17 лютого 2020 р. Справа № 480/5208/19
Сумський окружний адміністративний суд у складі судді - Шаповала М.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області про визнання протиправною та скасування відмови, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 просить суд:
- визнати протиправною та скасувати відмову відповідача, викладену в наказі начальника Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (далі - ГУ Держгеокадастру в Сумській області) від 17.10.2019 № 18-12817/16-19-СГ, у наданні їй дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення на території Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області за межами населених пунктів;
- зобов'язати відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення на території Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області за межами населених пунктів.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач безпідставно відмовив їй у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, чим грубо порушив законні права позивачки. Земельним кодексом України передбачено вичерпний перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. Підставою для відмови в наданні дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою. Крім того, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені ст. 122 ЗК України. Посилання відповідача на рішення Держземагенства та розпорядження Кабінету Міністрів України вважає безпідставними та необґрунтованими. Також зазначила, що земельна ділянка не знаходиться у постійному користуванні, оскільки права постійного користування на бажану земельну ділянку не виникало. Отже, підстави для відмови позивачці в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою відсутні. Вважає, що ефективним способом захисту свого порушеного права буде зобов'язання відповідача надати дозвіл.
17.12.2019 ухвалою суду відкрито провадження та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
27.12.2019 представник відповідача надіслав до суду письмовий відзив на позов (а.с. 15-16), у якому зазначив, що ГУ Держгеокадастру у Сумській області, розглянувши заяву позивачки, наказом від 17.10.2019 № 18-12817/16-19-СГ відмовило у її задоволенні, оскільки Будільська сільська рада Лебединського району Сумської області рішенням 32 сесії сьомого скликання від 26.09.2019 висловила свою позицію щодо непогодження в наданні дозволу позивачці на розроблення проекту землеустрою на бажану земельну ділянку у зв'язку з тим, що ця земельна ділянка згідно з рішеннями сільської ради знаходиться в постійному користуванні жителів села Будилка. Враховуючи викладене, Головне управління не може не приймати до уваги позицію сільської ради під час прийняття рішення щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності. Крім того, ГУ Держгеокадастру в Сумській області вважає, що зобов'язання надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивачці є втручанням в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі адміністративного судочинства. Просив суд відмовити в задоволенні позову.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази в їх сукупності відповідно до вимог ст. 90 КАС України, суд визнає, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Суд встановив, що 16.09.2019 ОСОБА_1 звернулась до ГУ Держгеокадастру у Сумській області з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області за межами населеного пункту (а.с. 8). До заяви були додані викопіювання земельної ділянки, копії паспорта, ідентифікаційного номера (а.с. 7,9).
Наказом від 17.10.2019 № 18-12817/16-19-СГ (а.с. 10) відповідач відмовив ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою з таких підстав, що Будильська сільська рада Лебединського району Сумської області рішенням 32 сесії сьомого скликання від 26.09.2019 не погодила надання дозволу позивачці на розроблення проекту землеустрою на бажану земельну ділянку у зв'язку з тим, що ця земельна ділянка згідно з рішеннями сільської ради знаходиться в постійному користуванні жителів села Будилка.
Суд вважає відмову відповідача в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність протиправною з таких підстав.
Відповідно до пункту "б" частини 1 статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, зокрема на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Відповідно до пункту "а" частини 3 статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений статтею 118 ЗК України.
Згідно з частиною 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до частини 7 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Згідно з частиною 4 статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
На підставі пунктів 1 та 7 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері Державного земельного кадастру.
Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.
На підставі викладеного суд визнає, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17.
Тобто, проект землеустрою розробляється на підставі дозволу органу, до компетенції якого входить питання про передачу земельних ділянок громадянам, тобто по справі ГУ Держгеокадастру у Сумській області. Позивачці відмовлено в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою у зв'язку з тим, що Будильська сільська рада не погодила відведення позивачці земельної ділянки. У ч. 7 ст. 118 ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови в наданні дозволу, однак відповідач жодної з них у наказі від 17.10.2019 № 18-12817/16-19-СГ не вказав. Не зазначив також, яким вимогам нормативних актів не відповідає місце розташування земельної ділянки, що планується до відведення.
Посилання у наказі відповідача на рішення колегії Держземагентства України від 14.10.2014 № 2/1, суд вважає безпідставними, оскільки це рішення вимагає лише отримання схожого погодження об'єднаних територіальних громад (шляхом прийняття відповідною радою рішення згідно зі ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"). Однак, не отримання такого погодження, відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України, не є підставою для відмови в наданні такого дозволу. Рішення колегії Держземагентства України не є нормативним актом, воно не ґрунтується на нормах Земельного кодексу України в частині підстав для відмови в наданні дозволу.
У своєму наказі, а також до суду, відповідач не зазначив про те, якими саме рішеннями Будильської сільської ради земельні ділянки передані у користування та яким саме громадянам, не надав докази реєстрації права користування жителями с. Будилка земельної ділянки, дозвіл на розроблення якої просить надати позивачка.
ГУ Держгеокадастру у Сумській області протиправно відмовило позивачці в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, при цьому, відповідач посилається на підстави, не передбачені Земельним кодексом України чи іншими законодавчими актами. Суд вважає, що відповідач не надав мотивовану обґрунтовану відмову. Крім того, відповідач не надав доказів на підтвердження того, що спірна земельна ділянка перебуває у власності чи користування громадян.
Відповідач зобов'язаний або надати дозвіл позивачці на розроблення проекту землеустрою, або відмовити у наданні такого дозволу на законних на те підставах.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Враховуючи те, що відповідач, відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, не дотримався вимог Земельного кодексу України, позовні вимоги про визнання протиправною та скасування відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є обґрунтованими.
Доводи відповідача про те, що суд не може зобов'язати орган владних повноважень до прийняття конкретного рішення, оскільки це буде фактичне втручання в його дискреційні повноваження, суд вважає необґрунтованими. Втручанням у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за клопотаннями заявників замість суб'єкта владних повноважень. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 24.03.2016 у справі № 826/17109/13-а.
Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за цих обставин. У цьому ж випадку зобов'язання відповідача надати дозвіл є виправданим, оскільки відсутній інший дієвий спосіб захисту порушеного права позивача.
Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
У цій ситуації по справі відповідач безпідставно вважає свої повноваження дискреційними оскільки він не наділений повноваженнями за цих фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд, зокрема прийняти відмову або надати дозвіл. Правомірним у цьому випадку є лише один варіант поведінки залежно від фактичних обставин.
Якщо відмова відповідного органу визнана судом протиправною, а іншого варіанта поведінки у суб'єкта владних повноважень за законом не існує, то суд має право зобов'язати такий орган влади вчинити конкретні дії, які б гарантували захист прав і свобод позивача і таке застосування судами зазначеного способу захисту права не є втручанням у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень.
Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 30.09.2019 у справі № 818/1760/17 (а.с. 29-31), від 22.03.2018 у справі № 823/795/17, від 27.02.2018 у справі № 816/591/15-а, від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15.
В статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенство права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Олссон проти Швеції" від 24.03.1988 (скарга № 10465/83) зазначено, що серед вимог, які суд визначив як такі, що випливають із фрази "передбачено законом", є такі:
- будь-яка норма не може вважатися "законом", якщо вона не сформульована із достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити із часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в цих обставинах, наслідки, які можуть спричинити за собою конкретну дію;
- фраза "передбачено законом" не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципу верховенства права. У внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічної влади у здійснення прав;
- закон, який передбачає дискреційні повноваження, сам по собі не є несумісним з вимогами передбачуваності за умови, що дискреційні повноваження та спосіб їх здійснення вказані з достатньою ясністю для того, щоб з урахуванням правомірності мети зазначених заходів забезпечити індивіду належний захист від свавільного втручання влади.
Статтею 6 КАС України та статтею 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди при розгляді справ застосовують принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а також Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод як джерело права.
Загальні принципи диференціації між підміною органу державної влади судом та здійсненням правосуддя безпосередньо сформульовано в рішенні від 09.06.2005 по справі "Фадєєва проти Росії", в якому Суд з відсилкою до справи "Баклі проти Сполученого Королівства" зазначив, що згідно з усталеною практикою Суду саме національні органи влади мають дати вихідну оцінку "необхідності" втручання як стосовно законодавчого поля, так і реалізації конкретного заходу, але, незважаючи на надану національним органам влади свободу розсуду, їхнє рішення підлягає перевірці Судом на предмет його відповідності вимогам Конвенції".
Покладення такого обов'язку на відповідача, як надання дозволу на розробку проекту землеустрою, не є перебиранням функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта, та зобов'язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов'язковість ефективного механізму захисту порушеного права.
Зі змісту наказу відповідача вбачається, що відповідач відмовив позивачці в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Тобто відповідач у спірних відносинах вже реалізував свої дискреційні владні повноваження, відмовивши позивачці в наданні такого дозволу. Оскільки відповідач відмовив у наданні дозволу протиправно, а визначених законом підстав для такої відмови під час розгляду справи встановлено не було, суд вважає, що відновлення порушеного права позивачки можливе не інакше, як шляхом зобов'язання відповідача вчинити певні дії, зокрема зобов'язання ГУ Держгеокадастру у Сумській області надати такий дозвіл.
Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність чи користування. Такий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 463/3375/15-а.
На підставі ч. 1 ст. 139 КАС України на користь позивачки належить стягнути понесені нею судові витрати зі сплаті судового збору, сплаченого при поданні позовної заяви до суду, в сумі 768,40 грн.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області про визнання протиправною та скасування відмови, зобов'язання вчинити дії задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Сумській області "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою" від 17.10.2019 № 18-12817/16-19-СГ, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області за межами населених пунктів.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Сумській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області за межами населених пунктів.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (вул. Г. Кондратьєва, 25, м. Суми, 40000, код ЄДРПОУ 39765885) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) витрати на оплату судового збору в сумі 768,40 грн.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.М. Шаповал