№ справи: 759/19149/18
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/2616/2019
Головуючий у суді першої інстанції: Шум Л.М.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.
21 лютого 2020 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Немировської О.В.
суддів - Чобіток А.О., Ящук Т.І.
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства Спільне підприємство «Партнер» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 04 листопада 2019 року,
встановив:
у листопаді 2018 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнень просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором про зберігання транспортного засобу на автостоянці в розмірі 20 600 грн., а також інфляційні втрати в розмірі 1 247 грн. 30 коп. та 3% річних в розмірі 352 грн.97 коп.
Рішенням Святошинського районного суду від 04 листопада 2019 року позовні вимоги було задоволено.
Не погоджуючись з рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на її необґрунтованість.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на те, що рішенням Київської міської ради №138 від 09 березня 1992 року йому було відведено земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 для експлуатації та обслуговування напівпідземних гаражів на 250 автомобілів. Зазначав, що 19 листопада 1998 року між ним та відповідачем було укладено договір № 23 на експлуатацію та обслуговування гаражу АДРЕСА_2 та зберігання автомобіля відповідача, відповідно до п. 5.1 якого останній зобов'язався не пізніше 10 числа кожного місця вносити грошові внески згідно витрат підприємства. Пунктом 5.2 Договору сторони погодили, що розмір внесків на відшкодування витрат може змінюватись в залежності від зміни оплати праці, електроенергії, ставок земельного і комунального податку та інше.
Позивач вказував, що у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору за період з 01 січня 2016 року до 23 жовтня 2019 року утворилась заборгованість в розмірі 20 600 грн, яку позивач просив стягнути з урахуванням інфляційних втрат та трьох відсотків річних за час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Рішенням Святошинського районного суду від 04 листопада 2019 року позовні вимоги було задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання з оплати послуг, а тому з нього на користь позивача підлягає стягненню вся сума заборгованості з урахування інфляційних втрат та 3% річних.
Однак, з таким висновком суду колегія суддів у повному обсязі погодитись не може, оскільки він зроблений із порушення норм матеріального права та не в повному обсязі відповідає встановленим у справі обставинам.
Згідно з ч.1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинне виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов'язань.
Статтею 530 ЦК України визначено, що, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У своїй апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, невірно встановлено обставини, які мають значення для справи.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції 19 листопада 1998 року між сторонами було укладено Договір, відповідно до умов якого ПрАТ СП «Партнер» взяв на себе обов'язки зі зберігання автомобіля ОСОБА_1 , який зобов'язався щомісячно вносити платежі у розмірі, затвердженому підприємством.
За змістом пунктів 5.1 та 5.2 Договору, сторони погодили, що розмір внесків на відшкодування витрат може змінюватись в залежності від змін оплати праці, електроенергії, ставок земельного та комунального податку, росту цін на будівельні матеріали, зміни коефіцієнта інфляції, а також за згодою сторін.
Відповідно до Планової калькуляції собівартість утримання одного машиномісця станом на 01 лютого 2011 року становила 258 грн. 77 коп.(а.с.28). Зі змісту наданих до суду розрахунків та пояснень сторін, викладених у заявах по суті справи, вбачається, що з лютого 2011 року розмір щомісячного внеску на виконання умов Договору становив 250 грн.
Планова калькуляція станом на 01 січня 2017 року свідчить про те, що підприємством було розраховано вартість утримання одного машиномісця в розмірі 400 грн. 14 коп. (а.с.30).
Наказом генерального директора ПрАТ СП «Партнер» від 30 грудня 2016 року встановлено щомісячний внесок на відшкодування витрат в розмірі 400 грн.(а.с.29). Доказів про те, що вказаний наказ було оскаржено та скасовано матеріали справи не містять.
При зверненні до суду з позовом позивачем було надано розрахунок заборгованості за період з січня 2016 року по листопад 2018 року, з якого вбачається, що позивач обрахував заборгованість відповідача у розмірі 12 200 грн. Також позивачем до розрахунку включено заборгованість станом на 01 січня 2015 року в розмірі 9 250 грн. без зазначення складових такої заборгованості. З вказаного розрахунку також вбачається, що відповідачем у період з червня 2017 року по жовтень 2018 року було здійснено оплати в загальному розмірі 2 500 грн. (а.с.18).
При зверненні до суду із заявою про уточнення позовних вимог від 21 жовтня 2019 року позивачем було надано новий розрахунок заборгованості відповідача за період з січня 2016 року по жовтень 2019 року. З вказаного розрахунку також вбачається, що ПрАТ СК «Партнер» було включено початкове сальдо - 9 250 грн. без зазначення складових такої заборгованості та періоду її виникнення (а.с.82).
Крім того, при зверненні до суду з зазначеними уточненнями позивач вказував, що з січня 2019 року вартість внеску встановлена в розмірі 500 грн., що відображено у розрахунку. Разом з тим, Наказу, на який посилається позивач, як на підставу нарахування внеску у вказаному розмірі, до матеріалів справи не надано.
Судом першої інстанції було зроблено вірний висновок про те, що відповідачем було порушено умови укладеного з позивачем договору. Разом з тим, судом безпідставно було відмовлено у застосуванні наслідків спливу строку позовної давності щодо частини позовних вимог, про що було заявлено відповідачем.
Згідно з положенням ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Відповідно до вимог ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку дії договору згідно з ч. 5 ст. 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) боржником обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Вказане унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності окремо для погашення всієї заборгованості за договором.
29 жовтня 2019 року відповідачем ОСОБА_1 було заявлено про сплив строку позовної давності стосовно вимог позивача про стягнення заборгованості в розмірі 9 250 грн., яка відповідно до розрахунку позивача виникла станови на 01 січня 2015 року, тоді як до суду він звернувся 27 листопада 2018 року.
Судом першої інстанції було зроблено висновок про відсутність підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності у зв'язку з тим, що до суду позивач звернувся у листопаді 2016 року, а не 2018 року, як про те зазначає відповідач, що не відповідає встановленим у справі обставинам.
Матеріали справи свідчать про те, що позовну заяву, яка є предметом розгляду, було подано до суду 27 листопада 2018 року та того ж дня передано судді, про що свідчить Протокол автоматизованого розподілу справи між суддями від 27 листопада 2018 року (а.с.37). Підстави вважати, що позивач звернувся до суду у листопаді 2016 року відсутні.
Не можуть бути підставою для стягнення з відповідача всієї суми заборгованості з урахуванням вказаної суми і доводи позивача у відзиві на апеляційну скаргу про те, що періодичною сплатою внесків у меншому розмірі відповідач визнав свій борг, а перебіг позовної давності перервався.
Відповідно до ч.1 ст.264 ЦК перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, в силу ч.3 цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи може належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу.
При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.
За таких обставин вимога позивача про стягнення заборгованості в розмірі 9 250 грн., яка утворилась станом на 01 січня 2015 року та включена до розрахунку за період з січня 2016 року, заявлена після спливу строку позовної давності і задоволенню не підлягає.
Враховуючи викладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума заборгованості за період з січня 2016 року по жовтень 2019 року з урахуванням сплачених ОСОБА_1 платежів в розмірі 6 250 грн.
Також суд проводить розрахунок заборгованості за період з січня 2019 року по жовтень 2019 року з урахуванням відсутності доказів на підтвердження зміни розміру грошового внеску, визначеного п. 5.1 укладеного між сторонами Договору. Враховуючи викладене з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 10 350 грн. заборгованості за Договором, 1 147 грн. 52 коп. інфляційних втрат та 321 грн. 91 коп. 3% річних.
Поряд з цим суд не бере до уваги доводи апелянта про те, що судом першої інстанції було безпідставно стягнуто з нього на користь позивача пеню, оскільки такі вимоги оскаржуваним рішенням суду не вирішувались. Не можуть бути підставою для скасування у повному обсязі рішення суду і посилання відповідача на те, що судом в порушення норм процесуального права не було направлено за його адресою копію позовної заяви, оскільки заочне рішення, ухвалене судом 16 січня 2019 року, було скасоване та переглянуте, а при розгляді справи в загальному порядку відповідач
ОСОБА_1 брав участь в розгляді справи, знайомився із матеріалами справи та був присутній у судовому засіданні, а тому підстави для висновку про обмеження його процесуальних прав відсутні.
Інших доводів щодо незаконності або необґрунтованості оскаржуваного судового рішення, крім посилань на сплив строку позовної давності, безпідставність нарахування пені та порушення вказаних процесуальних норм, апеляційна скарга ОСОБА_1 не містить.
Положеннями ст. 376 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
В даному випадку висновок, зроблений судом першої інстанції, не в повному обсязі відповідає встановленим обставинам справи, а тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні.
З урахуванням часткового задоволення як вимог позовної заяви, так і вимог апеляційної скарги, суд у відповідності до положень ст. 141 ЦПК України покладає судові витрати на сторони пропорційно до задоволених вимог та стягує з позивача на користь відповідача судовий збір в розмірі 572 грн. 65 коп.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382 ЦПК України, суд
постановив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 04 листопада 2019 року змінити та визначити суму заборгованості в розмірі 10 350 грн., інфляційних втрат в розмірі 1 147 грн. 52 коп. та 3% річних в розмірі 321 грн. 91 коп.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства Спільне підприємство «Партнер» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 572 грн. 65 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів.
Головуючий
Судді