Справа № 560/3995/19
іменем України
20 лютого 2020 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Божук Д.А. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у м. Хмельницькому , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про стягнення збитків,
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у м. Хмельницькому, в якому просить стягнути з Державного Бюджету України на користь ОСОБА_1 шляхом списання з рахунку Державної казначейської служби 147,06 тис. грн. збитків, завданих законом, що визнаний неконституційним.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність - у частині такого перевищення. Позивач недоотримав дохід у вигляді утриманого податку з пенсійних виплат, що, зокрема, підтверджується діями третьої особи, що перестала здійснювати відрахування податкових зобов'язань з пенсійних виплат позивача після визнання вищезазначеного акту неконституційним. Внаслідок здійснених відрахувань з липня 2014 року по лютий 2018 року позивачу завдано шкоду у розмірі 147,06 тис. грн.
Також зазначає, що було порушене його право на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом та загальними принципами міжнародного права.
Хмельницький апеляційний суд ухвалою від 03.10.2019 закрив провадження у справі №686/17832/18 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі УДКСУ у м. Хмельницькому, третя особа на стороні відповідача, - ГУПФУ в Хмельницькій області, зазначивши, що цей спір не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства. Верховний Суд ухвалою від 04.11.2019 відмовив у відкритті касаційного провадження у справі № 686/17832/18.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 18.12.2019 відкрито провадження в цій адміністративній справі та вирішено її розглянути за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
27.12.2019 судом отримано відзив управління Державної казначейської служби України у м. Хмельницькому, згідно якого відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказує, що положення ст. 1175 ЦК України підлягають застосуванню тільки у випадках, коли нормативно-правовий акт органу державної влади визнається незаконним і скасовується. У випадках, коли закони чи інші нормативно-правові акти або їх окремі положення визнаються Конституційним Судом України неконституційними та у зв'язку з цим втрачають чинність, вказана норма не підлягає застосуванню.
Конституційний суд України у рішенні № 1-р/2018 від 27.02.2018 зазначає, що положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним судом України цього рішення. Починаючи з 28.02.2018, з урахуванням рішення Конституційного суду України № 1 -р/2018 від 27.02.2018, утримання з пенсії ОСОБА_1 припинено. Механізм відшкодування шкоди, завданої актами та діями, що визнані неконституційними, будь-яким законом не врегульований.
Крім того, у рішенні Конституційного Суду України не зазначена оцінка мети прийняття Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 року № 1166-VII. Так, у рішенні в справі "Великода проти України" від 03 червня 2014 року Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення пенсії заявниці очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася держава. Суд не вважає, що таке зменшення було непропорційним переслідуваній меті або що воно поклало надмірний тягар на заявницю.
02.01.2020 судом отримано відповідь на відзив, в якій позивач вказує, що неконституційність закону, встановлена Конституційним Судом України, є підставою для застосування наслідків, передбачених ст. 1175 ЦК України, оскільки регламентована цією нормою цивільно-правова відповідальність у вигляді відшкодування шкоди, заподіяної прийняттям нормативно-правових актів, визнаних незаконними, стосується також і випадків визнання неконституційними законів. Відповідно до п.п. 4, 35, 38 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 845 від 03.08.2011 року, визначена судом сума підлягає стягненню за рахунок Державного бюджету України шляхом списання грошових коштів з відповідного рахунку органом Казначейства. Посилання відповідача на рішення Європейського Суду з прав людини від 03.06.2014 "Великода проти Україна" не має відношення до справи, що розглядається.
07.01.2020 судом отримано відзив на позовну заяву Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, згідно якого третя особа просить відмовити у задоволенні позову. Вказує, зокрема, що положення ст.1175 ЦК України підлягають застосуванню тільки у випадках, коли нормативно-правовий акт органу державної влади визнається незаконним і скасовується. У випадках, коли закони чи інші нормативно-правові акти або їх окремі положення визнаються Конституційним Судом України неконституійними та у зв'язку з цим втрачають чинність, вказана норма не підлягає застосуванню. Оскільки положення Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" № 1166 від 27.03.2014 щодо оподаткування щомісячного довічного грошового утримання втратили чинність 27.02.2018 року, то утримання за період з 01 квітня 2014 року по 28 лютого 2018 року з щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 здійснювалось правомірно, на підставі чинного закону.
Вказаний відзив на позов, наданий третьою особою, суд розцінює як пояснення третьої особи щодо позову згідно ст.165 КАС України.
13.01.2020 судом отримано відповідь на відзив третьої особи, в якій позивач вказує, що третя особа не наділена правом подання відзиву на позов.
Розглянувши подані матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області і отримує пенсію за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" 1789-ХІІ.
Законом України від 27.03.2014 №1166-VIІ "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" статтю 164 Податкового кодексу України було доповнено підпунктом 164.2.19, який набрав чинності з 01.07.2014. Згідно цієї норми до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять тисяч гривень на місяць, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи оподатковуються в країні їх виплати.
Законом України від 28.12.2014 №71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" у підпункт 164.2.19 ст. 164 Податкового кодексу України було внесено зміни, зокрема стосовно оподаткування пенсій у разі, якщо їх розмір перевищував 3 розміри мінімальної заробітної плати.
Законом України від 02.06.2016 № 1411-VІІІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо звільнення від оподаткування пенсій" було установлено оподаткування пенсій у разі, якщо їх розмір перевищував 10 розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
На підставі підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України з пенсії позивача утримувався податок на доходи фізичних осіб та військовий збір.
В подальшому, 27.02.2018 Конституційним Судом України ухвалено рішення у справі № 1-6/2018, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.
Позивач 12.07.2018 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області із заявою, у якій, зважаючи на неконституційність законів, на підставі яких утримувався податок з його пенсії, просив повернути незаконно утриману суму податку за період з 01.07.2014 по 01.03.2018.
Листом від 23.07.2018 № 1711/0-8 ГУ ПФУ в Хмельницькій області у задоволенні заяви відмовило. У листі зазначено, що органи ПФУ з 01.03.2018 не проводять стягнення податку на доходи фізичних осіб. З пенсії податок на доходи фізичних осіб та військовий збір стягувався за період з 01.07.2014 по 28.02.2018.
Згідно довідки-розрахунку Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, розмір утриманого податку за вказаний період склав 147060,70 грн.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Відповідно до статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 13.07.2017 №2136-VІІІ закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Аналогічна норма міститься у ч.2 статті 152 Конституції України.
У резолютивній частині рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 №1-р/2018 вказано, що положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України визнане неконституційним і втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, тобто, з 27 лютого 2018 року.
Із наведеного слідує, що до прийняття Конституційним Судом України вказаного рішення, зокрема, станом на час виникнення спірних відносин, положення підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України були чинними, а тому підлягали застосуванню у відповідності до чинного на той момент законодавства.
Суд враховує, що стаття 56 Конституції України визначає право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Крім того, в частині 3 статті 152 Конституції України закріплено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
Позивач, обґрунтовуючи вимоги позову, зазначає, що прийняттям закону, який визнано неконституційним, йому завдано збитки, які підлягають стягненню за рахунок коштів з Державного бюджету України відповідно до ст. 1175 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Надаючи оцінку таким твердженням позивача, суд зазначає наступне
Згідно з ч.1 ст.1175 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.
Отже, положення цієї статті підлягають застосуванню тільки у випадках, коли нормативно-правовий акт органу державної влади визнається незаконним і скасовується. У випадках, коли закони чи інші нормативно-правові акти або їх окремі положення визнаються Конституційним судом України неконституційними та у зв'язку з цим втрачають чинність, вказана норма не підлягає застосуванню. Визнання Конституційним Судом України окремих положень закону неконституційними не вважається тотожним визнанню нормативно-правового акту незаконним.
Так, визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування врегульовано в статті 21 ЦК України. В частині 2 цієї статті зазначено, що суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
У спірному випадку положення підп.164.2.19 п.164.2 ст.164 ПК України не були визнані незаконними та не скасовані в судовому порядку. Отже, положення ст.1175 ЦК України не можуть бути застосовані.
Більше того, суд звертає увагу на положення ч. 2 ст.1 ЦК України, якими визначено, що до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч.1-2 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Тобто, поняття "збитки" передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.
Аналізуючи наведені вище норм, суд зазначає, що недоотриманий позивачем розмір пенсії не може вважатися збитками у розумінні статті 22 ЦК України. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року по справі № 686/1746/17.
Щодо посилання позивача на порушення його права на мирне володіння майном, та, як наслідок, порушення статті 1 Першого протоколу Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), суд зазначає наступне.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
У спірному випадку пенсія позивача підлягала оподаткуванню на підставі норм Податкового кодексу України, які на той момент були чинними та визнані неконституційними лише 27.02.2018. Відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Це означає, що за загальним правилом норма права діє стосовно відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто, до певних юридичних фактів застосовується той закон, під час дії якого вони настали.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Суд враховує, що у пунктах 25-26 рішення від 03.06.2014 у справі "Великода проти України" Європейський суд з прав людини зауважив, що стаття 1 Першого протоколу не гарантує як таке право на будь-які соціальні виплати у певному розмірі. Втручання з боку державних органів влади у мирне володіння майном має бути законним та має переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання має також бути обґрунтовано пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, має зберігатися "справедливий баланс" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде накладений особистий та надмірний тягар. У пункті 28 цього рішення Європейський суд з прав людини наголосив, що зменшення пенсії очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася держава. За відсутності будь-яких доказів щодо протилежного, та визнаючи, що держава-відповідач має широке поле свободи розсуду щодо досягнення балансу між правами, що є предметом спору, та економічною політикою, суд не вважає, що таке зменшення було непропорційним переслідуваній легітимній меті або що воно поклало надмірний тягар на заявника.
Отже, у спірний період пенсія позивача була об'єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб та військовим збором на підставі норми законодавства, яка була введена згідно Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 року № 1166-VIІ.
Також суд враховує, що в частині 3 статті 152 Конституції України закріплено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
Отже, обов'язковою передумовою для виникнення у позивача такого права на відшкодування шкоди є наявність про це встановленої у законі процедури присудження та сплати такого відшкодування. Однак чинне законодавство не містить такого закону.
При цьому суд враховує, що в ухвалі Європейського суду з прав людини від 30.09.2014 у справі "Петльований проти України" вказано, що відповідно до Цивільного кодексу питання державної компенсації жертвам злочину має бути встановлене окремим законом, який не було прийнято до цього часу. Той закон має також містити процедуру присудження та сплати такої компенсації. Національні суди підтвердили, що за відсутності закону, який формулює такі положення, право на компенсацію не може виникнути згідно статті 1177, взятої окремо. Оскільки заявник не мав достатньою мірою встановлену вимогу для цілей, передбачених статтею 1 Протоколу №1, він не може стверджувати, що він мав "законне сподівання" одержання будь-яких конкретних сум.
Згідно з ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення даного адміністративного позову.
Враховуючи відсутність судових витрат у цій справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 20 лютого 2020 року
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 )
Відповідач:Держава Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у м. Хмельницькому (вул. Проскурівська, 56, м.Хмельницький, Хмельницька область,29000 , код ЄДРПОУ - 38045529)
Третя особа:Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул.Герцена, 10, м.Хмельницький, Хмельницька область, 29000 , код ЄДРПОУ - 21318350)
Головуючий суддя Д.А. Божук