21 лютого 2020 року ЛуцькСправа № 140/1789/19
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Ксензюка А.Я.,
розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд із позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (далі - ГУ ДФС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 08 лютого 2019 року № Ф-6984-55 на суму 4908,72 грн.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 08 лютого 2019 року ГУ ДФС у Волинській області сформувало і скерувало позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6984-55 на суму 4908, 72 грн. Позивач зазначає, що в період з 24 лютого 2018 року по 02 липня 2018 року був самозайнятою особою, здійснюючи індивідуально адвокатську діяльність. Однак, з 02 липня 2018 року позивач змінив організаційну форму здійснення адвокатської діяльності з само зайнятої особи на адвокатське бюро «Рущак і партнери», про що внесено відповідні відомості до Єдиного реєстру адвокатів України. Після зміни організаційної форми позивачем сплачувались податки від адвокатського бюро «Рущак і партнери», а як самозайнята особа позивач діяльності не здійснював. Крім того, з 01 вересня 2015 року працює в Комунального закладу «Луцька ЗОШ Ї-ПІ ступенів № 13 Луцької міської ради», а з 01 квітня 2016 року по 31 грудня 2018 року працював в Липинській сільській раді на посаді спеціаліста юрисконсульта за сумісництвом.
Відтак, позивач вважає, що він не є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розумінні пункту 5 частини першої статті Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», так як з 02 липня 2018 року не здійснює незалежну професійну адвокатську діяльність індивідуально, та відповідно не отримує дохід від такої діяльності, крім того страхові внески за позивача повність сплачені його страхувальниками.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 05 червня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено учасникам справи строк для подання заяв по суті справи.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 05 червня 2019 року дану справу визнано типовою та провадження у ній зупинено до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 520/3939/19 за позовом самозайнятої особи ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправною та скасування вимоги.
В поданих до суду відзиві на позовну заяву від 21 червня 2019 року відповідач позов не визнав, з тих підстав, що ОСОБА_1 перебував на обліку в ГУ ДФС у Волинській області як фізична особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність з 15 березня 2011 року по 24 травня 2019 року.
Вказує, що Законом України від 08 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI) прямо визначений обов'язок зі сплати єдиного внеску і у тому випадку, коли платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Наголошує, що після прийняття Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким внесені зміни до Закону №2464-VI, особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зобов'язана сплачувати єдиний внесок незалежно від того, чи така особа фактично займається адвокатською діяльністю та чи отримує дохід від такої діяльності.
Оскільки станом на 31 січня 2019 року згідно із даними АІС «Податковий блок» в інтегрованій картці ОСОБА_1 рахувався борг по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування для фізичних осіб - підприємців, ГУ ДФС у Волинській області винесено оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08 лютого 2019 року № Ф-6984-55. Оскаржувана вимога включає в себе єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за 2017-2018 роки, а саме в інтегрованій картці позивача відбулося нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі мінімального страхового внеску за наступні періоди: 19 квітня 2018 року за в розмірі 2457,18 грн. єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за І квартал 2018 року: 3723,00 грн.; 02 травня 2018 року в розмірі 8448, 00 грн. єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за 2017 рік; 19 липня 2018 року в розмірі 2457,18 грн. єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за II квартал 2018 року; 19 жовтня 2018 року в розмірі 2457,18 грн. єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за III квартал 2018 року; 21 січня 2019 року в розмірі 2457,18 грн. єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за IV квартал 2018 року. Враховуючи часткову сплату заборгованості платника податків в сумі 13 68 грн., сума загальної заборгованості станом на 31 січня 2019 року складала 4908,72 грн.
При цьому, вищезазначеною вимогою не здійснювалося жодних нарахувань грошового зобов'язання по єдиному внеску, натоміть вона лише містила вимогу до платника сплатити загальну суму боргу по єдиному внеску, який на момент її винесення уже рахувався в інтегрованій картці платника.
З врахуванням зазначеного, відповідач вважає оскаржувану вимогу такою, що прийнята в межах та з урахуванням норм чинного законодавства, тому в задоволенні позову просить відмовити повністю.
Інших заяв по суті справи на адресу суду від учасників справи не надходило.
Ухвалою суду від 24 грудня 2019 року провадження у цій справі поновлено.
Дослідивши письмові докази, письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення, з наступних мотивів та підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі рішення Волинської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 10 лютого 2011 року №6/71 отримав свідоцтво №498 від 24 лютого 2011 року на право зайняття адвокатською діяльністю, що підтверджується копією вказаного свідоцтва.
15 березня 2011 року взято на обліку в ГУ ДФС у Волинській області як як фізичну особу, яка займається незалежною професійною діяльністю (адвокат).
02 липня 2018 року позивачем було змінено організаційну форму адвокатської діяльності із самозайнятої особи на адвокатське бюро «Рущак і партнери» про що було подано заяву мною в Раду адвокатів Волинської області для внесення змін в Єдиний реєстр адвокатів України та повідомлено Луцьку О ДІЛ ГУ ДФС у Волинській області, що свідчить підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб , фізичних осіб підприємців та громадських формувань та витягом з Єдиного реєстру адвокатів України.
08 лютого 2019 року ГУ ДФС у Волинській області сформовано ОСОБА_1 вимогу №Ф-6984-55 про сплату боргу (недоїмки) станом на 31 січня 2019 року у сумі 4908,72 грн. відповідно до статті 25 Закону №2464-VI та даних інформаційної системи органу доходів і зборів.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно із підпунктом 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Порядок обчислення і сплати єдиного внеску встановлено положеннями Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VІ).
Відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є; фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
За пунктом 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VІ єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Згідно із частиною восьмою статті 9 Закону № 2464-VІ платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Системний аналіз наведених норм права свідчить, що до платників єдиного внеску законодавцем віднесено осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, в тому числі адвокатську, та отримують дохід від цієї діяльності.
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні, визначені Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI).
Відповідно до статті 13 Закону № 5076-VI, адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Адвокатське бюро є юридичною особою, створеною одним адвокатом, і діє на підставі статуту. Найменування адвокатського бюро повинно включати прізвище адвоката, який його створив (частина перша статті 14 Закону № 5076-VI)
Згідно з пунктами 63.1, 63.2 статті 63 Податкового кодексу України облік платників податків ведеться з метою створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотримання податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Взяттю на облік або реєстрації у контролюючих органах підлягають всі платники податків.
Взяття на облік у контролюючих органах юридичних осіб, їх відокремлених підрозділів, а також самозайнятих осіб здійснюється незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того або іншого податку та збору.
Пунктом 63.5 статті 63 Податкового кодексу України визначено, що всі фізичні особи - платники податків та зборів реєструються у контролюючих органах шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків у порядку, визначеному цим Кодексом.
Фізичні особи - підприємці та особи, які мають намір провадити незалежну професійну діяльність, підлягають взяттю на облік як самозайняті особи у контролюючих органах згідно з цим Кодексом.
Відповідно до пункту 65.2 статті 65 Податкового кодексу України, облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (далі - Державний реєстр) записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.
При цьому, згідно із підпунктом 65.4.4 пункту 65.4 статті 65 Податкового кодексу України, контролюючий орган відмовляє в розгляді документів, поданих для взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа.
Отже, податковим законодавством виключена можливість подвійного взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа.
Податковий кодекс України передбачає обов'язок самозайнятих осіб стати на облік у контролюючому органі. При цьому, такий обов'язок передбачено у разі коли особа здійснює підприємницьку діяльність, а також у разі, коли особа здійснює незалежну професійну діяльність. Однак, слід зазначити, що Кодексом передбачено, що контролюючий орган відмовляє у повторному взятті на облік особи, яка вже взята на облік як самозайнята особа, тобто, якщо особа взята на облік як самозайнята особа, яка здійснює підприємницьку діяльність, вона не повинна повторно ставати на облік та подавати документи як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 2464-VІ облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.
Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» розроблено Порядок обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, який затверджений наказом Міністерства фінансів України 24 листопада 2014 року № 1162, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 03 грудня 2014 року за № 1553/26330 (далі - Порядок № 1162).
Пунктами 1, 2 Розділу ІІІ Порядку № 1162 передбачено, що взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (далі - Закон № 755) контролюючим органом здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою № 1-ЄСВ згідно з додатком 1, заяви про взяття на облік платника єдиного внеску (члена фермерського господарства) за формою № 12-ЄСВ згідно з додатком 2 до цього Порядку.
Платники єдиного внеску, зазначені в пункті 5 частини першої статті 4 Закону, подають заяву за формою № 1-ЄСВ (додаток 1) протягом 10 календарних днів після державної реєстрації незалежної професійної діяльності у відповідному уповноваженому органі та отримання документа, що підтверджує право фізичної особи на ведення незалежної професійної діяльності.
Згідно із пунктом 4 Розділу VІ Порядку № 1162 якщо контролюючими органами при здійсненні своїх функцій за результатами перевірок та звірок, або на підставі інформації від третіх осіб, або на підставі даних інших державних органів чи відповідних державних реєстрів встановлено, що: фізична особа, зареєстрована як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, але не перебуває на обліку чи знята з обліку в контролюючому органі, то такий орган повідомляє таку особу про необхідність подання заяви за формою 1-ЄСВ для взяття її на облік як платника єдиного внеску. Така фізична особа обліковується в реєстрі страхувальників як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, з ознакою платник не подав заяви для взяття на облік.
Водночас, підпункт 1 пункту 6.7 Розділу 6 Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 09 грудня 2011 року № 1588 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2011 року за № 1562/20300 (надалі - Порядок № 1588) встановлює, що взяття на облік фізичних осіб, які не є підприємцями та здійснюють незалежну професійну діяльність, умовою ведення якої згідно із законом є державна реєстрація такої діяльності у відповідному уповноваженому органі та отримання свідоцтва про реєстрацію чи іншого документа (дозволу, сертифіката тощо), що підтверджує право фізичної особи на ведення незалежної професійної діяльності (далі - фізична особа, яка провадить незалежну професійну діяльність), здійснюється за місцем постійного проживання у порядку, встановленому цим Порядком для фізичних осіб-підприємців: 1) для взяття на облік фізична особа, яка має намір провадити незалежну професійну діяльність, у строк 10 календарних днів після державної реєстрації незалежної професійної діяльності у відповідному уповноваженому органі та отримання свідоцтва про реєстрацію чи іншого документа (дозволу, сертифіката тощо), що підтверджує право фізичної особи на провадження незалежної професійної діяльності, зобов'язана подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) або через уповноважену особу до контролюючого органу за місцем свого постійного проживання: - заяву за формою № 5-ОПП (додаток 8); - копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, якщо заявник є адвокатом, який провадить адвокатську діяльність індивідуально.
Пунктом 6.8 Порядку № 1588 передбачено, якщо контролюючим органом за інформацією від іншого державного органу чи при виконанні власних функцій виявляється фізична особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, що є зареєстрованою, але не перебуває на обліку у контролюючому органі, контролюючий орган повідомляє таку особу про необхідність подання заяви для взяття її на облік.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Вищезазначені судом пункти 4 і 5 частини першої статті 4 Закону № 2464 свідчать, що законодавець розмежовує як платників єдиного внеску фізичних осіб-підприємців, та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, при цьому порядок обліку та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями з ознакою провадження незалежної професійної діяльності Законом № 2464 не передбачений.
Облік платників єдиного внеску здійснюється відповідно до статті 5 Закону № 2464, зокрема, відповідно до частини третьої статті 5 Закону № 2464 взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», контролюючим органом здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою № 1-ЄСВ згідно з додатком 1 до Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та Положення про реєстр страхувальників затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 116 від 24 листопада 2014 року.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02 вересня 2019 у зразковій справі №520/3939/19.
Судом встановлено, що в інтегрованій картці позивача відбулося нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі мінімального страхового внеску як самозайнятій особі за наступні періоди: 19 квітня 2018 року за в розмірі 2457,18 грн. за І квартал 2018 року.; 02 травня 2018 року в розмірі 8448,00 грн. за 2017 рік; 19 липня 2018 року в розмірі 2457,18 грн. за II квартал 2018 року; 19 жовтня 2018 року в розмірі 2457,18 грн. за III квартал 2018 року; 21 січня 2019 року в розмірі 2457,18 грн. за IV квартал 2018 року. Враховуючи часткову сплату заборгованості платника податків в сумі 13 68 грн., сума загального боргу по єдиному внеску станом на 31 січня 2019 року складала 4908,72 грн.
Як свідчать матеріали справи, позивач 15 березня 2011 року позивача взято на обліку в ГУ ДФС у Волинській області як фізичну особа, яка займається незалежною професійною діяльністю (адвокат).
02 липня 2018 року позивачем було змінено організаційну форму адвокатської діяльності із самозайнятої особи на адвокатське бюро «Рущак і партнери» про що було подано заяву мною в Раду адвокатів Волинської області для внесення змін в Єдиний реєстр адвокатів України та повідомлено Луцьку О ДІЛ ГУ ДФС у Волинській області.
У зв'язку зі зміною організаційно правової форми позивач подав контролюючому органу заяву про ліквідацію або реорганізацію платника податків за формою №8-ОПП № 1903080600001 від 24 травня 2019 року.
На думку суду безпідставними є доводи позивача про те, що зміна організаційної форми діяльності адвоката із самозайнятої особи на адвокатське бюро змінює статус адвоката як самозайнятої особи та виключає обов'язок адвоката сплачувати єдиний внесок з огляду на наступне.
Відповідно до підпункту 65.10.4 пункту 10 статті 65 ПК України, внесення до Державного реєстру запису про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця чи незалежної професійної діяльності фізичної особи здійснюється у разі, зокрема, реєстрації припинення незалежної професійної діяльності фізичної особи у відповідному уповноваженому органі - з дати реєстрації.
Згідно з підпунктом 67.1.2 пункту 67.1 статті 67 ПК України, підставами для зняття з обліку у контролюючих органах юридичної особи, її відокремлених підрозділів та самозайнятих осіб є, наявність хоча б однієї з підстав, визначених пунктом 65.10 статті 65 цього Кодексу для самозайнятої особи.
Такими підставами відповідно до пункту 65.10 статті 65 ПК України є:
- визнання фізичної особи недієздатною або обмеження її цивільної дієздатності - з дати набрання законної сили відповідним рішенням суду;
- смерть фізичної особи, у тому числі оголошення такої особи померлою, що підтверджується свідоцтвом про смерть (витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, інформацією органу державної реєстрації актів цивільного стану), а також визнання фізичної особи безвісно відсутньою, що підтверджується судовим рішенням;
- внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця - з дати державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця;
- реєстрація припинення незалежної професійної діяльності фізичної особи у відповідному уповноваженому органі - з дати реєстрації;
- закінчення строку, на який було видано свідоцтво про реєстрацію чи інший документ (дозвіл, сертифікат тощо), - з дати закінчення такого строку;
- заборона судом фізичній особі провадити підприємницьку діяльність або незалежну професійну діяльність - з дати набрання законної сили відповідним рішенням суду, якщо інше не визначене у рішенні суду;
- наявність обмежень права на провадження підприємницької діяльності або незалежної професійної діяльності, які встановлені законодавством, - з дати надходження відповідних документів до контролюючого органу за місцем обліку фізичної особи, якщо інше не встановлено законом чи рішенням суду;
- анулювання чи скасування згідно із законодавством свідоцтва про реєстрацію чи іншого документа (дозволу, сертифіката тощо), що підтверджує право фізичної особи на провадження підприємницької або незалежної професійної діяльності, - з дати такого анулювання чи скасування.
Наказом Міністерства фінансів України від 24 листопада 2014 року № 1162 затверджено Порядок обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яким визначаються питання взяття на облік, внесення змін до облікових даних та зняття з обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - платники єдиного внеску) у територіальних органах Державної фіскальної служби України (далі - контролюючі органи), надання контролюючим органам відомостей про зміну класу професійного ризику виробництва Фондом соціального страхування за період до 01 січня 2016 року, надання Пенсійному фонду України та фондам загальнообов'язкового державного соціального страхування даних про взяття/зняття з обліку платників єдиного внеску (далі - Порядок № 1162).
Відповідно до абзацу 3 пункту 1 Порядку № 1162 у разі прийняття відповідними органами (особами) рішення про ліквідацію, припинення діяльності платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», платник єдиного внеску зобов'язаний у десятиденний строк з дня прийняття відповідного рішення подати до контролюючого органу заяву про зняття з обліку платника єдиного внеску за формою № 7-ЄСВ згідно з додатком 5 до цього Порядку та копії розпорядчого документа про припинення незалежної професійної діяльності фізичної особи.
Частиною першою статті 32 Закону № 5076-VІ передбачено, що право на заняття адвокатською діяльністю припиняється шляхом анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю у разі:
1) подання адвокатом заяви про припинення права на заняття адвокатською діяльністю;
2) визнання адвоката безвісно відсутнім або оголошення його померлим;
3) смерті адвоката;
4) накладення на адвоката дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю;
5) встановлення факту надання недостовірних відомостей для отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та складення присяги адвоката України;
6) набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно адвоката за вчинення тяжкого, особливо тяжкого злочину, а також злочину середньої тяжкості, за який призначено покарання у виді позбавлення волі.
Частиною 7 статті 32 Закону № 5076-VІ передбачено, що відомості про припинення права на заняття адвокатською діяльністю вносяться до Єдиного реєстру адвокатів України.
Суд зазначає, що позивач не надав доказів, які б свідчили про припинення адвокатської діяльності, а отже, на думку суду позивач є платником єдиного внеску в розумінні Закону № 2464-VІ.
Разом з тим, судом встановлено, що з 01 вересня 2015 року ОСОБА_1 працює вчителем в Комунального закладу «Луцька ЗОШ Ї-ПІ ступенів № 13 Луцької міської ради», а з 01 квітня 2016 року по 31 грудня 2018 року працював на посаді спеціаліста юрисконсульта за сумісництвом Липинській сільській ради, що підтверджується копією трудової книжки НОМЕР_1 .
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Враховуючи вищезазначене, особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Сплата єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Такі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року по справі №160/3114/19 та від 05 грудня 2019 року по справі №260/358/19.
Як свідчать матеріали справи, позивач з 01 вересня 2015 року ОСОБА_1 працює вчителем в Комунального закладу «Луцька ЗОШ Ї-ПІ ступенів № 13 Луцької міської ради», а з 01 квітня 2016 року по 31 грудня 2018 року працював на посаді спеціаліста юрисконсульта за сумісництвом Липинській сільській ради, тобто в період охоплений спірною вимогою позивач був найманим працівником. У цей період роботодавці сплачували за позивача єдиний соціальний внесок у розмірах, визначених законодавством, що не заперечується відповідачем та підтверджується індивідуальними відомостями Пенсійного фонду України про застраховану особу.
Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження адвокатської діяльності індивідуально судом не встановлено. Податковим органом також не надано доказів та не наведено жодних доводів, які свідчили б про отримання позивачем протягом 2017-2018 року інших доходів, в тому числі від зайняття адвокатської діяльністю, аніж отримуваних ним від роботодавця.
За цих обставин, наявність у позивача свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є доказом здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу.
Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховували та сплачували роботодавці в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.
Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 08 лютого 2019 року № Ф-6984-55 на суму 4908,72 грн. є протиправною та підлягає скасуванню.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Судом також приймається до уваги, що відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З врахуванням вищенаведеного, суд прийшов до висновку, що відповідач при прийнятті оспорюваних рішень у формі вимог про сплату боргу (недоїмки) діяв не на підставі, не в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а відтак даний адміністративний позов слід задовольнити повністю.
Згідно із частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 768,40 грн., який сплачено відповідно до квитанції № 0.0.1370729385.1 від 02 червня 2019 року.
Керуючись статтями 72-77, 139, 244-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) від 08 лютого 2019 року № Ф-6984-55 на суму 4908,72 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, майдан Київський, 4, ідентифікаційний код юридичної особи 39400859) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер обліковою картки платника податків НОМЕР_2 ) судовий збір в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя А.Я. Ксензюк