24 лютого 2020 року Справа № 160/11846/19
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіПрудника С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє батько ОСОБА_2 до Новокодацького районного відділу у місті Дніпрі Головного управління в Дніпропетровській області Державної міграційної служби України та до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 , в інтересах якого діє батько ОСОБА_2 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністртивного суду із позовною заявою до Новокодацького районного відділу у місті Дніпрі Головного управління в Дніпропетровській області Державної міграційної служби України та до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, в якій просив суд:
- зобов'язати Новокодацький районний відділ в місті Дніпро Головного управління в Дніпропетровській області Державної міграційної служби України оформити та видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження НОМЕР_1 ), паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України "Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон" від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
Вказані позовні вимоги вмотивовані тим, що 21 червня 2019 року позивач звернувся із заявою (оригінал у відповідача) до Новокодацького районного відділу в місті Дніпро Головного управління в Дніпропетровській області Державної міграційної служби України із заявою про видачу паспорта громадянина України у формі книжечки та відмову від документування паспортом громадянина України у вигляді ID . У червні 2019 року на адресу позивача надійшло повідомлення Новокодацького районного відділу в місті Дніпро Головного управління в Дніпропетровській області Державної міграційної служби України №1210-20/5397 від 04 липня 2019 року про відмову у видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України у формі книжечки, та про можливість видачі паспорта у формі картки, що не містить безконтактного електронного носія. Відмова у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки мотивована посиланням на положення Постановою КМУ від 25.03.2015 року №302. Вказані обставини й слугували підставою звернення позивача до суду із даною позовною заявою.
18.02.2020 року від Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування означеного Головне управління зазначило про те, що у червні 2019 року до Новокодацького районного відділу в місті Дніпро Головного управління в Дніпропетровській області Державної міграційної служби України надійшло звернення від позивача в інтересах його неповнолітньої дитини ОСОБА_1 з проханням щодо формлення паспорту громадянина Укаїни без застосування засобів ЄДДР та видати паспорт виключно у вгляді паспортної книжечки. Ураховуючи вимоги законодавства про звернення громадян, Новокодацьким РВ у м. Дніпрі ГУ ДМС України в Дніпропетровській області у встановлений законом строк було розглянуто звернення позивача та відповідним листом надіслано письмову відповідь з роз'ясненням щодо можливості та порядку отримання паспорта громадянина України. Зокрема позивачу роз'яснено, що паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, та починаючи з 01.11.2016 року виготовляється виключно у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Зразок бланка та порядок оформлення паспорта громадянина України затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина». Кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов'язаний отримати паспорт. Отже, вимоги законодавства про звернення громадян дотримано у повному обсязі, а твердження позивача про нібито відмову в наданні адміністративної послуги з оформлення паспорта громадянина України є необгрунтованими та безпідставними, оскільки зазначене вище звернення позивача не являється заявою про надання адміністративної послуги, а відповідно лист-відповідь Новокодацького РВ у м. Дніпрі ГУ ДМС України в Дніпропетровській області - не є рішенням про відмову у наданні адміністративної послуги. Більш того, позивач в своєму адміністративному позові зазначає: «Надана відповідь на заяву неповнолітнього не містить в собі ані дозволу, ані прямої відмови оформити бланк паспорту у формі паспортної книжечки, та паспорт за старим зразком неповнолітньому не оформлюється». Тож, слід звернути увагу на те, що що відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адміністративні послуги» адміністративна послуга - результат здійснення владних повноважень суб'єктом падання адміністративних послуг за заявою фізичної або юридичної особи, спрямований на набуття, зміну чи припинення прав та/або обов'язків такої особи відповідно до закону.
Головне управління також стверджує, що що позивач не надав при зверненні до територіального підрозділу ГУ ДМС України в Дніпропетровській області заяви за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України (зразок такої заяви затверджено наказом МВС від 13.04.2012 № 320 «Про затвердження Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України», який втратив чинність 17.04.2018 року), визначений пунктом 13, згаданого позивачем Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ. При цьому звертаємо увагу суду на те, що юридична сила нормативно - правових актів визначається Конституцією України і Законом про нормативні акти (проект). В свою ж чергу, для оформлення паспорта громадянина України вперше заявнику необхідно особисто звернутися до територіального підрозділу органу міграційної служби за місцем реєстрації/фактичного проживання та надати передбачену законодавством заяву з переліком необхідних документів. Але, позивач не звернувся з заявою відповідного зразка затвердженого наказом МВС від 13.04.2012 № 320 «Про затвердження Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області та до її територіальних підрозділів.
Також, позивач обґрунтовуючи свою позицію наголошує, що особам, які через свої релігійні переконання відмовляються від внесення інформації до безконтактного електронного носія, що імплантований у відповідний бланк документа, гарантується право на відмову від отримання такого документа або від внесення інформації до безконтактного електронного носія.
Так, за змістом ч. ч. 1, 2 ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Системний аналіз норм Конституції України дає підстави стверджувати, що переконання особи, належність до окремих соціальних груп не можуть бути законною підставою для увільнення від своїх обов'язків перед державою або відмови від виконання законів. Винятком є виконання службового обов'язку, про що чітко та прямо вказано в частині 4 статті 35 Конституції України.
Отже, належність позивача до певної суспільної групи, так само як і його переконання щодо присвоєння унікального номера, не зважаючи на усю їх значимість, як для ОСОБА_1 , так і для багатьох інших громадян України, які поділяють такі ж погляди й переконання не можуть бути підставою для того, щоб порушувати/не виконувати вимоги Закону № 5492-VІ та/чи робити з нього винятки.
Відтак, доводи позивача є безпідставними, необґрунтованими та недоведеними, а отже такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 261 КАС України відзив подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Новокодацьким районним відділом у місті Дніпрі Головного управління в Дніпропетровській області Державної міграційної служби України у визначений законодавством строк відзиву на позовну заяву не подано.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.11.2019 року зазначена вище справа розподілена та 27.11.2019 року передана судді Пруднику С.В.
29.11.2019 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Витребувано від Новокодацького районного відділу у місті Дніпрі Головного управління в Дніпропетровській області Державної міграційної служби України у відповідності до вимог ст. 94 КАС України та зобов'язано подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду у строк до 19 грудня 2019 року засвідчену належним чином України заяву ОСОБА_1 від 21 червня 2019 року щодо про видачу паспорта громадянина України у формі книжечки та відмову від документування паспортом громадянина України у вигляді ID .
У період з 10.01.2020 року по 24.01.2020 року суддя Прудник С.В. перебував у щорічній відпустці, а в період з 27.01.2020 року по 31.01.2020 року перебував на лікарняному.
03.02.2020 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду залучено до участі в адміністративній справі № 160/11846/19 в якості співвідповідача - Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул. В.Липинського, будинок 7, код ЄДРПОУ 37806243). Продовжено строки розгляду означеної справи до 04 березня 2020 року без виклику сторін. Витребувано від 1) Новокодацького районного відділу у місті Дніпрі Головного управління в Дніпропетровській області Державної міграційної служби України, 2) Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області засвідчену належним чином відповідно до вимог ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов'язано подати до суду у строк до 19 лютого 2020 року копію заяви ОСОБА_1 від 21 червня 2019 року щодо про видачу паспорта громадянина України у формі книжечки та відмову від документування паспортом громадянина України у вигляді ID.
Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Дослідивши всі документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовну заяву слід задовольнити з огляду на таке.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 21.06.2019 року ОСОБА_1 та його батьки як законні представники - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , звернулися до Новокодацького районного відділу у місті Дніпрі Головного управління в Дніпропетровській області Державної міграційної служби України із заявою про оформлення паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки. У цій заяві, серед іншого, зазначено, що ОСОБА_1 не має наміру оформляти паспорт у формі пластикової картки типу ІD-1.
Слід зазначити, що вказана заява не містить посилань на положення Закону України «Про звернення громадян».
Листом від 29.06.2019 року за №1216/294Б Новокодацький районний відділ у місті Дніпрі Головного управління в Дніпропетровській області Державної міграційної служби України повідомив ОСОБА_1 про те, що відповідно до Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» та постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» від 25 березня 2015 року № 302 (далі - Постанова № 302) з 01 січня 2016 року запроваджено оформлення і видачу паспорта громадянина України у формі картки з безконтактним електронним носієм. Зазначено також, що особи, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків офіційно повідомляють про це відповідному контролюючому органу та при оформлені паспорта громадянина України у формі ГО - картки, зазначена зміна інформації (РНОКПП) до картки не вноситься (за умови надання повідомлення про відмову контролюючого органу). Отже, паспорт громадянина України буде видано у формі картки, що не містить безконтактного електронного носія.
Посилаючись на наведені обставини, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною другою статті 32 Основного Закону не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
За змістом частин першої, другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до частин першої, другої статті 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. За змістом частини четвертої цієї ж статті, ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань.
Відповідно до статті 3 Закону УРСР від 23 квітня 1991 року № 987-XII «Про свободу совісті та релігійні організації» (далі - Закон № 987-XII) кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.
За змістом частини першої статті 92 Основного Закону, виключно законами України, зокрема, визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства, засади регулювання демографічних та міграційних процесів.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України від 20 листопада 2012 року № 5492-VI «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі - Закон № 5492-VI; тут і далі - в редакції згідно із Законом України від 14 липня 2016 року № 1474-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України» (далі - Закон № 1474-VIII) суспільні відносини, пов'язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр), оформленням, видачею, обміном, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 5492-VI Єдиний державний демографічний реєстр (Реєстр) - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.
Реєстр та майнові права інтелектуальної власності на створені на замовлення уповноважених суб'єктів для функціонування Реєстру об'єкти інтелектуальної власності належать державі. Відчуження, передача чи інше використання, ніж визначено цим Законом, Реєстру, його структурних складових та майнових прав інтелектуальної власності забороняються.
Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.
Відповідно до частини першої статті 10 Закону № 5492-VI внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб'єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних».
У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.
За частиною першою статті 13 Закону № 5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, і документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус.
Одним із документів Реєстру, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, зазначено паспорт громадянина України (підпункт «а» пункту 1 частини першої статті 13 Закону № 5492-VI).
Відповідно до частини третьої статті 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, <…> містять безконтактний електронний носій.
За частинами першою, другою статті 14 Закону №5492-VI форма кожного документа встановлюється цим Законом.
Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета.
Згідно з частиною другою статті 15 Закону № 5492-VI бланки документів, якщо інше не визначено цим Законом, виготовляються за єдиними зразками та технічними описами, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Згідно з частиною першою статті 16 Закону № 5492-VI оформлення, видача, обмін документів, їх пересилання, вилучення, повернення державі та знищення відбуваються в порядку, встановленому законодавством, якщо інше не передбачено цим Законом.
Відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 16 Закону № 5492-VI головний обчислювальний центр здійснює автоматизовану перевірку даних, отриманих з бази даних розпорядника Реєстру, формує набори даних та забезпечує виготовлення документів.
За фактом виготовлення документа відомості про серію та номер документа, дату персоналізації, номер використаного бланка в електронній формі передаються ВІС відповідним уповноваженим суб'єктом.
Підстави, за яких уповноважений суб'єкт, якщо інше не передбачено цим Законом, має право відмовити заявникові у видачі документа, встановлено в частині сьомій статті 16 Закону № 5492-VI.
Згідно з частинами першою, другою статті 21 Закону №5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України.
Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини четвертої статті 21 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Перелік інформації, яка вноситься до паспорта громадянина України, визначено у частині сьомій статті 21 Закону № 5492-VI. Він містить, зокрема: унікальний номер запису в Реєстрі; відцифрований образ обличчя особи; відцифрований підпис особи.
Відповідно до частини шостої статті 7 Закону № 5492-VI забороняється вимагати від осіб та вносити до Реєстру інформацію, не передбачену цим Законом. Забороняється вимагати від осіб персональні дані, що свідчать про етнічне походження, расу, політичні, релігійні чи інші переконання, звинувачення у скоєнні злочину або засудження до кримінального покарання, а також дані щодо здоров'я або статевого життя.
На виконання положень частини другої статті 15 та абзацу другого частини другої статті 21 Закону № 5492-VI Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 302, якою затвердив: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України.
За змістом пункту 2 Постанови № 302 із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:
з 1 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. № 2503-XII;
з 1 листопада 2016 року оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Відповідно до пунктів 1, 2 додатка 2 «Технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм» до Постанови № 302 бланк паспорта громадянина України (далі - паспорт) виготовляється у формі пластикової картки типу ID-1, що містить безконтактний електронний носій.
У паспорт імплантовано безконтактний електронний носій, який відповідає вимогам нормативних документів України у сфері технічного та криптографічного захисту інформації. Безконтактний електронний носій відповідає вимогам стандарту ISO/IEC 14443 щодо запису і зчитування даних. До безконтактного електронного носія вноситься інформація, яка зазначена на лицьовому та зворотному боці паспорта, біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя, відцифрований підпис особи), а також дані щодо забезпечення захисту інформації, що внесена на безконтактний електронний носій, відповідно до вимог Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус».
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1474-VIII до приведення законодавства у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону, якщо інше не передбачено цим Законом. Водночас за пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1474-VIII, Кабінет Міністрів України зобов'язано, з-поміж іншого, у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.
У межах встановленого Законом № 1474-VIII строку уряд прийняв постанову від 26 жовтня 2016 року № 745, якою вніс відповідні зміни до Постанови № 302 (положення цієї Постанови (у новій редакції) наведено). Постанова № 745 набрала чинності з 01 листопада 2016 року, і з тієї ж дати офіційно встановлено, що паспорт громадянина України оформляється виключно у формі картки з безконтактним електронним носієм з використанням бланка, затвердженого Постановою № 302.
Відповідно до пунктів 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис «Україна» , нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис «Паспорт». На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис «Паспорт громадянина України». На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п'ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев'ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев'ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення.
Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
У справі встановлено, що спірні правовідносини виникли у зв'язку з відмовою територіального підрозділу ДМС, до якого звернулися позивач та його батьки у червні 2019 року, видати заявнику ОСОБА_1 паспорт громадянина України зразка 1994 року (у вигляді паспортної книжечки).
Зважаючи на суб'єктний склад спірних правовідносин, підстави позову, зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування (зокрема покликання на релігійні переконання заявника та відмови від обробки персональних даних, а також про те, що чинне законодавство (як-от Положення про паспорт) дозволяє отримати паспорт громадянина України у тому вигляді, як того просить позивач та його законні представники) у зіставленні з наведеним нормативним регулюванням правовідносин, з яких виник цей спір, є достатні підстави вважати, що ця справа відповідає ознакам зразкової справи № 806/3265/17, у якій Велика Палата Верховного Суду ухвалила висловила правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах такої категорії (постанова від 19 вересня 2018 року, провадження № Пз/9901/2/18).
Зокрема, вирішуючи спір (у справі № 806/3265/17) по суті, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 вересня 2018 року констатувала, що норми Закону № 5492-VI, на відміну від норм Положення про паспорт (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, імені та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій. Велика Палата Верховного Суду вважає, що це є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Такий підхід не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом»), не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція).
Отож, як підсумувала Велика Палата Верховного Суду, законодавець, прийнявши Закон № 1474-VIII, яким внесено зміни до Закону № 5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими та виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України, та не допускати жодної дискримінації залежно від часу виникнення правовідносин з отримання паспорта громадянина України.
Будь-яке обмеження прав і свобод особи, за змістом згаданої постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року, повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
Аналогічна правова позиція узгоджується у постанові Верховного Суду від 09.10.2019 року по справі №802/2281/17-а.
Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача у цій справі суд бере до уваги згадану постанову Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі і ті мотиви, які слугували підставою для задоволення позовних вимог у тій (зразковій) справі.
У цьому зв'язку суд вважає за необхідне зауважити, що позовну вимогу, яку заявили позивач та його законний представник у цій справі, є аналогічною за змістом тим, які заявлено у зразковій справі (попри різне словесне вираження, їхній сутнісній зміст є однаковим і спрямований на те, щоб визнати неправомірною відмову територіального підрозділу ДМС оформити паспорт громадянина України зразка 1994 року). Тому при вирішенні цієї справи по суті (як типової) суд зважає на підхід Великої Палати Верховного Суду, застосований при розгляді зразкової справи № 806/3265/17.
Суд вважає також за необхідне зазначити про те, що відповідно до наявних в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомостей, Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області є юридичною особою, якій присвоєно ідентифікаційний код 37806243. Разом з тим, відомості про державну реєстрацію юридичної особи Новокодацького районного відділу у місті Дніпрі Головного управління в Дніпропетровській області Державної міграційної служби України в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні.
Тож, суд дійшов висновку, що Новокодацький районний відділ в місті Дніпрі Головного управління в Дніпропетровській області Державної міграційної служби України є територіальним підрозділом Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області та не має статусу юридичної особи.
Відповідно до приписів ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, враховуючи Новокодацький районний відділ в місті Дніпрі Головного управління в Дніпропетровській області Державної міграційної служби України є територіальним підрозділом Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області та не має статусу юридичної особи, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області оформити та видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження НОМЕР_1 ), паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України "Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон" від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
Позивачем під час розгляду справи було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не було спростовано відповідачем.
Наведене свідчить, що право позивача порушено. Отже, позовні вимоги є обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 768,40 грн., що документально підтверджується квитанцією №13 від 18.11.2019 року.
Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 768,40 грн. підлягає стягненню з Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань.
Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 242-243, 245-246, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 , в інтересах якого діє батько ОСОБА_2 до Новокодацького районного відділу у місті Дніпрі Головного управління в Дніпропетровській області Державної міграційної служби України та до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області оформити та видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження НОМЕР_1 ), паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України "Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон" від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
Стягнути на користь ОСОБА_2 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 37806243) документально підтверджені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С. В. Прудник