Справа № 761/30477/19
Провадження № 2/761/1865/2020
03 лютого 2020 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого: судді - Притули Н.Г.
при секретарях: Савенко О.І., Бондар О.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, -
01 серпня 2019 року до суду надійшла вказана позовна заява.
В позовній заяві з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог позивач просить: стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором позики в розмірі 2 856,00 грн..
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що на підставі договору позики від 20.06.2019 року відповідач отримав в позику від позивача 1 200,00 грн. та мав повернути до 24.06.2019 року.
Як зазначає позивач, відповідач не повернув кошти та станом на час звернення до суду з позовом заборгованість становить 1 200,00 грн.
В той же час на підставі положень договору позивач нараховує неустойку за 138 днів прострочки, що становить 3 312,00 грн., проте просить стягнути її половину, оскільки вона завелика порівняно з боргом.
В судове засідання позивач не з'явився, звернувся до суду із заявою про слухання справи в його відсутність та просить позов задовольнити в повному обсязі.
Відповідач в судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлений про час та місце слухання справи, про поважні причини неявки в судове засідання суд не повідомив, відзив до суду не направив.
За таких обставин суд, враховуючи вимоги ст. 223 ЦПК України, вважав за можливе розглянути справу без участі сторін.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов'язок доказування покладений на сторони.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності надані суду докази, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 20.06.2019 року між ОСОБА_1 (далі - Позикодавець) та ОСОБА_2 (далі - Позичальник) було укладено Договір позики за умовами якого Позикодавець передав Позичальнику грошові кошти у сумі 1 200,00 грн. на строк до 24.06.2019 року.
Як вбачається з умов договору, кошти Позичальник повинен повернути 24.06.2019 року.
На підтвердження отримання коштів, 20.06.2019 року відповідач написав розписку.
Умовами договору нарахування відсотків за користування коштами не передбачено.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною першою статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Як зазначив позивач, відповідач на виконання умов договору кошти не повернув.
Позивач направляв вимогу про сплату заборгованості, проте вона залишилась без відповіді.
Відповідач в судове засідання не з'явився, не надав доказів належного виконання зобов'язань.
А тому суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача на виконання умов договору заборгованість за договором в розмірі 1 200,00 грн.
Умовами договору передбачено що у випадку прострочення Позичальник зобов'язується сплачувати пеню у розмірі 2% від суми позики в день.
Стаття 549 ЦК України визначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Крім того, частина 3 статті 551 ЦК України визначає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже, оскільки в судовому засіданні встановлено, що відповідач належним чином не виконав власні зобов'язання та не повернув кошти в строки, визначені договором, суд приходить до висновку що є законом передбачені підстави для стягнення пені з відповідача на користь позивача.
В той же час, враховуючи положення ч.3 статті 551 ЦК України, так як сума пені значно перевищує розмір збитків, суд вважає за можливе зменшити розмір пені до суми заборгованості за договором, що становить 1 200,00 грн.
А тому з врахуванням зазначеного суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 1 200,00 грн. заборгованості за договором позики та 1 200,00 грн. пені, а всього 2 400,00 грн..
Крім того, на підставі ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.525,526,549, 1046, 1049 ЦК України, ст.ст.4, 77-81,141, 263, 265 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (РНОКПП не відомий, ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 20.06.2019 року в сумі 2 400 (дві тисячі чотириста) гривень 00 копійок та судовий збір в розмірі 768,40 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дняпроголошення рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: Н.Г. Притула