м. Вінниця
24 лютого 2020 р. Справа № 120/4313/19-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дончика Віталія Володимировича, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департамент соціальної політики Вінницької міської ради про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії
20.12.2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначав, що 18.11.2019 року звернувся до відповідача з метою оформлення пільг на житлово-комунальні послуги для членів його сім'ї, як учаснику бойових дій, відповідно до ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", однак пільги оформлено лише на нього та його дружину. В той же час, позивачем подано до відповідача заяву щодо роз'яснення причини відмови в оформленні пільг на всіх членів його сім'ї.
09.12.2019 року заступник директора департаменту соціальної політики управління соціального захисту населення (Лівобережне) Вінницької міської ради листом від 04.12.2019 року №Б-08-109765, посилаючись на ч.5 ст. 51 Бюджетного кодексу України, повідомив позивача, що діти його дружини не можуть враховуватися як члени сім'ї при наданні пільг із сплати житлово-комунальних послуг.
Позивач, посилаючись на рішення Конституційного суду України №5-рп/99 від 03.06.1999 року, яким встановлено, що діти є членами сім'ї незалежно від того, чи є це діти будь-кого з подружжя, спільні або усиновлені, народжені у шлюбі або позашлюбом, вважає відмову щодо оформлення пільг із сплати житлово-комунальних послуг на всіх членів його сім'ї незаконною, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду, в якому просив:
- визнати рішення Управління соціального захисту населення (Лівобережне) департаменту соціальної політики Вінницької міської ради №Б-08-109765 від 04.12.2019 року щодо відмови в оформленні пільг на всіх членів його сім'ї протиправним;
- зобов'язати Департамент соціальної політики Вінницької міської ради включити до членів сім'ї пільговика дітей його дружини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , здійснити перерахунок нарахованих пільг з 18.11.2019 року та надалі розраховувати пільгу на чотири особи.
Ухвалою суду від 26.12.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
27.01.2020 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому останній заперечує щодо задоволення адміністративного позову. Зокрема вказав, що Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" визначає види пільг та категорії осіб, на яких вони поширюються, а Бюджетний кодекс України конкретизує певні процедури та критерії надання таких пільг. При цьому, норми зазначених актів законодавства, повинні застосовуватись в їх сукупності, оскільки не суперечать, а доповнюють одна одну.
Стаття 51 Бюджетного кодексу України визначає, що при наданні пільг та здійсненні видатків з бюджету щодо їх виплати до членів сім'ї пільговика належать: дружина (чоловік), їхні неповнолітні діти (до 18 років); неодружені повнолітні діти, визнані інвалідами з дитинства І та II групи або інвалідами І групи; особа, яка проживає разом з інвалідом війни І групи та доглядає за ним, за умови що інвалід війни не перебуває у шлюбі; непрацездатні батьки; особа, яка знаходиться під опікою або піклуванням громадянина, який має право на пільги, та проживає разом з ним. Тобто, цією статтею конкретизовано вимоги до членів сім'ї пільговика, які враховуються при наданні пільг.
Однак до жодної із зазначених у вказаній статті категорій осіб пасинок та падчерка не належать і відповідно, не можуть враховуватись як члени сім'ї позивача при наданні пільг із сплати житлово-комунальних послуг.
Сам по собі факт родинних відносин в розумінні сімейного чи цивільного законодавства, а також спільне проживання з позивачем і ведення спільного господарства, не є достатньою підставою для віднесення пасинка та падчерки до категорії осіб, передбачених ст. 51 Бюджетного кодексу України.
Враховуючи вищевикладене, просили у задоволенні адміністративного позову відмовити, оскільки пасинок та падчерка не відносяться до кола осіб, на яких поширюються пільги, встановлені статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у Вінницькому зональному відділі Військової служби правопорядку, що підтверджується довідкою Вінницького зонального відділу військової служби правопорядку №610 від 17.12.2019 року.
Позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 04.04.2017 року.
Згідно свідоцтва про шлюб від 02.07.2019 року Серія НОМЕР_2 позивач перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 .
Відповідно до довідки з місця проживання про склад сім'ї та реєстрацію №311 від 28.10.2019 року до членів сім'ї позивача входять: дружина - ОСОБА_4 , син - ОСОБА_2 , донька - ОСОБА_3
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є дітьми ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвами про народження серії НОМЕР_3 та НОМЕР_4 .
18.11.2019 року позивач звернувся із заявою до Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради, в якій просив надати відповідь щодо відмови у оформлені пільг для всіх членів його сім'ї, а саме ОСОБА_2 та ОСОБА_3
04.12.2019 року відповідач листом №Б-08-109765 повідомив позивача про те, що пасинок та падчерка не належать до категорії осіб, які мають право на пільги із сплати житлово-комунальних послуг, визначених ч.5 ст. 51 Бюджетного кодексу України.
Позивач, вважаючи відмову Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради, у наданні пільг для всіх членів його сім'ї, яка викладена в листі №Б-08-109765 від 04.12.2019 року протиправною, звернувся з цим позовом до суду.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.
Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються положеннями Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Бюджетного кодексу України, Сімейного кодексу України.
Відповідно до п.4 та п. 5 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги:
- 75-процентна знижка плати за користування житлом (квартирна плата) в межах норм, передбачених чинним законодавством (21 кв. метр загальної площі житла на кожну особу, яка постійно проживає у житловому приміщенні (будинку) і має право на знижку плати, та додатково 10,5 кв. метра на сім'ю);
- 75-процентна знижка плати за користування комунальними послугами (газом, електроенергією та іншими послугами) та скрапленим балонним газом для побутових потреб в межах середніх норм споживання.
Площа житла, на яку надається знижка, при розрахунках плати за опалення становить 21 кв. метр опалювальної площі на кожну особу, яка постійно проживає у житловому приміщенні (будинку) і має право на знижку плати, та додатково 10,5 кв. метра на сім'ю.
Для сімей, що складаються лише з непрацездатних осіб, надається 75-процентна знижка за користування газом для опалювання житла на подвійний розмір нормативної опалювальної площі (42 кв. метри на кожну особу, яка має право на знижку плати, та 21 кв. метр на сім'ю);
За змістом ч. 2 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" пільги щодо плати за житло, комунальні послуги та паливо, передбачені пунктами 4-6 цієї статті, надаються учасникам бойових дій та членам їх сімей, що проживають разом з ними, незалежно від виду житла чи форми власності на нього.
Частиною п'ятою статті 51 Бюджетного кодексу України передбачено, що при наданні пільг та здійсненні видатків з бюджету щодо їх виплати до членів сім'ї пільговика належать: дружина (чоловік), їхні неповнолітні діти (до 18 років); неодружені повнолітні діти, визнані особами з інвалідністю з дитинства I та II групи або особами з інвалідністю I групи; особа, яка проживає разом з особою з інвалідністю внаслідок війни I групи та доглядає за ним, за умови що особа з інвалідністю внаслідок війни не перебуває у шлюбі; непрацездатні батьки; особа, яка знаходиться під опікою або піклуванням громадянина, який має право на пільги, та проживає разом з ним.
Аналіз зазначеної норми Бюджетного кодексу дає підстави для висновку, що нормами законодавства передбачено надання пільг дружині пільговика та їхнім неповнолітнім дітям.
В той же час слід вказати, що згідно ч. ч. 2, 4 ст.3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.
Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.
Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
За приписами ст. 121 Сімейного кодексу України права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 Сімейного кодексу України походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров'я про народження дружиною дитини.
Таким чином, виходячи зі змісту вищезазначених норм права, суд зазначає, що в даному випадку "їхні неповнолітні діти" згідно норми ч. 5 ст. 51 Бюджетного кодексу України, потрібно тлумачити як походження від матері та батька, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану.
Водночас, за змістом ч. 1 ст. 268 Сімейного кодексу України мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу.
За змістом ст. 207 Сімейного кодексу України усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду, крім випадку, передбаченого статтею 282 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм законодавства дає підстави зробити висновок, що створення сім'ї на засадах усиновлення здійснюється на підставі рішення суду.
При цьому, судом встановлено, що на момент розгляду заяви позивача про надання пільг відповідно до ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", відповідного рішення суду про усиновлення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 позивачем надано не було.
Посилання позивача на рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 року №5-рп/99 є недоречним, оскільки в цьому рішенні суд конституційної юрисдикції дав офіційне тлумачення терміну "член сім'ї" у контексті положень Законів України "Про соціальній і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про міліцію" та "Про пожежну безпеку", в той час як позивач оскаржує право на пільги членів сім'ї, відповідно до положень Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
В справі "East/West Alliance Limited" проти України" (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією "небезпідставної скарги" та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Poland № 30210/96).
Крім того, у пункті 227 рішення у справі "Кудла проти Польщі" Суд вказав, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні доступність засобу юридичного захисту, здатного забезпечувати втілення в життя змісту конвенційних прав і свобод, незалежно від того, у якій формі вони закріплені в національному правовому порядку. Отже, дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією "небезпідставної скарги" та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача (рішення у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), пункт 95 та рішення у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland), заява № 30210/96, пункт 157).
Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Враховуючи вищевикладене, а також беручи до уваги обставини встановлені у ході розгляду справи, суд дійшов висновку, що відмова Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради у наданні пільг дітям дружини позивача, яка викладена в листі №Б-08-109765 від 04.12.2019 року є правомірною, а відтак в задоволення позовних вимог слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 )
Відповідач: Департамент соціальної політики Вінницької міської ради (вул.Соборна, 50, м.Вінниця, код ЄДРПОУ 38782790).
Рішення у повному обсязі виготовлене 24.02.2020 року.
Суддя Дончик Віталій Володимирович