Справа № 474/1082/18
Провадження № 2/474/166/20
щодо вирішення питання про повернення судового збору
20.02.20 року смт. Врадіївка
Врадіївський районний суд Миколаївської області у складі:
головуючого судді Сокола Ф.Г.
за участю секретаря судового засідання Тодосьєвої А.С.
позивача ОСОБА_1
розглянув у підготовчому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Доброжанівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області, Врадіївської районної державної адміністрації Миколаївської області про визнання особи такою, яка мала право на земельну частку (пай), -
встановив:
13.11.2018р. ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Доброжанівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області (далі - відповідач 1), Врадіївської районної державної адміністрації Миколаївської області (далі - відповідач 2), в якому просить визнати ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, яка мала право на земельну частку (пай) в розмірі 5 га на території Доброжанівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області.
04.02.2020р. до суду від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якій останній ставить додаткову позовну вимогу про визнання протиправним рішення правління СГВК “Світанок” від 07.11.2000р. в частині відмови у виділенні земельного паю та встановити порушення прав ОСОБА_2 на отримання земельної частки (паю).
13.02.2020р. позивач звернувся до суду з клопотанням, в якому просить визнати заяву від 03.02.2020р. про збільшення позовних вимог такою, що є помилково поданою та просить вирішити питання про повернення помилково сплаченого судового збору на суму 840 грн. 80 коп. (квитанція від 29.01.2020р. № 0.0.1599305968.1).
В судовому засідання позивач відкликав свою заяву про збільшення позовних вимог та просив повернути йому помилково сплачений судовий збір.
Представник відповідача 1 в судове засідання не з'явився, хоча належним чином, в порядку визначеному ст.ст. 128-130 ЦПК України, повідомлений про час, дату і місце судового розгляду. При цьому 17.02.2020р. звернувся до суду із заявою, в якій просить розглядати справу за його відсутності.
Представник відповідача 2 в судове засідання не з'явився, хоча належним чином, в порядку визначеному ст.ст. 128-130 ЦПК України, повідомлений про час, дату і місце судового розгляду, про причини неявки суд не повідомив.
Згідно ч. 2 ст. 133 ЦПК України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до ст. 2 Закону України “Про судовий збір” (далі - Закон) визначено, щоплатники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.
Частиною 1 ст. 4 Закону визначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно ст. 7 Закону України “Про Держаний бюджет України на 2020 рік”, прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб з 1 січня 2020 року становить 2 102 грн. 00 коп.
У відповідності до ч. 2 ст. 4 Закону, ставка судового збору за позовну вимогу немайнового характеру, яка подана фізичною особою становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що у грошовому еквіваленті становить 840 грн. 80 коп.
В п. 26 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ “Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах” № 10 від 17.10.2014р. (далі - Постанова ВССУ) роз'яснено судам, що законодавством не встановлено спеціальних вимог до оформлення платіжних документів, на підставі яких перераховуються суми судового збору. Таке перерахування здійснюється за загальними правилами згідно з вимогами Закону України від 05 квітня 2001 року № 2346-III “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” і відповідних нормативно-правових актів Національного банку України.
Платіжне доручення на безготівкове перерахування судового збору, квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою додаються до позовної заяви (заяви, скарги) і мають містити відомості про те, за яку саме позовну заяву (заяву, скаргу, дію) сплачується судовий збір. При цьому, наприклад, платіжне доручення повинно бути підписано уповноваженою посадовою особою банку і скріплено печаткою установи банку з відміткою про дату виконання платіжного доручення та відміткою про зарахування суми судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.
Відповідні документи подаються до суду тільки в оригіналі; копії, у тому числі виготовлені з використанням технічних засобів (фотокопії тощо) цих документів, а також платіжне доручення, яке за формою не відповідає наведеним вимогам, не можуть бути належним доказом сплати судового збору.
Як вбачається з матеріалів справи до позовної заяви на підтвердження сплати судового збору додано квитанцію установи банку № 0.0.1599305968.1 від 29.01.2020р. про сплату ОСОБА_1 840 грн. 80 коп. з призначенням платежу: “101; 000000000; 22030101; Судовий збір (Державна судова адміністрація України, 050); ОСОБА_1 ”. Вказана сума зарахована 29.01.2020р. на казначейський рахунок, що підтверджується випискою про зарахування судового збору до спеціалізованого фонду державного бюджету України від 30.01.2020р.
В свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі:
1) зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом;
2) повернення заяви або скарги;
3) відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі;
4) залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням);
5) закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Таким чином, з комплексного аналізу чинного законодавства слідує, що повернення судового збору можливо за клопотанням особи яка його сплатила і лише у визначених ч. 1 ст. 7 Закону випадках, перелік яких є виключним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Вказана позиці висвітлена також у Постанови ВССУ, п. 42 якої роз'яснено судам, що статтею 7 Закону № 3674-VI врегульовано загальні питання повернення сплачених сум судового збору з підстав, визначених цією статтею, і перелік яких є вичерпним. Питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується судом за результатами розгляду справи за клопотанням особи, яка його сплатила, що відповідає принципу диспозитивності цивільного судочинства (частина перша статті 7 Закону № 3674-VI “Про судовий збір”). Про таке повернення зазначається: в ухвалі, якою заява повертається або відмовляється у відкритті провадження у справі, за подання якої сплачується судовий збір; у резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті (при цьому в його мотивувальній частині наводяться підстави повернення сум судового збору згідно із Законом № 3674-VI); в ухвалі про повернення сум судового збору, постановленій як окремий процесуальний документ.
Пунктом 43 Постанови ВССУ також роз'яснено судам, що питання щодо повернення сплаченої суми судового збору в разі неподання до суду заяви, скарги чи неотримання копій документів заявник може вирішувати згідно з Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного або місцевого бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року № 787 та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25 вересня 2013 року за № 1650/24182.
З огляду на вищевказані роз'яснення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, слід зазначити, що у відповідності до пункту п. 5 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного або місцевого бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 787 від 03.09.2013р., повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили.
Отже, згідно приписів чинного законодавства повернення помилково сплаченого судового збору вирішується згідно Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного або місцевого бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 787 від 03.09.2013р., а не ухвалою суду згідно правил визначених ст. 7 Закону України “Про судовий збір”.
В свою чергу, вважаю за необхідне роз'яснити, що враховуючи вищезазначені приписи чинного законодавства, у випадку помилкової сплати судового збору, тобто, якщо такий був сплачений громадянином без подальшого звернення до відповідного суду, заявнику необхідно звернутися із заявою до суду, на прибутковий рахунок якого були помилково сплачені кошти, та надати оригінал платіжного документа, що підтверджує їх сплату.
Суд перевіряє факт зарахування коштів на відповідний рахунок, готує подання про повернення коштів, яке надсилає або видає нарочно заявнику.
Після отримання подання заявнику необхідно подати до органу казначейського обслуговування, де відкрито рахунок, на який помилково зараховані кошти заявника, подання суду, платіжний документ та заяву про повернення коштів з бюджету, в якому вказати спосіб повернення.
Подання подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.
Таким чином, в сукупності вищевикладеного слідує, що клопотання ОСОБА_1 про повернення помилково сплаченого судового збору не відповідає приписам чинного законодавства, а відтак не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 133, 259, 260 ЦПК України, ст. 7 ЗУ “Про судовий збір”, -
постановив:
Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про повернення помилково сплаченого судового збору.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Ф.Г. Сокол