Справа № 120/2913/19-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Крапівницька Н. Л.
Суддя-доповідач - Драчук Т. О.
26 лютого 2020 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Драчук Т. О.
суддів: Ватаманюка Р.В. Полотнянка Ю.П. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Охримчук М.Б.,
представника позивача: Слюсар О.В.,
представника відповідача: Жердєва О.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2019 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
в вересні 2019 року позивач ФОП ОСОБА_1 звернулась до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Вінницькій області (в подальшому замінено на Головне управління ДПС у Вінницькій області) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС у Вінницькі області №0028681305, №0028791305, №0028831305, №0028841305 від 30.08.2019, рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску №0028821305 від 30.08.2019, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів своєчасно не нарахованого внеску №0028811305 від 30.08.2019 та вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0028801305 від 30.08.2019.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 14.11.2019 позов задоволено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить, задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову.
Апеляційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Разом з тим, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не в повній мірі надано оцінку матеріалам справи та доводам відповідача.
Представник позивача в судовому засіданні заперечив щодо задоволення апеляційної скарги, просив відмовити у її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Заслухавши, суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами по справі, ФОП ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець з 18.06.2003 з основним видом діяльності - інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах та здійснює торгівлю будівельними, лакофарбовими матеріалами, а також іншими товарами непродовольчої групи.
У період з 31.07.2019 по 06.08.2019 посадовими особами ГУ ДФС у Вінницькій області проводилась документальна позапланова виїзна перевірка ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2017 по 31.12.2018, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2017 по 31.12.2018.
Відповідно до акту від 09.08.2019 №2862/13/ НОМЕР_1 за ФОП ОСОБА_1 податковим органом виявлено наступні порушення:
- п.п."г" п.198.5, ст.198 Податкового кодексу України, де підприємцю донараховано податок на додану вартість за грудень 2018 року в сумі 129722,00 грн.
Відповідальність за вищевказані порушення передбачено ст.123, ст. 120-1.1, ст. 120-1 Податкового кодексу України;
- п.1 ч.2 ст.6, ч.8 ст.9 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”, в результаті несвоєчасної сплати єдиного внеску нарахованого з чистого оподатковуваного доходу у 2017-2018 р.р. у розмірі 22,0 %;
- ч.2 ст.9, п.1 ч.2 ст.6, п.2 ч.1 ст 7 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”, в результаті чого, занижено єдиний внесок, нарахований з чистого оподатковуваного доходу на загальну суму 87901,68 грн., в.ч. за 2018 рік, в сумі 87901,68 грн.;
- п.п.1.2, 1.3 п.16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України, у результаті визначено суму військового збору за результатами 2018 року в сумі 9729,00 грн.;
- п.177.2, п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України, у результаті визначено суму податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб від здійснення діяльності за 2018 рік на суму 116748,18 грн.
Відповідно до висновків, які викладені в акті перевірки, податковим органом винесені податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Вінницькі області №0028681305, №0028791305, №0028831305, №0028841305 від 30.08.2019, рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску №0028821305 від 30.08.2019, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів своєчасно не нарахованого внеску №0028811305 від 30.08.2019, вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0028801305 від 30.08.2019.
Не погоджуючись із зазначеними рішеннями, та вимогою податкового органу, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що в акті перевірки зазначено, що у відображених в рядку 10.1 декларацій “Придбання (виготовлення, будівництво, спорудження, створення) з податком на додану вартість на митній території України товарів/послуг та необоротних активів з метою їх використання виключно у межах господарської діяльності платника податку для здійснення, які підлягають оподаткуванню за основною ставкою та нульовою ставкою” показників за період з 01.01.2017 по 31.12.2018 у загальній сумі 1938304 грн. встановлено, що на формування цих показників мав вплив здійснення операцій з придбання товарів непродовольчої групи (фарби, будівельні матеріали, посуд і т.п.).
Проведеною перевіркою відображеного показника на підставі таких документів: податкові накладні, видаткові накладні, договори, банківські документи, тощо, не встановлено заниження або завищення задекларованих суб'єктом господарювання показників у рядку 10.1 декларацій „Придбання (виготовлення, будівництво, спорудження, створення) з податком на додану вартість на митній території України товарів/послуг та необоротних активів з метою їх використання виключно у межах господарської діяльності платника податку для здійснення, які підлягають оподаткуванню за основною ставкою та нульовою ставкою”.
ФОП ОСОБА_1 протягом 2017 року задекларовано показник від'ємного значення, що включається до складу податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (рядок 16 декларації), в сумі 283948,00 грн., в тому числі, рядок 16.1 - значення рядка 21 попереднього звітного (податкового) періоду (сума від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду) в сумі 283948,00 грн.
Відображеним показником за період з 01.01.2017 по 31.12.2018 в сумі ПДВ 283948,00 грн. не встановлено заниження/завищення показника.
У судовому засіданні судом встановлено, що ФОП ОСОБА_1 як суб'єкт господарювання, який здійснює розрахункові операції в готівковій та безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток) при продажу товарів кінцевому споживачу, відповідно до п. 177.10 ПК України, застосовує реєстратори розрахункових операцій згідно Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг".
Облік товарних запасів ведеться ОСОБА_1 за місцем їх реалізації відповідно до Положення (Стандарту) БО 9 "Запаси" та Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку запасів №2 від 10.01.2007.
Згідно первинних бухгалтерських документів, а саме, товарних накладних постачальників, протягом 2018 року ФОП ОСОБА_1 придбано товарно-матеріальні цінності, що включені до податкового кредиту згідно реєстрів отриманих податкових накладних.
Крім того, матеріалами перевірки встановлено, що ФОП ОСОБА_1 в 2017-2018 роках було придбано товарно-матеріальних цінностей, які включені до складу податкового кредиту, але не використані в господарській діяльності платника. У зв'язку з цим, зроблено висновок, що ФОП ОСОБА_1 встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 129 722,00 грн. за грудень 2018 року.
В свою чергу, суд першої інстанції зазначив, що ведення Книги обліку доходів і витрат є єдиними видом обліку, передбаченим законодавством для фіксації придбання товарно-матеріальних цінностей для фізичних осіб-підприємців, що перебувають на загальній системі оподаткування, а отже ведення зазначеної книги та зберігання відповідних первинних документів є єдиною законодавчою вимогою для належного підтвердження валових витрат підприємця. Інших вимог законодавство не встановлює.
Тобто, ФОП ОСОБА_1 не зобов'язана вести облік товарних запасів, оскільки такий обов'язок встановлено виключно для юридичних осіб.
З урахуванням вказаного суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач вела облік доходів і витрат у відповідності до вимог п.177.10 ПК України та наказу Міністерства доходів і зборів України від 16.09.2013 №481, яким затверджено форму та порядок ведення Книги обліку доходів і витрат. Порушень порядку ведення книги обліку доходів і витрат перевіркою не зафіксовано, претензій до документального оформлення отриманих товарно-матеріальних цінностей відповідними первинними документами податковий орган також не має, а тому висновки, що покладені в основу акту перевірки ФОП ОСОБА_1 є хибними.
В свою чергу, відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень, рішень та вимоги, тому суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Стаття 67 Конституції України визначає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Податковий кодекс України є спеціальним законом з питань оподаткування та установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу.
Відповідно до п.162.1. ст.162 ПК України від 02.12.2010 № 2755-VI (платниками податку є: фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент.
Згідно з пп.14.1.36. п.14.1. ст.14 ПК України господарською діяльністю є діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Як передбачено п.44.1, 44.3 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Відповідно до абз.2 п.44.1. ст.44 ПК України платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1. цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.
Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Як передбачається ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно з п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704 (далі - Положення), «господарські операції» - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Відповідно до ч.1 ст.9 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Згідно з ч.2 ст.9 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Враховуючи вказане, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
При цьому, як зазначив Вищий адміністративний суд України у своїй ухвалі від 14.01.2015 №К/9991/72258/12, податкове законодавство не встановлює перелік первинних документів, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші операції. Разом з тим, відповідні первинні документи повинні містити усі необхідні реквізити, визначені частинами першою, другою статті 9 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", повну інформацію про виконану господарську операцію та виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.
Порядок оподаткування доходів фізичних осіб-підприємців визначений ст.177 ПК України.
Згідно з п.177.2 ст.177 ПК України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Пунктом 177.4 ст.177 ПК України визначено перелік витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності на загальній системі оподаткування.
Відповідно до пп.177.4.4 п.177.4 ст.177 ПК України до інших витрат відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково - касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.
Разом з тим, як вірно зазначає позивач та встановлено судом податковий орган в акті перевірки від 09.08.2019 №2862/13/ НОМЕР_1 не аналізує жодний первинний документ, на підставі яких позивач формував валові витрати, та не аргументує фактів не підтвердження цими документами віднесення витрат до вкладу валових витрат.
В свою чергу, як вбачається з матеріалів справи всі оспорюванні витрати позивача є документально підтвердженими та пов'язаними з господарською діяльністю позивача.
Разом з тим, відповідно до норм статей 77, 78, 86 ПК України, з метою забезпечення єдиного порядку відображення результатів документальних перевірок платників податків - фізичних осіб, наказом Міністерства фінансів України від 14.03.2013 №395 затверджено Порядок оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - фізичними особами.
Розділом І Порядку №395 встановлено, що акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.
За результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини діяльності платника податків, які стосуються фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.
Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та повною мірою, з посиланнями на первинні або інші документи, які зафіксовані в обліку та підтверджують наявність зазначених фактів.
Підпунктом 2.3.2.2 Порядку №395 передбачено, що у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) діяльності платника податків та операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи з обліку, та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення.
Однак, як встановлено з Акту перевірки відповідач не вказує, що витрати до яких включено вартість фарби, лаки ґрунтовки та інше не пов'язані із господарською діяльністю позивача.
Разом з тим, відповідно до п.198.5. ст.198 ПК України платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:
г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).
В свою чергу, як зазначав суд вище в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Однак, відповідач не доводить факту та не надає доказів укладення господарських операцій, що не пов'язані з господарською діяльністю платника податків (Акт перевірки також не містить такої інформації).
Крім того, згідно з абз.10 п.198.5 ст.198 ПК України у разі якщо на момент перевірки платника податку контролюючим органом в акті вибіркової (часткової) інвентаризації, проведеної платником податку на вимогу такого органу, виявлено нестачу придбаних таким платником товарів (крім випадку, якщо така нестача обумовлена знищенням внаслідок дії обставин непереборної сили, що підтверджується відповідно до законодавства), для цілей розділу V цього Кодексу такі товари вважаються використаними платником податку в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.
В свою чергу, відповідно до п. 20.1.9 ст. 20 ПК України контролюючі органи мають право вимагати від платників податків, що перевіряються в ході перевірок, проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, у тому числі зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки. У разі відмови платника податків (його посадових осіб або осіб, які здійснюють готівкові розрахунки та/або проводять діяльність, що підлягає ліцензуванню та/або патентуванню) від проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки), передбаченої абз.1 цього пункту, або ненадання для перевірки документів, їх копій (за умови наявності таких документів) застосовуються заходи, передбачені ст.94 ПК України, а саме може бути застосовано адміністративний арешт майна платника податків.
Отже, з метою об'єктивного встановлення стану залишків ТМЦ та їх руху у господарській діяльності позивача у періоді, що перевірявся, працівники контролюючого органів мали право вимагати від позивача в ході перевірки, проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, однак не вчинили даних дій.
В свою чергу, відповідач взяв інформацію, яка відносилась до іншого Акту перевірки від 25.06.2019 №2158/13/ НОМЕР_1 , а саме відомості про залишки ТМЦ станом на 31.12.2018. Тобто, відповідач врахував документ, який не витребовувався податковим органом в межах перевірки на підставі, якої складено Акт від 09.08.2019 №2862/13/ НОМЕР_1 , та сам цей документ, в межах законодавства, не можливо враховувати, як первинний документ, а саме інвентаризаційний лист.
На підставі вказаного, відповідачем неправомірно взято до уваги відомості про залишки ТМЦ станом на 31.12.2018, які надавались позивачем до пояснень щодо Акту від 25.06.2019 №2158/13/ НОМЕР_1 .
Разом з тим, ч.1 ст.10 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства зобов'язані проводити інвентаризацію активів і зобов'язань, під час якої перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан і оцінка.
Інвентаризація є одним з елементів бухгалтерського обліку і відіграє роль обов'язкового доповнення до поточної документації господарських операцій всіх підприємств.
Згідно з п.5 ч.1 Загальних положень «Положення про інвентаризацію активів та зобов'язань», затвердженого наказом Міністерства фінансів України 02.09.2014 №879, інвентаризація проводиться з метою забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства. Під час інвентаризації активів і зобов'язань перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан, відповідність критеріям визнання і оцінка. При цьому забезпечуються: виявлення фактичної наявності активів та перевірка повноти відображення зобов'язань, коштів цільового фінансування, витрат майбутніх періодів; установлення лишку або нестачі активів шляхом зіставлення фактичної їх наявності з даними бухгалтерського обліку; виявлення активів, які частково втратили свою первісну якість та споживчу властивість, застарілих, а також матеріальних та нематеріальних активів, що не використовуються, невикористаних сум забезпечення; виявлення активів і зобов'язань, які не відповідають критеріям визнання.
Відтак, під час проведення перевірки, з метою повного та належного встановлення податкових зобов'язань позивача в перевіряємий період, відповідач не скористався правом проведення інвентаризації залишків ТМЦ наявних у ФОП ОСОБА_1 станом на момент проведення перевірки.
Тобто, контролюючий орган достовірно не встановив ані факту реалізації товару, ані розмір отриманого позивачем доходу, ані використання його не у господарській діяльності, а припущення, викладені в акті перевірки, не можуть підставою для прийняття спірних рішень та вимоги.
При цьому, слід зазначити, що суд не наділений повноваженнями замість податкового органу проводити перевірку показників бухгалтерської та податкової звітності суб'єктів господарської діяльності та в ході судового розгляду фактично проводити перевірку. Такі функції належать виключно відповідачу як суб'єкту владних повноважень та фіскальному органу.
Разом з тим, як вірно зазначив суд першої інстанції, відповідно до п. 177.10 ст. 177 ПК України фізичні особи-підприємці зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару. Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Наказом Міністерства доходів і зборів України від 16.09.2013 №481 затверджено форму Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядок її ведення.
Даний Порядок №481 затверджений відповідно до пункту 177.10 статті 177 та пункту 178.6 статті 178 розділу IV Податкового кодексу України.
Відповідно до п.1 Порядку № 481 фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, та фізичні особи, які проводять незалежну професійну діяльність, зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат, у якій за підсумком робочого дня, протягом якого отримано дохід, на підставі первинних документів здійснюються записи про отримані доходи та документально підтверджені витрати. Відповідно до п.5 Порядку записи у Книзі виконуються за підсумками робочого дня, протягом якого отримано дохід.
Як передбачено п.2 Порядку № 481 книга ведеться за вибором платника податку в паперовому або електронному вигляді.
Відповідно до п.3 Порядку №481 у разі обрання самозайнятою особою ведення Книги у паперовому вигляді, серед іншого: самозайнята особа зобов'язана подати до контролюючого органу за основним місцем обліку примірник Книги, на титульному аркуші якої зазначаються: прізвище, ім'я та по батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для осіб, які через свої релігійні переконання відмовились від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), податкова адреса, номер та дата свідоцтва про право на здійснення незалежної професійної діяльності (за наявності); книга прошнурована, пронумерована, безоплатно реєструється в контролюючому органі. Книга засвідчується підписом керівника або заступника контролюючого органу та скріплюється печаткою.
Згідно з пп.2,6 п.6 Порядку визначено, що у графі 2 Книги "Сума доходу, отриманого від здійснення господарської діяльності або незалежної професійної діяльності" відображається сума доходу, отриманого від здійснення господарської або незалежної професійної діяльності із сумарним підсумком за місяць, квартал, рік, зокрема, кошти, що надійшли на поточний рахунок, касу платника податків та/або отримано готівкою, сума заборгованості, за якою минув строк позовної давності, вартість безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг).
У графі 6 Книги "Сума витрат, пов'язаних з придбанням товарів (робіт, послуг)" відображається сума витрат, які документально підтверджені та безпосередньо пов'язані з отриманням доходу за підсумками дня.
Даний Порядок є єдиним нормативним документом, що регулює порядок ведення підприємцями обліку доходів і витрат. Саме на підставі даних Книги обліку доходів і витрат формується декларація підприємця про міновий стан і доходи. Порядком ведення Книги обліку доходів і витрат не передбачено ведення залишку товарних запасів фізичними особами - підприємцями на загальній системі оподаткування, у зв'язку з цим позивачем на усний запит податкового органу таких залишків і не надавалось.
Ведення Книги обліку доходів і витрат є єдиними видом обліку, передбаченим законодавством для фіксації придбання товарно-матеріальних цінностей для фізичних осіб-підприємців, що перебувають на загальній системі оподаткування, а отже ведення зазначеної книги та зберігання відповідних первинних документів є єдиною законодавчою вимогою для належного підтвердження валових витрат підприємця. Інших вимог законодавство не встановлює.
Суд звертає увагу податкового органу на те, що ФОП ОСОБА_1 не зобов'язана вести облік товарних запасів, оскільки такий обов'язок встановлено виключно для юридичних осіб.
На підставі вказаного, колегія суддів приходить до аналогічного висновку з судом першої інстанції, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень, рішень та вимоги. Крім того, висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, в той час як на підставі аналізу всіх доказів у справі суди дійшли висновку про те, що документи бухгалтерської звітності позивача підтверджують відповідність вимогам статті 177 Податкового Кодексу України врахування позивачем розміру його витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, при визначенні об'єкту оподаткування та використання товарів безпосередньо в господарській діяльності.
Крім того, у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив вірний висновок щодо задоволення позовних вимог.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття. Порядок касаційного оскарження передбаченийст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 27 лютого 2020 року.
Головуючий Драчук Т. О.
Судді Ватаманюк Р.В. Полотнянко Ю.П.