04 листопада 2019 року Справа № 160/8381/19
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кальника В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про зобов'язання вчинити певні дії, -
30 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просить суд:
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 05.02.2019 року (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що до грудня 1996 року позивач проживав в АДРЕСА_1 , надалі виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю, де перебуває на консульському обліку посольства України в державі Ізраїль. У зв'язку із виїздом на постійне місце проживання до Ізраїлю, відповідачем протиправно відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком. Позивач вважає протиправною дії відповідача щодо відмови в призначенні пенсії за віком, оскільки проживання в Ізраїлі не позбавляє його права на призначення пенсії за віком. Також зазначає, що за практикою Європейського Суду з прав людини, не врегулювання питання на законодавчому рівні щодо виплати пенсій громадянам, які виїхали за кордон, породжує дискримінацію громадян. З урахуванням викладеного просить, задовольнити його позовні вимоги повному обсязі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.09.2019 року відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідачем 10.09.2019 року отримано копію ухвали суду про відкриття спрощеного позовного провадження в даній адміністративній справі та копію позову разом із копіями доданих до нього документів.
24.09.2019 року представником відповідача надано до суду відзив на позов, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що при розгляді заяви позивача щодо призначення пенсії було встановлено, що документ, який посвідчує особу позивача, не відповідає Порядку №22-1. Також зазначено, що оскільки позивач проживає за межами України, то призначення та виплату пенсії необхідно провадити на основі договору з Державою ОСОБА_2 . Однак, угода в сфері пенсійного забезпечення громадян між Україною та Державою Ізраіль не укладена, а тому без законодавчого врегулювання питання призначати пенсії таким громадянам в Україні немає законних підстав. З врахуванням викладеного, просив відмовити у задоволенні позову.
23.09.2019 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій підтримано позицію, викладену в позовній заяві.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується його паспортом громадянина України для виїзду за кордон, дата закінчення строку дії паспорта 22.03.2028 року.
До грудня 1996 року проживав за адресою: АДРЕСА_1 та працював на території України, що підтверджується відомостями трудової книжки позивача.
В подальшому позивач виїхав на постійне місце проживання до Держави Ізраїль.
Через свого представника Мамелада В., ОСОБА_1 звертався до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком як не працюючому пенсіонеру.
Листами від 12.02.2019 р. № 430/02-06/21, від 05.03.2019 р. № 463/03-09/26, від 07.03.2019 р. № 477/03-09/ відповідачем відмовлено у призначенні пенсії, зокрема, з підстав проживання позивача за межами України та невідповідності документу, який посвідчує особу позивача, Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 р.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Стаття 25 Конституції України гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.
Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (стаття 33 Конституції України).
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Право на пенсію в Україні є конституційним правом громадянина України.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами: рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Статтею 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим законом та досягли встановленого цим законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Статтею 51 цього Закону встановлено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Так, рішенням Конституційного Суду України №25рп/2009 від 07.10.2009 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-IV.
Таким чином, зазначеним рішенням встановлено, що конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії. Конституційне право на соціальний захист не може бути поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Право громадянина на одержання пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні, держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Відповідно до Закону України "Про Конституційний Суд України" та рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2000 від 14.12.2000 року закони, правові акти або окремі положення визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню, як такі, що відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, з дня набрання чинності Рішенням №25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-ІV виникли підстави, у тому числі, для призначення і виплати пенсії позивачу у розмірі, передбаченому Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.
При цьому, відсутність законодавчо визначеного порядку подання громадянами України заяв про призначення пенсії у випадку постійного проживання за межами України, не може бути підставою для позбавлення таких осіб права на соціальний захист, що встановлене Конституцією України.
Згідно з частиною 1 статті 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Відповідно до частини 5 статті 45 зазначеного Закону документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Згідно з пунктом 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005, (далі - Порядок № 22-1), заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об'єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).
При цьому, суд враховує, що право особи звернутися до органу УПФУ із заявою про призначення пенсії через свого представника прямо передбачено як статтею 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», так і п.1.1 Порядку №22-1.
Згідно з п.2.9 Порядку №22-1 особа, яка звертається за пенсією, повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує особу, місце її проживання).
Пунктом 2.22 Порядку№22-1 визначено, що за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці або особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне місце проживання.
Відповідно до п. 4.1 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).
Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.
Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.
Відповідно до п. 4.2 Порядку № 22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію:
1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;
2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;
3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі;
4) видає пам'ятку пенсіонеру, копія якої зберігається у пенсійній справі.
Відповідно до п. 4.3 Порядку № 22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Отже, призначення пенсії здійснюється на підставі належним чином оформленої заяви, що подається до територіального органу Пенсійного фонду, який, в свою чергу: перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей; перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності); має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі; приймає рішення про відмову або призначення пенсії.
Вчинення зазначених дій належить до компетенції саме відповідача у справі.
Положеннями Порядку № 22-1 та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не передбачено, до якого саме територіального Пенсійного фонду України має звертатися заявник для подання заяви про поновлення виплати пенсії, якщо раніше виплату було припинено виплату пенсії у зв'язку з виїздом за кордон та він не проживає на території України, та не перебуває на обліку у територіальних відділеннях Пенсійного фонду України.
На думку суду, вказана обставина не може бути перешкодою для реалізації позивачем свого права на отримання пенсії за умови дотримання інших вимог, передбачених Порядком №22-1 та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у зв'язку з наступним.
Відповідно до ч.3 ст.8 Конституції України норми Конституції є нормами прямої дії. Вони застосовуються безпосередньо, незалежно від того, чи прийнято на їх розвиток відповідні закони або інші нормативно-правові акти.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на пенсійне забезпечення. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Стаття 24 Конституції України гарантує громадянам України рівність конституційних прав незалежно від місця проживання. Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (ч.3 ст. 25 Конституції України).
В силу приписів частини 2 статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставами для їх обмеження.
Статтею 2 Протоколу №4 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Отже, кожен громадянин України має право на вільний вибір свого місця проживання, в тому числі й за кордоном зі збереженням всіх конституційних прав, в тому числі й право на соціальний захист, що включає право на забезпечення громадянина у старості.
Відповідно до ч.3 ст.2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 р., зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (п.51 цього рішення). У п.54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст.14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4.11.50, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі ст.1 Першого протоколу до конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні у справі "Будченко проти України" від 24.07.2014 р. №38677/06 ЄСПЛ зазначив, що є втручанням у право заявника за ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та порушенням цієї статті у зв'язку з відмовою заявнику через не існування механізму реалізації відповідного законодавчого положення.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.
Відповідно до паспорту громадянина України для виїзду за кордон позивач є громадянином України. Вказану обставину відповідач у справі не заперчує.
На час подання представником позивача заяви про призначення/перерахунок пенсії та повернення відповідачем цієї заяви без розгляду термін дії паспорту позивачу для виїзду за кордон не сплив.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07 травня 2014 року № 152 затверджено зразок бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон.
Відповідно до п.1 наведеного Порядку паспорт громадянина України для виїзду за кордон (далі - паспорт для виїзду за кордон) є документом, що посвідчує особу, підтверджує громадянство України особи, на ім'я якої він оформлений, і дає право такій особі на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 07 травня 2014 року № 152 затверджено зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України для виїзду за кордон, згідно з яким не передбачено зазначення «по-батькові» на лицьовому боку сторінки даних громадянина.
Окрім того, у відповідності до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, затвердженого постановою КМУ від 07 травня 2014 року, паспорт для виїзду за кордон оформлюється на підставі паспорта громадянина України.
На підставі паспорта громадянина України або паспорта для виїзду за кордон оформляється і реєстраційний номер облікової картки платника податків. При цьому, відповідно до п. 5 розділу III Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 вересня 2017 року N 822, до облікової картки вноситься така інформація, зокрема: прізвище, ім'я, по батькові (за наявності).
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про протиправність дій відповідача щодо відмови у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Щодо заявленої вимоги зобов'язати відповідача провести призначення та виплату пенсії з проведенням індексації та компенсацією втрати частини доходів, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Проте, як встановлено судом, на час розгляду даної справи, пенсія позивачу не призначалася та відповідно не здійснювалось нарахування пенсії і, в свою чергу, не було і не могло бути жодних затримок на один і більше календарних місяців виплати доходів.
Тобто, суд не вбачає підстав для проведення компенсації втрати частини доходів за даних обставин.
За цих же обставин відсутні також і підстави для проведення індексації грошових доходів.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Частиною 1 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З метою належного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком та зобов'язати відповідача призначити та здійснювати виплату позивачу пенсію за віком, починаючи з 05.02.2019 року.
З урахуванням вищевикладеного, адміністративниі позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про зобов'язання вчинити певні дії підлягає частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо судових витрат, понесених позивачем, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при поданні адміністративного позову до суду сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн, що підтверджується квитанцією про сплату АТ «Ощадбанк» № 47278 від 27.08.2019 року.
У зв'язку із задоволенням основної частини позовних вимог, суд вважає за необхідне присудити понесені позивачем судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в розмірі 768,40 грн.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та здійснювати виплату ОСОБА_1 пенсію за віком, починаючи з 05.02.2019 року.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області сплачені позивачем судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, у розмірі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Кальник