19 лютого 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/135/20
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Слободянюк Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Дніпровська установа виконання покарань №4" про визнання звільнення незаконним, поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, -
ОСОБА_1 /далі - позивач, ОСОБА_1 / звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної установи "Дніпровська установа виконання покарань №4" /далі - відповідач, ДУ "Дніпровська установа виконання покарань №4"/ про:
- визнання незаконним звільнення ОСОБА_1 , молодшого сержанта внутрішньої служби, з посади молодшого інспектора 2 категорії відділу режиму і охорони Державної установи "Дніпровська установа виконання покарань №4";
- поновлення ОСОБА_1 , молодшого сержанта внутрішньої служби, на посаді молодшого інспектора 2 категорії відділу режиму і охорони Державної установи "Дніпровська установа виконання покарань №4" з 10 червня 2019 року;
- стягнення грошового забезпечення (заробітної плати) за час вимушеного прогулу за період з 10 червня 2019 року по час розгляду справи в суді з розрахунку середньоденної заробітної плати, що становить 344,29 грн, з коригуванням середньоденного заробітку на коефіцієнт підвищення заробітної плати /а.с. 1-8/.
Позов обґрунтований тим, що позивач проходив службу в Державній установі "Дніпровська установа виконання покарань №4" на посаді молодшого інспектора 2 категорії відділу режиму і охорони. 10 червня 2019 року позивача призвано на строкову військову службу до Національної гвардії України. Всупереч положенням частини другої статті 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю в Україні, які передбачають збереження за працівником посади, робочого місця та середнього заробітку на період проходження строкової служби, позивача звільнено зі служби в Державній установі "Дніпровська установа виконання покарань №4". Таким чином, наявні підстави для поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 14 січня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, витребувано докази.
07 лютого 2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву /а.с. 53-58/, в якому представник відповідача просив у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю, посилаючись на те, що з 10 жовтня 2018 року позивач проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України на посаді молодшого інспектора 2 категорії відділу режиму і охорони Державної установи "Дніпровська установа виконання покарань №4" та відповідно до наказу Державної установи "Дніпровська установа виконання покарань №4" №114/ОС-19 від 07 червня 2019 року звільнений з 10 червня 2019 року зі служби за власним бажанням, оскільки у травні 2019 року позивач повідомив про намір звільнитися зі служби та подати рапорт про звільнення. У день звільнення, 10 червня 2019 року, позивач на службу не вийшов, на телефонні дзвінки не відповідав та про призов його на строкову службу свого безпосереднього керівника рапортом не повідомляв. Положення частини другої статті 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю в Україні відповідачем не порушені, так як позивач не повідомив про призов його на строкову військову службу. Крім того, порядок розрахунку середнього грошового забезпечення визначений спеціальним законодавством, а саме: Порядком виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України №925/5 від 28 березня 2018 року.
17 лютого 2020 року до суду надійшла відповідь на відзив /а.с.82-84/, в якій позивач вказав, що він рапорт про звільнення за власним бажанням не подавав та в його особовій справі такий рапорт відсутній, а також трудову книжку не отримував, що підтверджується відсутністю його підпису про отримання трудової книжки. Крім того, за відсутності спеціального законодавства середньоденне грошове забезпечення за час вимушеного прогулу розраховується відповідно до положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року.
Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12, частини п'ятої статті 262 та у межах строку, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі приписів частини четвертої статті 229 КАС України.
Дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.
Згідно з наказом Державної установи "Дніпровська установа виконання покарань №4" №227/ОС-18 від 03 жовтня 2018 року /а.с.65/ ОСОБА_1 призначено на посаду молодшого інспектора 2 категорії відділу режиму і охорони (чергова зміна №2).
Відповідно до підпункту 1.1 пункту 1 наказу Державної установи "Дніпровська установа виконання покарань №4" №114/ОС-19 від 07 червня 2019 року "Про особовий склад" молодшого сержанта ОСОБА_1 , молодшого інспектора 2 категорії відділу режиму і охорони (чергова зміна №2), звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України за власним бажанням на підставі пункту 5 статті 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" та пункту 7 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" 10 червня 2019 року /а.с.66/.
Не погодившись із винесенням відповідачем наказу №114/ОС-19 від 07 червня 2019 року у частині його звільнення, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та аргументам учасників справи, вказаним у заявах по суті, суд виходить з такого.
Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначає Закон України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" № 2713-IV від 23 червня 2005 року /далі - Закон № 2713-IV/.
Згідно з частиною першою статті 13 цього Закону підприємства установ виконання покарань є державними підприємствами, які здійснюють господарську діяльність та професійно-технічне навчання засуджених.
Пунктом 5 частини другої цієї статті встановлено, що підприємства установ виконання покарань проводять свою діяльність відповідно до законодавства з урахуванням таких особливостей: порядок призначення і звільнення з посад, права, обов'язки та умови служби працівників підприємств установ виконання покарань, які мають спеціальні звання рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, визначаються відповідно до законодавства.
Відповідно до частин другої, четвертої та п'ятої статті 14 Закону № 2713-IV служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.
Громадяни України, які вперше зараховуються на посади рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби та у відповідних випадках пройшли встановлений строк випробування, складають присягу такого змісту: "Я (прізвище, ім'я, по батькові), вступаючи на службу до Державної кримінально-виконавчої служби України, клянуся завжди залишатися відданим Українському народові, неухильно додержуватися Конституції та законів України, бути чесним, гуманним, сумлінним і дисциплінованим, зберігати державну та іншу охоронювану законом таємницю. Присягаю з високою відповідальністю виконувати свій службовий обов'язок, вимоги статутів і наказів, постійно вдосконалювати професійну майстерність та підвищувати рівень культури, не допускати порушень прав і свобод людини та громадянина, всіляко сприяти зміцненню правопорядку. Якщо я порушу цю присягу, то готовий нести відповідальність, установлену законом".
Особа рядового чи начальницького складу кримінально-виконавчої служби підписує текст присяги, який зберігається в її особовій справі. Порядок складення присяги визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.
Згідно з пунктом 2 частини шостої статті 14 Закону № 2713-IV особам рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби встановлюються спеціальні звання, зокрема молодший сержант внутрішньої служби.
Витягами з наказів Державної установи "Дніпровська установа виконання покарань №4" №227/ОС-18 від 03 жовтня 2018 року та №114/ОС-19 від 07 червня 2019 року, послужним списком ОСОБА_1 та письмовим текстом присяги працівника органів Державної кримінально-виконавчої служби України /а.с.65-73/ підтверджується, що ОСОБА_1 , прийнявши присягу, проходив службу на посаді молодшого інспектора 2 категорії відділу режиму і охорони (чергова зміна №2) в Державній установі "Дніпровська установа виконання покарань №4" та має спеціальне звання "молодший сержант внутрішньої служби".
Відповідно до частини п'ятої статті 23 Закону № 2713-IV на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Зі змісту наведеної норми слідує, що порядок проходження служби, а відтак і порядок звільнення працівників кримінально-виконавчої служби, регулюється Законом України "Про Національну поліцію".
Так, пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" № 580-VIII від 02 липня 2015 року передбачено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за власним бажанням.
Відповідно до частин другої та третьої цієї статті днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби.
Більш детальної регламентації порядку звільнення за власним бажанням Закон України "Про Національну поліцію" не містить.
Таким чином, Законом України "Про Національну поліцію" не врегульовано такі питання як порядок та строк попередження працівником про своє звільнення та порядок і строк прийняття відповідного рішення про звільнення роботодавцем.
Згідно з пунктом 4 Розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Пунктом 68 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 114 від 29 липня 1991 року, передбачено, що особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.
Отже, особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби, зобов'язані подати про це рапорт.
З тексту оскаржуваного наказу Державної установи "Дніпровська установа виконання покарань №4" №114/ОС-19 від 07 червня 2019 року вбачається, що 10 червня 2019 року ОСОБА_1 звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" за власним бажанням на підставі його рапорту /а.с.66/.
Водночас рапорту ОСОБА_1 про його звільнення зі служби відповідачем не надано, а навпаки у відзиві на позовну заяву вказано, що ОСОБА_1 із рапортом про звільнення не звертався та лише усно повідомив про свій намір звільнитися зі служби. Факт відсутності рапорту про звільнення визнається також позивачем у відповіді на відзив.
За відсутності рапорту позивача про звільнення, поданого у встановленому законодавством порядку, відсутнє волевиявлення позивача на його звільнення зі служби.
При цьому довід відповідача стосовно того, що позивач усно виявив бажання звільнитися, суд відхиляє, адже Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ передбачено подання рапорту, а не усне повідомлення особи про прийняте рішення звільнитися.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що наказ Державної установи "Дніпровська установа виконання покарань №4" №114/ОС-19 від 07 червня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (за власним бажанням) не відповідає вимогам чинного законодавства та є протиправним і підлягає скасуванню у відповідній частині.
Згідно з частиною першою статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Таким чином, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було звільнено.
З довідки Кобеляцького районного військового комісаріату №01 від 02 січня 2020 року /а.с.49/, військового квитка ОСОБА_1 № НОМЕР_1 /а.с.12-13/, повістки /а.с. 26/ вбачається, що відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та Указу Президента України №22/2019 від 30 січня 2019 року ОСОБА_1 призвано на строкову військову службу до лав Збройних Сил України 10 червня 2019 року.
Відповідно до частини другої статті 21 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" №2232-XII від 25 березня 1992 року громадяни України для виконання обов'язків, пов'язаних із взяттям на військовий облік, призовом або прийняттям на військову службу, а також особи, які направляються районними (міськими) військовими комісаріатами на медичний огляд (медичне обстеження в амбулаторних чи стаціонарних умовах), лікування, звільняються від роботи на час, необхідний для виконання зазначених обов'язків та перебування в лікувальному закладі охорони здоров'я, із збереженням за ними місця роботи, займаної посади і середньої заробітної плати.
Згідно з частиною другою статті 39 вказаного Закону громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України.
Відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Отже, за громадянами, призваними на строкову військову службу, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності.
Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 16 січня 2020 року у справі №814/1905/17.
Беручи до уваги викладене, суд доходить висновку, що на час проходження строкової військової служби ОСОБА_1 за ним зберігалися місце роботи, посада і середній заробіток, а відтак ОСОБА_1 підлягає поновленню на тій посаді, з якої його звільнено - на посаді молодшого інспектора 2 категорії відділу режиму і охорони Державної установи "Дніпровська установа виконання покарань №4".
Оскільки днем звільнення позивача відповідно до положень частин другої та третьої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" є 10 червня 2019 року, то позивача слід поновити на посаді з наступного дня за днем звільнення, тобто з 11 червня 2019 року, а тому позовна вимога у частині поновлення позивача на роботі саме з 10 червня 2019 року задоволенню не підлягає.
Згідно з частиною другою статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
За відсутності законодавчого визначення поняття "вимушений прогул" суд вважає, що під вимушеним прогулом необхідно розуміти проміжок часу, протягом якого працівник був позбавлений можливості виконувати роботу за посадою внаслідок припинення публічної служби за спірним рішенням суб'єкта владних повноважень, тобто час з наступного (включно) за звільненням дня до дня постановлення судового рішення.
Механізм виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України визначає Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затверджений наказом Міністерства юстиції України №925/5 від 28 березня 2018 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28 березня 2018 року за № 377/31829 /далі - Порядок №925/5/.
Відповідно до пункту 8 розділу І Порядку №925/5 при виплаті грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного за повний місяць, на кількість календарних днів цього місяця.
Згідно з пунктом 25 вказаного розділу особам рядового і начальницького складу, поновленим на службі або попередній посаді за рішенням суду у зв'язку з незаконним звільненням або переміщенням на іншу посаду, за час вимушеного прогулу виплата здійснюється з розрахунку середньоденного грошового забезпечення, яке особа рядового чи начальницького складу отримувала у місяці незаконного звільнення, або різниці в ньому за час перебування на нижчеоплачуваній посаді.
Виплачена під час попереднього звільнення зі служби цим особам рядового або начальницького складу грошова допомога при звільненні зі служби підлягає заліку за рахунок суми, що належить їм до виплати за час вимушеного прогулу, а в частині, яка перевищує цю суму, - заліку за рахунок суми грошової допомоги, належної до виплати при подальшому звільненні зі служби.
Підставою для виплат, зазначених у цьому пункті, є наказ начальника відповідного органу або установи, а в разі поновлення на посаді начальника органу або установи - наказ відповідного органу управління вищого рівня з урахуванням пункту 24 цього розділу.
У постановах від 20 травня 2019 року у справі №821/1180/18 та від 29 листопада 2019 року у справі №540/1224/19 Верховний Суд сформулював правову позицію про те, що до подібних правовідносин норми постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" не застосовуються, оскільки при визначенні розміру середнього заробітку (грошового забезпечення) за час вимушеного прогулу потрібно застосовувати норми спеціального законодавства.
Тож при розрахунку середньоденного грошового забезпечення за час вимушеного прогулу слід керуватися положеннями Порядку №925/5.
Відповідно до довідки Державної установи "Дніпровська установа виконання покарань №4" №4/1-15ви від 03 лютого 2020 року /а.с.75/ середньоденне грошове забезпечення позивача складає 208,90 грн (6266,97 грн : 30 календарних днів).
З огляду на те, що першим робочим днем часу вимушеного прогулу є наступний за звільненням день, тобто 11 червня 2019 року, а справа вирішена судом 19 лютого 2020 року, то на період часу вимушеного прогулу позивача з 11 червня 2019 року по 19 лютого 2020 року (включно) припадає всього 254 календарних днів, а саме: 20 календарних днів червня 2019 року, 31 календарний день липня 2019 року, 31 календарний день серпня 2019 року, 30 календарних днів вересня 2019 року, 31 календарний день жовтня 2019 року, 30 календарних днів листопада 2019 року, 31 календарний день грудня 2019 року, 31 календарний день січня 2020 року та 19 календарних днів лютого 2020 року.
Таким чином, стягненню з Державної установи "Дніпровська установа виконання покарань №4" на користь ОСОБА_1 підлягає середній заробіток (грошове забезпечення) за час вимушеного прогулу з 11 червня 2019 року по 19 лютого 2020 року у сумі 53060,60 грн (208,90 грн (середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 ) х 254 (календарні дні за час вимушеного прогулу)) з відповідним відрахуванням обов'язкових платежів до бюджету та фондів.
Враховуючи вищенаведені висновки суду, позовна вимога в частині стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) за час вимушеного прогулу за 10 червня 2019 року задоволенню не підлягає. Також суд відхиляє наведений позивачем розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки він проведений з урахуванням робочих днів, в той час як Верховним Судом, зокрема у постановах від 30 січня 2019 року у справі №806/2164/16, від 05 грудня 2019 року у справі №814/1148/16 та від 29 січня 2020 року у справі №320/6808/18, зазначено, що при розрахунку середнього заробітку (грошового забезпечення) за час вимушеного прогулу потрібно застосовувати норми саме спеціального, а не загального законодавства, тобто розраховувати середній заробіток за час вимушеного прогулу виходячи з календарних днів.
Отже, адміністративний позов ОСОБА_1 належить задовольнити частково.
Відповідно до пунктів 2 та 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 6-9, 72-77, 211, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) до Державної установи "Дніпровська установа виконання покарань №4" (вул. Надії Алексеєнко, буд. 80, м.Дніпро, 49006, ідентифікаційний код 14316882) про визнання звільнення незаконним, поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Державної установи "Дніпровська установа виконання покарань №4" №114/ОС-19 від 07 червня 2019 року "Про особовий склад" в частині звільнення молодшого сержанта внутрішньої служби ОСОБА_1 зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України відповідно до частини п'ятої статті 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" та пункту 7 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (за власним бажанням).
Поновити молодшого сержанта внутрішньої служби ОСОБА_1 на службі в Державній кримінально-виконавчій службі України на посаді молодшого інспектора 2 категорії відділу режиму і охорони Державної установи "Дніпровська установа виконання покарань №4" з 11 червня 2019 року.
Стягнути з Державної установи "Дніпровська установа виконання покарань №4" (вул. Надії Алексеєнко, буд. 80, м.Дніпро, 49006, ідентифікаційний код 14316882) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) середній заробіток (грошове забезпечення) за час вимушеного прогулу з 11 червня 2019 року по 19 лютого 2020 року у сумі 53060,60 грн (п'ятдесят три тисячі шістдесят гривень шістдесят копійок) з відповідним відрахуванням обов'язкових платежів до бюджету та фондів.
Допустити до негайного виконання рішення суду у частині поновлення ОСОБА_1 на службі в Державній кримінально-виконавчій службі України на посаді молодшого інспектора 2 категорії відділу режиму і охорони Державної установи "Дніпровська установа виконання покарань №4" та у частині виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги у порядку, встановленому статтею 297 з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Н.І. Слободянюк