26 лютого 2020 рокуЛьвівСправа № 608/2199/19 пров. № А/857/1820/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Бруновської Н.В., Улицького В.З.,
з участю секретаря судового засідання Омеляновської Л.В.,
розглянувши в судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції на рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 17 січня 2020 року у справі № 608/2199/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до поліцейського СРПП № 2 Управління патрульної поліції в Тернопільській області Адам'яка Степана Сергійовича, Управління патрульної поліції в Тернопільській області про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Квятковська Л.Й. в м. Чорткові Тернопільської області 17.01.2020 року, згідно з протоколом судового засідання о 11:24 год), -
ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до відповідачів поліцейського СРПП № 2 УПП в Тернопільській області Адам'яка Степана Сергійовича та Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про адміністративне правопорушення від 01.11.2019 ДП 18 № 594648 та закриття провадження по справі.
Рішенням Чортківського районного суду Тернопільської області від 17 січня 2020 року адміністративний позов задоволено повністю.
Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржило Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції, яке покликаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 17 січня 2020 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що оскаржувана постанова є правомірною, оскільки винесена з дотриманням норм чинного законодавства, а також зазначає про безпідставне стягнення судом першої інстанції витрат на правничу допомогу.
Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Сторони згідно положень частин 1 та 2 статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з'явилися, що відповідно до частини 3 даної правової норми не перешкоджає розгляду справи у суді апеляційної інстанції.
Клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи з огляду на наведені вище положення статті 268 КАС України відхилено.
Відповідно до положень частини четвертої статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши та обговоривши матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що 01 листопада 2019 року поліцейський СРПП № 2 УПП в Тернопільській області Адам'як С.С. виніс постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ДП18 № 594648, в якій вказується, що 01 листопада 2019 року позивач керував транспортним засобом марки «Ауді 100», номерний знак НОМЕР_1 , в якого в темну пору доби не працював правий габаритний ліхтар, чим порушив п. 31.4.3а, вчинивши правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КупАП).
Не погодившись з винесеною постановою, позивач звернувся до суду.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі не довели належними та допустимими доказами правомірність винесення оскаржуваної постанови.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Статтею 245 КУпАП визначено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII) визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями, далі - ПДР України).
Пунктами 1.3 та 1.9. ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до п. 31.4.3 а ПДР України, кількість, тип, колір, розміщення і режим роботи зовнішніх світлових приладів не відповідають вимогам конструкції транспортного засобу.
Згідно з статтею 31 Закону № 580-VIII поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Статтею 40 Закону № 580-VIII встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою:
1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб;
2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
В апеляційній скарзі відповідач Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції посилається на запис з нагрудної камери інспектора, зазначає, що такий підтверджує факт порушення позивачем п. 31.4.3а ПДР України та є доказом порушення правил дорожнього руху позивача.
Апеляційний суд не погоджується з таким твердженням з огляду на наступне.
З наявних у матеріалах справи відеозаписів, наданих відповідачем, неможливо встановити факт порушення позивачем правил дорожнього руху, оскільки в таких відсутнє фіксування несправності правого габаритного ліхтаря.
Відповідно до частини 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частина 2 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України).
Статтею 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Інших доказів, крім тих, що були надані суду першої інстанції та досліджені в ході розгляду справи, апеляційному суду не надано.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про правильність висновків суду першої інстанції про те, що оскаржувана постанова відповідача підлягає скасуванню, а справа закриттю.
Щодо покликань суду першої інстанції на те, що відповідач поліцейський СРПП № 2 Управління патрульної поліції в Тернопільській області Адам'як С.С. незаконно розглянув справу на місці зупинки транспортного засобу та суттєво порушив права позивача, оскільки не дав можливості скористатися своїми правами, передбаченими ст. 268 КУпАП у повному обсязі, а також щодо того, що будь-якої підготовки до розгляду справи не було, як і не було оголошення посадової особи, яка розглядає справу, особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, не були вирішені клопотання, не були досліджені докази, не були заслухані особи, які беруть участь у розгляді справи. Тобто своїми діями відповідач грубо порушив вимоги ст.ст. 278, 279 КУпАП, апеляційний суд зазначає наступне.
З відеозаписів з нагрудної камери встановлено, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення інспектором дотримано процедуру, яка передбачена КУпАП, а саме було оголошення посадової особи, яка розглядає справу, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, вирішені клопотання заявлені позивачем клопотання та заслухані особи, які беруть участь у розгляді справи. Крім того, позивач повністю скористався своїми, передбаченими Законом, правами.
Крім того, судом першої інстанції, в оскаржуваному рішенні, помилково застосовано Рішення Конституційного суду України від 26 травня 2015 року № 5-рп/2015, зазначивши, що відповідач незаконно розглянув справу на місці зупинки транспортного засобу.
Так, відповідно до положень ст. 283 КпАП України, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Відповідно до ст. 276 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення.
Пунктом 2.3 Рішення Конституційного суду України від 26 травня 2015 року № 5-рп/2015передбачено, що у частинах першій, другій статті 258 КУпАП визначено випадки, коли протокол про вчинення адміністративного правопорушення не складається, а адміністративне стягнення накладається і стягується на місці вчинення правопорушення, якщо особа не оспорює допущеного нею порушення і адміністративного стягнення, що на неї накладається, а розмір штрафу не перевищує передбаченого у Кодексі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Перелік адміністративних правопорушень, за які адміністративні стягнення накладаються на місці їх вчинення, є вичерпним і може бути змінений лише законом.
Скорочене провадження у справах про зазначені адміністративні правопорушення передбачає, зокрема, фіксацію адміністративного правопорушення і накладання адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо на місці його вчинення. Застосування посадовою особою процедури скороченого провадження в інших випадках, які не визначені законом, тобто розгляд справи про адміністративне правопорушення безпосередньо на місці його вчинення, а не за місцезнаходженням органу, уповноваженого законом розглядати справу про таке правопорушення, призводить до порушення процесуальних прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, закріплених у статтях 257, 268, 277, 278, 279, 280 Кодексу.
Згідно з КУпАП до цього переліку належать, зокрема, такі адміністративні правопорушення: порушення вимог пожежної безпеки в лісах (стаття 77); порушення правил полювання (частина перша статті 85); порушення правил рибальства (частина третя статті 85); порушення правил щодо карантину тварин, інших ветеринарно-санітарних вимог (стаття 107); викидання сміття та інших предметів з вікон і дверей вагонів поїздів, прохід по залізничних коліях у невстановлених місцях (частина третя статті 109); викидання за борт річкового або маломірного судна сміття та інших предметів (частина третя статті 116-2); провезення ручної кладі понад установлені норми і неоплаченого багажу (стаття 134); безквитковий проїзд (стаття 135); прояв неповаги до суду (стаття 185-3). Притягнення особи до адміністративної відповідальності у вказаних випадках фактично відбувається у скороченому провадженні.
Таким чином, Конституційний Суд України у зазначеній справі дійшов висновку, що всі інші види правопорушень розгляду у скороченому провадженні не підлягають.
Частина 3 ст. 258 КУпАП передбачає, що працівник патрульної поліції може винести постанову на місці вчинення правопорушення. Проте, постанова не може бути винесена без розгляду адміністративної справи. Постанова щодо притягнення особи до відповідальності виноситься за результатами розгляду справи.
Частина 4 ст. 258 КУпАП вказує на те, що працівник патрульної поліції повинен дотримуватись вимог ст. 283 КУпАП, яка зазначає, що постанова виноситься тільки за результатами розгляду справи.
При цьому зміни до ст. 258 КУпАП, якими надано можливість працівникам Національної поліції не складати протоколи про адміністративні правопорушення, та Інструкції № 1395, якою врегульовано порядок оформлення адміністративних правопорушень саме у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, набрали чинності пізніше, ніж було прийняте вищевказане рішення Конституційного Суду України і вказаним нормативним актам не надавалось тлумачення Конституційним Судом України.
Отже, приписи постанови Конституційного Суду України по справі № 1-11/2015 від 26.05.2015 року повинні застосовуватись з урахуванням законодавчих змін, що відбулися у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, внесених Законом України від 14.07.2015 року № 596-VІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення дорожнього руху».
З огляду на викладене, слід зробити висновок, що розгляд справи на місці зупинки транспортного засобу не є порушенням процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення, яке утворює самостійну підставу для скасування постанови, винесеної за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Частиною 1 ст. 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
У ч. 2 ст. 134 КАС України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Склад та обсяг судових витрат визначено у ч. 3 ст. 134 КАС України, згідно з якою для цілей розподілу судових витрат:
1)розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2)розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Пунктами 4, 6 ч. 1 ст. 1 Закону України від 05.07.2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору; інші види правової допомоги - це види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Статтею 19 Закону № 5076-VI передбачено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
У ст. 30 Закону № 5076-VI визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Для вирішення питання про відшкодування витрат на правничу допомогу від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
З матеріалів справи встановлено, що представником позивача надано документи, що підтверджують понесені позивачем витрати на правничу допомогу, а саме договір про надання правової допомоги від 08.11.2019, ордер про надання правової допомоги серії ТР № 031698, Акт узгодження гонорару від 08.11.2019 та квитанція прибуткового касового ордера № 19 від 05.12.2019 на суму 1200 грн.
Щодо покликання відповідача на обов'язковість ведення адвокатом Книги обліку доходів та витрат, колегія суддів зазначає, що предметом спірних правовідносин є фактичне понесення витрат на правову допомогу та їх відшкодування відповідною стороною у справі. Облік отриманих доходів адвокатом не є предметом спору.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.10.2018 у справі № 569/17904/17.
Крім того, Верховний Суд у додатковій постанові від 05.09.2019 у справі № 826/841/17 зазначив, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб'єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.
Зважаючи на те, що понесені позивачем витрати у розмірі 1200 грн. на правничу допомогу у розглядуваній справі підтверджені належними доказами, то суд першої інстанції правомірно стягнув в його користь зазначену суму.
Однак судом першої інстанції неправильно сформульовано резолютивну частину рішення щодо порядку стягнення судових витрат, оскільки не зазначено, що дані витрати підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Відповідно до приписів частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Частиною 4 статті 317 КАС України передбачено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Підсумовуючи наведене, на переконання апеляційного суду, суд першої інстанції правильно по суті вирішив даний публічно-правовий спір, однак дійшов висновків, що частково суперечать встановленим обставинам справи, внаслідок чого допустився помилкового застосування в цій частині норм матеріального права, що не вплинуло на правильність прийнятого рішення. Також суд першої інстанції допустився помилки в застосуванні норм процесуального права щодо формулювання резолютивної частини рішення в частині стягнення судових витрат. Тому оскаржене рішення суду слід змінити, змінивши його мотивувальну частину наведеними вище мотивами задоволення адміністративного позову, а також резолютивну частину в частині судових витрат.
Керуючись ст.ст. 243, 272, 286, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції задовольнити частково, рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 17 січня 2020 року у справі № 608/2199/19 змінити в частині мотивів відповідно до мотивувальної частини постанови апеляційного суду.
Абзац третій резолютивної частини рішення суду першої інстанції викласти в редакції: «Стягнути на користь позивача, ОСОБА_1 , за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1200 (одна тисяча двісті) грн.
У решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді Н. В. Бруновська
В. З. Улицький
Повне судове рішення складено 27.02.2020