Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про закриття провадження у справі
21 лютого 2020 р. Справа №200/14065/19-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чучка В.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Мелітопольської державної нотаріальної контори Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Донецького окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі - позивач) із позовом до Мелітопольської державної нотаріальної контори (надалі - Нотаріальна контора, відповідач), в якому просить суд визнати протиправною бездіяльність Нотаріальної контори із відмови у видачі Свідоцтва про право власності на земельну ділянку площею 600,14 кв.м., яка розташована по АДРЕСА_1 , та зобов'язати видати таке Свідоцтво.
Як зазначено у позові, відповідачем відмовлено у наданні Свідоцтва про право власності на вказану земельну ділянку з огляду на те, що на підставі рішення суду наведена ділянка зареєстрована на праві власності за ОСОБА_2 . Проте, на думку позивача, ОСОБА_2 не є власником цієї земельної ділянки, оскільки таким власником є саме позивач.
Ухвалою суду від 02 січня 2020 року відкрито провадження у справі.
19 лютого 2020 року до суду надійшов лист Мелітопольської державної нотаріальної контори щодо надання інформації разом з рішеннями судів, що пов'язані зі спірною земельною ділянкою.
Розглядаючи справу у спрощеному провадженні, суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження у даній справі, виходячи із наступних підстав.
Як свідчить зміст позовної заяви, позивач оскаржує дії відповідача та фактично просить зобов'язати вчинити нотаріальну дію - видати Свідоцтво про право власності на земельну ділянку.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За визначенням пункту 1 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
У свою чергу, згідно пункту 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
У пункті 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні, і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №914/2006/17.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій.
За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 13 червня 2018 року (справа № 819/362/16), публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року (справа № 826/27224/15) під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Як вбачається з приписів статті 1 Закону України «Про нотаріат» нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
У відповідності до статті 3 цього ж Закону, нотаріус - це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
Нотаріуси вчиняють такі нотаріальні дії: посвідчують правочини (договори, заповіти, довіреності, вимоги про нотаріальне посвідчення правочину тощо); видають свідоцтва про право на спадщину; видають свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя; видають дублікати нотаріальних документів, що зберігаються у справах нотаріуса, та інші (стаття 34 Закону України «Про нотаріат»).
Порядок вчинення нотаріальних дій регламентується Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Мінюсту України від 22.02.2012 року № 296/5.
А отже, нотаріус, при вчиненні нотаріальних дій, не є суб'єктом владних повноважень, не здійснює владних управлінських функцій і не приймає рішень, обов'язкових для виконання учасниками відповідних правовідносин.
При цьому, заявлені в справі вимоги є спором про право, тобто позивач не згоден з тим, що право власності на земельну ділянку оформлено не на неї, а на громадянку ОСОБА_2 , а тому просить зобов'язати відповідача видати Свідоцтво про право власності на вказану земельну ділянку саме на неї (позивача).
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач не є суб'єктом владних повноважень, між сторонами немає публічно-правових відносин, спір не є публічно-правовим, а тому не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
Згідно із частиною першою статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Частина перша статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що провадження в даній адміністративній справі підлягає закриттю, а заявлені вимоги належить розглядати відповідному місцевому загальному суду за правилами Цивільного процесуального кодексу України.
На підставі вищенаведеного, пункту 1 частини першої статті 238, статті 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Закрити провадження у адміністративній справі №200/14062/19-а за ОСОБА_1 до Мелітопольської державної нотаріальної контори Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
2. Копії ухвали про закриття провадження у справі невідкладно надіслати сторонам.
3. Роз'яснити позивачу, що повторне звернення з тими самими позовними вимогами не допускається.
Відповідно до частини 2 статті 238 КАС України Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.
На підставі ч. 2 ст. 256 КАС України ухвала, постановлена судом під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями). Згідно ч. 1 ст. 295 та ч. 1 ст. 297 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.М. Чучко