Справа № 640/19056/19 Суддя (судді) першої інстанції: Григорович П.О.
26 лютого 2020 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого-судді: Черпіцької Л.Т.
суддів:Глущенко Я.Б., Собківа Я.М.
секретар судового засідання:Закревська І.Л.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Дарницького районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду Києва від 08 листопада 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Дарницького районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві про визнання протиправною та скасування постанови, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову від 04.09.2019 у виконавчому провадженні № 55379234 про накладення штрафу.
Рішенням Окружного адміністративного суду Києва від 08 листопада 2019 року позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки заборгованість позивача щодо сплати аліментів виникла з 2012 року, а відповідальність у формі штрафу за таку несплату, яка передбачена абзацом 3 частини чотирнадцятої статті 71 Закону України "Про виконавче провадження" введена лише з 28 серпня 2018 року, то з урахуванням статті 58 Конституції України на позивача не може бути накладено штраф з розрахунку всієї суми заборгованості.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що постанову було прийнято з неповним з'ясуванням обставин в адміністративній справі, що призвело до порушення норм матеріального і процесуального права.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги апеляційної скарги є необґрунтовані, просить в її задоволенні відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Сторони в судове засідання не з'явилися, про час, дату та місце слухання справи повідомлялися належним чином.
Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 06 грудня 2017 року Дарницьким районним судом м. Києва видано виконавчий лист №2а-5992/12 про стягнення на користь ОСОБА_2 з позивача - ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щомісячні, в твердій грошовій сумі 1000 грн, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини віку, починаючи з 16.05.2012 і до повноліття ОСОБА_3 , 26.07.2010 року .
На підставі вказаного виконавчого листа старшим державним виконавцем Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Чертком О.Ф. відкрито виконавче провадження, про що винесено постанову ВП №55379234 від 13.12.2017.
В подальшому, 04.09.2019 державним виконавцем Слюсар А.В. у виконавчому провадженні винесено постанову про накладення штрафу, якою за невиконання рішення суду щодо сплати аліментів боржником, накладено на позивача штраф в розмірі 50% суми заборгованості за період з 16.05.2012 по 01.08.2019 в розмірі 40 508,06 грн.
Відповідно до копій дублікатів квитанцій, які наявні в матеріалах виконавчого провадження, безпосередньо платежі з призначенням «аліменти» були здійснені позивачем за період з травня 2012 по серпень 2019 лише: 13.01.2018 в сумі 1000 грн, 26.01.2018 в сумі 1500 грн, 15.06.2018 в сумі 2000 грн, 09.07.2018 в сумі 1000 грн, 20.10.2018 в сумі 1000 грн, 01.03.2019 в сумі 1000 грн, 08.03.2019 в сумі 1500 грн.
Всі без виключення копії дублікатів квитанцій роздруковані 11.09.2019. В той же час, матеріали виконавчого провадження не містять доказів надання позивачем державному виконавцю до 11.01.2018 (дата розрахунку заборгованості по аліментам на який посилається позивач та відповідно до якого заборгованість відсутня) доказів сплати аліментів за період з 16.05.2012 по 01.01.2018 у визначеній судом сумі, внаслідок чого суд позбавлений можливості встановити обставини, за яких державний виконавець Чертов О.Ф. дійшов висновку про відсутність заборгованості.
Згідно статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VІІІ від 02.06.2016 (далі - Закон України №1404-VІІІ) виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За нормами частини першої статті 5 Закону України №1404-VІІІ примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Обов'язки і права виконавців, обов'язковість вимог виконавців визначені статтею 18 Закону України №1404-VІІІ, зокрема, частиною першою цієї статті передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. (пункт 1 частини другої статті 18 Закону України №1404-VІІІ)
Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом (частина четверта статті 18 Закону України №1404-VІІІ).
Згідно частини першої статті 71 Закону України №1404-VІІІ порядок стягнення аліментів визначається законом. Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України.
Виконавець зобов'язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця. Виконавець зобов'язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі:
1) надходження виконавчого документа на виконання від стягувача;
2) подання заяви стягувачем або боржником;
3) надіслання постанови на підприємство, в установу, організацію, до фізичної особи - підприємця, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи;
4) надіслання виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби;
5) закінчення виконавчого провадження. (частини четверта статті 71 Закону України №1404-VІІІ).
Частиною чотирнадцятою статті 71, доповненою згідно із Законом України №2475-VIII від 03.07.2018 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належну утримання», передбачено, що за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.
За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.
За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.
У подальшому постанова про накладення штрафу у розмірі, визначеному абзацом першим цієї частини, виноситься виконавцем у разі збільшення розміру заборгованості боржника на суму, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік.
Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу.
Тобто, склад правопорушення, передбачений ч.14 ст.71 Закону України №1404-VІІІ, сформульований законодавцем таким чином, що передбачає триваюче правопорушення, щодо несплати аліментів протягом певного періоду часу: 1 рік, 2 роки та 3 роки.
В той же час, частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року1-рп/99(справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів)зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. До події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності. Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.
Отже, особа має нести відповідальність за діяння на підставі закону, що був чинним на час його вчинення, крім випадків, коли новий закон пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинення такого діяння.
Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів знайшов своє закріплення в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (стаття 7).
Надання зворотної сили законам, які передбачають розширення змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина чи звільнення їх від певних обов'язків, не може підірвати впевненість людей у стабільності свого правового становища.
Отже, за загальним правилом закон зворотної сили не має. Це правило надає визначеності і стабільності суспільним відносинам. Це означає, що закони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.
Таким чином, оскільки заборгованість позивача щодо сплати аліментів утворилась за період з 16.05.2012 по 01.08.2019, при цьому відповідальність у вигляді штрафу за несплату аліментів, яка передбачена частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», яка введена в дію Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» лише з 28.08.2018, тому, з огляду на вказані обставини, позивач не міг передбачити настання такої відповідальності у зв'язку з несвоєчасністю сплати / несплатою аліментів.
При цьому, Закон України № 2475-VIII, у розділі ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» не містить чіткого положення про застосування нового виду відповідальності (сплата штрафу за ч. 14 ст. 71 Закону № 1404-VIII) щодо триваючих правовідносин, зокрема, наявності боргу по сплаті аліментів до 28.08.2018, тому колегія суддів вважає, що новий вид відповідальності підлягає застосуванню до правовідносин, які продовжують існувати після набрання чинності Законом № 2475-VIII.
Таким чином, відповідачем не доведено правомірності застосування до позивача штрафу у розмірі 50% із суми заборгованості зі сплати аліментів, а тому спірна постанова про накладення такого штрафу є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.
Аналогічна за змістом позиція викладена в ухвалах Верховного Суду від 22 липня 2019 року у справі №620/655/19, від 01 серпня 2019 року у справі №440/1253/19, від 02 вересня 2019 року №520/3935/19, від 17 грудня 2019 року у справі №500/2025/19.
Зважаючи на викладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Дарницького районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду Києва від 08 листопада 2019 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови виготовлено 26 лютого 2020 року.
Головуючий суддя:Л.Т. Черпіцька
Судді:Я.Б. Глущенко
Я.М. Собків