12 лютого 2020 року ЛуцькСправа № 140/2954/19
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Каленюк Ж.В.,
за участю секретаря судового засідання Шепталової А.П.,
представника позивача Карпука А.С.,
представника відповідача Михаліка М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки),
ОСОБА_1 (позивач) звернувся з позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (далі - ГУ ДФС у Волинській області, контролюючий орган, відповідач) про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) від 19 березня 2019 року №Ф-16566-23У у сумі 27182,36 грн та від 12 червня 2019 року №Ф-16566-23У у сумі 27182,36 грн (а.с.42-51).
В обґрунтування позову вказав, що є фізичною особою-підприємцем та перебуває на спрощеній системі оподаткування. У зв'язку із неправомірним формуванням ГУ ДФС у Волинській області вимог про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску від 24 вересня 2018 року №Ф-16566-23-У та від 09 жовтня 2018 року №Ф-16566-23, оскаржив їх у судовому порядку та рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2019 року в справі №140/8/19 вимоги скасовані. Разом з тим, ГУ ДФС у Волинській області продовжує нараховувати борг з єдиного внеску, про що свідчать спірні вимоги від 19 березня 2019 року №Ф-16566-23У та від 12 червня 2019 року №Ф-16566-23У, про наявність яких він дізнався під час ознайомлення із матеріалами виконавчих проваджень. Позивач стверджує, що він не має боргу зі сплати єдиного соціального внеску. Зауважив, що судом уже було встановлено факт своєчасної сплати єдиного внеску, починаючи з лютого 2017 року по жовтень 2018 року. Сплачені ним суми були зараховані на невідповідний рахунок через допущену помилку при визначенні коду бюджетної класифікації, номера розрахункового рахунку. Проте допущені помилки не свідчать про несплату необхідної суми єдиного внеску у визначений законодавством строк та не спричинили настання жодних негативних наслідків або збитків для відповідного бюджету та держави загалом. Вважає, що помилка під час перерахування платником єдиного внеску у строк, встановлений Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова, а тому не може слугувати підставою для притягнення платника до відповідальності за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску.
З наведених підстав вважає, що відповідач не мав права приймати нові вимоги про сплату боргу (недоїмки) за ці самі періоди, а тому вимоги від 19 березня 2019 року №Ф-16566-23У у сумі 27182,36 грн та від 12 червня 2019 року №Ф-16566-23У у сумі 27182,36 грн є незаконними та підлягають скасуванню.
Ухвалою суду від 18 жовтня 2019 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у даній справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач у відзиві на позов його вимоги заперечив (а.с.58-61). В обґрунтування цієї позиції вказав, що ГУ ДФС у Волинській області на підставі статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та даних Автоматизованої інформаційної системи «Податковий блок» сформувало вимогу на суму недоїмки (боргу) з єдиного внеску станом на 19 березня 2019 року у сумі 27182,36 грн, яка утворилася у зв'язку із несплатою ОСОБА_1 єдиного внеску як фізичною особою-підприємцем за перший - четвертий квартали 2017 року по 2112,00 грн щоквартально та за перший - четвертий квартали 2018 року по 2457,18 грн щоквартально, а також у зв'язку із несплатою єдиного внеску як особою, яка займається незалежною професійною діяльністю (адвокатом): 1638,12 грн за перший квартал 2018 року та по 2457,18 грн щоквартально за другий-четвертий квартали 2018 року. Також ОСОБА_1 не сплатив штрафну санкцію у сумі 2804,76 грн та пеню у сумі 4476,22 грн згідно з рішенням ГУ ДФС у Волинській області від 12 січня 2018 року №0011581303 та штрафну санкцію у сумі 170,00 грн згідно з рішенням від 21 серпня 2018 року №0358681303.
Відповідач зазначив, що Законом України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесені зміни до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», відповідно до яких з 01 січня 2017 року діють правила щодо обов'язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року. Цей Закон визначає платниками єдиного внеску як фізичних осіб-підприємців, у тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування, так і осіб, які провадять незалежну професійну діяльність. На думку відповідача, фізичні особи-підприємці, які одночасно є особами, які провадять незалежну професійну діяльність, не звільняються від сплати єдиного внеску та подання звітності за себе як фізичну особу-підприємця.
ГУ ДФС у Волинській області відповідно до Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07 квітня 2016 року №422, веде інтегровані картки за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися платниками з відображенням інформації про облікові операції та показники, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами. Відповідно до Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449, виявлення факту своєчасно не нарахованих та не сплачених платником сум єдиного внеску є підставою для ГУ ДФС у Волинській області як органу, який здійснює адміністрування єдиного внеску, для обчислення на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів суми єдиного внеску, яка зазначається у вимозі про сплату боргу (недоїмки).
ОСОБА_1 сформовано вимогу від 05 лютого 2018 року №Ф-16566-23 у зв'язку із невиконанням останнім обов'язку зі сплати єдиного внеску у строки, встановлені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»; вимога отримана ним 27 лютого 2019 року. Цю вимогу позивач не оскаржив, відтак вона є узгодженою. Вважає, що судове рішення у справі №140/8/19 не має преюдиційного значення до спірних правовідносин. Після узгодження вимоги від 05 лютого 2018 року №Ф-16566-23 сформовано вимогу від 19 березня 2019 року №Ф-16566-23У, яка є виконавчим документом. Вважає, що вимога є законною та підстави для її скасування відсутні. Вимога від 12 червня 2019 року №Ф-16566-23У дублює вимогу від 19 березня 2019 року та фактично є відкликаною без виконання 06 листопада 2019 року.
З наведених підстав відповідач просив відмовити у задоволенні позову повністю.
У відповіді на відзив (а.с.100-103) та додаткових поясненнях (а.с.149-159) позивач підтримав доводи позовної заяви, позов просив задовольнити повністю та додатково зазначив, що на час звернення із позовом в органі державної виконавчої служби перебували на виконанні спірні вимоги та відповідачем не надано рішення про скасування вимоги від 12 червня 2019 року №Ф-16566-23У, яке б свідчило про відкликання вимоги. У той же час, на адвокатський запит від 28 серпня 2019 року відповідач повідомив, що вимог про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску стосовно ОСОБА_1 не виносив. Зауважив, що відповідач не надав доказів про те, що ОСОБА_1 займається незалежною професійною діяльністю та зареєстрований як самозайнята особа.
Також позивач вважає взяття його на облік як особи, яка провадить незалежну професійну діяльність, без його заяви, а за власною ініціативою контролюючого органу, протиправним та просив врахувати висновки, викладенні у рішенні Верховного Суду у зразковій справі №520/3939/19, стосовно незаконності подвійного нарахуванням єдиного внеску особі, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець і господарює, виходячи з набутого права на незалежну професійну діяльність.
В запереченні на відповідь на відзив (а.с.111-112) та додаткових поясненнях (а.с.176-179) відповідач підтримав доводи відзиву. Зауважив, що фізичні особи-підприємці та самозайняті особи, які не одержують доходи, зобов'язані сплачувати єдиний соціальний внесок, мінімальний розмір якого з 01 січня 2017 року становить 704,00 грн, з 01 січня 2018 року - 819,06 грн щомісяця. Також зазначив, що згідно із Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність може здійснюватися, зокрема, фізичною особою індивідуально. Інформація про організаційну форму адвокатської діяльності вноситься до Єдиного реєстру адвокатів України, ведення якого забезпечується Радою адвокатів України. Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України адвокат, який здійснює адвокатську діяльність, є самозайнятою особою, яка провадить незалежну професійну діяльність. Адвокат має право здійснювати адвокатську діяльність після отримання свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю та складання присяги адвоката України; наявність зазначеного права чинним законодавством не пов'язано з реєстрацією адвоката в органах доходів і зборів як платника податків і зборів.
Проведеним аналізом карток особових рахунків єдиного внеску фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 було встановлено, що сплата єдиного внеску мала відбуватися за кодом платежу «71040000» (для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування, та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність), але здійснювалася позивачем за кодами платежу «71010000» (єдиний внесок, нарахований роботодавцем на суми заробітної плати, винагороду за договором цивільно-правового характеру, допомоги по тимчасовій непрацездатності) та «71050000» (для фізичних осіб підприємців у системі загальнообов'язкового соціального страхування у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю). Позивач не звертався із заявою про залік чи повернення надміру сплаченого внеску у встановленому порядку. В інтегрованій картці за кодом платежу «71040000» у ОСОБА_1 станом на 31 січня 2019 року (по 19 березня 2019 року) рахується заборгованість у сумі 27182,36 грн (нараховано 34737,36 грн, сплачено 7555,00 грн.). З урахуванням наведеного відповідач просив відмовити в задоволенні позову.
Ухвалою суду від 18 листопада 2019 року задоволено клопотання сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (а.с.118).
Ухвалами суду від 06 грудня 2019 року замінено відповідача - ГУ ДФС у Волинській області на правонаступника - Головне управління ДПС у Волинській області; визначено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів (а.с.145-147).
Ухвалами суду від 14 січня 2020 року відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду; закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду по суті (а.с.223-226).
У судовому засіданні 06 лютого 2020 року позивач, а 12 лютого 2020 року представник позивача позов підтримали з підстав, наведених у позовній заяві, відповіді на відзив, додаткових поясненнях, які надавалися під час підготовчого провадження. У судових засіданнях представник відповідача у задоволенні позову просив відмовити з підстав, викладених у відзиві на позов, запереченні на відповідь на відзив та додаткових поясненнях.
Заслухавши усні пояснення (вступне слово) учасників справи, перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи письмовими доказами, суд встановив такі обставини.
Позивач ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 12 грудня 2019 року (а.с.160); він перебуває на обліку як платник податків у ГУ ДФС у Волинській області (Луцьке управління, Луцька об'єднана державна податкова інспекція (м. Луцьк)). Ці обставини не є спірними.
Згідно з відомостями Автоматизованої інформаційної системи (АІС) «Податковий блок», яку використовує відповідач, ОСОБА_1 зареєстрований платником єдиного внеску як фізична особа-підприємець з 12 листопада 1997 року за Класифікацією видів економічної діяльності (КВЕД) 69.10 «Діяльність у сфері права», а з 21 лютого 2018 року відповідач здійснює облік позивача за ознакою незалежної професійної діяльності як адвоката (а.с.96-97); тут же зазначено, що свідоцтво на зайняття адвокатською діяльністю №19 видане 29 червня 1993 року. Відомості містять інформацію про реєстрацію позивача як платника єдиного податку другої групи.
Серед матеріалів справи наявні звіти про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску (форма №Д5 (річна)) за 2017 та 2018 роки, які були подані ОСОБА_1 як фізичною особою-підприємцем, який обрав спрощену систему оподаткування (а.с.88-89, 94-95). Відповідно до цих звітів сума нарахованого єдиного внеску за 2017 рік становить 8448,00 грн (704,00 грн х 12 місяців), а за 2018 рік - 9828,72 грн (819,06 грн х 12 місяців). З податкових декларацій платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця за 2017 та 2018 роки видно, що здійснюючи підприємницьку діяльність із застосуванням спрощеної системи оподаткування, ОСОБА_1 працю найманих працівників не використовував (а.с.87, 92); водночас, у звіті про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, надбавки, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (форма №Д4 (місячна)) за березень 2017 року від 20 квітня 2017 року вказано про нарахування єдиного внеску у сумі 704,00 грн з нарахованого доходу найманого працівника (а.с.93).
Позивач, посилаючись на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2019 року в справі №140/8/19, яке набрало законної сили 03 липня 2019 року (а.с.14-19), стверджує про своєчасну сплату єдиного внеску з лютого 2017 року по жовтень 2018 року, хоч і зарахованого на невідповідний рахунок, про що зазначено у мотивувальній частині цього судового рішення із зазначенням реквізитів платіжних документів.
Відповідач цю обставину також підтверджує відомостями облікової картки платника ОСОБА_1 за кодами класифікації доходів бюджету «71010000» (єдиний внесок, нарахований роботодавцем на суми заробітної плати, винагороду за договором цивільно-правового характеру, допомоги по тимчасовій непрацездатності), «71050000» для фізичних осіб підприємців у системі загальнообов'язкового соціального страхування у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю), зокрема, не заперечує факт сплати за 2017-2018 роки єдиного внеску у таких розмірах: за кодом «71010000» - 8324,00 грн, за кодом «71050000» - 8080,00 грн (а.с.183-185; 186-197).
19 березня 2019 року ГУ ДФС у Волинській області сформовано ОСОБА_1 вимогу №Ф-16566-23У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску станом на 19 березня 2019 року у сумі 27182,36 грн, з них: 19731,38 грн недоїмка, 2974,76 штраф та 4476,22 грн пеня (а.с.28). Крім того, 12 червня 2019 року сформовано вимогу №Ф-16566-23У про сплату боргу (недоїмки) станом на 12 червня 2019 року у сумі 27182,36 грн (з них недоїмка 27182,36 грн) - а.с.26. Як встановлено судом, недоїмка за вимогою від 19 березня 2019 року №Ф-16566-23У обчислена відповідачем у зв'язку із неповною сплатою ОСОБА_1 єдиного внеску як фізичною особою-підприємцем за граничними строками сплати до 19 квітня 2017 року - 2112,00 грн (за перший квартал 2017 року), до 19 липня 2017 року - 2112,00 грн (за другий квартал 2017 року); до 19 жовтня 2017 року - 2112,00 грн (за третій квартал 2017 року); до 19 січня 2018 року - 2112,00 грн (за четвертий квартал 2017 року); до 19 квітня 2018 року - 2457,18 грн (за перший квартал 2018 року); до 19 липня 2018 року - 2457,18 грн (за другий квартал 2018 року); до 19 жовтня 2018 року - 2457,18 грн (за третій квартал 2018 року); до 21 січня 2019 року - 2457,18 грн (за четвертий квартал 2018 року), а також як особою, яка займається незалежною професійною діяльністю, з граничним строком сплати до 19 квітня 2018 року - 1638,12 грн (за перший квартал 2018 року); до 19 липня 2018 року - 2457,18 грн (за другий квартал 2018 року); до 19 жовтня 2018 року - 2457,18 грн (за третій квартал 2018 року); до 21 січня 2019 року - 2457,18 грн (за четвертий квартал 2018 року). Крім того, відповідно до вимоги від 19 березня 2019 року №Ф-16566-23У ОСОБА_1 має борг у зв'язку із несплатою штрафу у сумі 2804,76 грн та пені у сумі 4476,22 грн, застосованих рішенням ГУ ДФС у Волинській області від 12 січня 2018 року №0011581303, та штрафу у сумі 170,00 грн, застосованого рішенням ГУ ДФС у Волинській області від 21 серпня 2018 року №0358681303 (а.с.58). Всього нараховано 34737,36 грн, а сплачено ОСОБА_1 за кодом класифікації доходів бюджету «71040000» - 7555,00 грн; відтак, загальна сума недоїмки за вимогою від 19 березня 2019 року №Ф-16566-23У становить за розрахунками відповідача 27182,36 грн (а.с.179).
Розрахунок недоїмки у сумі 27182,36 грн за вимогою від 12 червня 2019 року №Ф-16566-23У відповідач суду не надав.
Незгода позивача із вказаними вимогами стала підставою для звернення із цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові і організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України від 08 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI). Відповідно до частини першої статті 2 даного Закону його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
За визначенням, наведеним у пункті 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Пунктами 4, 5 частини першої статті 4 Закону №2464-VІ установлено, що платниками єдиного внеску є: фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, законодавець розмежовує платників єдиного внеску - фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність. Водночас, Закон №2464-VІ не визначає такого платника єдиного внеску, як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності. Фізична особа-підприємець та особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, є різними платниками єдиного внеску.
За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Позивач є фізичною особою-підприємцем, який обрав спрощену систему оподаткування, та є платником єдиного внеску в розумінні пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VІ.
Згідно з частиною першою статті 5 Закону №2464-VІ облік осіб, зазначених, зокрема, у пунктах 4, 5 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.
Взяття на облік осіб, зазначених, зокрема, у пунктах 4, 5 частини першої статті 4 цього Закону здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників (частина друга статті 5 Закону №2464-VІ).
Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону №2464-VІ визначено, що Державний реєстр загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - Державний реєстр) - організаційно-технічна система, призначена для накопичення, зберігання та використання інформації про збір та ведення обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, його платників та застрахованих осіб, що складається з реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб.
Відповідно до статей 5, 16, 19 Закону №2464-VІ розроблено Порядок обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що затверджений наказом Міністерства фінансів України від 24 листопада 2014 року №1162 (далі - Порядок №1162). Цим Порядком визначаються питання взяття на облік, внесення змін до облікових даних та зняття з обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у територіальних органах Державної фіскальної служби України, надання контролюючим органам відомостей про зміну класу професійного ризику виробництва Фондом соціального страхування за період до 01 січня 2016 року, надання Пенсійному фонду України та фондам загальнообов'язкового державного соціального страхування даних про взяття/зняття з обліку платників єдиного внеску (пункт 2 розділу І Порядку №1162). Порядок поширюється на платників єдиного внеску, зазначених, зокрема, у пунктах 4, 5 частини першої статті 4 Закону №2464-VІ (пункт 3 розділу І Порядку №1162).
Згідно з пунктами 3, 4 розділу ІІ Порядку №1162 дані про взяття на облік платників єдиного внеску в порядку інформаційної взаємодії передаються державному реєстратору в день взяття їх на облік за місцезнаходженням чи місцем проживання із зазначенням: дати взяття на облік, найменування та коду за ЄДРПОУ контролюючого органу, в якому такого платника взято на облік, реєстраційного номера платника єдиного внеску (пункт 3 розділу ІІ Порядку №1162). Взяття на облік юридичних осіб (їх відокремлених підрозділів) та фізичних осіб-підприємців, відомості щодо яких містяться в Єдиному державному реєстрі, як платників єдиного внеску підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру, яка надсилається (видається) цим юридичним особам (відокремленим підрозділам) та фізичним особам - підприємцям у порядку, встановленому Законом України від 15 травня 2003 року №755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» (далі - Закон №755-IV).
Як уже зазначалося, позивач як фізична особа-підприємець з 12 листопада 1997 року є платником єдиного внеску, про що наявні відомості в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та АІС «Податковий блок» (а.с.97 зворот; а.с.161).
У свою чергу, розділом ІІІ Порядку №1162 встановлено порядок взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону №755-IV.
Взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону №755-IV, контролюючим органом здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою №1-ЄСВ згідно з додатком 1, заяви про взяття на облік платника єдиного внеску (члена фермерського господарства) за формою №12-ЄСВ згідно з додатком 2 до цього Порядку (пункт 1 розділу ІІІ Порядку №1162).
Відповідно до пунктів 2, 3 розділу ІІІ Порядку №1162 платники єдиного внеску, зазначені в пункті 5 частини першої статті 4 Закону №2464, подають заяву за формою №1-ЄСВ (додаток 1) протягом 10 календарних днів після державної реєстрації незалежної професійної діяльності у відповідному уповноваженому органі та отримання документа, що підтверджує право фізичної особи на ведення незалежної професійної діяльності. Платникам єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону №755-IV, контролюючим органом наступного робочого дня з дня взяття на облік безоплатно надсилається (вручається) повідомлення про взяття їх на облік за формою №2-ЄСВ згідно з додатком 2 до цього Порядку (пункт 3 розділу ІІІ Порядку №1162).
Аналіз положень цього Порядку свідчить про те, що взяття контролюючим органом на облік як платників єдиного внеску осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, здійснюється виключно за заявою такої особи. Взяття на облік платників єдиного внеску осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, контролюючим органом за власною ініціативою шляхом встановлення «ознаки незалежної професійної діяльності» Порядок №1162 не передбачає.
Відповідно до даних АІС «Податковий блок» ОСОБА_1 перебуває на обліку в органах доходів та зборів як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність (адвокат) з 21 лютого 2018 року (а.с.97). Разом з тим, відповідач не надав доказів, що позивач подавав заяву за формою №1-ЄСВ до контролюючого органу. Натомість, відповідач 21 лютого 2018 року самостійно встановив позивачу як фізичній особі-підприємцю ознаку незалежної професійної діяльності, що не узгоджується з нормами Порядку №1162, якими визначена процедура взяття на облік платників єдиного внеску. Внаслідок таких дій відповідача ОСОБА_1 додатково нараховувався єдиний внесок за ознакою незалежної професійної діяльності по 819,06 грн за місяць: 19 квітня 2018 року у сумі 1638,12 грн за лютий-березень 2018 року; 19 липня 2018 року у сумі 2457,18 грн за другий квартал 2018 року; 19 жовтня 2018 року у сумі 2457,18 грн за третій квартал 2018 року; 21 січня 2019 року у сумі 2457,18 грн за четвертий квартал 2018 року (всього 9009,66 грн).
З наведеного слідує, що починаючи з лютого 2018 року в інтегрованій картці відбувається одночасне нарахування ОСОБА_1 єдиного внеску за двома підставами: як фізичній особі-підприємцю, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування, та як особі, яка здійснює незалежну професійну діяльність.
Разом з тим, відповідач не надав суду не лише доказів звернення ОСОБА_1 із відповідною заявою про взяття його на облік як особи, яка провадить незалежну професійну діяльність, а й доказів фактичного здійснення ним такої діяльності, що давало б йому можливість стверджувати про наявність у позивача обов'язку зі сплати єдиного внеску як платника відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Закону №2464-VІ.
Постановою Правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року №10-1 затверджено Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (надалі - Положення №10-1). Відповідно до пунктів 1, 2 розділу ІІІ Положення №10-1 з метою забезпечення обробки інформації в Реєстрі застрахованих осіб для кожної застрахованої особи автоматично створюється облікова картка, якій присвоюється номер облікової картки. Облікова картка відкривається у разі, зокрема, надходження у складі звітності відомостей про суми нарахованого доходу та єдиного внеску фізичних осіб-підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність; в інших випадках, передбачених Законом. До облікових карток Реєстру застрахованих осіб вносяться відомості про фізичних осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню відповідно до законодавства, та інша інформація, необхідна для обчислення, призначення та здійснення страхових виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, зокрема відомості про фізичних осіб - підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність; відомості про нарахування страхових внесків та єдиного внеску фізичними особами - підприємцями та особами, які провадять незалежну професійну діяльність.
Форма витягу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (додаток 8 до Положення №10-1, пункт 6 розділу V) містить відомості щодо статусу застрахованої особи, серед типів якого нормотворець визначає фізичну особу-підприємця і самозайняту особу, під якою мається на увазі особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, що обумовлює висновок про те, що такого статусу застрахованої особи, як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності, Положення №10-1 не визначає.
Відтак, аналіз положень Закону №2464-VІ та Положення №10-1 дає підстави для висновку про відсутність повноважень у контролюючого органу за власною ініціативою без наявності звітності платника єдиного внеску (особи, яка провадить незалежну професійну діяльність/фізичної особи-підприємця), в якій містяться відомості про суми нарахованого доходу та єдиного внеску фізичних осіб-підприємців чи осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, вносити зміни (подавати інформацію до Пенсійного фонду України щодо змін) до облікової картки платника єдиного внеску шляхом встановлення «ознаки незалежної професійної діяльності» та відповідно нараховувати єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску на місяць, визначеного Законом №2464-VІ як граничний мінімальний внесок для осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.
Порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства фінансів України №435 від 14 квітня 2015 року (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23 квітня 2015 року за № 460/26905; у редакції наказу Міністерства фінансів України від 15 травня 2018 року № 511; надалі - Порядок №435), визначає процедуру, форму, строки подання звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до Державної фіскальної служби України, яка є центральним органом виконавчої влади, який реалізує, зокрема, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань сплати єдиного внеску, її територіальних органів. Згідно з пунктом 16 розділу IV Порядку №435 фізичні особи-підприємці, які мають ознаку незалежної професійної діяльності, формують та подають до органів доходів і зборів окремі звіти (додаток 5).
Положення пункту 16 розділу IV Порядку №435 відсилають до додатка 5 «Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску», розділом 6 якого визначені типи платника, серед яких окремо зазначено ФО - на загальній системі оподаткування, ФО - на спрощеній системі оподаткування, особу, яка провадить незалежну професійну діяльність, членів фермерського господарства. Визначення окремого типу платника «фізичної особи-підприємця, яка має ознаку незалежної професійної діяльності» формою звіту не передбачено.
Відповідно до висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладених у рішенні від 02 вересня 2019 року, та висновків Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у зразковій справі №520/3939/19, за наявного існуючого правового регулювання взяття та перебування на обліку платника єдиного внеску фізичної особи-підприємця з ознакою провадження незалежної професійної діяльності не передбачено. Взяття контролюючим органом на облік особи як платника єдиного внеску - фізичної особи-підприємця (пункт 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI) та внесення відомостей до реєстру застрахованих осіб унеможливлює нарахування єдиного внеску за іншим типом платника без прийняття відповідних рішень і внесення змін щодо попереднього обліку особи у спосіб, визначений Законом і підзаконними нормативно-правовими актами. Підзаконний нормативно-правовий акт спеціальної облікової політики в частині визначення такої категорії платників єдиного внеску, як фізична особа-підприємець з ознакою здійснення незалежної професійної діяльності не відповідає статті 4 Закону №2464-VI. Зміна контролюючим органом обліку особи платника єдиного внеску в спосіб, не встановлений Законом або встановлений підзаконним нормативно-правовим актом, який не відповідає Закону в цій частині, та нарахування на підставі таких дій єдиного внеску, суперечить принципам законності та належного врядування.
Згідно з частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені Верховним Судом у справі №520/3939/19.
Відтак, за встановлених обставин, суд дійшов висновку, що позивач ОСОБА_1 , перебуваючи на податковому обліку як фізична особа-підприємець на спрощеній системі оподаткування, повинен вести єдиний податковий облік і сплату податків саме як фізична особа-підприємець 2 групи єдиного податку та сплачувати єдиний соціальний внесок один раз, а не в подвійному розмірі, адже позивач не подавав заяву для взяття його на облік як платника єдиного внеску - особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, та відповідно не подавав звітність як такий платник, а тому відповідач безпідставно нараховував останньому єдиний внесок під час перебування у статусі фізичної особи-підприємця ще й єдиний внесок як особі, яка здійснює незалежну професійну діяльність.
Наведене дає підстави для висновку про протиправність вимоги ГУ ДФС у Волинській області від 19 березня 2019 року №Ф-16566-23У про сплату боргу (недоїмки) в частині недоїмки у сумі 9009,66 грн: за перший квартал 2018 року 1638,12 грн, за другий квартал 2018 року 2457,18 грн; за третій квартал 2018 року 2457,18 грн; за четвертий квартал 2018 року 2457,18 грн.
Надаючи оцінку доводам сторін стосовно правомірності (протиправності) спірних вимог в іншій частині, суд враховує такі положення Закону №2464-VI.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до пункту 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
Частинами п'ятою статті 9 Закону №2464-VI встановлено, що сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів для його зарахування.
Як зазначено в абзаці третьому частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI, платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Відповідно до статті 10 зазначеного Закону днем сплати єдиного внеску вважається: 1) у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів; 2) у разі сплати єдиного внеску готівкою - день прийняття до виконання банком або іншою установою - членом платіжної системи документа на переказ готівки разом із сумою коштів у готівковій формі.
Згідно з частиною другою статті 25 цього Закону у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Абзацом першим частини четвертої цієї статті визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 7, пункту 5 статті 8 Закону №2464-VI позивач мав обов'язок сплатити єдиний внесок за 2017 рік у сумі 8448,00 грн (704,00 грн х 12 місяців), а за 2018 рік - у сумі 9828,72 грн (819,06 грн х 12 місяців). З відомостей з облікової картки платника ОСОБА_1 за кодом класифікації доходів бюджету «71040000» (єдиний внесок для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність) видно, що усього позивачем сплачено 7555,00 грн: 33,00 грн (внаслідок переплати у картці станом на 31 грудня 2016 року); 352,00 грн у 2017 році; 6162,06 грн у 2018 році (з них 5292,06 грн за рахунок перерахування коштів за кодом класифікації доходів бюджету «71050000» на «71040000» 26 червня 2018 року у сумі 463,00 грн, 16 жовтня 2018 року у сумі 4916,00 грн, 19 грудня 2018 року у сумі 613,06 грн); 1007,94 грн 17 січня 2019 року (а.с.63-72).
При цьому суд відхиляє доводи позивача про протиправність вимоги від 19 березня 2019 року №Ф-16566-23У з тих підстав, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2019 року у справі №140/8/19, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2019 року, встановлено протиправність вимог ГУ ДФС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 24 вересня 2018 року №Ф-16566-23-У та від 09 жовтня 2018 року №Ф-16566-23 і їх скасовано.
Частиною четвертою статті 78 КАС України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
На думку суду, преюдиційність судового рішення у справі №140/8/19 стосується виключно тієї обставини, що позивач сплачував єдиний внесок і це підтверджується копіями квитанцій від 23 лютого 2017 року №0.0.713412418 на суму 704,00 грн, від 20 березня 2017 року №0.0.730061734.1 на суму 704,00 грн, від 20 квітня 2017 року №0.0.750199320.1 на суму 1408,00 грн, від 20 липня 2017 року №0.0.811107249.1 на суму 2012,00 грн, від 22 вересня 2017 року №0.0.855244786.1 на суму 2100,00 грн, від 23 грудня 2017 року №0.0.924949335.1 на суму 2100,00 грн, від 19 березня 2018 року №0.0.9917111000.1 на суму 2460,00 грн, від 19 червня 2018 року №0.0.1064648106.1 на суму 2458,00 грн, від 13 жовтня 2018 року №0.0.1157501496.1 на суму 2458,00 грн, що і так не заперечується відповідачем. Водночас, цим рішенням також було встановлено, що зазначені суми були зараховані на невідповідний рахунок (за кодом доходів бюджету «71050000» та «71010000»), за якими утворилася переплата. Позивач не заперечує, що суми єдиного внеску сплачені ним на неправильні (невідповідні) рахунки через допущену помилку при визначенні коду бюджетної класифікації та номера розрахункового рахунку. Разом з тим, доказів сплати єдиного внеску за кодом класифікації доходів бюджету «71040000» та на відповідний рахунок у потрібному розмірі позивач не надав, не спростувавши доводи відповідача.
Як визначено частиною тринадцятою статті 9 Закону №2464-VI, суми помилково сплаченого єдиного внеску зараховуються в рахунок майбутніх платежів єдиного внеску або повертаються платникам у порядку і строки, визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Такий порядок затверджений наказом Міністерства фінансів України від 16 січня 2016 року №6 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 05 лютого 2016 року за №193/28323).
Матеріали справи свідчать, що зі сплаченого єдиного внеску у сумі 16404,00 грн за кодами класифікації доходів бюджету «71050000» та «71010000», 5992,06 грн були переведені на відповідний рахунок за кодом класифікації доходів бюджету «71040000», тим самим частково погашено борг (недоїмку); решта суми єдиного внеску продовжує обліковуватися за кодами класифікації доходів бюджету «71050000» та «71010000». При цьому, як встановлено судом, представник позивача у заяві від 29 березня 2019 року, тобто, поданій уже після формування спірної вимоги від 19 березня 2019 року №Ф-16566-23У, просив перерахувати надміру (або помилково) сплачені кошти у сумі 7620,00 грн з рахунку № НОМЕР_1 (а це код класифікації доходів бюджету «71010000») на рахунок № НОМЕР_2 (код класифікації доходів бюджету «71050000») - а.с. 243. Наявність переплати за іншими рахунками дає можливість позивачу погасити борг з єдиного внеску за платежем «єдиний внесок фізичних осіб-підприємців, в т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування» (код класифікації доходів бюджету «71040000»), однак це залежить від волі самого позивача, якому необхідно подати до контролюючого органу відповідну заяву. У такому випадку недоїмка буде вважатися погашеною та не матиме наслідків для майнових прав позивача (за умови, якщо суми переплати буде достатньою для сплати боргу, який погашається з урахуванням черговості його виникнення).
Також варто зауважити, що рішення Волинського окружного адміністративного суду у справі №140/8/19, яким встановлено протиправність вимог ГУ ДФС у Волинській області від 24 вересня 2018 року №Ф-16566-23-У та від 09 жовтня 2018 року №Ф-16566-23, не вказує на інші обставини, доведеність яких мала б преюдиційне значення при вирішенні спору, предметом якого є вимоги від 19 березня 2019 року №Ф-16566-23-У та від 12 червня 2019 року №Ф-16566-23-У. У даному випадку судом встановлено підстави нарахування єдиного внеску та розрахунок боргу (недоїмки). Водночас, у рішенні суду в справі №140/8/9 не вказано конкретні періоди та підстави нарахування єдиного внеску, розрахунок боргу (недоїмки), а їх встановлення лежить поза межами даного спору.
Твердження позивача про те, що здійснення помилки під час перерахування платником суми грошового зобов'язання з єдиного внеску у строк, встановлений Законом України №2464-VI, має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова, а тому не може слугувати підставою для притягнення платника до відповідальності за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску, суд до уваги не бере, оскільки спірними вимогами позивач не притягувався до відповідальності, а вони сформовані з метою повідомлення платника про наявність боргу та є заходом стягнення цього боргу.
Також судом взято до уваги, що до загальної суми недоїмки (боргу) за вимогою від 19 березня 2019 року №Ф-16566-23У включено борг, що утворився у зв'язку із несплатою позивачем штрафних санкцій та пені, застосованих рішенням ГУ ДФС у Волинській області від 12 січня 2018 року №0011581303 (2804,76 грн штрафу та 4476.22 грн пені) за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, а також штрафу у сумі 170,00 грн, застосованого рішенням від 21 серпня 2018 року №0358681303 за несвоєчасне подання звіту (а.с.79, 81). Акт від 21 серпня 2018 року №881, рішення від 21 серпня 2018 року №0358681303, рішення від 12 січня 2018 року №0011581303 надіслані ОСОБА_1 за його податковою адресою, що відповідає адресі реєстрації позивача як фізичної особи-підприємця, зазначеної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.80, 84).
Частиною одинадцятою статті 25 Закону №2464-VI надано право органу доходів і зборів застосовувати до платника єдиного внеску штрафні санкції. Згідно з частиною одинадцятою зазначеної статті про нарахування пені та застосування штрафів, передбачених цим Законом, посадова особа органу доходів і зборів у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом, приймає рішення, яке протягом трьох робочих днів надсилається платнику єдиного внеску. Суми пені та штрафів, передбачених цим Законом, підлягають сплаті платником єдиного внеску протягом десяти календарних днів після надходження відповідного рішення. Зазначені суми зараховуються на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для зарахування єдиного внеску. При цьому платник у зазначений строк має право оскаржити таке рішення до органу доходів і зборів вищого рівня або до суду з одночасним обов'язковим письмовим повідомленням про це територіального органу доходів і зборів, яким прийнято це рішення.
Відповідно до пункту 7 розділу VII Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 (дaлi - Iнcтpyкцiя №449), рішення про нарахування пені та застосування штрафів вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено особисто такій фізичній особі або її законному представникові чи надіслано листом на її адресу за місцем проживання або останнім відомим місцем її перебування з повідомленням про вручення.
Суми штрафів та пені, передбачені пунктами 2, 3, 5, 6 цього розділу, підлягають сплаті платником єдиного внеску чи банком протягом 10 календарних днів після надходження відповідного рішення або можуть бути оскаржені в цей самий строк до органу доходів і зборів вищого рівня або до суду з одночасним обов'язковим письмовим повідомленням про це відповідного органу доходів і зборів, посадовими особами якого прийнято це рішення (пункт 8 розділу VII Інструкції №449).
Позивач ОСОБА_1 не надав суду доказів сплати штрафу та пені, застосованих рішеннями від 12 січня 2018 року №0011581303, від 21 серпня 2018 року №0358681303, як і доказів їх оскарження. Водночас, перевірка правомірності прийнятих ГУ ДФС у Волинській області рішень не охоплена даним спором (не є предметом позову). Відтак, позивач має обов'язок сплатити нараховані штраф та пеню, якщо лише зазначені рішення не будуть скасовані у встановленому порядку.
Наявність боргу з єдиного внеску прослідковується і у відомостях, роздрукованих позивачем з електронного кабінету платника (а.с.214-217), з яких видно, що станом на 31 грудня 2019 року недоїмка становить 18799,72 грн та пеня 4476,22 грн, а уже станом на 21 січня 2019 року (граничний строк сплати єдиного внеску за четвертий квартал 2018 року) недоїмка становить 22706,14 грн (всього станом на 31 січня 2019 року - 27182,36 грн, з урахуванням єдиного внеску у сумі 9009,66 грн, про протиправність нарахування якого суд вказав вище). Тобто, відомості електронного кабінету позивача відповідають операціям, відображеним в обліковій картці платника за кодом класифікації доходів бюджету «71040000».
Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначена норма покладає на суб'єкта владних повноважень (контролюючий орган) обов'язок доведення правомірності рішень, дій чи бездіяльності, що є предметом спору, натомість позивач повинен спростувати доводи такого відповідача, якщо їх обґрунтованість заперечує.
З урахуванням встановлених обставин та аналізу норм чинного законодавства, якими врегульовані спірні правовідносини, суд не знаходить підстав для висновків про протиправність вимоги від 19 березня 2019 року №Ф-16566-23У про сплату боргу (недоїмки) в частині недоїмки у сумі 18172,70 грн. Водночас, відповідач не довів правомірності нарахування ОСОБА_1 єдиного внеску 9009,66 грн, а відтак у цій частині вимога підлягає скасуванню як протиправна.
Не доведено відповідачем і правомірності формування вимоги від 12 червня 2019 року №Ф-16566-23У про сплату боргу (недоїмки) у сумі 27182,36 грн. Суд не має підстав вважати, що ця вимога дублює вимогу від 19 березня 2019 року №Ф-16566-23У, як стверджує відповідач.
Згідно з пунктом 3 розділу VІ Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту (тобто, платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску), вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається) платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій). Під частковим зменшенням суми недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованості зі сплати фінансових санкцій) для цілей цього пункту вважається зменшення загальної суми боргу (недоїмки) з єдиного внеску, яка включає нараховані та несплачені суми єдиного внеску (фінансових санкцій) за останній календарний місяць, в якому відбулось таке зменшення.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки), крім загальних реквізитів, має містити відомості про розмір боргу, в тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
У свою чергу, відповідно до пункту 7 розділу VІ Інструкції №449 якщо протягом наступного базового звітного періоду сума боргу (недоїмки) платника зросла, після проходження відповідних процедур узгодження та оскарження вимога про сплату боргу (недоїмки) подається до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства тільки на суму зростання боргу (недоїмки). Під сумою зростання боргу (недоїмки) для цілей цього пункту необхідно розуміти: позитивне значення різниці між сумою боргу платника за даними інформаційної системи органів доходів і зборів станом на кінець календарного місяця та сумою боргу, зазначеною у пред'явленій до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства вимозі, зменшене на суму сплат(и) після такого пред'явлення, якщо сума сплат(и) не більша за суму боргу, зазначену у пред'явленій до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства вимозі; позитивне значення різниці між сумою боргу платника за даними інформаційної системи органів доходів і зборів станом на кінець календарного місяця та сумою сплат(и) після пред'явлення до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства вимоги, зменшене на суму боргу, зазначену в такій вимозі, якщо сума сплат(и) менша за суму боргу, зазначену у пред'явленій до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства вимозі.
Порівняльним аналізом вимог від 19 березня 2019 року та від 12 червня 2019 року встановлено, що перша сформована станом на 19 березня 2019 року та містить недоїмку, штраф та пеню, друга - станом на 12 червня 2019 року та містить лише недоїмку. Відповідач не навів підстав, визначених у Законі №2464-VI чи в Інструкції №449 для формування вимоги від 12 червня 2019 року №Ф-16566-23У. При цьому суд відхиляє доводи відповідача про те, що ця вимога є відкликаною на підставі листа від 06 листопада 2019 року №7103/10/03-20-55-10-10 (а.с.77).
Відповідно до пункту 6 розділу VІ Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається відкликаною, якщо: сума боргу (недоїмки), зазначена у вимозі, погашається платником, органами державної виконавчої служби або органами Казначейства - у день, протягом якого відбулося таке погашення суми боргу (недоїмки) в повному обсязі; орган доходів і зборів скасовує або змінює раніше зазначену суму боргу (недоїмки) внаслідок її узгодження або оскарження - з дня прийняття органом доходів і зборів рішення про скасування або зміну раніше зазначеної суми боргу (недоїмки); вимога органу доходів і зборів про сплату боргу (недоїмки) скасовується судом - у день набрання судовим рішенням законної сили; борг (недоїмка) списується у випадках, передбачених статтею 25 Закону, в порядку, визначеному пунктами 9-11 цього розділу, - у день прийняття органом доходів і зборів рішення про списання боргу (недоїмки) відповідно до частини сьомої статті 25 Закону; є рішення суду на стягнення відповідних сум боргу (недоїмки), що зазначені у вимозі,- у день надходження виконавчих документів до органів державної виконавчої служби або до органів Казначейства.
Відповідач не надав доказів наявності наведених вище підстав, щоб вважати вимогу від 12 червня 2019 року №Ф-16566-23У відкликаною. Відтак, така вимога, правомірність формування якої відповідач не довів, створює негативні наслідки для майнових прав позивача, а тому для захисту цих прав таку вимогу про сплату боргу (недоїмки), яка є виконавчим документом, слід скасувати. У такому випадку є впевненість у тому, що інтереси позивача будуть захищені.
Також суд відхиляє доводи відповідача про те, що вимога від 19 березня 2019 року №Ф-16566-23У сформована внаслідок узгодження вимоги від 05 лютого №Ф-16566-23, яку позивач отримав 27 лютого 2019 року та не оскаржив у встановленому порядку і не сплатив борг.
Пунктом 4 розділу VІ Інструкції №449 обумовлено, що при формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: перша частина - літера «Ю» (вимога до юридичної особи) або «Ф» (вимога до фізичної особи), друга частина - порядковий номер, третя частина - літера «У» (узгоджена вимога). В третій частині літера «У» (інформація щодо узгодження вимоги) проставляється у разі надсилання: платнику узгодженої вимоги внаслідок процедури оскарження; вимоги до органів державної виконавчої служби або до органів Казначейства відповідно до цієї Інструкції. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується під одним порядковим номером до повного погашення сум боргу.
Відповідно до пункту 5 розділу VІ Інструкції №449 у разі якщо платник єдиного внеску протягом 10 календарних днів з дня надходження (отримання) вимоги про сплату боргу (недоїмки) не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгодженої в результаті оскарження суми боргу (недоїмки) (з дня отримання відповідного рішення органу доходів і зборів або суду), після спливу останнього дня відповідного строку така вимога вважається узгодженою (набирає чинності).
Орган доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня узгодження вимоги (набрання нею чинності): вносить вимогу про сплату недоїмки до Єдиного державного реєстру виконавчих документів та пред'являє її до виконання в порядку, встановленому законом (після початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів); надсилає її в порядку, встановленому законом, до органу державної виконавчої служби (до початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів).
Як бачимо, Інструкція №449 не дає підстав формувати нову вимогу, а лише після її узгодження у третій частині проставляється літера «У» та зазначається дата набрання чинності.
Вимога від 05 лютого 2019 року №Ф-16566-23 (а.с.182), отримана позивачем 27 лютого 2019 року (а.с.181), згідно з Інструкцією №449 набрала чинності через 10 календарних днів (10 березня 2019 року). Водночас, у вимозі від 19 березня 2019 року №Ф-16566-23У дата набрання чинності вимогою - 18 березня 2019 року. Тому відповідач не довів, що спірна вимога про сплату боргу (недоїмки) станом на 19 березня 2019 року є наслідком узгодження вимоги від 05 лютого 2019 року №Ф-16566-23. Також з огляду на різну дату прийняття та дату набрання чинності відсутні підстави вважати, що вимоги від 19 березня 2019 року №Ф-16566-23У (а.с.53) та від 12 червня 2019 року №Ф-16566-23У (а.с.52) є ідентичними (стосовно розрахунку боргу зазначалося вище).
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Порядок і правила розподілу судових витрат визначені статтею 139 КАС України.
Згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Частинами першою, третьою статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Позивач просив стягнути з відповідача понесені судові витрати зі сплати судового збору у сумі 768,40 грн, а також витрати на професійну правничу допомогу в сумі 11000,00 грн.
Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно із частинами третьою - п'ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року, заява №19336/04, пункт 268; рішення у справі «Баришевський проти України», заява № 71660/11, пункт 95; рішення у справі «Двойних проти України», заява №72277/01, пункт 80; рішення у справі «Меріт проти України», заява №66561/01, пункті 88). Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, слід дійти висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника сторони за договором. При цьому надані послуги повинні бути обґрунтованими, а доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі. Суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи та не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним чи необґрунтованим щодо іншої сторони спору.
Представник відповідача заперечив щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, вважає їх розмір необґрунтованим з посиланням на первинні документи та явно завищеним, оскільки ряд послуг, які надавалися позивачу адвокатом, не є доцільними, дублюють одна одну; відсутні докази оприбуткування адвокатом отриманого доходу за надані послуги (а.с.236-237).
Для підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу надано такі документи: копію договору про надання правової допомоги адвокатом від 21 вересня 2019 року №1, укладеного між адвокатом Карпуком А.С. та Сорокопудом М.О., акт приймання-передавання послуг від 14 січня 2020 року за договором про надання правової допомоги (а.с.230-231), квитанцію до прибуткового касового ордера №2/14/01/20 від 14 січня 2020 року (а.с.232). В матеріалах справи наявні ордер про надання правничої допомоги серії АС №1000886 (а.с.33), копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ВЛ №867, виданого ОСОБА_2 (а.с.34).
Відповідно до пункту 1.1 договору ОСОБА_2 (адвокат) надає Сорокопуду М.О. (замовнику) консультаційні та юридичні послуги щодо представництва і захисту інтересів останнього, у тому числі в адміністративних судах, за позов до ГУ ДФС у Волинській області про визнання протиправними та скасування вимог від 19 березня 2019 року №Ф-16566-23У, від 22 червня 2019 року №Ф-16566-23У. Договором встановлений порядок оплати послуг адвоката: за послуги, надані за пунктом 1.1 договору, замовник сплачує адвокату гонорар за домовленістю, виходячи із витраченого часу, а також понесені адвокатом витрати на представництво. Гонорар може сплачуватися як почасово, так і сталою сумою. Почасова оплата становить 1000,00 грн за одну годину; фіксована сума становить 12000,00 грн (пункт 4 договору).
Як видно з акта приймання-передавання послуг від 14 січня 2020 року (а.с.230-231), адвокатом Карпуком А.С. надано професійну правничу допомогу Сорокопуду М.О. у формі юридичного супроводу, складання та подання процесуальних документів до суду (справа №140/2954/19); загальна сума послуг становить 11000,00 грн, з них: аналіз законодавства, попередня консультація з приводу спірних правовідносин - 2000,00 грн (2 год х 1000,00 грн); підготовка позовної заяви - 4000,00 грн (4 год х 1000,00 грн); написання письмових доповнень у формі додаткових пояснень - 3000,00 грн (3 год х 1000,00 грн); участь у судових засіданнях 03 та 14 січня 2020 року - 2000,00 грн (2 год х 1000,00 грн).
Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера №2/14/01/20 від 14 січня 2020 року ОСОБА_1 вніс до каси ОСОБА_2 11000,00 грн (а.с.232).
Згідно зі статтею 30 Закону України від 05 липня 2012 року №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи, враховуючи предмет спору, конкретні обставини справи, суть наданих послуг, та приймаючи до уваги клопотання відповідача про зменшення судових витрат, суд вважає, що заявлений до відшкодування їх розмір (11000,00 грн) є надмірним. При цьому суд зазначає, що аналіз законодавства, попередня консультація з приводу спірних правовідносин (прийняття вимоги про сплату боргу) не має безпосереднього впливу на результат. Суд враховує й те, що позовна заява була залишена судом без руху з підстав її недоліків, а надавати додаткові пояснення не є обов'язковим, оскільки виклад усіх обставин, пояснень, міркувань та аргументів щодо предмета спору позивач викладає виключно у заявах по суті, якими для позивача є позов та відповідь на відзив. Також не підлягають врахуванню судом витрати у сумі 1000,00 грн, про які зазначено в акті приймання-передавання послуг, за участь у судовому засіданні адвоката Карпука А.С. 03 січня 2020 року, оскільки той не прибув у судове засідання та у письмовому клопотанні просив відкласти розгляд справи у підготовчому засіданні (а.с.204-205).
Виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою, п'ятою статті 134, частиною дев'ятою статті 139 КАС України, з урахуванням участі адвоката, пов'язаної із представництвом позивача у суді, інших послуг, пов'язаних зі справою, суд дійшов висновку що витрати у сумі 6000,00 грн є надмірними та їх повинен понести позивач, а решта витрат у сумі 5000,00 грн (підготовка позовної заяви, участь у судовому засіданні 14 січня 2020 року) підлягають розподілу поряд з іншими судовими витратами та відшкодуванню пропорційно до задоволених позовних вимог, що становить 3329,00 грн (66,58%).
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач ОСОБА_1 сплатив судовий збір у сумі 768,40 грн, що підтверджується квитанцією від 11 жовтня 2019 року (а.с.39). Випискою від 16 жовтня 2019 року підтверджується зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України (а.с.54). Оскільки суд задовольняє позов частково, то з урахуванням вимог частини третьої статті 139 КАС України слід стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача також витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, у сумі 511,60 грн - пропорційно до задоволених позовних вимог (66,58%).
Всього у зв'язку із частковим задоволенням позову належить відшкодувати позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати у сумі 3840,60 грн.
Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 244-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) до Головного управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, будинок 4, ідентифікаційний код юридичної особи 43143484) про визнання протиправними та скасування вимог задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) від 19 березня 2019 року №Ф-16566-23У в частині недоїмки у сумі 9009,66 грн.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) від 12 червня 2019 року №Ф-16566-23У.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області судові витрати у сумі 3840,60 грн (три тисячі вісімсот сорок грн 60 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд.
Суддя Ж.В. Каленюк
Рішення складено у повному обсязі 20 лютого 2020 року