Справа № 120/2772/19-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Дмитришена Руслана Миколаївна
Суддя-доповідач - Ватаманюк Р.В.
19 лютого 2020 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Ватаманюка Р.В.
суддів: Драчук Т. О. Полотнянка Ю.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2019 року (складене 31 жовтня 2019 року у м. Вінниця) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу та зобов'язання вчинити дії,
позивач 30.08.2019 звернувся із позовом до Вінницького окружного адміністративного суду в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 29.07.2019 №2-12777/15-19-СГ "Про відмову надання дозволу на розроблення документації із землеустрою".
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту Пултівецької сільської ради, із урахуванням правової оцінки, наданої судом в судовому рішенні.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 24.10.2019 позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 29.07.2019 №2-12777/15-19-СГ "Про відмову надання дозволу на розроблення документації із землеустрою".
Зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання в частині звернення ОСОБА_1 з проханням надати дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га, за межами населеного пункту Пултівецької сільської ради, із урахуванням правової оцінки, наданої судом в судовому рішенні.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області сплачений при звернені до суду судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 384,2 грн.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд змінити вказане рішення в частині відмови у задоволенні позову та пункт 3 резолютивної частини викласти в новій редакції, зокрема, зобов'язати надати дозвіл на розробку документації із землеустрою.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказав, що судом першої інстанції безпідставно не враховано те, що повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку. При цьому, позивач вказує, що єдиним ефективним способом захисту його права є зобов'язати рішенням суду Головне управління Держгеокадастру у Вінницький області надати дозвіл на розробку проекту землеустрою.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу вказавши, що суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
19.02.2020 представником відповідача подано заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Позивач оскаржує постанову суду першої інстанції в частині зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою.
Судом першої інстанції встановлені та неоспорені сторонами такі обставини.
11.07.2019 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із колективним клопотанням про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок (проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок) сільськогосподарського призначення, державної форми власності, землі запасу, яка межує поруч із земельною ділянкою за кадастровим номером 0520685500:04:004:0283 орієнтовною площею по 2,0 га на кожного із них окремо, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, за межами населеного пункту Пултівецької сільської ради Вінницького району Вінницької області, або мотивовані відмови в наданні дозволів у виді наказів.
29.07.2019 наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області за № 2-12777/15-19-СГ позивачу відмовлено у наданні вказаного дозволу на підставі ст. 119, ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України. В наказі зазначено, що бажана земельна ділянка згідно рішення Пултівецької сільської ради від 2002 року надана в користування іншим особам з урахуванням того, що земельні ділянки перебувають у відкритому і безперервному користуванні громадян.
Не погоджуючись з такою відмовою позивач оскаржив її до суду.
Приймаючи рішення в оскаржуваній частині суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки під час розгляду справи судом не здобуто достатніх даних, які б свідчили про відсутність можливості та наміру суб'єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення з урахуванням позиції суду, то належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, буде зобов'язання відповідача повторно розглянути питання щодо надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою із прийняттям відповідного владного рішення.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції за такими доводами.
Відповідно до ч. 1 ст. 35 ЗК України земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.
Згідно ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України. Зокрема, частиною шостою цієї статті визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертався до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з колективним клопотанням про надання йому дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, на території Пултівецької сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту).
29.07.2019 наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області за № 2-12777/15-19-СГ позивачу відмовлено у наданні вказаного дозволу на підставі ст. 119, ч. 7 ст. 118 ЗК України.
Підставою для відмови у наданні позивачу дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою стало посилання відповідача на те, що зазначена на графічних матеріалах земельна ділянка згідно з рішенням Пултівецької сільської ради від 2002 року є наданою в користування іншим особам з урахуванням того, що земельні ділянки перебувають у відкритому і безперервному користуванні громадян.
Однак, відповідачем не надано суду вказане рішення, натомість, надано рішення 6 сесії 22 скликання Пултівецької сільської ради від 04.04.1996 про передачу земельних ділянок у приватну власність та рішення 6 сесії 22 скликання від 04.04.1996 про виділення земельних ділянок для ведення особистого підсобного господарства, на які відповідач не посилався під час винесення оскаржуваного наказу.
Отже, відповідач не надав відповідний наказ Пултівецької сільської ради від 2002 року, яким останній керувався при прийнятті оскаржуваного рішення, а відтак, не довів належними і допустимими доказами тієї обставини, що спірний земельна ділянка перебуває у законному користуванні інших осіб, у зв'язку з чим необхідна згода таких осіб на вилучення земельної ділянки.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області протиправно відмовило позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.
При цьому, стосовно зобов'язання відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суд зазначає наступне.
Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим частиною 2 статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Відповідно до ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Згідно зі ч. 3 ст. 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Тобто, спосіб захисту має враховувати суть правопорушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У даному випадку повноваження відповідача щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивовано відмови у його наданні, регламентовано частиною 6 статті 118 ЗК України.
Таким чином, повноваження відповідача щодо надання дозволів на розробку проектів землеустрою визначені законом, а відтак відносяться до його виключної компетенції.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 11.04.2018 у справі №806/2208/17.
При цьому, колегія суддів зазначає, що Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області приймаючи оскаржуваний наказ від 29.07.2019 за № 2-12777/15-19-СГ, яким позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою не досліджено наявність чи відсутність інших обставин, передбачених Земельним кодексом України, які можуть слугувати підставою для відмови у наданні такого дозволу.
Наявність чи відсутність таких підстав ні судом першої інстанції ні апеляційним судом не встановлюється, оскільки не входить до предмету позову.
Отже, враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що з метою захисту прав та інтересів позивача, з урахуванням вимог ст. 245 КАС України, необхідним є задоволення позову шляхом зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання в частині звернення ОСОБА_1 із проханням надати дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га, за межами населеного пункту Пултівецької сільської ради, із урахуванням правової оцінки, наданої судом в судовому рішенні.
На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Ватаманюк Р.В.
Судді Драчук Т. О. Полотнянко Ю.П.