеріальні цінності, що стосуються роботи центру. Акт та опис невідкладно подати на затвердження міському голові.
Згідно з розпорядженням Чопського міського голови Закарпатської області ОСОБА_4 від 11.02.2016 № 75-ос «Про покладення обов'язків на ОСОБА_1 », відповідно до статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статті 13 Закону України «Про адміністративні послуги», покладено на ОСОБА_1 обов'язки по прийому вхідних пакетів документів для надання адміністративних послуг, формуванню справ, передачі сформованих справ суб'єктам надання адміністративних послуг відповідно до інформаційних та технологічних карток, отримання у суб'єктів надання адміністративних послуг результатів адміністративних послуг та видачу результатів розгляду адміністративної послуги заявникам в Центрі надання адміністративних послуг та реєстраційних дій Чопської міської ради з 11 лютого 2016 року по 29 лютого 2016 року включно. Також цим же розпорядження на ОСОБА_1 покладено обов'язок посвідчувати власним підписом та печаткою копії (фотокопії) документів і виписок з них, витягів з реєстрів та баз даних, які необхідні для надання адміністративних послуг з 11 лютого 2016 року по 29 лютого 2016 року включно.
Відповідно до розпорядження Чопського міського голови Закарпатської області ОСОБА_4 від 12.02.2016 № 82-ос «Про попередження працівника щодо наступного вивільнення», у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників керівника Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Чопської міської ради ОСОБА_1 попереджено про його наступне звільнення з 12.04.2016. Запропоновано ОСОБА_1 , у зв'язку з відсутністю іншої роботи, вакантну посаду прибиральника апарату Чопської міської ради та її виконавчого комітету. Запропоновано вивільнюваному працівнику, до моменту фактичного звільнення, подати роботодавцю відомості та підтверджуючі документи, що унеможливлюють звільнення або забезпечують додаткові гарантії конкретного працівника при звільненні.
Згідно з розпорядженням про припинення трудового договору від 08.04.2016 № 95-ос, підписаного міським головою ОСОБА_5 та секретарем міської ради Чолавиним М. В., керівника Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Чопської міської ради ОСОБА_1 звільнено 12.04.2016 у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників на підставі пункту першого статті 40 КЗпП України.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 року № 280/97-ВР (тут і далі у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до положень частин третьої-п'ятої статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами. Порядок формування та організація діяльності рад визначаються Конституцією України, цим та іншими законами, а також статутами територіальних громад. Чисельність працівників органів місцевого самоврядування встановлюється відповідною радою у межах загальної чисельності, визначеної типовими штатами, затвердженими Кабінетом Міністрів України.
Статтею 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Пунктами третім та п'ятим частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються утворення виконавчого комітету ради, визначення його чисельності, затвердження персонального складу; внесення змін до складу виконавчого комітету та його розпуск, затвердження за пропозицією сільського, селищного, міського голови структури виконавчих органів ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів відповідно до типових штатів, затверджених Кабінетом Міністрів України, витрат на їх утримання.
Згідно з пунктом десятим частини четвертої статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» міський голова призначає на посади та звільняє з посад керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, крім керівників дошкільних, загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладів.
Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2001 року № 2493-III регулює правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, визначає загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування,
Статтею 1 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» визначено службу в органах місцевого самоврядування як професійну на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету. Дія цього Закону не поширюється на технічних працівників та обслуговуючий персонал органів місцевого самоврядування.
Згідно з статтею 3 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» посадами в органах місцевого самоврядування серед інших є посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.
Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» прийняття на службу в органи місцевого самоврядування здійснюється: на посади керівника секретаріату (керуючого справами) районної, обласної ради, керуючого справами виконавчого апарату обласних і районних рад, керівників відділів, управлінь та інших працівників органів місцевого самоврядування шляхом призначення відповідно сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.
Частиною третьою статті 7 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» передбачено, що на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.
Відповідно до статті 51 КЗпП України, однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» визначено, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Як видно з матеріалів справи, зокрема оскаржуваного розпорядження № 95-ос від 12.04.2016, ОСОБА_1 звільнено з посади керівника Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Чопської міської ради у зв'язку з скороченням чисельності та штату працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.
Таке скорочення чисельності та штату працівників Чопської міської ради було проведено на підставі рішення Чопської міської ради від 29.01.2016 № 5 «Про затвердження структури, штату та чисельності апарату Чопської міської ради та її виконавчого комітету, виконавчих органів ради».
Рішенням Чопської міської ради від 29.01.2016 № 5 вирішено ліквідувати юридичний відділ апарату Чопської міської ради, фінансово-господарський відділ апарату Чопської міської ради, загальний відділ виконавчого комітету Чопської міської ради, організаційний відділ виконавчого комітету Чопської міської ради, відділ з питань мобілізаційної, оборонної та кадрової роботи виконавчого комітету Чопської міської ради, відділ економіки та власності виконавчого комітету Чопської міської ради, відділ архітектури і містобудування виконавчого комітету Чопської міської ради, відділ земельних відносин виконавчого комітету Чопської міської ради, відділ внутрішньої політики і контролю виконавчого комітету Чопської міської ради, Центр надання адміністративних послуг виконавчого комітету Чопської міської ради.
Також вказаним рішенням було затверджено структуру, штат та чисельність апарату Чопської міської ради та її виконавчого комітету, виконавчих органів ради.
Згідно з додатком № 1 до рішення від 29.01.2016 № 5 в Чопській міській раді створено, зокрема, Центр надання адміністративних послуг та реєстраційних дій, в якому було передбачено 4 штатних одиниці - керівник центру-адміністратор, адміністратор та два державних реєстратори, тобто кількість штатних одиниць Центру надання адміністративних послуг та реєстраційних дій згідно з вказаним рішенням збільшилася в порівнянні з попереднім штатним розкладом.
Беручи до уваги вищевказані обставини, апеляційний суд вважає, що посада, яку обіймав позивач (керівник Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Чопської міської ради) рішенням Чопської міської ради від 29.01.2016 № 5 (зі змінами згідно з рішенням від 25.03.2016 № 23) фактично скороченою не була.
Так, згідно з посадовою інструкцією керівника Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Чопської міської ради від 2014 року та посадовою інструкцією керівника Центру надання адміністративних послуг та реєстраційних дій Чопської міської ради від 08.02.2016 обсяг завдань та обов'язків керівника ЦНАПу не містить суттєвих розбіжностей. Більше того, згідно з посадовою інструкцією від 2014 року у ОСОБА_6 був більший обсяг завдань та обов'язків на посаді керівника ЦНАПу.
Як видно з посадових інструкцій, змінилися лише підпорядкування керівника ЦНАПу та його назва. Керівник Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Чопської міської ради підпорядковувався міському голові, заступнику міського голови та керуючому справами, а керівник новоствореного Центру надання адміністративних послуг та реєстраційних дій Чопської міської ради - лише міському голові.
Крім того, згідно з розпорядженням Чопського міського голови Закарпатської області ОСОБА_4 від 11.02.2016 № 75-ос «Про покладення обов'язків на ОСОБА_1 » позивач фактично виконував обов'язки керівника у новоствореному Центрі наданні адміністративних послуг та реєстраційних дій Чопської міської ради. В зазначеному Центрі надання адміністративних послуг як у новоствореній структурі після виконання позивачем обов'язків згідно з розпорядженням Чопського міського голови Закарпатської області від 11.02.2016 № 75-ос жодних скорочень проведено не було. Попередження про наступне вивільнення, яке ніби-то мало відбутися, мало місце 12.04.2016, тобто в період роботи позивача в новоствореній структурі.
Згідно зі статтею 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.
Відповідно до частини другої статті 492 КЗпП України при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.
При цьому, роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника.
Для визначення таких працівників роботодавець робить порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації працівників, в процесі якого, як правило, враховуються наступні обставини: наявність відповідної освіти, післядипломної освіти, документів про підвищення кваліфікації, відсутність дисциплінарних стягнень, наявність заохочень за успіхи в роботі, отримання премій за виконання особливо важливих робіт, відсутність прогулів, відпусток без збереження заробітної плати, тривалого перебування на лікарняних листках, зауважень з боку адміністрації щодо строків і якості виконуваних завдань, обсяги виконуваних робіт.
Згідно з доводами позивача питання щодо переважного права на залишення на роботі Чопським міським головою, виконавчим комітетом Чопської міської ради не вирішувалося. Такі доводи позивача нічим у справі не спростовані.
Враховуючи наведене, апеляційний суд доходить висновку, що звільнення позивача з посади керівника Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Чопської міської ради в зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників відбулося з порушенням вимог статті 42, частини другої статті 492 КЗпП України.
Скорочення чисельності чи штату як таких не відбулося, оскільки були лише змінені підпорядкування та назва структурного підрозділу та посади.
Вказане також підтверджується штатним розписом на 2016 рік Чопського міськвиконкому та виконавчого комітету Чопської міської ради, з якого видно, що в Центрі надання адміністративних послуг, керівником якого був ОСОБА_1 , було 3 штатних одиниці (керівник та два спеціаліста І категорії, адміністратори). А відповідно до додатку № 1 до рішення від 29.01.2016 № 5 у новоствореному Центрі надання адміністративних послуг та реєстраційних дій було передбачено 4 штатних одиниці - керівник центру-адміністратор, адміністратор та два державних реєстратори.
Крім того, загальна чисельність апарату Чопської міської ради, її виконавчого комітету, виконавчих органів згідно з рішенням Чопської міської ради від 29.01.2016 № 5 збільшилась з 47 штатних одиниць (станом на 01.01.2016) до 57,5 штатних одиниць.
За таких обставин, розпорядження Чопського міського голови від 08.04.2016 № 95-ос «Про припинення трудового договору», яким ОСОБА_7 з 12.04.2016 звільнено з посади керівника Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Чопської міської ради, є неправомірним та підлягає скасуванню, а позивач - поновленню на раніше займаній посаді.
Щодо позовних вимог про визнання неправомірними дій секретаря Чопської міської ради Чолавина М. В. щодо підписання розпорядження від 08.04.2016 № 95-ос «Про припинення трудового договору», визнання незаконними та скасування розпоряджень Чопського міського голови Самардака В. В. від 08.02.2016 № 72-ос «Про переведення на вакантну посаду» та від 12.02.2016 № 82-ос «Про попередження працівника щодо наступного вивільнення», то такі охоплюються позовною вимогою про визнання протиправним та скасування розпорядження від 08.04.2016 № 95-ос «Про припинення трудового договору», тому апеляційний суд підстав для задоволення таких вимог не вбачає.
Згідно з частиною 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Таким нормативно-правовим актом є постанова Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі Порядок № 100). Відповідно до пункту 2 зазначеної постанови середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
Відповідно до пункту 8 розділу 4 Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно з частиною 2 пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Для обчислення суми заробітку, що підлягає виплаті працівникові за час вимушеного прогулу, за основу беруться робочі дні.
Згідно з довідкою від 10.06.2016 № 03-8/1389, заробітна плата ОСОБА_1 за останні два місяці роботи перед звільненням становила: за лютий 2016 - 2161, 63 грн, за березень 2016 - 2788, 32 грн. Кількість відпрацьованих днів за лютий-березень 2016 року - 33.
Таким чином розмір середньоденної заробітної плати позивача становить - 150 грн ((2161, 63 +2788, 32):33=149,998).
Кількість днів вимушеного прогулу за період з 12.04.2016 по 27.02.2016 - 969 робочих дні.
Враховуючи те, що справа з приводу поновлення позивача на посаді розглядалася судами різних інстанції більше трьох років не з вини позивача, тому на користь ОСОБА_1 належить стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 13.04.2016, як про це просить позивач.
Сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню з Чопської міської ради на користь ОСОБА_1 з врахуванням заявлених позовних вимог становить 145 200 грн (968 днів х 150 грн).
Щодо позовних вимог про стягнення з Чопської міської ради компенсації за заподіяну моральну (немайнову) шкоду в розмірі 25000 грн, то апеляційний суд підстав для їх задоволення не знаходить.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно з підпунктами 1, 2 пункту 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Позивачем не надано жодних доказів того, що внаслідок неправомірних дій відповідачів йому завдано моральної шкоди, не зазначено, в чому проявились наслідки такої шкоди, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діями відповідачів, а тому відсутні передбачені законом підстави для стягнення компенсації за моральну шкоду.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що сам факт визнання судом протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень не може бути безумовною (автоматичною) підставою для задоволення вимоги про відшкодування моральної шкоди, оскільки така має встановлюватись на підставі наданих позивачем доказів, які б підтверджували моральні чи фізичні страждання, або інші негативні явища, заподіяні фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Щодо судових витрат, то такі також не можуть бути стягнуті на користь ОСОБА_1 , оскільки належних доказів понесення позивачем таких витрат суду не надано.
Крім того, не підлягає стягненню на користь позивача вихідна допомога у розмірі тримісячного середнього заробітку, оскільки виплата такої допомоги при поновленні позивача на раніше займаній посаді трудовим законодавством не передбачена.
Суд першої інстанції наведених обставин та норм чинного законодавства не врахував, внаслідок чого прийняв незаконне та необґрунтоване рішення про відмову в позові, в зв'язку з чим таке рішення підлягає скасуванню з прийняттям постанови про часткове задоволення позову з наведених підстав.
Керуючись ч. 3 ст. 243, ст. 308, ст. 310, ст. 315, ст. 317, ст. 321, ст. 322, ст. 325 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2019 року у справі № 308/4933/16-а скасувати та прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати розпорядження Чопського міського голови Закарпатської області «Про припинення трудового договору» від 08.04.2016 № 95-ос, яким ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України звільнено з посади керівника Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Чопської міської ради з 12 квітня 2016 року.
Поновити ОСОБА_1 на посаді керівника Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Чопської міської ради з 12 квітня 2016 року.
Стягнути з Чопської міської ради (Код ЄДРПОУ: 04053737, адреса: Закарпатська область, м. Чоп, вул. Берег, 2) на користь ОСОБА_1 (ІІН: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) АДРЕСА_2 200 (сто сорок п'ять тисяч двісті) грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова в частині поновлення на посаді та стягнення оплати за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя В. М. Багрій
судді В. Я. Качмар
Д. М. Старунський
Повний текст постанови виготовлений 27.02.2020.