ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
24.02.2020Справа № 910/17982/19
Суддя Господарського суду міста Києва Босий В.П., розглянувши в письмовому провадженні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-технічне підприємство «Трансінвест»
до Акціонерного товариства «Українська Залізниця»
про стягнення 239 017,73 грн.,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-технічне підприємство «Трансінвест» (надалі - ТОВ «Науково-технічне підприємство «Трансінвест») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства «Українська Залізниця» (надалі - АТ «Укрзалізниця») про стягнення 239 017,73 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані несвоєчасною оплатою поставленого на підставі договору поставки №ЦЗВ-03-09818-01 від 20.12.2018 товару, у зв'язку з чим позивач заявляє про стягнення з відповідача пені у розмірі 203 536,94 грн. та 3% річних у розмірі 35 480,79 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.12.2019 відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповідь на відзив, позивачу надано строк для подання відповіді на відзив.
28.12.2019 через канцелярію суду від АТ «Укрзалізниця» надійшов відзив на позов, відповідно до якого відповідач заперечує проти позову та просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, з огляду на відсутність вини відповідача у здійснені несвоєчасної оплати, а також звертає увагу суду на право зменшити розмір штрафних санкцій.
17.01.2020 через канцелярію суду від ТОВ «Науково-технічне підприємство «Трансінвест» надійшла відповідь на відзив, в якій позивач заперечив проти викладених у відзиві на позов обставин, підтримав позов та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
22.01.2020 до Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про розподіл судових витрат.
Будь-яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін не надходило.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.
20.12.2018 між філією «Центр забезпечення виробництва» АТ «Укрзалізниця» (замвоник) та ТОВ «Науково-технічне підприємство «Трансінвест» (постачальник) був укладений договір поставки №ЦЗВ-03-09818-01 (надалі - «Договір»), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність, а замовник прийняти та оплатити продукцію, найменування, марка й кількість якої вказується в специфікації, яка є невід'ємною частиною договору, на умовах, що викладені у цьому Договорі.
Згідно з п. 6.1 Договору оплата за кожну партію поставленої продукції по даному договору проводиться замовником протяг 10-ти (десяти) банківських днів з дати оформлення та реєстрації податкової накладної, у відповідності до вимого чинного законодавства України та у відповідності з рахунком-фактурою на поставлену партію продукції, обумовлену згідно п. 5.2 при наявності документів, зазначених у п. 7.1 цього договору.
На виконання умов Договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 4 438 418,40 грн., що підтверджується видатковими накладними №93 від 23.04.2019, №120 від 04.06.2019 та №146 від 03.07.2019.
Відповідачем повністю оплачено поставлений позивачем товар у розмірі 4 438 418,40 грн., що підтверджується банківською випискою з рахунку позивача.
Спір у справі виник у зв'язку з несвоєчасним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання із оплати поставленого на підставі Договору товару, у зв'язку з чим позивач заявляє про стягнення з відповідача пені у розмірі 203 536,94 грн. та 3% річних у розмірі 35 480,79 грн.
Договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно із ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Матеріалами справи (видаткові накладні №93 від 23.04.2019, №120 від 04.06.2019 та №146 від 03.07.2019) підтверджується факт поставки позивачем відповідачу товару згідно Договору на загальну суму 4 438 418,40 грн.
На вказану сумі поставленого товару 06.05.2019, 14.06.2019 та 08.07.2019 були зареєстрована податкові накладні №16 від 23.04.2019, №3 від 04.06.2019 та №1 від 03.07.2019 відповідно, копії яких додані позивачем до позову.
В свою чергу, відповідачем повністю оплачено поставлений позивачем товар на 4 438 418,40 грн., а саме: 1 719 203,00 грн. - 21.08.2019, 1 719 203,00 грн. - 05.09.2019, 562 624,80 грн. - 30.09.2019 та 437 589,60 грн. - 17.10.2019, що підтверджується банківською випискою з рахунку позивача.
Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Отже, з урахуванням положень ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України та п. 6.1 Договору відповідач мав оплатити поставлений на підставі Договору товар у такі строки: за видатковою накладною №93 від 23.04.2019 до 20.05.2019, за видатковою накладною №120 від 04.06.2019 до 22.07.2019, проте оплати здійснив 21.08.2019, 05.09.2019, 30.09.2019 та 17.10.2019, чим допустив прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Як унормовано приписами частини другої статті 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов'язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Згідно з приписами частини першої статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Матеріалами справи підтверджується факт прострочення відповідачем грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача 4 438 418,40 грн. за поставку товару на підставі Договору.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.
Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 203 536,94 грн. та 3% річних у розмірі 35 480,79 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання за загальний період з 21.05.2019 по 16.10.2019.
Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.
За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 10.6 Договору передбачено, що в разі несвоєчасної оплати за поставлену продукцію, замовник сплачує постачальнику пеню у розмірі облікової ставки НБУ від вартості несплаченої продукції за кожен день прострочення. При розрахунку пені постачальник враховує умови п. 6.5 даного договору, якщо випадки несвоєчасного постачання продукції мали місце.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши наданий розрахунок, судом встановлено, що позивачем невірно визначено період прострочення виконання грошового зобов'язання за видатковою накладною №146 від 03.07.2019, що призвело до необґрунтованого збільшення розміру пені та 3% річних.
Оскільки податкова накладна №1 від 03.07.2019 за видатковою накладною №146 від 03.07.2019 була зареєстрована 08.07.2019, то оплата за нею мала відбутись до 22.07.2019, а відтак прострочення виконання грошового зобов'язання починається з 23.07.2019, а не з 20.07.2019, як зазначає позивач.
Таким чином, здійснивши власний розрахунок, суд вважає за можливе стягнути з відповідача пеню у розмірі 202 925,51 грн. та 3% річних у розмірі 35 372,89 грн.
Разом з тим, у відзиві на позов відповідачем звернуто увагу на можливість суду зменшити розмір штрафних санкцій у зв'язку з тим, що філія «ЦЗВ» перебуває у складній ситуації у зв'язку з недофінансуванням, АТ «Укрзалізниця» здійснюються заходи щодо капітального відновлення рухомого складу, оновлення парку вагонів, закупівля тепловозів, що потребує значного фінансування, строк прострочення був незначним, оплата здійснена добровільно, а до матеріалів справи позивачем не надано жодних доказів спричинення матеріальної або будь-якої іншої шкоди.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Положенням ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Визначені наведеними нормами положення з урахуванням приписів Господарського процесуального кодексу України щодо загальних засад господарського судочинства та щодо обов'язку суду сприяти учасникам судового процесу в реалізації їхніх прав дає право суду зменшити розмір штрафних санкцій за умови, що він значно перевищує розмір завданих допущеним порушенням збитків.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України №6-100цс14 від 03.09.2014.
Статтею 546 Цивільного кодексу України неустойка (штраф, пеня) віднесена до переліку видів забезпечення виконання зобов'язань.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).
Згідно з приписами частини 1 ст. 230 Господарського кодексу України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Отже, неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.
Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку. Крім цього, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов'язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.
Враховуючи що відповідачем в обґрунтування своїх вимог та заперечень не надано суду належних доказів щодо поважності причин неналежного виконання зобов'язань та причинних наслідків, винятковості даного випадку та невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення, а також не надано доказів намагання уникнути або мінімізувати випадки порушення термінів доставки вантажу, суд не вбачає підстав для зменшення розміру штрафу.
За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з АТ «Українська залізниця» на користь ТОВ «Науково-технічне підприємство «Трансінвест» пені у розмірі 202 925,51 грн. та 3% річних у розмірі 35 372,89 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог (пеня у розмірі 611,43 грн. та 3% річних у розмірі 107,90 грн.) необхідно відмовити з викладених обставин.
Також, в позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача витрати із сплати судового збору у розмір 3 585,27 грн. та фактичні витрати з оплати правової (правничої) допомоги.
22.01.2020 через канцелярію суду від позивача надійшла заява про розподіл судових витрат, в якій позивач стверджує про понесення ним витрат на правову допомогу у розмірі 20 000,00 грн.
Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому, частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу ТОВ «Науково-технічне підприємство «Трансінвест» надано договір про надання правової допомоги №01-39270330-19 від 05.08.2019, який укладений з Адвокатським бюро «Андрія Зарицького», рахунок-фактуру №СФ-21 від 03.01.2020, рахунок-фактуру №СФ-23 від 17.01.2020, акт надання правової допомоги (послуг) №021 від 08.01.2020, акт надання правової допомоги (послуг) №023 від 20.01.2020, платіжні доручення №16045724 від 03.01.2020 та №16045766 від 17.01.2020.
Судом встановлено, що 05.08.2019 між ТОВ «Науково-технічне підприємство «Трансінвест» (клієнт) та Адвокатським бюро «Андрія Зарицького» (адвокатське бюро) було укладено договір про надання правової допомоги №01-39270330-19, відповідно до якого адвокатське бюро надає клієнту правову допомогу в обсязі та наумовах, передбачених даним договором, а клієнт зобов'язується сплатити гонорар, відшкодувати авансом або по факту фактичні витрати, пов'язані з виконанням доручення та надання правової допомоги в розмірі та на умовах, визначених цим договором та додатками до цього договору.
За змістом пункту 4.2 вказаного договору розмір гонорару за надання правової допомоги встановлюється (визначається) у додатку (-ах) до цього договору.
Так, в додатку №3 до договору про надання правової допомоги №01-39270330-19 від 05.08.2019 ТОВ «Науково-технічне підприємство «Трансінвест» та Адвокатське бюро «Андрія Зарицького» дійшли згоди про вартість послуг, що надаються клієнту за його дорученням.
На підтвердження виконання робіт, обумовлених договором про надання правової допомоги №01-39270330-19 від 05.08.2019, ТОВ «Науково-технічне підприємство «Трансінвест» та Адвокатським бюро «Андрія Зарицького» було складено акти надання правової допомоги (послуг) №021 від 08.01.2020 та №023 від 20.01.2020, які підписані сторонами без зауважень та заперечень.
Згідно вказаних актів, витрати на правову допомогу (гонорар) за даним позовом в загальному розмірі складають 20 000,00 грн., які були сплачені клієнтом на рахунок адвокатського бюро 03.01.2020 та 17.01.2020, що підтверджується платіжними дорученнями №16045724 від 03.01.2020 та №16045766 від 17.01.2020
Повноваження адвоката Зарицького А.Д. підтвердженні договором про надання правової допомоги №01-39270330-19 від 05.08.2019, ордером №1006956 від 16.12.2019 та свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю Серії МК №001644 від 19.07.2019.
Отже, позивачем подано до матеріалів справи достатньо доказів на підтвердження факту надання Адвокатським бюро «Андрія Зарицького» професійної правничої допомоги ТОВ «Науково-технічне підприємство «Трансінвест» в межах даної справи на суму 20 000,00 грн.
Витрати по сплаті судового збору та витрати на професійну правничу допомогу відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-технічне підприємство «Трансінвест» задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська Залізниця» (03680, м. Київ, вул. Тверська, 5, ідентифікаційний код 40075815) в особі філії «Центр забезпечення виробництва» (03049, м. Київ, пр. Повітрофлотський, 11/15; ідентифікаційний код відокремленого підрозділу 40081347) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-технічне підприємство «Трансінвест» (04114, м. Київ, вул. Пріорська, будинок 21; ідентифікаційний код 39270330) пеню у розмірі 202 925 (двісті дві тисячі дев'ятсот двадцять п'ять) грн. 51 коп., 3% річних у розмірі 35 372 (тридцять п'ять тисяч триста сімдесят дві) грн. 89 грн., судовий збір у розмірі 3 574 (три тисячі п'ятсот сімдесят чотири) грн. 48 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 19 939 (дев'ятнадцять тисяч дев'ятсот тридцять дев'ять) грн. 81 коп. Видати наказ.
3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.П. Босий