Справа № 826/4878/16 Суддя (судді) першої інстанції: Добрянська Я.І.
Суддя-доповідач: Губська Л.В.
27 лютого 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Губської Л.В.,
суддів: Бабенка К.А., Епель О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировича на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 грудня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировича, третя особа Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про зобов'язати вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просить зобов'язати уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта банк» Кадирова Кадирова Владислава Володимировича включити її до переліку вкладників ПАТ «Дельта Банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка є вкладником АТ «Дельта Банк» та, враховуючи процедуру ліквідації банку їй має бути виплачена гарантована сума відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. На думку позивачки, уповноваженою особою Фонду протиправно не включено її до переліку вкладників ПАТ «Дельта Банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що порушує її майнові права. Також позивач зазначає, що віднесення договору банківського вкладу до нікчемного на підставі пункту 7 частини 3 статті 38 зазначеного Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є безпідставним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 листопада 2019 року адміністративний позов задоволено, внаслідок чого визнано протиправними дії уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича щодо формування повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в частині не включення ОСОБА_1 та зобов'язано уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича включити інформацію про ОСОБА_1 до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, згідно з договором від 03.02.2015 № 008-19553-020315 банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у євро, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «Дельта Банк».
При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки протиправними діями відповідача було порушено гарантоване ч. 1 ст. 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» право позивачки на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду, її вимоги є обґрунтованими. Крім того, суд зазначив, що позивачка є особою, яка набула право на гарантоване відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а тому вона протиправно не була включена до повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів. Підкреслив, що відповідачем не обґрунтовано існування підстав для невключення позивачки до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог. Апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції прийнято при неповному з'ясуванні обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції ухвалено судове рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, без врахування всіх фактичних обставин справи. Вказує, що у період дії постанови Національного банку України від 30.10.2014 № 692/БТ «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії проблемних» банку було заборонено проведення будь-яких операцій, за результатами яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб Фондом.
Крім того, зазначає, що оскільки повідомлення про нікчемність правочину від 23.09.2015 позивачем у судовому порядку не оскаржувалось, його правомірність судом не досліджувалась та станом на час розгляду справи було чинним, відповідно вказані обставини виключають можливість відповідача зобов'язати включити позивача до переліку вкладників.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як установлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 02 березня 2015 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у євро № 008-19553-020315. За умовами договору, банк відкрив депозитний рахунок № НОМЕР_1 , сума вкладу визначена в розмірі 4 000, 00 доларів США, процентна ставка на суму вкладу становить 4,5% річних.
Відповідно до довідки тимчасової адміністрації АТ «Дельта Банк» про наявність рахунків в АТ «Дельта Банк» від 08.07.2015 № 05-3032026 в ПАТ «Дельта Банк» відкрито договір банківського вкладу (депозиту) № 008-19553-020315 «Зростаючий» укладений 02.03.2015 на суму 4 000, 00 євро.
Водночас, постановою Національного банку України від 30.10.2014 № 692/БТ АТ «Дельта Банк» віднесено до категорії проблемних строком на 180 днів та встановлено обмеження в його діяльності, зокрема: здійснювати залучення коштів від фізичних осіб в обсязі, що не перевищує обсяг таких операцій на дату прийняття цієї постанови (у розрізі валюти), та за процентними ставками, не вищими, ніж середні по банківській системі; не допускати проведення будь-яких операцій, за результатами яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, крім договорів, укладених до набрання чинності цією постановою, умовами яких передбачено поповнення вкладів фізичних осіб за рахунок відсотків.
На підставі постанови Правління Національного банку України від 02.03.2015 № 150 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 02.03.2015 № 51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк», згідно якого з 03.03.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію строком на 3 місяці та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрацію в ПАТ «Дельта Банк» - Кадирова Владислава Володимировича.
Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 08.04.2015 № 71 внесено зміни до рішення від 02.03.2015 № 51 та вказано, що тимчасову адміністрацію запроваджено строком на 6 місяців з 03.03.2015 по 02.09.2015.
У подальшому, рішенням виконавчої дирекції Фонду від 03.08.2015 № 147 продовжено строки здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк» до 02.10.2015.
Постановою Правління Національного банку України від 02.10.2015 № 664 відкликано банківську ліцензію та вирішено ліквідувати ПАТ «Дельта Банк».
02.10.2015 згідно рішення виконавчої дирекції Фонду № 181 від 02.10.2015 розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Дельта Банк» та призначено Кадирова Владислава Володимировича уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» строком на 2 роки з 05.10.2015 по 04.10.2017 включно.
На виконання Наказу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В.В. № 408 від 29.05.2015 та рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 174/15 від 27.07.2015 комісією з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями АТ «Дельта Банк» було здійснено перевірку договорів (правочинів) за вкладними операціями, на предмети виявлення договорів (правочинів), що є нікчемними з підстав, передбачених ч. 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
За наслідками проведеної перевірки відповідно до протоколу засіданні Комісії з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями АТ «Дельта Банк» призначеної наказом від 29.05.2015 № 408 та наказу від 16.09.2015 № 813, застосовано наслідки нікчемності договорів банківського вкладу (депозиту), укладених з позивачами.
Наказом від 22.09.2015 № 836 «Про внесення змін до Наказу № 813 від 16.09.2015 року» внесено зміни до Наказу № 813 в частині застосування наслідків нікчемності договорів банківського вкладу, що є нікчемними з підстав, визначених п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та анульовано проводки по поверненню коштів з депозитних рахунків, відкритих відповідно до Договорів, або з поточних рахунків, на які відповідно до умов договорів були перераховані кошти після закінчення строку дії договорів, на рахунки фізичних осіб, які здійснили перерахування коштів на вкладні рахунки, відкриті відповідно до умов договорів, перелік яких наведено в Додатку до наказу.
В подальшому, позивачкою отримано від Тимчасової адміністрації ПАТ «Дельта Банк» повідомлення від 23.09.2015 про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) укладеного з АТ «Дельта Банк», згідно п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Відтак, позивачка, вважаючи свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, звернулась з даним позовом до суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів перед судом правомірність своїх дій, з чим погоджується і колегія суддів з огляду на наступне.
Так, частиною першою статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон) визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.
За правилами частин першої-четвертої статті 27 Закону уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.
Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.
Згідно ч. 5 ст. 27 Закону протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур'єр» або «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Приписи ч. 6 ст. 27 Закону визначають, що Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.
Відповідно до пунктів 3-5 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09.08.2012 № 14 (далі - Положення № 14) уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує та подає до Фонду повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду (додаток 8), із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню (далі - Перелік), перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4-6 частини четвертої статті 26 Закону, а також перелік осіб, які на індивідуальній основі отримують від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або мають інші фінансові привілеї від банку.
Перелік складається станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку і включає суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується, виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів (зменшених на суму податку), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку.
Визначений у Переліку залишок гарантованої суми надається з урахуванням розрахункових сум, сплачених вкладнику протягом дії тимчасової адміністрації у неплатоспроможному банку.
Якщо вкладник не отримав свої вклади у межах граничного розміру суми відшкодування протягом дії тимчасової адміністрації за рахунок цільової позики Фонду, така сума відшкодування включається до Переліку.
Перелік складається в алфавітному порядку за прізвищами вкладників та подається до Фонду на паперових та електронних носіях разом із супровідним листом.
Інформація про вкладника в Переліку має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.
Перелік на паперових носіях (пронумерованих, прошитих) засвідчується підписом уповноваженої особи Фонду та відбитком печатки банку, що ліквідується, на електронних носіях подається на CD-дисках у csv файлі. Дані на паперових та електронних носіях повинні бути ідентичними.
Відповідно до пункту 6 розділу ІІІ Положення № 14 передбачено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників; змін розміру сум разом із змінами реквізитів вкладників.
Як передбачено у пунктах 2, 3 розділу IV Положення № 14, Фонд складає на підставі Переліку загальний Реєстр вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, за формою, наведеною у додатку 11 до цього Положення (далі - Загальний Реєстр).
Загальний Реєстр складається на паперових та електронних носіях, підписується відповідальною особою, яка його склала, та засвідчується підписом директора-розпорядника та відбитком печатки Фонду, на електронних носіях - на CD-дисках у csv файлі. Дані на паперових та електронних носіях повинні бути ідентичними.
Наведені норми законодавства вказують, що процедура визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, включає такі етапи: 1) складення уповноваженою особою Фонду переліку вкладників та визначення розрахункових сум відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду; 2) передача уповноваженою особою Фонду сформованого переліку вкладників до Фонду; 3) складення Фондом на підставі отриманого переліку вкладників Загального Реєстру; 4) затвердження виконавчою дирекцією Фонду Загального реєстру.
Як вбачається із змісту наказу Тимчасової адміністрації ПАТ «Дельта Банк» № 813 від 16 вересня 2015 року, договори банківського вкладу (депозиту), відповідно до Додатку № 1, визнано нікчемний згідно п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Згідно ч. 2 ст. 38 Закону протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
Приписи ч. 3 ст. 38 Закону визначають, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.
Порядок виявлення нікчемних договорів, а також дій Фонду у разі їх виявлення визначаються нормативно-правовими актами Фонду.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 38 Закону Фонд протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.
Наведене дає підстави для висновку про наявність в Уповноваженої особи, а у подальшому у Фонду обов'язку забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті, а також права на вчинення дій щодо повідомлення осіб про нікчемність договорів і застосування наслідків їх нікчемності.
Разом з тим, аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що дане право не є абсолютним, а кореспондується з обов'язком встановити перед прийняттям рішення обставини, з якими Закон пов'язує нікчемність правочину, тобто саме по собі твердження про нікчемність правочину недостатньо для визнання його таким, оскільки воно у даному випадку нівелюється протилежним твердженням вкладника про дійсність вкладу.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, врегульовані цивільним законодавством, положення якого не можуть бути застосовані комісією банку чи уповноваженою особою Фонду при вирішенні питання щодо віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38, а також у частині 3 статті 36 Закону. Про це зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 в справі № 826/1476/15.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту), укладеного позивачем з ПАТ «Дельта Банк», визначено п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону, відповідно до якого правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав, зокрема, коли банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.
Умовою застосування п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону при встановленні нікчемності правочину є мета надання окремим кредиторам переваг, прямо не встановлених для них законодавством. Однак, одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах 200 000, 00 грн прямо встановлена законодавством України, а тому посилання на п. 7 ч. 3 ст. 38 вказаного Закону не є належною підставою для визнання правочину, укладеного між позивачем та ПАТ «Дельта банк», нікчемним.
Посилання Уповноваженої особи на постанову правління Національного банку України від 30.10.2014 № 692/БТ «Про віднесення ПАТ «Дельта банк» до категорії проблемних», якою встановлено обмеження в діяльності банку, що була наявна на момент укладання договорів банківського вкладу (депозиту) та, на її переконання, перешкоджала укладенню таких договорів, судовою колегією оцінюється критично, оскільки зазначена постанова становить банківську таємницю і позивачі не могли бути обізнаними про її зміст та встановлені обмеження.
Відповідно до частин першої та третьої статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
Отже, законодавство не передбачає обмежень для визнання особи вкладником банку у випадках перерахування коштів на її користь іншим клієнтом за договором банківського рахунку. При цьому і положення статті 2 Закону № 4452-VI визначають, що вкладом вважаються кошти, які надійшли до банку як безпосередньо від вкладника, так і для нього. Вказане свідчить про помилковість висновків апеляційного суду, що залучення коштів на рахунок від іншої особи свідчить про відсутність підстав вважати останні вкладом.
Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що позивач є вкладником у розумінні приписів статті 2 Закону № 4452-VI, вклад розміщено на рахунку в ПАТ «Дельта Банк» до запровадження тимчасової адміністрації, а тому він підпадає під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону № 4452-VI. При цьому уповноваженою особою Фонду не наведено правових підстав для невключення позивача до переліку вкладників ПАТ «Дельта Банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до приписів Закону №4452-VI.
Відтак, позивач є особою, яка набула право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, і неподання інформації про позивача, як вкладника банку, до переліку протягом трьох днів з дня отримання рішення про відкликання банківської ліцензії дає підстави для зобов'язання уповноваженої особи Фонду подати до Фонду додаткову інформацію щодо позивача. як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду.
Вказана правова позиція викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №802/351/16-а.
Колегія суддів також враховує правову позицію що висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 02 квітня 2019 року в справі № 816/4666/15, відповідно до якої посилання Уповноваженої особи Фонду на порушення при перерахуванні коштів на рахунок позивача положень пункту 5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб в АТ «Дельта банк» як на підставу для відмови в задоволенні позову, оскільки положення вказаного пункту Правил (у редакції, чинній на час укладення договорів банківського вкладу) забороняли зарахування на вкладний (депозитний) рахунок грошових сум для вкладника від третіх осіб, крім випадків, передбачених нормами чинного законодавства або продуктами банку. За таких обставин внесення коштів на рахунок позивача з рахунку іншої фізичної особи не суперечить приписам чинного законодавства та Правилам банківського обслуговування фізичних осіб в АТ «Дельта банк».
При цьому згідно з приписами пункту 2.7 Правил банківського обслуговування фізичних осіб в АТ «Дельта банк» у разі виникнення розбіжностей між положеннями цих Правил та умовами договору, положення цих Правил мають пріоритетну силу та застосовуються Сторонами до взаємовідносин, які виникають/діють відповідно до договору, якщо в конкретному договорі за продуктом банку сторони прямо не передбачили протилежне.
Доказів на підтвердження наявності підстав, передбачених ч. 4 ст. 26 Закону, для відмови у відшкодуванні коштів по рахунку позивача, відповідачем надано не було, а судом не встановлено.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що Уповноваженою особою не доведено наявності підстав, передбачених ч. 3 ст. 38 Закону, для визнання нікчемним договору від 02.03.2015 № 008-19553-020315, висновок про нікчемність укладеного правочину є таким, що ґрунтується на припущеннях та ймовірності, а отже є необґрунтованим і безпідставним, не надано доказів, які б свідчили, що зазначений правочин є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.
Крім того, в силу положень ч. 3 ст. 228 ЦК України питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом, натомість відповідного судового рішення про визнання недійсним спірного договору та застосування до нього правових наслідків недійсності матеріали справи не містять.
Враховуючи, що вищенаведеними обставинами спростовується твердження відповідача про нікчемність укладеного між позивачем та ПАТ «Дельта Банк» правочину, а також останнім не заперечується надходження коштів у сумі 4 000, 00 євро на рахунок позивачки, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити, що платіжні операції по перерахуванню коштів з рахунку однієї особи на рахунок позивача не є правочинами між банком та фізичною особою в силу положень ст. 202 ЦК України.
Здійснюючи операції з перерахування коштів, банк не вчиняє окремі правочини, а виконує свої зобов'язання з обслуговування клієнтів банку, передбачені ЦК України, Законом України «Про банки і банківську діяльність», Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 № 492, та договорами з відповідними клієнтами банку.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.
Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
Згідно ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
За таких обставин колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону вкладник - фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.
Приписи п. 3 ч. 1 ст. 2 Закону визначають вклад як кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що вкладником є, зокрема, фізична особа, яка уклала договір банківського вкладу, кошти на який залучені банком від вкладника або надійшли на рахунок вкладника.
Таким чином, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що у межах спірних правовідносин позивачка є вкладницею ПАТ «Дельта Банк», а відтак має право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду.
З урахуванням наведеного, судова колегія вважає за необхідне підкреслити, що право громадянина на власність як важливий атрибут правової держави і демократичного суспільства закріплено в Конституції України, у якій установлено основні положення щодо власності (статті 13, 41, 142 та 143 Конституції України), закріплено рівність усіх суб'єктів права власності (статті 1 та 13 Конституції України), гарантії права власності та обов'язки власників (статті 13 і 41 Конституції України). Крім того, стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.
У статті 3 ЦК України серед засад цивільного законодавства закріплена неприпустимість позбавлення права власності (пункт 2 частини першої), хоча власник може вимагати усунення й тих порушень, що не призвели до позбавлення права власності. Відповідно до статті 321 ЦК України зміст непорушності права власності охоплює також заборону обмеження в його здійсненні.
Важливою гарантією права приватної власності є конституційне закріплення, що «примусове відчуження об'єктів приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього повного відшкодування їхньої вартості» (частина п'ята статті 41 Конституції України). Конституційний принцип непорушності права власності проявляється як засада впевненості власника у стабільному становищі у якому він перебуває і яке гарантовано йому державою з усім комплексом відповідних засобів, які остання для цього застосовує.
Дотримання прав вкладників банків передусім проявляється в законодавчих гарантіях повернення всієї суми вкладу та процентів на неї або доходів у іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором банківського вкладу (ч. 1 ст. 1058 ЦК України). У разі визнання банку неплатоспроможним гарантією забезпечення прав вкладників є поетапне відшкодування, в порядку передбаченому законом, суми за вкладом: Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку; у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, в порядку загальних правил відшкодування за процедурами ліквідації.
Правова позиція у спірних правовідносинах узгоджується з висновками Верхового Суду щодо застосування норм права, викладеними у постанові від 23.10.2018 в справі № 804/6992/15.
Крім того, згідно правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 04.07.2018 в справі № 826/1476/15, якщо внаслідок проведених операцій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а не банку, завдані збитки (штучно збільшена сума гарантованих державою виплат), то ст. 38 Закону № 4452-VI не може бути застосована, а Фонд має звертатися до суду з вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину на підставі ст. 228 ЦК України. Лише за наявності рішення суду можна застосовувати до позивача будь-які наслідки недійсності нікчемного правочину за цією статтею.
Водночас, у згаданій вище постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що при виявленні нікчемних правочинів Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу банку, підписаного уповноваженою особою Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону незалежно від того, чи була проведена передбачена ч. 2 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» перевірка правочинів банку і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ банку не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом банку, який підписано уповноваженою особою Фонду - особою, що здійснює повноваження органу управління банку, не є актом індивідуальної дії у розумінні КАС України, оскільки не створює жодних обов'язків для позивача та безпосередньо не порушує його прав.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає обґрунтованим твердження суду першої інстанції, що право особи у межах спірних правовідносин може бути захищене шляхом визнання протиправними дій Уповноваженої особи щодо формування повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, у частині невключення до нього позивачки.
При цьому, приписи п. 1 ч. 2 ст. 27 Закону передбачають складення переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що належним і достатнім способом захисту права позивача є зобов'язання Уповноваженої особи подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо неї, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договорами банківського вкладу (депозиту).
Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду не спростовують.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировича - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 грудня 2019 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.
Головуючий-суддя: Л.В. Губська
Судді: К.А. Бабенко
О.В. Епель