Номер провадження: 2/225/22/2020
Єдиний унікальний номер судової справи: 225/5210/19
14 лютого 2020 року м. Торецьк
Дзержинський міський суд Донецької області
у складі:
головуючого - судді Скиба М.М.,
за участю
секретаря судового засідання Савченко О.О.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Кабанової Т.І.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі Дзержинського міського суду Донецької області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Військово-цивільної адміністрації міста Торецьк, третя особа яка, не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_3 про визнання права власності за набувальною давністю,-
Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він з 30.05.2002 року мешкає в будинку АДРЕСА_1 , а зареєстрований за вказаною адресою з 17.05.2005 року. Зазначений будинок він придбав у своєї матері ОСОБА_4 . ОСОБА_4 продала позивачу цей будинок на підставі довіреності , виданої ОСОБА_3 , який отримав цей будинок у спадок. У зв'язку з тим, що ОСОБА_3 в той же день виїхав за кордон і не залишив копію паспорту, БТІ відмовило в оформленні документів на будинок. У спірному будинку мешкає 17 років.Тому просить визнати за ним право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 за набувальною давністю.
Представником позивача заявлено клопотання про залучення до справи у якості третьої особи ОСОБА_3 оскільки останній є власником майна та рішення суду може вплинути на його права та обов'язки. Зазначене клопотанян було судом задоволено.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, просив задовольнити, вказав, що позивач мешкає у спірному будинку 17 років, відкрито володіє ним, але не може оформити у встановленому законом порядку, що перешкоджає реалізації його прав.
Представник відповідача - Військово-цивільної адміністрації м. Торецьк Донецької області в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, в їх задоволенні просив відмовити з урахуванням письмового відзиву. У відзиві зазначив, що позивач був обізнаний відносно того, що будинок, який є предметом спору та на якій він просить надати право власності за набувальною давністю належить ОСОБА_3 , а тому не можна вважати володіння ОСОБА_2 будинком, що залишився після власника, добросовісним. Зазначені обставини не дають позивачу підстав для того щоб, вваж ти користування чужим майном правомірним. За таких обставин, позивач не є добросовісним набувачем, а відкритість безперервність користування спірним майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами ст.344 ЦК України.
Третя особа яка, не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_3 до судового засідання не прибув, про місце та час розгляду справи повідомлений належним чином.
Заслухав пояснення учасників та дослідив матеріали справи, суд доходить висновку, що заявлені вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Аналогічне положення міститься й у статті 321 ЦК України.
Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).
Як встановлено судом, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 30 травня 2002 року спадкоємцем майна після ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: житлового будинку АДРЕСА_1 на земельній ділянці з надвірними спорудами є ОСОБА_3 .
Відповідно до нотаріально посвідченої довіреності від 30.05.2002 року ОСОБА_3 уповноважив ОСОБА_4 на право одержувати необхідні довідки та документи, подавати від його імені заяви, підписувати різного роду документи, в тому числі і договір купівлі-продажу, одержувати належні йому гроші, а також виконувати всі інші дії, пов'язані з цим дорученням.
Відповідно до розписки, долученої до матеріалів справи, 30.05.2002 року ОСОБА_4 продала ОСОБА_2 житловий будинок АДРЕСА_1 .
При цьому договору купівлі-продажу зазначеного нерухомого майна суду не надано.
Згідно з копією домової книги, копії паспорту та акту вуличного комітету від 17.06.2019 за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_2 зареєстрований за вказаною адресою з 17.05.2002 року, а проживає фактично з 05.05.2002 року.
Згідно із ч.1 ст. ст. 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
Враховуючи обсяг процесуальних прав та обов'язків, визначених статтями 4,43,49 ЦПК України, сторонами вважаються особи, які є учасниками спірного матеріального правовідношення. Ознаками сторін, які відрізняють їх від інших осіб, які беруть участь у справі (зокрема третіх осіб) є те, що сторони - це особи, між якими виник спір про право, який є предметом розгляду та вирішення судом, та на сторони поширюються усі наслідки та властивості судового рішення.
Згідно з частинами першою, шостою ст. 53 ЦПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї зі сторін. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, мають процесуальні права і обов'язки, встановлені статтею 43 цього Кодексу.
На третіх осіб не поширюються права та обов'язки, визначені ст. 49 ЦПК України для сторін.
Відповідно до ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
З аналізу вищезазначених норм вбачається, що суд може залучити співвідповідача або здійснити заміну первісного відповідача належним відповідачем виключно за наявності відповідного клопотання позивача. Процесуальний закон не передбачає можливості суду здіснювати заміну відповідача чи залучати співвідповідачів за власною ініціативою.
Разом з тим, відповідно до ч. 3 ст. 53 ЦПК України якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення суду може вплинути на права та обов'язки осіб, що не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.
З огляду на наведене, за власною ініціативою, суд може залучити до участі у справі особу, якщо спір стосується її прав та обов'язків, лише у процесуальному статусі третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору.
В підготовчому судовому засіданні було встановлено, що ОСОБА_3 є власником спірного нерухомого майна, проте представник позивача не вважав за доцільне залучати цю особу у саме статусі відповідача, оскільки останній спірне нерухоме майно продав позивачу через свого повіреного ОСОБА_4 , яка діяла за довіреністю,та жодних заперечень, щодо набуття права власності на спірне майно позивачем за набувальною давністю не має.
Набуття права власності позивачем за набувальною давінстю заперечується та не визнається саме відповідачем - Військово-цивільною адміністрацією міста Торецьк. Вважав за можливе залчути ОСОБА_3 лише у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору.
За таких обставин, власника спірного майна ОСОБА_3 було залучено у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
При цьому суд виходить з того, що позивачем заявлено вимогу про визнання права власності за набувальною давністю саме до Військово-цивільної адміністрації міста Торецьк.
Відповідно до правової позиції викладеної в п. 53 постанови Верхоного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.07.2019 р. по справі №920/999/16 відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або особа, яка вважає себе власником майна.
Аналогічна правова позиція міститься у п. 13 постанови пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав".
За таких обставин суд доходить висновку, що позивачем заявлено вимоги до неналежного відповідача у зв'язку з чим вони не можуть бути задоволені.
Окрім того, відповідно до статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Виходячи зі змісту статті 344 ЦК України, обставинами, які мають значення для справи, і які повинен довести саме позивач є: законний об'єкт володіння; добросовісність володіння; відкритість володіння; давність володіння та його безперервність (тобто строк володіння).
Також, пунктом 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» судам роз'яснено, що при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: - володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; - володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Згідно частин першої-третьої статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Так, в обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що проживає в будинку з 2002 року з дозволу ОСОБА_4 , яка не є власником спірного будинку, сплачує комунальні послуги, робить ремонти, таким чином доглядаючи за житлом, а отже добросовісно та відкрито заволодів житлом та вважає, що має право власності на нього.
Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 14.05.2019 року по справі №910/17274/17 визначила, що правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; спливу установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
В позовній заяві позивач стверджує, що спірне майно ним було придбане та посилається на відповідну розписку від 30.05.2002 року та довіреність від 30.05.2002 року, якою ОСОБА_3 уповноважив ОСОБА_4 на право одержувати необхідні довідки та документи, подавати від його імені заяви, підписувати різного роду документи, в тому числі і договір купівлі-продажу, одержувати належні йому гроші, а також виконувати всі інші дії, пов'язані з цим дорученням.
Самого договору купівлі-продажу зазначеного нерухомого майна суду надано не було. Представник позивача зазначив, що нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу спірного майна укладено не було.
Відповідно до норм ст. 227 Цивільного кодексу Української РСР (які були чинними станом на 30.05.2002 р.) договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.
За таких обставин суд не може вважати заволодіння спірним майном позивачем добросовістним, оскільки позивач повинен був знати про неправомірність заволдіння чужим майном, а саме про те що недодержання нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу спірного майна, так само як і не дотримання його письмової форми тягне за собою його недійсність.
З огляду на наведене, суд доходить до висновку про відсутність підстав, установлених статтею 344 ЦК України, для визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю, у зв'язку з чим у задоволені позову слід відмовити.
Судові витрати відповідно до статті 141 ЦПК України судом покладаються на позивача.
В той же час, з матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду з позовною заявою позивачем було сплачено судовий збір в сумі 1132,10 грн., відповідно до оціночної вартості нерухомого майна № 30919-002 станом на 03.09.2019, наданої позивачем, риночка вартість житлового будинку становить 66294,66 грн.
Відповідно до ЗУ «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З урахуванням викладеного ОСОБА_2 слід повернути надмірно сплачений судовий збір в сумі 469 (чотириста шістдесят дев'ять ) грн. 15 коп.
Керуючись ст. ст. 259, 268, 273, 354 ЦПК України, ст. ст.15,16,344 ЦК України-
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військово-цивільної адміністрації м.Торецьк Донецької області (85200, Донецька область, м.Торецьк, вул.Маяковського, 24а, код ЄДРПОУ 41552929), третя особа яка, не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_2 ) про визнання права власності за набувальною давністю - відмовити повністю.
Судові витрати покласти на позивача.
Повернути ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) надмірно сплачений судовий збір в сумі 469 (чотириста шістдесят дев'ять ) грн. 15 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до Донецького апеляційного суду через Дзержинський міський суд Донецької області. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, строк апеляційного оскарження обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 18.02.2020 року.
Суддя М.М. Скиба