№ справи: 756/3182/19
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/2629/2020
Головуючий у суді першої інстанції: Мицик Ю.С.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.
25 лютого 2020 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Немировської О.В.
суддів - Чобіток А.О., Ящук Т.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - Крилової Олени Леонідівни на заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10 вересня 2019 року,
встановив:
у лютому 2019 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість у розмірі 24 211 грн. 91 коп., посилаючись на те, що між сторонами 08 січня 2014 року було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 8 000 грн. 00 коп. у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку. Внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору станом на 17 січня 2019 року утворилась заборгованість, яка складається з 5 637 грн. 27 коп. заборгованості за тілом кредиту, 10 337 грн. 26 коп. відсотків за користування кредитними коштами, 6 608 грн. 24 коп. пені, а також штрафів в розмірі 500 грн. та 1129 грн. 14 коп.
Заочним рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 10 вересня 2019 року позовні вимоги було задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором в розмірі 5 637 грн. 27 коп. та судові витрати у розмірі 447 грн. 20 коп.
Не погоджуючись з рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на те, що між ним та ОСОБА_1 08 січня 2014 року було укладено договір про надання банківських послуг. За умовами договору позичальник отримала кредитний ліміт на картковий рахунок в розмірі 8 000 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості. Відповідач порушила взяті на себе зобов'язання щодо внесення коштів на погашення кредиту, в результаті чого виникла заборгованість, яка складається з 5 637 грн. 27 коп. заборгованості за тілом кредиту, 10 337 грн. 26 коп. відсотків за користування кредитними коштами, 6 608 грн. 24 коп. пені, а також штрафів в розмірі 500 грн. та 1129 грн. 14 коп. Враховуючи викладене, позивач просив стягнути на його користь з відповідача заборгованості в загальному розмірі 24 211 грн. 91 коп.та судові витрати в розмірі 1921 грн.
Заочним рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 10 вересня 2019 року позовні вимоги було задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором в розмірі 5 637 грн. 27 коп. та судові витрати у розмірі 447 грн. 20 коп.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було надано доказів на підтвердження повідомлення відповідача про умови кредитування та узгодження з ним саме тих умов, про які вказує представник банку.
Такий висновок суду є законним та обґрунтованим, відповідає встановленим у справі обставинам.
Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та послався на положення статей 509, 526, 527, 1054, 1055 ЦК України.
У своїй апеляційній скарзі позивач посилається на те, що судом першої інстанції не було враховано те, що між сторонами було укладено кредитний договір шляхом приєднання відповідача до Умов та правил надання банківських послуг, ОСОБА_1 висловила бажання отримати кредит та власним підписом засвідчила, що вона ознайомлена з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами обслуговування кредитної картки «Універсальна». Однак такі доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
В частинах 1 та 2 статті 207 ЦК України закріплено, що правочин вважається вчиненим у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Істотними умовами договору відповідно до ч. 1 статті 638 ЦК України є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
В ч. 1 та 2 ст. 1054 ЦК України закріплено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 шляхом заповнення Анкети-заяви 08.01.2014 уклала з ПАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», договір про надання банківських послуг (а.с.10). Зі змісту даної Анкети-заяви вбачається, що відповідач погодилась з тим, що ця заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг.
Також надана до суду Анкета-заява містить анкетні дані відповідача, інформацію щодо її місця проживання та реєстрації, тоді як інформація щодо виявлення ОСОБА_1 бажання оформити кредитну картку та отримати на неї кредитний ліміт у Анкеті-заяві відсутня. Також відсутнє підтвердження відповідача про отримання Пам'ятки клієнта.
Так, при зверненні до суду з позовом позивачем було надано копію Анкети-заяви від імені ОСОБА_1 , копію її паспорту, а також витяг з Умов та Правил надання банківських послуг та з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна». При цьому позивачем не зазначено дату затвердження вказаної редакції Умов та правил надання банківських послуг та в якій редакції діяли Умови та Правила на день укладення договору з ОСОБА_1 . Надані витяги підпису відповідача не містять.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року (справа №342/180/17) зазначається, що в такому випадку неможливо застосовувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-якій редакції, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у Заяві домовленості сторін про строк дії кредитного договору та можливість зміни кредитного ліміту свідчать про недоведеність позовних вимог.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається та діє принцип верховенства права. Основними засадами цивільних відносин в ст. 3 ЦК України закріплені, зокрема, свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.
Разом з тим, з наданої до суду першої інстанції Анкети-заяви відповідача неможливо встановити, що нею було отримано кредитну картку із встановленням кредитного ліміту, як про те зазначає позивач, а сам по собі розрахунок заборгованості не є беззаперечним доказом отримання клієнтом банку кредитних коштів.
З наданих до суду першої інстанції копій документів неможливо встановити чи відкривався відповідачу рахунок та чи видавалась кредитна картка, а також, відповідно, строк дії такої картки, що позбавляє суд можливості перевірити і період нарахування відсотків за користування кредитними коштами та пені.
Крім того, суд звертає увагу на те, що при зверненні до суду з позовом позивач зазначав, що відповідачу було встановлено кредитний ліміт на платіжну картку в розмірі 8 000 грн., з якого було використано 5 637 грн. 27 коп., проте доказів на підтвердження вказаних обставин не надано.
Згідно зі ст. 41 Закону України «Про Національний банк України» та ч. ч. 1, 2 ст. 68 Закону України «Про банки та банківську діяльність», Національний банк України встановлює обов'язкові для банківської системи стандарти та правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності. Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов'язань, результати фінансової діяльності та їх зміни.
Підпунктами 3, 6 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації підприємство зобов'язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами.
Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку відповідно до підпункту 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою правління Національного банку України від 30.12.1998 № 566 (зі змінами та доповненнями), є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії.
Пунктом 5.1 глави 5 вищезазначеного Положенням №254 визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа.
Згідно з п.5.4. Положенням №254, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня. При цьому п.5.6 Положення №254 визначено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Розрахунок заборгованості, наданий позивачем до суду першої інстанції, не є первинним документом, який міг би свідчити про отримання відповідачем ОСОБА_1 кредитних коштів в розмірі 5 637 грн. 27 коп., а також не оформлений належним чином, оскільки не містить підпису працівника банку із зазначенням його прізвища та посади.
Разом з тим, у відповідності до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а тому оскільки рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь банку тіла кредиту сторонами не оскаржуються, то судом апеляційної інстанції не переглядається.
Доводи апелянта про те, що відповідач не оспорювала факт ознайомлення з Умовами та Правилами надання банківських послуг та не зверталась з вимогами про визнання кредитного договору недійсним, також є неспроможними, оскільки ОСОБА_1 заяв по суті справи до суду не подавала, а тому підстави для висновку про визнання нею вимог позивача відсутні.
Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що суд безпідставно відмовив у задоволенні частини позовних вимог за відсутності доказів на спростування викладених у позовній заяві обставин, є безпідставними, оскільки саме на позивача покладено обов'язок доведення обставин, на які він посилається. За відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження укладення з відповідачем кредитного договору саме на тих умовах, про які вказує позивач, підстави для стягнення на його користь вказаної суми заборгованості відсутні.
Таким чином, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382 ЦПК України, суд
постановив:
апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - Крилової Олени Леонідівни залишити без задоволення, а заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10 вересня 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів.
Головуючий
Судді