Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"19" лютого 2020 р. м. ХарківСправа № 922/4327/19
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Калініченко Н.В.
розглянувши питання прийняття до розгляду поданих відповідачем: заяви про надання дозволу подати додаткові пояснення щодо окремого питання (в порядку частини 5 статті 161 Господарського процесуального кодексу України) (вх. № 3642 від 12 лютого 2020 року), заяви про невизнання процесуальним документом по суті та не прийняття до розгляду (вх. № 3648 від 12 лютого 2020 року) та заяви про встановлення додаткового строку на подання доказів, поновлення процесуального строку та приєднання до матеріалів справи (вх. № 4302 від 18 лютого 2020 року) у справі
за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Корт-07», м. Ізюм
про стягнення коштів у сумі 185 940,00 грн.,-
В провадженні господарського суду Харківської області в порядку спрощеного позовного провадження перебуває справа № 922/4327/19 за позовом Акціонерного товариства “Українська залізниця” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Корт-07” про стягнення коштів у сумі 185 940,00 грн.
12 лютого 2020 року, через канцелярію суду, від відповідача надійшов пакет документів, а саме: заява про надання дозволу подати додаткові пояснення щодо окремого питання (в порядку частини 5 статті 161 Господарського процесуального кодексу України) (вх. № 3642) та заява про невизнання процесуальним документом по суті та не прийняття до розгляду (вх. № 3648). 18 лютого 2020 року до матеріалів справи представником відповідача скеровано заяву про встановлення додаткового строку на подання доказів, поновлення процесуального строку та приєднання до матеріалів справи (вх. № 4302).
Суд, розглянувши питання прийняття до розгляду з залученням до матеріалів справи вище вказаних заяв відповідача, виходить з наступного.
Главою 1 Розділу III Господарського процесуального кодексу України регулюються питання щодо письмових заяв учасників справи. При цьому в кодексі диференційовано заяви по суті справи та заяви з процесуальних питань.
Відповідно до статті 161 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.
Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються цим Кодексом або судом у передбачених цим Кодексом випадках. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Таким чином процесуальним законодавством врегульовано питання щодо видів та змісту заяв, що подаються, строків їх подання та порядку розгляду.
Алгоритм процесуальних дій позивача та відповідача щодо подачі заяв по суті справи у справі, яка розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, визначений в главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Так, користуючись процесуальними можливостями, 17 січня 2020 року відповідач скерував до матеріалів справи відзив на позов, який ухвалою господарського суду Харківської області від 22 січня 2020 року прийнятий до розгляду. Позиція відповідача викладена у поданому відзиві на позов є зрозумілою і доступною для сприйняття.
Єдиною можливістю та правовою підставою надання додаткових пояснень учасником судового розгляду є положення частини 5 статті 161 Кодексу, за змістом якої суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним. Однак, суд не здійснював жодних процесуальних дії, пов'язаних із застосуванням правового механізму, визначеного частиною 5 статті 161 Господарського процесуального кодексу України. Більш того, застосування частини 5 ст. 161 кодексу є можливим виключно у разі виникнення окремого питання при розгляді справи, а не щодо поданої стороною заяви по суті справи (як-то призначення експертизи тощо). Тобто, якщо стороною сформовано у заяві по суті справи позицію, інша сторона має реалізувати своє право шляхом подання саме заяви по суті справи. Судом було надано оцінку поданим позивачем додатковим поясненням, які за своїм змістом фактично є заявою по суті справи - відповіддю на відзив і, ухвалою господарського суду Харківської області від 17 лютого 2020 року, залишено їх без розгляду із залученням до матеріалів справи. Подання ж відповідачем заяви, в порядку частини 5 статті 161 Господарського процесуального кодексу України, не узгоджується із алгоритмом дій, які визначені в даній нормі. Дійсно, в разі необхідності (це головний критерій для застосування частини 5 статті 161 ГПК України), суд дозволяє учаснику справи подати додаткові пояснення щодо ОКРЕМОГО питання, яке виникає при розгляді справи, а не навпаки - сторона клопоче про надання дозволу, а суд, відповідно, дозволяє чи не дозволяє здійснити такі дії стороні. В даному випадку, по-перше, мало місце подання заяви по суті справи з боку позивача, а не виникнення окремого питання; по-друге, представник відповідача привласнює собі функції суду, що не узгоджується із жодним нормативно-правовим актом України, в тому числі статтею 124 Конституції України, яка зазначає про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
Тотожною є позиція суду і щодо поданої представником відповідача заяви про невизнання процесуальним документом по суті та не прийняття до розгляду (вх. № 3648), оскільки в даному випадку відповідачем так само привласнено собі функції однієї із гілок державної влади - судової, що йде в розріз із чинним законодавством України. Суд звертає увагу відповідача на норми діючої редакції ГПК України, до яких саме прерогативою суду є надання оцінки поданим учасниками справи документам (в даному випадку заявам по суті справи). Як зазначено вище в даній ухвалі, 17 лютого 2020 року судом постановлено письмову ухвалу за поданими позивачем «додатковими поясненнями».
Додатково, суд звертає увагу представника відповідача на основоположні принципи правосуддя, що було сформульовано Європейським судом з прав людини у рішенні у справі “Кастільо Альгар проти Іспанії” (Castillo Algar v. Spain) від 28 жовтня 1998 року - правосуддя здійснюється компетентним органом, з метою забезпечення довіри, яку суди в демократичному суспільстві повинні вселяти у громадськість.
Відповідно до статті 68 Конституції України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України.
Відповідно до статті 43 Правил адвокатської етики представляючи інтереси клієнта або виконуючи функцію захисника в суді, адвокат зобов'язаний дотримуватися вимог чинного процесуального законодавства, законодавства про адвокатуру та адвокатську діяльність, про судоустрій і статус суддів, іншого законодавства, що регламентує поведінку учасників судового процесу, а також вимог цих Правил, не виявляти неповаги до суду (суддів), поводитись гідно і коректно.
Скерування до матеріалів справи чисельних заяв та клопотань представником відповідача, які не узгоджуються із процесуальним законодавством України, можна кваліфікувати через критерій відсутності серйозного законного інтересу, тобто легітимного прагнення до отримання певних переваг, передбачених процесуальним законом.
Господарський процесуальний обов'язок сторони - це належна поведінка сторони в господарському судочинстві, що вимагається та забезпечується процесуальним законом, а також кореспондує суб'єктивному процесуальному праву суду.
Правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - винесення законного та обґрунтованого рішення, а також створення особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав, а також прав та інтересів інших осіб.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010) і запобігання неналежній та такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі є завданням саме державних органів ( рішення суду у справі Мусієнко проти України, no. 26976/06, від 20.01.2011).
Суд, сприяє справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенню спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності учасників справи, та не є установою, з якою сторони здійснюються листування. Тобто, процесуальним законодавством сторонам надано право викладати у заявах по суті справи свої вимоги, заперечення, аргументи та пояснення. Оцінка діям суду першої інстанції надається вищими судовими інстанціями під час апеляційного або касаційного розгляду справи, а не стороною, яка не згодна із постановленими ухвалами суду.
З огляду на викладене, враховуючи, що подані заяви про невизнання процесуальним документом по суті та неприйняття до розгляду (вх. № 3648) та про надання дозволу подати додаткові пояснення щодо окремого питання (вх. № 3642) не узгоджуються із нормами господарського процесуального законодавства, суд залишає дані заяви без розгляду із приєднанням до матеріалів справи.
Щодо заяви представника відповідача про встановлення додаткового строку на подання доказів, поновлення процесуального строку та приєднання до матеріалів справи (вх. № 4302), суд зазначає наступне.
Ухвалою від 22 січня 2020 року прийнято до розгляду відзив відповідача на позовну заяву та звернуто увагу відповідача на порушення порядку оформлення пакету документів (доказів, які додано до відзиву); при цьому, судом не здійснено будь-яких дій щодо неприйняття даних документів, на проти, відзив був прийнятий ухвалою суду, про що свідчить резолютивна частина даної ухвали.
Тобто, в даному випадку представник відповідача у поданих заявах, із посиланням на надмірний формалізм суду, намагається перекласти відповідальність за недотримання процедури засвідчення доказів саме на суд. Суд наголошує, що формування заяв по суті справи, в даному випадку - відзиву на позов та додатків до нього, є зоною відповідальності сторони - відповідача, що узгоджується із нормами процесу, адже якщо сукупно протлумачити норми статей 165 та 251 Господарського процесуального кодексу України, то вбачається, що саме відповідач, формуючи відзив, з урахуванням норм статей 80 та 91 Господарського процесуального кодексу України, подає разом із відзивом письмові докази або в оригіналі або в належним чином засвідчених копіях. Алгоритм засвідчення копій визначеним процесуальним кодексом, є загальновідомим та, до того ж, міститься в загальному доступі в мережі Інтернеті.
Представник відповідача, обґрунтовуючи свою позицію, зокрема посилається на невідомий суду нормативний документ - «до ст. 73 НПК України» (абз. 9 арк. 3).
При цьому, за практикою Верховного Суду, яка вкладена в чисельних постановах, зосереджено увагу на ту обставину, що копії засвідчуються в установленому законом порядку. Так, у постанові по справі № 160/7887/18 Верховний Суд зазначив, що під час перевірки копій документів, слід брати до уваги: - правила засвідчення копій документів, визначені Національним стандартом України “Державна уніфікована система документації; - уніфіковану систему організаційно-розпорядчої документації; - Вимоги до оформлення документів ДСТУ 4163-2003, затверджені наказом Держспоживстандарту України від 07 квітня 2003 року № 55; - Правила організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 2015 року № 1000/5; - інструкції з діловодства в окремих органах державної влади (місцевого самоврядування) та інші нормативно-правові акти.
Серед іншого, відповідно до пункту 8 розділу 10 зазначених Правил, копія набуває юридичної сили лише в разі її засвідчення в установленому порядку. Отже, не буває "напівзасвідчених" копій документів, про що зазначає представник відповідача у чисельних заявах, які скеровані до суду. Дані дії відповідача є намаганням порушити принцип рівності сторін та забезпечити собі отримання привілеїв з боку суду, однак суд, виконуючи завдання та основні засади господарського судочинства, стоїть на боці справедливості та верховенства права, забезпечуючи сторонам визначені процесуальним законодавством принципи, серед яких, є принцип змагальності - учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків.
Фактично такі дії представника відповідача, шляхом подання чисельних заяв, які не узгоджуються із нормами процесу, з посиланням на надмірний формалізм суду та позбавлення відповідача можливості заперечувати проти позову, суд розцінює як прагнення отримання привілеїв в частині подання доказової бази проти позову.
Частиною 1 статті 119 кодексу внормовано механізм поновлення попущеного процесуального строку, встановленого законом, що узгоджується з ч. 1 ст. 251 кодексу, але через поважність причин його (строку) пропуску. При цьому, незгода відповідача із постановленими судом ухвалами та з посилання на надмірний формалізм, на думку відповідача, внаслідок недодержання саме самим відповідачем процедури засвідчення копій документів та з намаганням перекласти на суд відповідальність за такі недоліки, не є обставиною поважності причин пропуску встановленого законом строку на їх подання, що зумовлює відмову у поновленні пропущеного процесуального строку.
Відповідно до статті 43 ГПК України, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.
Окремо, суд звертає увагу на те, що пунктами 1, 2 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та від 13 грудня 1985 року, передбачено, що незалежність судових органів гарантується державою та закріплюється в конституції або законах країни. Судові органи вирішують передані їм справи безсторонньо, на основі фактів та відповідно до закону, без будь-яких обмежень, неправомірного впливу, спонукання, тиску, погроз або втручання, прямого чи непрямого, з будь-якого боку і з будь-яких би то не було причин. Незалежність і недоторканність суддів гарантуються статтями 126 та 129 Конституції України, якими визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права, вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється.
Керуючись статтями 42, 43, 119, 161, 232-235, 251 ГПК України, суд, -
Залишити без розгляду заяви відповідача про надання дозволу подати додаткові пояснення щодо окремого питання (в порядку частини 5 статті 161 Господарського процесуального кодексу України) (вх. № 3642 від 12 лютого 2020 року) та про невизнання процесуальним документом по суті та не прийняття до розгляду (вх. № 3648 від 12 лютого 2020 року) із залученням їх до матеріалів справи
Відмовити відповідачу у задоволенні заяви про встановлення додаткового строку на подання доказів, поновлення процесуального строку та приєднання до матеріалів справи (вх. № 4302 від 18 лютого 2020 року).
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвалу підписано 19 лютого 2020 року.
Суддя Н.В. Калініченко
справа № 922/4327/19