79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
09.07.07 Справа № 5/23-18/7А
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
головуючого-судді Р. Марко
суддів Т. Бонк
С. Бойко
При секретарі Ковалишин Ю.
розглянувши апеляційну скаргу ДПІ у Залізничному ра-ні м. Львова від 16.03.07 № 8409/10-0
на постанову господарського суду Львівської області від 07.03.07
у справі 5/23-18/7А
за позовом - ДПІ у Залізничному ра-ні м. Львова
до відповідача 1 - ЗАТ»Львівська база медичної техніки»
до відповідача 2- ТзОВ»Спрінт СА»
про визнання недійсним господарського зобов»язання та застосування наслідків передбачених ст.. 208 ГК України
за участю представників сторін:
від позивача- не з»явився
від відповідача 1- Попельчук С.
від відповідача 2- не з»явився
Постановою господарського суду Львівської області від 07.03.07 по даній справі відмовлено у позові ДПІ у Залізничному ра-ні м. Львова .
Не погоджуючись із прийнятою постановою, апелянт -ДПІ подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати з підстав не повного з»ясування обставин, що мають заначення для справи. Апелянт вважає, що підставою для задоволення позову є той факт, що податкове зобов'язання з податку на додану вартість, яке виникло у ТзОВ „Спринт-СА" у зв'язку із виписуванням податкових накладних, ним у відповідний період не задекларовано, відтак, суми згаданого податку до бюджету не сплачувались. А тому, вважає орган державної податкової служби таке зобов'язання підлягає визнанню недійсним, оскільки укладено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
В судовому засіданні, представник ЗАТ „Львівська база медичної техніки" зазначив, що в даному випадку мала місце не усна угода, а договір купівлі продажу товарів за №26/10-01. Окрім того, ТзОВ „Спринт-СА" станом на 01.11.2006 року зареєстроване як платник податку на додану вартість. Також,відповідач 1 вважає, що саме по собі подання чи не подання звітності контрагентом по контракту не впливає на чинність укладеного між сторонами договору та не є підставою визнання його недійсним.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, дослідивши обставини справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення вимог апелянта.
При цьому колегія виходила з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, між ЗАТ „Львівська база медичної техніки" (покупець) та ТзОВ „Спрінт-СА" (продавець) укладено договори купівлі-продажу товарів за №26/10-01 від 26.10.2004 року, за №18/08-01 від 18.08.2004 року, за №06/09-01 від 06.09.2004 року, згідно якого продавець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати у власність покупцю, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити відповідно систему автоматичного керування сушаркою М38О-03 за ціною 25424 грн. 00 коп., вентилятори осьові на загальну суму 23926 грн. 32 коп., систему автоматичного контролю БУК за ціною 7500 грн. 00 коп., шафу управління сушильною камерою силова НА-1 за ціною 7548 грн. 00 коп., вентилятори осьові на загальну суму 12712 грн. 00 коп., калорифер біметалевий на суму 15288 грн. 00 коп.
В підтвердження виконання умов згаданого договору в матеріалах справи наявні накладна за №932 від 26.10.2004 року, за №002 від 18.08.2004 року, за №003 від 18.08.2004 року, за №004 від 18.08.2004 року, за №005 від 18.08.2004 року, за №009 від 18.08.2004 року, за №010 від 18.08.2004 року, за №555 від 06.09.2004 року, за №556 від 06.09.2004 року, за №557 від 06.09.2004 року та податкові накладні з аналогічними реквізитами.
Також, в матеріалах справи наявні платіжні доручення за №807 від 02.11.2004 року, за №708 від 19.08.2004 року, за №717 від 26.08.2004 року та за №762 від 29.09.2004 року.
Отже, зобов'язання, які виникли на підставі договорів за №26/10-01 від 26.10.2004 року, за №18/08-03 від 18.08.2004 року, за №06/09-01 від 06.09.2004 року, сторонами виконані повністю.
Окрім того, як зазначив представник відповідача 1 придбані товарно-матеріальні цінності на підставі вище згаданих угод, були вподальшому реалізовані.
Згідно з ч. 1 ст. 207 ГК України, який набрав чинності з 01.01.2004, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави й суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Однак, як вірно зазначено судом першої інстанції, положення ст. ст. 207 та 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому ст. 10 Закону „Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі п. 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. У разі задоволення позову висновок суду про нікчемність правочину має міститись у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.
Необхідними умовами для визнання зобов'язання недійсним відповідно до ч.і ст.207 ГК України, є, зокрема, його вчинення з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.
Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, - що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов'язання і суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.
Умисел юридичної особи, в даному випадку, визначається за умислом тієї особи, що укладала угоду, на підставі якої виникло таке зобов'язання.
Орган державної податкової служби вважає, що ТзОВ „Спринт-СА", укладаючи спірний договір діяло з умислом на приховування від оподаткування прибутків та доходів.
Орган державної податкової служби в підтвердження умислу ТзОВ „Спринт-СА" надав, суду лист Іванівської міжрайонної державної податкової інспекції в Київській області за №6779/8/23 від 26.10.2005 року, в якому зазначено, що дане товариство подавало податкову звітність з податку на додану вартість з нульовими показниками.
Також, подано рішення Святошинського районного суду м.Києва від 04.11.2005 року, яким скасовано державну реєстрацію ТзОВ „Спринт-СА".
Однак, матеріалами справи підтверджується факт реєстрації платником податку на додану вартість ТзОВ „Спринт-СА" станом на 01.11.2006 року.
Судом першої інстанції вірно зазначено, що подання податкової звітності з нульовими показниками не може свідчити про наявність умислу на укладення угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави, оскільки, вони можуть свідчити лише про наявність правопорушення щодо несплати податків, а не вчинення правочину.
Щодо рішення Святошинського районного суду м.Києва від 04.11.2005 року, яким скасовано державну реєстрацію ТзОВ „Спринт-СА", то відповідно до ч.2 ст. 18 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" від 15.05.2003 року за №755-ІУ, з наступними змінами та доповненнями, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа, продовжує законодавець, не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
Враховуючи вище досліджені обставини справи, які підтверджують відсутність підстав для визнання спірних угод недійсними, а відтак відсутні правові підстави для застосування ст.. 208 ГК України.
Колегія суддів, вважає, що місцевим господарським судом за наявних у справі доказів в цілому зроблено правильні висновки щодо обставин справи, постанова прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування постанови місцевого господарського суду та задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 195, 198, 200, 205 п.7 Розділу VІІ Прикінцевих та перехідних положень КАС України, Львівський апеляційний господарський суд -
Ухвалив:
Постанову господарського суду Львівської області від 07.03.07 у справі № 5/23-18/7А залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Ухвалу може бути оскаржено у касаційному порядку.
Матеріали справи скерувати до господарського суду Львівської області.
Суддя-доповідач Р. Марко
Судді С. Бойко
Т. Бонк