Справа № 211/7366/19
Провадження № 2/211/615/20
іменем України
25 лютого 2020 року Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді - Гіди О.С.,
за участю секретаря судового засідання - Світанько С.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,-
встановив:
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з зазначеним позовомта просила суд визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщення, а саме квартирою АДРЕСА_1 , оскільки відповідачі не мешкають за вказаною адресою з січня 2013 року, виїхавши на заробітки до Російської Федерації, їх особистих речей в квартирі не має, за комунальні послуги не сплачують, що значно погіршує матеріальний стан позивачки, як власника житла.
Ухвалою суду від 26 листопада 2019 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
В судове засідання сторони не з'явилися, про дату, час та місце слухання справи повідомлені своєчасно та належним чином в порядку, передбаченому частинами 7, 11 статті 128 ЦПК України,
Позивач ОСОБА_1 надала заяву про розгляд справи за її відсутності, вимоги позову підтримала з підстав, викладених в заяві, не заперечувала проти ухвалення заочного рішення.
Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відзиву на позов не подали.
Згідно вимог статті 280 ЦПК України суд вважає за можливе ухвалити по цій справі заочне рішення на підставі доказів, що є в матеріалах справи, оскільки відповідач був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з'явився в судове засідання, не повідомив причини неявки, не подав відзив, позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог виходячи з наступних мотивів.
Відповідно до статті 317 ЦК України, власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Згідно статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону.
Як встановлено судом, позивач ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 12.03.1996 р. є власником квартири АДРЕСА_1 (а.с.8 - копія договору).
У вказаній квартирі зареєстровані також відповідачі ОСОБА_2 , яка є рідною сестрою позивачки, та ОСОБА_3 , яка є племінницею позивачки, та які за даними акту про не проживання від 25 листопада 2019 р., складеного мешканцями квартир № 33 , 28 , 12 в будинку АДРЕСА_1 ,та посвідченого майстром та зам.директора ТОВ «Комбінат благоустрою», не проживають з січня 2013 року у квартирі АДРЕСА_1 (а.с11- Акт).
Відповідно до статті 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до ст. 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно частини 33 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 07.02.2014 № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав", застосовуючи положення статті 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов'язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого. Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Згідно пункту другого частини 34 Постанови, під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, попередніми членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла.
Відповідачі, згідно тексту позову, є сестрою та племінницею позивачки, тобто членами сім'ї власника житла.
Згідно пункту 39 Постанови, члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону (особистий сервітут, частина перша статті 405 ЦК). З урахуванням зазначеного суди повинні виходити з того, що стосовно права членів сім'ї власника житлового приміщення на користування ним підлягають застосуванню положення статті 405 ЦК. Оскільки інше не встановлено законом, договором чи заповітом, на підставі яких встановлено сервітут, то відсутність члена сім'ї понад один рік без поважних причин є юридичним фактом, що є підставою для втрати членом сім'ї права користування житлом.
Аналогічне викладено в частині другій статті 405 ЦК України, відповідно до якої член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Враховуючи те, що відповідачі, як члени сім'ї власника житла, не проживають у спірній квартирі без поважних причин понад строки, визначені статтею 405 ЦК України, суд вважає можливим визнати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування цим житловим приміщенням.
Згідно частини першої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позивачем вимога про відшкодування судових витрат не заявлялася, вони покладаються на позивача.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 317, 319, 391, 405 ЦК України, ст. ст. 10, 12,13, 141, 263, 265, 280-284, 288 ЦПК України,суд ,-
ухвалив:
позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації яких за адресою: АДРЕСА_1 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
На рішення суду позивачем може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя О.С.Гіда